Добужинський Мстислав Валеріанович

Добужинський Мстислав Валеріанович
Худ. Сомов Костянтин Андрійович. Портрет М.В. Добужинського, 1910 рік.
Народження	2 (14) серпня 1875(1875-08-14) Новгород, Російська імперія
Смерть	20 листопада 1957(1957-11-20) (82 роки)
	Нью-Йорк,  США
Поховання	Сент-Женев'єв-де-Буа
Національність	росіянин
Країна	Російська імперія,  США
Жанр	пейзаж, портрет, театрально-декораційне мистецтво
Навчання	Q60594163? і Q55231539? (1887)
Діяльність	художник, викладач університету, ілюстратор, графік, exlibrist
Напрямок	експресіонізм
Роки творчості	1894—1955
Вчитель	Антон Ажбе і Шимон Голлоші
Відомі учні	Юдовін Соломон Борисович
Працівник	Вітебське художнє училищеd і Петербурзька академія мистецтв
Твори	малюнки, друкована графіка, книжкова ілюстрація, картини, театральні декорації
Батько	Walerian Dobużyńskid
Діти	Rostislav Doboujinskid
Брати, сестри	Olga Totwend
Роботи в колекції	Художній інститут Чикаго, Музей сучасного мистецтва (Нью-Йорк), Національний художній музей Білорусі і Ашмолеан музей
Сайт	dobuzhinsky.com/memoirs/
Добужинський Мстислав Валеріанович у Вікісховищі

Мстисла́в (Мстиславас) Добужи́нський (лит. Mstislavas Dobužinskis; 2 (14) серпня 1875(18750814), Новгород — 20 листопада, 1957, Нью-йорк) — російський, литовський та американський художник, графік, театральний художник, викладач, мемуарист.

Життєпис. Родина Добужинських

Походить з культурної родини Добужинських. Батько — Валеріан Добужинський, військовий офіцер, литвин за походженням, вислужив чин генерала. Перший рідний брат батька (Євстафій Петрович) був військовим лікарем і автором декількох наукових праць. Другий рідний брат батька (Федір Петрович)- юрист і рідня науковця, академіка Івана Петровича Павлова, був близьким до наукових і літературних кіл Петербурга.

Рід ішов з Паневежиського уєзду Віленської губернії. Родина шляхетна, колись володіла маєтком Добужи, звідки походить і їхнє прізвище. Мати — Єлизавета Тимофіївна, росіянка з роду Софійських. Вихованка Смольного інституту шляхетних дівиць і Петербурзької консерваторії, співачка, акторка. Художні здібності сина всіляко підтримували. Переїзди батька вплинули на переїзди і родини. Тому малим Мстислав навчався в містах Кишинів, Петербург і Вільно.

Художнє навчання

За примусом батька став студентом Петербурзького університету (Юридичний факультет). Паралельно навчався в Санкт-Петербурзькій малювальній школі, потім в двох різних приватних школах. Він належав до молодого покоління, розчарованого в настановах Петербурзької Академії мистецтв і академізму як художнього напрямку. Тому у нього визріло бажання навчатися за кордоном. Так, Лансере Євген Євгенович взагалі проігнорував можливість навчання в Петербурзькій Академії, а низка митців вдосконалювала майстерність за кордоном після закінчення Академії (Ігор Грабар, Кардовський Дмитро Миколайович, Остроумова-Лєбедєва Анна Петрівна). Головними центрами навчання російських митців за кордоном стають міста Мюнхен та Париж. Добужинський закінчив університет 1899 року і відбув у Мюнхен, що уславився як музейний і мистецький центр Західної Європи того часу.

Таємне одруження і подорожі

Слухняний син, здатний на відверту сповідь батьку, нарешті спромігся на самостійні кроки. Проти волі батька він пошлюбився 1899 року з Єлизаветою Волкенштейн (вінчання відбулося потайки) і разом з молодою дружиною вирушив в Мюнхен. Їхня дитина народилась в Німеччині. З нею Добужинський проживе все життя.

Подорожі були недалекими — на малювання в Угорщину разом зі школою Ашбе, в Венецію, в Париж. Серед серйозних знайомств пори — приятелювання з Ігорем Грабарьом, який став для художника авторитетом. Подружжя втратило першу дитину і повернулось в імперію.

Знайомство з засновниками «Світу мистецтва»

Театральна декорація до вистави за твором Івана Тургенєва

Знайомство з засновниками «Світу мистецтва» відбулось в Петербурзі. Ще за часів перебування за кордоном він читав журнал «Світ мистецтва» і знав про заснування нового художнього товариства. На початок 1900-х років прийшлося захоплення Добужинським живописом і опанування техніки офорта в майстерні професора В. В. Мате. Він став батьком доньки Вери і почав співпрацю в декількох петербурзьких, періодичних виданнях, не покидав малювання і самоосвіти. Його майстерність настільки зросла і зміцніла, що його малюнки поклав на стіл діячів «Світу мистецтва» сам Грабарь. Самі майстри малюнку чи тонкі поціновувачі графіки взагалі — Олександр Бенуа і Сергій Дягілєв сперечалися, що взяти першим в друк із творів Добужинського. Розпочалася його співпраця в художньому товаристві.

