Віра Хитілова

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Віра Хитілова
чеськ. Věra Chytilová
Дата народження 2 лютого 1929(1929-02-02)[1][2][…]
Місце народження Kunčiced, Острава, Чехія[4]
Дата смерті 12 березня 2014(2014-03-12)[1][2][…] (85 років)
Місце смерті Прага, Чехія[1][5][…]
Громадянство  Чехія
 Чехословаччина[6]
Професія кінорежисерка, сценаристка, педагог, режисерка
Alma mater Празька академія виконавських мистецтв і Кіно- та телешкола Празької академії виконавських мистецтвd
Діти Štěpán Kučerad
IMDb ID 0161615
Нагороди та премії
Медаль «За заслуги» I ступеня
Медаль «За заслуги» I ступеня
Віра Хитілова у Вікісховищі

Вєра Хитілова (чеськ. Věra Chytilová) (нар. 2 лютого 1929(19290202), Острава — пом. 12 березня 2014, Прага) — піонер чеського кінематографу кінорежисер, авангардист, викладач FAMU. Її фільми були заборонені урядом Чехословаччини в 1960-х. Найвідоміша завдяки фільмові чеської нової хвилі «Стокротки».

Біографія[ред. | ред. код]

Раннє життя і освіта[ред. | ред. код]

Вєра народилася у Чехословацькій республіці, у місті Острава, у строгій католицькій сім'ї, вивчала архітектуру і філософію у Брно, а потім працювала манекенницею[7] де і познайомилася зі своїм першим чоловіком. У 1951 році вона знялася у маленькій ролі у фільмі «Пекар імператора — імператор пекаря»[8].

У 1954 вона почала працювати помічницею режисера («дівчиною з хлопавкою», за її власними словами) у Barrandov Studio, а в 27 років поступила на факультет Кіно і Телебачення Празької академії виконавських мистецтв де вчилася під керівництвом Отакара Ваври[7]. Закінчивши академію з відзнакою, Хитілова повернулася на Barrandov.

Творчість[ред. | ред. код]

Ще під час навчання в академії, у 1960 році Хитілова зняла пару десятихвилинних короткометражних стрічок: «Зелена вулиця» і «Кошеня Ка». Випускною роботою стала стрічка «Стеля», а наступного року вона зняла 43-хвилинний фільм про робітниць текстильної фабрики «Мішок бліх». На ранню творчість режисерки вплинули фільми Рене і Антоніоні, а також жанр сінема-веріте[en][8]

Повнометражним дебютом стала стрічка «Дещо зовсім інше» 1963 року, а у 1966 році режисерка створила свій найбільш відомий фільм «Стокротки»[9]. «Стокротки» є найбільш відомим феміністичним фільмом чехословацької нової хвилі та одним з найбільш визначних чеських фільмів загалом на думку багатьох критиків[10].

Кадр з фільму «Стокротки»

Фільм був заборонений Національною Асамблеєю до показу у Чехословаччині. Однією з формальних претензій до стрічки стало «розкидання їжею, у той час як наші фермери докладають значних зусиль для вирішення проблем сільського господарства» — у фільмі дійсно є сцени де героїні ходять бо бенкетному столу, розкидуючи страви ногами[11]. Не зважаючи на заборону, у 1969 році фільм переміг на гран-прі Союзу кінокритиків Бельгії[12].

Після придушення Празької весни, на відміну від багатьох режисерів «нової хвилі», таких як Мілош Форман, які покинули країну, Хитілова залишилася в Чехословаччині. Вона встигла доробити ще один фільм, «Ми їмо плоди райських дерев» у 1969 році, але після цього вона була негласно відсторонена від роботи: її сценарії приймалися на розгляд, проте відкладалися «на полицю» і не допускалися до екранізації. Також її не випускали на міжнародні фестивалі, навіть ті де показували її фільми. У 1975 році режисерка написала відкритого листа до президента Чехословаччини Ґустава Гусака де звернула увагу на ці перешкоджання, окремо зауваживши що такі завади особливо недоречні, враховуючи що 1975 рік був оголошений ООН Всесвітнім роком жінок[en][9]. Це дало результат, і у 1977 році режисерка змогла зняти свій наступний фільм, «Гра в яблуко»[7].

Пізніші фільми Хитілової були зняті у більш реалістичній манері ніж буфонадні «Стокротки», проте також були сповнені сарказмом і висміюванням тодішніх проблем суспільства — не зважаючи на це, багатьом з них вдавалося прослизнути повз цензуру і потрапити на екрани. Також, феміністична проблематика лишалася одним з важливих мотивів її творчості[7].

