Даль Володимир Іванович

Даль Володимир Іванович
рос. Владимир Даль
Володимир Даль. Портрет роботи Василя Перова, 1872
Псевдонім	Козак Луганський
Народився	10 (22) листопада 1801(1801-11-22) Луганськ, Російська імперія
Помер	22 вересня (4 жовтня) 1872(1872-10-04) (70 років) Москва, Російська імперія
Поховання	Ваганьковське кладовище
Громадянство	Російська імперія
Національність	німець
Діяльність	етнограф лексикограф письменник
Сфера роботи	лексикографія, етнографія, література, медицина і філологія
Alma mater	Q62018688?
Заклад	Петербурзька академія наук
Мова творів	російська
Роки активності	1827-1872
Magnum opus	Тлумачний словник живої великоруської мови
Членство	Російська академія наук, Петербурзька академія наук, Q4330299? і Російське географічне товариство
Конфесія	православ'я і лютеранство
Батько	Johann Christian Dahld
Брати, сестри	Karl Dahld
У шлюбі з	Julie Dahld і Yekaterina Sokolovad
Діти	Lev Vladimirovich Dahld і Olga Demidovad
Автограф
Нагороди
Даль Володимир Іванович у Вікісховищі
Висловлювання у Вікіцитатах
Роботи у  Вікіджерелах

Будинок-музей Даля в Луганську.

Володимир Іванович Даль (рос. Владимир Иванович Даль; 10 (22) листопада 1801(18011122), селище Луганський завод, нині місто Луганськ — 22 вересня (4 жовтня) 1872, Москва) — російський письменник, лексикограф, етнограф дансько-німецького походження. Член-кореспондент Петербурзької АН (1838), почесний академік (1863). Автор «Тлумачного словника живої великоруської мови». Літературний псевдонім: Козак Луганський.

Біографія

Сім'я

Народився в дансько-німецькій сім'ї. Його батько — данський підданий лінгвіст Йоган Христіан Даль (Johan Christian Dahl, 1764—1821) знав німецьку, англійську, французьку, російську, їдиш, латину, грецьку, українську і давньоєврейську мови, був богословом і медиком. Популярність його як лінгвіста досягла імператриці Єкатерини II, яка викликала його до Петербурга на посаду придворного бібліотекаря. Йоганн Даль пізніше виїхав до Єни, пройшов там курс лікувального факультету і повернувся до Росії з дипломом доктора медицини. Російська медична ліцензія говорить: «Іван Даль, син Матвія, 1792 року 8 березня удостоєний при іспиті в Російській імперії медичну практику управляти». Прийняв російське підданство у 1799 році під іменем Іван Матвійович Даль.

Мати — Марія Христофорівна Фрайтаг (Maria Freitag), походила з німців, що емігрували до Росії, вільно володіла п'ятьма мовами. Бабуся по материнській лінії — Марія Іванівна Фрейтаг — походила з роду французьких гугенотів де Мальї, займалася російською літературою. Відомі її переклади на російську мову С. Геснера і А. В. Іффланда. Дід — Христофор Фрайтаг — колезький асесор, чиновник ломбарду. Був незадоволений філологічною освітою майбутнього зятя і фактично змусив його отримати медичну освіту, оскільки вважав професію лікаря однією з небагатьох «дохідних і практичних професій».

Іван Даль в Петербурзі одружився з Марією Христофорівною Фрейтаг, у них народилися четверо синів:

• Володимир;
• Карл (нар. 1802), до кінця життя прослужив на флоті, проживав і похований в Миколаєві, дітей не мав;
• Павло (нар. 1805), хворів на сухоти і через стан здоров'я часто проживав разом з матір'ю в Італії, де і похований в Римі, помер в ранній молодості, дітей не мав;
• Лев (?–1831), убитий польськими повстанцями.

Коли Далю було всього чотири роки, його родина переїхала до Миколаєва. У пам'ять про письменника і вченого, життя і діяльність якого були тісно пов'язані з містом, де він прожив загалом близько 16 років, 28 березня 1985 року вулиця Леккерта перейменована на вулицю Даля.

Меморіальні дошки на честь Даля встановлені на перетині вулиць Даля і Сінної та на вулиці Наваринській.

Освіта

Початкову освіту отримав вдома. У будинку його батьків багато читали і цінували друковане слово, любов до якого передалася всім дітям.

У тринадцять з половиною років разом із братом Карлом, молодшим за нього на рік, вступив до Петербурзького морського кадетського корпусу, де навчався у 1814–1819 рр. Випущений 2 березня 1819 року мічманом у Чорноморський флот, дванадцятим за старшинством з вісімдесяти шести. Пізніше описав навчання у повісті «Мічман Поцелуєв, або живучи озирайся» (1841).

