Гаврилов Андрій Володимирович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Гаврилов Андрій Володимирович
Народився 21 вересня 1955(1955-09-21)[1][2][…] (68 років)
Москва, СРСР[1]
Країна  Росія
 Вірменія
Діяльність піаніст, диригент
Alma mater Центральна музична школа і Московська державна консерваторія імені Петра Чайковського
Знання мов вірменська
Жанр класична музика
Нагороди

Андрі́й Володи́мирович Гаври́лов (род. 21 вересня 1955, Москва) — піаніст і диригент. Отримав всесвітню популярність у 1970-і роки як музичний вундеркінд. З 1984 року Гаврилов живе за кордоном (останні 15 років — у Швейцарії). Є громадянином чотирьох країн — СССР (і його правонаступниці — Росії), Великої Британії, Німеччини, Швейцарії[2].

Біографія[ред. | ред. код]

Народився у Москві. Освіту отримав у Центральній музичній школі та Московській консерваторії, яку закінчив у класі Л. Наумова 1979 року. Будучи студентом консерваторії, 1974 року став переможцем Міжнародного конкурсу ім. П. І. Чайковського, що відкрило піаністові шлях до міжнародних гастролей. На міжнародній сцені дебютував у цьому ж році на Зальцбурзькому фестивалі. Невдовзі випадок звів Андрія Гаврилова з Ріхтером, і вони разом виконали і записали сюїти Генделя. 1976 року він виступав на фестивалі Royal Festival Hall в Лондоні. 1978 піаніст здійснив перше концертне турне з оркестром Берлінської Філармонії, в рамках якого музиканти дали 30 концертів у найбільших містах світу.

У 1979 органи КДБ заборонили Андрію Гаврилову виїжджати за кордон, у нього забрали закордонний паспорт і квиток на гастролі, а також відключили телефон. Музикант зазнав примусового психіатричного лікування, перебував під домашнім арештом і під постійним наглядом КДБ.

1985 року Гаврилову вдалось з допомогою подруги, дочки високопоставленого радянського чиновника, виїхати з СРСР в Англію. Гаврилов принципово не просив політичного притулку, оскільки вважав, що настав час вільного переміщення радянських громадян. Запит Гаврилова про надання йому можливості вільного переміщення схвалили керівники обох країн — Маргарет Тетчер і Горбачов: Гаврилову зберегли радянське громадянство і видали «вільний закордонний паспорт» СРСР. Гаврилов став, за його словами, першим радянським артистом, який «вільно виїхав за кордон».

З 1985 року з перервою в 1994—2000 роках, артист веде активну концертну діяльність у країнах Європи та в Японії.

У 1998 Андрій Гаврилов включений в число найбільших виконавців 20-го століття групою «Філіпс». У 2000-му році він занесений до «Золотої зал слави» університетом Кембридж.

У 2014 році піаніст відмовився від гастролей Росією через незгоду з агресивною політикою:

До захоплення Росією Криму в мені жевріла надія, що Росія не піде до кінця шляхом шаленого неофашизму. Після цієї події мені вдруге довелося попрощатися з історичною батьківщиною. Вона смертельно хвора.[4]

. В 2016 році Гаврилов вперше гастролював в Україні - у Львові[5], у 2017 провів тур у п'яти містах України[6], зокрема 11 квітня в Києві, де втрапив у конфліктну ситуацію з ректором НМАУ[7].

Сім'я[ред. | ред. код]

  • батько — радянський художник Володимир Миколайович Гаври́лов (1923—1970)
  • мати — Асанетта Егисерян, родом зі вірмен, що врятувалися від геноциду, визначна радянська піаністка; учениця Генріха Нейгауза
  • брат — художник Ігор Гаврилов
  • дружина — Юка Гаврилова, японська піаністка
  • син — Арсеній, нар. 2002

Бібліографія[ред. | ред. код]

  • Андрей Гаврилов. Чайник, Фира и Андрей: Эпизоды из жизни ненародного артиста.. — вид-во: South Eastern Publishers, 2011. - 418 p. ISBN:

978-1-936531-01-1

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Deutsche Nationalbibliothek Record #134382382 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  2. SNAC — 2010.
  3. Енциклопедія Брокгауз / Hrsg.: Bibliographisches Institut & F. A. Brockhaus, Wissen Media Verlag
  4. Піаніст Андрій Гаврилов: Після захоплення Криму довелося попрощатися з історичною батьківщиною. Вона смертельно хвора [Архівовано 30 серпня 2017 у Wayback Machine.] // Главком
  5. Андрій Гаврилов у Львові. Архів оригіналу за 30 серпня 2017. Процитовано 29 серпня 2017. 
  6. Андрій Гаврилов - Крута Класика. Архів оригіналу за 30 серпня 2017. Процитовано 29 серпня 2017. 
  7. Як пан Гаврілов негречно висловився про пана Рожка. Архів оригіналу за 30 серпня 2017. Процитовано 29 серпня 2017. 

Посилання[ред. | ред. код]