Хитілова переважно сама писала сценарії для своїх фільмів, проте у трьох фільмах («Стокротки», «Ми їмо плоди райських дерев» і «Післяобідній відпочинок Фавна») співпрацювала з чеською сценаристкою Естер Крумбачовою[en]. У цих фільмах Крумбачова займалася окрім сценарію і дизайном костюмів[13]. Їй же присвячений фільм 2005 року «В пошуках Естер». Сценарії для фільмів «Шут і королева», «Вигнання з раю» і «Спадщина, або блін, хлопці, гутентаг» написані у співавторстві з Болеком Поливкою.

Фільм «Копитом сюди, копитом туди» 1988 року був, ймовірно, першим чеським фільмом у якому відкрито згадується СНІД[14].

Режисерка продовжувала активно працювати і після повалення комуністичної влади, і загалом створила майже 20 фільмів.

У 1989 вона повернулася до FAMU, вже як викладач, у 2003 стала професоркою а у 2005 — головою режисерського факультету, де і працювала до 2012[15][8].

Останнім ігровим фільмом режисерки стала чорна комедія «Приємні моменти без гарантії» 2006 року[7].

Останньою її відеороботою був короткий ролик, знятий у 2008 році для фестивалю у Карлових Варах[16].

Особисте життя[ред. | ред. код]

Першим чоловіком Хитілової був фотограф Карел Людвіг[cs][8].

Другим чоловіком став кінооператор і актор Ярослав Кучера[cs], з яким вони познайомились під час навчання і з яким вона знімала фільми «Стокротки» і «Ми їмо плоди райських дерев». Подружжя завело двох дітей, які також працюють у сфері кіно: донька Тереза Кучерова — акторка і дизайнер костюмів, а син Стефан Кучера — оператор[17]. Ярослав Кучера помер у 1991 році у Празі.

Політична діяльність[ред. | ред. код]

У 1996 році Хитілова подавалася на вибори в сенат Чехії від округу Злін як безпартійний кандидат за соціал-демократичну партію, але не перемогла[18][19].

У 2006 році вона також висувалася на виборах, від Партії Рівних Можливостей (Strana Rovnost Šancí)[20], але також не потрапила в сенат. Також, у 2007 році вона зняла документальний телевізійний фільм, де жінки-члени цієї партії, розповідають про проблеми, з якими вони стикаються в житті[21].

В 2007 році Хитілова підписала відкритий лист з проханням до президента і парламенту провести референдум щодо встановлення у Чехії радіолокаційної бази США[22]

Фільмографія[ред. | ред. код]

Також, Хитілова зняла кілька епізодів для серіалів:

  • 2006 : Тато як мама / (Táta jako máma)
  • 2004 : 12 хоробрих / (12 odvázných)
  • 2001–2002 : Ген: галерея еліти нації / (Gen: Galerie elity národa)
  • 1997 : Як справи… / (Jak se zije...)
  • 1983 : Культурні столиці Європи / (Capitali culturali d'Europa)
  • 1971 : Приятелі / (Kamarádi)

Нагороди[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г Deutsche Nationalbibliothek Record #12807759X // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  2. а б в Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. а б в SNAC — 2010.
  4. а б Encyklopedie dějin města Ostrava — 2018.
  5. Czech National Authority Database
  6. Evidence zájmových osob StB
  7. а б в г д Vera Chytilová obituary(англ.)
  8. а б в г Věra Chytilová(англ.)
  9. а б CHYTILOVA'S LETTER TO CZECH PRESIDENT GUSTAV HUSAK(англ.)
  10. Století českého filmu. Vybíráme kanonická díla moderní české státnostiШаблон:Ref-ch
  11. PERFECT CHAOS: VERA CHYTILOVÁ’S SEDMIKRÁSKY (DAISIES)(англ.)
  12. Grand Prix de l'UCC(англ.)
  13. The Velvet and the Worms: Ester Krumbachová’s Unsung Legacy(англ.)
  14. Tainted Horseplay (англ.)
  15. Věra Chytilová passes away(англ.)
  16. Věra Chytilová for 43rd Karlovy Vary IFF
  17. Jaroslav Kucera (англ.)
  18. Volby do Senátu v roce 1996(чес.)
  19. Irena Ondrová (aktuální k 23.2.1997)(чес.)
  20. Volby do Senátu v roce 2006(чес.)
  21. Chytilová v. Jankulovski(чес.)
  22. Osobnosti žádají referendum o radaru(чес.)
  23. Věra Chytilová(англ.)
  24. Mannheim-Heidelberg International Filmfestival 1963(англ.)
  25. Chicago International Film Festival 1970(англ.)
  26. Pilsen Film Festival 1990(англ.)
  27. Pilsen Film Festival 1993(англ.)
  28. Venice Film Festival 1998(англ.)
  29. Karlovy Vary International Film Festival 2000
  30. Czech Lions 2001(англ.)
  31. Czech Critics Awards 2001(англ.)

Посилання[ред. | ред. код]