Трохи пізніше Добужинський став викладачем в заснованій в Петербурзі в Приватній малювальній школі Званевої. Незабаром його залучили і до створення театральних декорацій, де серед перших були твори для Московського Художнього театру Станіславського.

Добужинський і нове місто

«Петербург, 1914 рік»

Особлива тема творчості художника — капіталістичне місто. Все розпочалося з замови видавницва Товариства Св. Євгенії створити малюнки урочистих замальовок столиці для відтворення їх у поштівках. Він точно виконав завдання, створивши малюнки «Олександринський театр», «Фонтанка і Літній сад», «Фонтанка і Чернишов міст», «Банківський міст ввечері» тощо. Але митець почав пильно вдивлятися в місто, що переживало будівельний бум і швидко перетворювалось на брудний, промисловий центр, що безсоромно і безглуздо тіснив і знищував колишню блискучу столицю. Контраст між патріархальним побутом околиць і новітніми монстрами буржуазної, відразливої архітектури прибуткових будинків, казарм для робітників підприємств, схожих на тюрми чи видіння страшних снів. Міські пейзажі Добужинського точно фіксували ці зміни, цей наступ дикого капіталізму на всі галузі життя. Пейзажі — часто пустельні, безлюдні, або постаті присутніх пригнічені і непривабливі, як і їх пригнічуюче оточення. Цей погляд на безсоромний наступ дикого капіталізму на середовище Добужинський зберіг і при відтворенні краєвидів інших міст (аркуші "Омнібус. Вільно ", 1907 р. "Вільно. Трущоби "). Відчуття розгубленості від моці і агресії капіталізму, асоціація його з бездушною машиною створили песімістичний настрій його творів цього періоду. Бо тривожна дійсність поразки в Російсько-японської війні і придушення революції не народжувала оптимістичних надій. Ще агресивніші якості притаманні аркушам з краєвидами капіталістичного Лондона («На мості Лондон», «Тауерський міст», «Лондон. Віадук»), де штучне, машинне оточення вже сперечалося в могутності з самою природою. Незручне, холодне оточення буржуазного міста присутнє і в деяких портретах митця («Портрет Сюннерберга», 1905 р.)

Добужинський і Гетьманщина

1912 певний час перебував в Україні, в історичній Гетьманщині. У місті Чернігів створив низку акварелей. Залишив спогади про своє перебування у Чернігові та Ніжині. Розпочалася активна виставкова діяльність художника. Так, його твори могли бачити мешканці Києва, Одеси, Харкова. Давав він власні твори і на виставки в інших країнах Європи (Мюнхен, Берлін, Париж). Особливою сторінкою творчості художника стало створення екслібрисів (екслібрис Л. М. Коренєвої, 1910, екслібрис З. Гржебіна, 1914, екслібрис Ф. Нотгафта).

Після перевороту 1917

З 1918 Добужинський отримав призначення на посаду професора в Центральне училище технічного малювання барона Штіґліца. Революційно налаштований уряд перейменував його на Державні навчальні трудові майстерні декоративного мистецтва. Комісаріят північно-західних областей відрядив митця в білоруське місто Вітебськ, неофіційну столицю юдейських мешканців колишньої Російської імперії, де Добужинский керував заснуванням Вітебського Художньо-практичного інституту. Він же став і його першим директором.

На цій посаді його замінив Марк Шагал, майбутній всесвітньо відомий художник Паризької школи.

Добужинський перебрався в Петроград, де з 1922 р. був призначений професором Академії мистецтв. З 1924 р. він організував власну студію і почав викладати в Інституті історії мистецтв, продовжував працювати театральним художником.

Еміграція

Давнє знайомство з поетом Ю. Балтрушайтсом і його запрошення на роботу до Литви, що отримала власну державність і де відкривались значні адміністративні та творчі можливості, сприяло переїздові Добужинського з родиною в Литву 1924 року.

В 1925 р. недовго працював для Ризького театру. У період 1926-1929-го в театрі Н. Ф. Балієва «Летюча миша» в Парижі. З 1929 року Добужинський — головний художник литовського Державного театру міста Каунас (Ковно). У 1935 р. відбув з каунаським театром до Англії, де залишився виконувати замови. З 1939 року, коли в Західній Європі розпочалася Друга світова війна, перебрався до Сполучених Штатів, чим урятував власне життя.

Помер у Нью-Йорку 1957 року. Похований під Парижем на цвинтарі Сен-Женев'єв-де-Буа.

Галерея

Добужинський М. В. « Портрет Костянтина Сюннерберга», 1905 р.

• 
  Худ. Григор'єв Борис Дмитрович «Портрет М. Добужинського», до 1939 р.
• 
  М. Добужинський. «Сутінки», 1900, пастель
• 
  Сестра милосердя, малюнок
• 
  Брат художника, малюнок.

Див. також

• Сецесія
• Капіталізм
• Реалізм
• Академізм
• Видавнича марка
• Паризька школа
• Еміграція
• Світ мистецтва (товариство)
• Театрально-декораційне мистецтво

Література

• «История русского искусства», т. 10, кн. 1, М., 1968, с. 431-43, кн. 2, М., 1969, с. 194-99;
• Чугунов Г. И. «Добужинский Мстислав Валеринович», Л, «Художник РСФСР», 1984
• «Мстислав Добужинский. Семейный альбом». Издатель Михаил Царёв, М., 2012.

Посилання

• Життєпис Добужинського