Після кількох років служби на флоті 20 січня 1826 року Володимир Даль вступив у Дерптський університет на медичний факультет. Жив він у тісній комірчині, заробляючи на життя уроками російської мови. Через два роки в січні 1828 року В. І. Даль був зарахований до числа казеннокоштних вихованців. За словами одного з біографів Даля, він занурився в атмосферу Дерпта, яка «в розумовому відношенні спонукала до різнобічності». Тут йому насамперед довелося посилено займатися необхідною в той час для вченого латинською мовою. За роботу на тему, оголошену філософським факультетом, він отримав срібну медаль.

Навчання довелося перервати з початком 1828 року російсько-турецької війни, коли у зв'язку з випадками чуми в Задунайській області регулярна армія потребувала посилення військово-медичної служби. Володимир Даль достроково «з честю витримав іспит на доктора не лише медицини, а й хірургії». Тема його дисертації: «Про успішні методи трепанації черепа і про приховану виразку нирок».

Згодом працював чиновником в Оренбурзі, Санкт-Петербурзі, Нижньому Новгороді.

Сфера наукової діяльності

Наукова діяльність Володимира Даля широка: лікар, природознавець, лінгвіст, етнограф. Найбільшу славу йому приніс «Тлумачний словник живої великоруської мови».

Лікар

Як блискучий військовий лікар Володимир Даль показав себе в ході боїв російсько-турецької війни 1828—1829 та польської кампанії 1831.

З березня 1832 В. І. Даль служив ординатором у Петербурзькому військово-сухопутному шпиталі й незабаром став медичною знаменитістю Петербурга.

Біограф Володимира Даля П. І. Мельников писав:

Тут він трудився невтомно і незабаром здобув популярність чудового хірурга, особливо ж окуліста. Він зробив на своєму віку більше сорока самих операцій зняття катаракти, і всі цілком успішно. Відрадно, що в нього ліва рука була розвинена настільки ж, як і права. Він міг лівою рукою і писати, і робити все, що завгодно, як правою. Така щаслива здатність особливо придатна була для нього як оператора. Найзнаменитіші в Петербурзі оператори запрошували Даля в тих випадках, коли операцію можна було зробити спритніше і зручніше лівою рукою.

Природознавець

1838 року В. І. Даля обрано членом-кореспондентом Петербурзької АН у відділення природничих наук за збори колекцій флори і фауни Оренбурзького краю.

Творчість

Титульна сторінка першого видання

Титульна сторінка другого видання

Основна праця Даля — «Тлумачний словник живої великоросійської мови» (рос. дореф. Толковый словарь живаго великорускаго языка, томи 1-4, 1863—1866), що містить близько 200 тисяч слів.

Мовознавча спадщина Даля має значення для теорії і практики східнослов'янської лексикографії, діалектології, історії мови.

Володимир Даль був автором першого в історії Російської імперії підручника із зоології.

Літературна творчість

Перші спроби

Одне з перших знайомств з літературою ледь не завершилося трагічно. З вересня 1823 до квітня 1824 В. І. Даль перебував під арештом за підозрою в написанні епіграми на головнокомандувача Чорноморського флоту Грейга і його співмешканку Юлію Кульчинську (Лію Сталінську) — єврейку, дочку могилівського шинкаря, що після першого шлюбу видавала себе за польку. . Виправданий судом, після чого перевівся з Миколаєва в Кронштадт.

1827 року журнал А. Ф. Воєйкова «Славянин» публікує перші вірші Даля; 1830-го В. І. Даль виступає вже як прозаїк, його повість «Циганка» друкує «Московський телеграф».

Визнання

Монета НБУ, присвячена Володимиру Далю

Прославили його як літератора «Руські казки з переказів народних усних на грамоту громадську перекладені, до побуту життєвого прилагоджені і приказками ходячими розцяцьковані Козаком Володимиром Луганським. Жменька перша»(1832). Ректор Дерптського університету вирішив запросити свого колишнього студента, доктора медицини Даля на кафедру російської словесності. При цьому книга була прийнята як дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філології, але відхилена як така через неблагонадійність самим міністром освіти.

Це сталося через донос на автора книги, написаний Мордвиновим (керівник III відділення).

"… Вона надрукована простим стилем, цілком властивим для нижчих класів, для купців, для солдатів і прислуги. Містить глузування над урядом, скарги на сумне становище солдата і подібне, " —

доповідає О. Х. Бенкендорф імператору Миколі Першому. У жовтні або на початку листопада 1832 року під час обходу в шпиталі, де працював В. І. Даль, його заарештовують і привозять до Мордвинова. Той відразу обрушує на доктора лайки, тицяючи в обличчя його ж книжку, і відправляє до в'язниці. Даля виручив Василь Жуковський, що був тоді наставником сина Миколи Першого, майбутнього визволителя селян імператора Олександра Другого. Жуковський описав спадкоємцю престолу все, що сталося, в анекдотичному світлі, змалював Даля як людину зразкової скромності і великих здібностей, згадав про два ордени і медалі, отримані на війні. Спадкоємець престолу пішов до батька і зміг переконати того, що влада у цій ситуації виглядає безглуздо. І Микола наказав звільнити Даля.

Наклад цієї книги наказали вилучити з продажу. Один з небагатьох примірників Даль вирішив подарувати О. С. Пушкіну. Жуковський давно обіцяв їх познайомити, але Даль, не чекаючи його, взяв «Казки …» і пішов сам, без всяких рекомендацій, представлятися Олександру Пушкіну. Так почалося їхнє знайомство.

Впродовж 1833—1839 років вийшли в світ «Билини й небилиці Козака Луганського».

Військова діяльність

Орден Св. Володимира 1-го ступеня

З 1814 до 1819 року Даль навчався в Морському кадетському корпусі в Петербурзі. По закінченні курсу його переведено в мічмани, проходив офіцерську службу спочатку на Чорному (1819—1824), а потім на Балтійському морях (1824—1825). Причиною переведення з Миколаєва в Кронштадт став арешт за підозрою у написанні епіграми, про яку йшлося вище. 1826 року залишив морську службу і почав навчання на лікаря.

29 березня 1829 року В. І. Даль вступив до військового відомства і був зарахований до чинної армії. Брав участь як військовий лікар в російсько-турецькій війні. Як ординатор при рухомому шпиталі, Даль бере участь у ряді битв, здобуває славу вправного хірурга.

У 1831 році військовим лікарем брав участь у польській кампанії. Відзначився при переправі Рідигера через Віслу до Юзефова. Через відсутність інженера Даль сам навів міст, захищав його при переправі і потім зруйнував. Від начальства Володимир Іванович дістав догану за невиконання своїх прямих обов'язків, але Микола I нагородив його Володимирським хрестом.

Після настання миру В. І. Даль служив ординатором у Петербурзькому військово-сухопутному шпиталі.

1833 року переїхав в Оренбург.

Учасник Хівинського походу 1839—1840.

З військовою діяльністю Даля пов'язаний ряд його літературних творів мемуарного характеру, зокрема «Донська кінна артилерія» і «Листи до друзів з походу в Хіву».

Чиновник

Оренбург

Володимир Даль оселився в Оренбурзі в липні 1833 року і близько восьми років служив тут на посаді чиновника з особливих доручень при військовому губернаторі В. О. Перовському. Тут він двічі одружувався, у нього народилися п'ятеро дітей (син і четверо дочок). Після приїзду Пушкіна до цього міста, що сталося увечері 18 вересня 1833 року, Даль зустрівся з ним і протягом трьох днів, аж до від'їзду поета в Уральськ, вони проводили час разом.

Петербург

1838 року за природно-історичні роботи Володимира Даля обрано в член-кореспонденти Імператорської академії наук; у 1841 призначений секретарем Л. О. Перовського, а потім завідував (приватно) особливою канцелярією його як міністра внутрішніх справ. Разом з М. Мілютіним складав і вводив «Міське положення в СПб».

Нижній Новгород

1849 року призначений керуючим нижньогородською питомою конторою і прослужив на цій посаді, що надало йому можливість спостерігати різноманітний етнографічний матеріал, до 1859 року, коли вийшов у відставку та оселився в Москві.

Даль і Україна

Меморіяльна дошка на вулиці Наваринській у Миколаєві.

Даль майже 20 років прожив в Україні, знав українську мову, зібрав цінні українські фольклорні та мовні матеріали.

Даля пов'язували найтісніші стосунки з багатьма українськими письменниками і вченими. Скажімо, влітку 1844 р. він довгий час гостював на Полтавщині у маєтку свого товариша Євгена Гребінки і навіть брав участь як повірена особа в його сватанні та одруженні. Ще дорогою на Полтавщину, у Чернігівській губернії, і вже на Полтавщині, він збирає українську лексику і фольклор. А в листі до дружини з «Убежища» від 21 червня 1844 р. повідомляє:

«В Полтавской (губернии) видим уже настоящую Украйну. Я охотно стал опять болтать на этом ясном языке, где речь выходит замысловата, простодушна и очень забавна. Как ни бьешься сказать то же по русски — выходит неясность, натяжка и даже пошло и грубо. Да быт и жизнь народов так тесно связаны с языком их, что одного нельзя отделить от другого. Перевод по словарю годен только для школьника и не удовлетворяет ни мысль, ни чувство. Гребенка чрезвычайно хорошо, свободно и приятно говорит по-украински, и я охотно вовлекаю его в шутки и разговоры с крестьянами»

Володимир Даль писав художні твори, чимало з них — на українські теми (повісті «Савелій Граб», «Небувале в тому, що було…», оповідання «Світлий празник», «Ваша воля, наша доля», «Скарб», «Упир» тощо).

У Миколаєві в період з 1821—1822 р. Даль написав декілька драматичних творів: «Наречена в мішку, або Квиток до Казані», «Ведмідь у маскараді», які прославили його у місті як людину, яка пише.

Автор етнографічних нарисів, написаних з позицій «натуральної школи», т. зв. фізіологічних нарисів.

Написав низку статей про Григорія Квітку-Основ'яненка («Малоросійські повісті, що їх розповідає Грицько Основ'яненко», 1835, тощо).

У праці «Про повір'я, марновірство й забобони російського народу» (1845—1846) навів чимало прикладів з українського фольклору, використав мотиви української демонології.

Написав рецензію на фольклорний збірник Платона Лукашевича «Малоросійські й червоноруські народні думи та пісні» (1837). Популяризував українську літературу та усну народну творчість.

Вшанування пам'яті

У містах Кривий Ріг, Миколаїв, Рубіжне є вулиця Даля.

21 грудня 2023 року у місті Гірське провулок Островського перейменували на провулок Володимира Даля.

Твори

Переклади

• Жизнь Джингизъ-Хана. Татарская Сказка. С Татарскаго, В. Луганскій. 49 с. // Сын отечества. 1835. Т. 47. № 4. С. 195-230.
• Повествование об Аксак-Тимуре. (С татарского) // Литературные прибавления к  «Русскому инвалиду». 1838. № 45. С. 881-885.

Див. також

• 3384 Далія — астероїд, названий на честь Даля.
• Записка про ритуальні вбивства

Примітки

Джерела та література

• Л. О. Гаврилюк. Даль Володимир Іванович [Архівовано 4 червня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — С. 283. — 518 с. : іл. — ISBN 966-00-0405-2.

Логотип Вікітеки

У Вікіджерелах є оригінали текстів

Даль Володимир Іванович

• Паламарчук Л. С. Даль Володимир Іванович // Українська літературна енциклопедія : В 5 т. / редкол.: І. О. Дзеверін (відповід. ред.) та ін. — К. : Голов. ред. УРЕ ім. М. П. Бажана, 1990. — Т. 2 : Д—К.  — С. 9-10.
• Шевченківський словник. Том 1 / Інститут літератури імені Т. Г. Шевченка Академії Наук УРСР. — Київ : Головна редакція УРЕ, 1976. — С. 181.
• Завальнюк О. М., Комарніцький О. Б. Минуле і сучасне Кам'янця-Подільського. — Випуск 1. — Кам'янець-Подільський, 2003. — С. 41-47.
• Б. К. Галас. Даль Володимир Іванович // Українська мова : енциклопедія / НАН України, Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні, Інститут української мови ; ред. В. М. Русанівський [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія, 2000. — ISBN 966-7492-07-9.
• Из бумаг В. М. Лазаревского // Русский архив. — 1894. — № 8.
• Булахов М. Г. Восточнославян. языковеды: Биобиблиографический словарь. — Т. 1. — Минск, 1976.
• Галас Б. К. Ф. С. Шимкевич як лексикограф і українське словникарство (кін. XVIII — поч. XX ст.). — Ужгород, 1995.
• Цалик С. За далью — Даль [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.]
• Козак Даль (до 110 ліття від дня народження видатного вченого, який мріяв укласти український словник) // Україна молода. —2011. — 10 листоп. [Архівовано 23 листопада 2015 у Wayback Machine.]
• Олександр Гунько. Володимир Даль допоміг звільнити Тараса Шевченка із солдатчини. [1] [Архівовано 27 квітня 2013 у Wayback Machine.]// Газета по-українськи («Історія»). —2012. — 5 жовт.

Посилання

• В. І. Даль та українська мова [Архівовано 8 жовтня 2016 у Wayback Machine.] — Юрій Фесенко
• «Козак луганський» Володимир Даль [Архівовано 12 грудня 2017 у Wayback Machine.] — Кам'янецький часопис КлюЧ, 2015-06-12
• Даль, Владимир. О поверьях, суевериях и предрассудках русского народа / сочинение Владимира Даля. — Изд. 2-е, без перемен. — М.; СПб. : Изд. книгопродавца-типографа М. О. Вольфа, 1880. — 88, 122—148, 3 с. [Архівовано 23 вересня 2020 у Wayback Machine.]
• Гнатюк І. С. «Словарь української мови» за редакцією Бориса Грінченка в оцінці українських мовознавців [Архівовано 24 січня 2022 у Wayback Machine.] / // Лексикографічний бюлетень. — 2014. — Вип. 23. — С. 7-17.