Дональд Рамсфелд

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Дональд Рамсфелд
англ. Donald Rumsfeld
Дональд Рамсфелд
Дональд Рамсфелд
Міністр оборони США
20 січня 2001 — 18 грудня 2006
Президент Джордж Вокер Буш
Попередник Вільям Коен
Наступник Роберт Гейтс
20 листопада 1975 — 20 січня 1977
Президент Джеральд Форд
Попередник Джеймс Шлезінгер
Наступник Гарольд Браун
Голова адміністрації Білого дому
21 вересня 1974 — 20 листопада 1975
Президент Джеральд Форд
Попередник Александер Гейґ
Наступник Дік Чейні
Постійний представник США при НАТО
2 лютого 1973 — 21 вересня 1974
Президент Річард Ніксон
Джеральд Форд
Попередник Девід Кеннеді
Наступник Девід Брюс
Член Палати представників від 13-го округу Іллінойсу
1963 — 1969
Народився 9 липня 1932(1932-07-09)[1][2][…]
Чикаго, Іллінойс
Помер 29 червня 2021(2021-06-29)[4] (88 років)
Таос, Нью-Мексико[5]
Похований Арлінгтонський національний цвинтар
Відомий як політик, офіцер, дипломат, автор(ка), підприємець, державний службовець, міністр оборони
Країна США
Alma mater Принстонський університет і Центр права Джорджтаунського університетуd
Політична партія Республіканська партія США
Мати Jeannette Hustedd[6]
У шлюбі з Joyce Piersond
Релігія пресвітеріанство
Нагороди
Підпис
rumsfeld.com
 Роботи у Вікіджерелах
 Висловлювання у Вікіцитатах
 Медіафайли у Вікісховищі

Дональд Генрі Рамсфелд (англ. Donald Henry Rumsfeld; 9 липня 1932(19320709), Еванстон, Іллінойс — 29 червня 2021, Таос, Нью-Мексико[7]) — американський політичний діяч, республіканець, міністр оборони США в 1975—1977 роках (адміністрація Джеральда Форда) і в 2001—2006 роках (адміністрація Джорджа Буша-молодшого).

У 1970-х роках був наймолодшим, а після повторного призначення став найстаршим міністром оборони в історії США. 1983 року відвідав Ірак, де зустрівся з Саддамом Хусейном для обговорення допомоги США в іракській агресії проти Ірану. Загалом обіймав посаду міністрів оборони найдовше, крім Роберта Мак-Намари. Під час другого терміну був прихильником і основним виконавцем плану війни в Іраку. Відправлений у відставку 8 листопада 2006 після поразки республіканців на виборах до Конгресу 2006 року; його наступником Буш призначив Роберта Гейтса. Ці зміни затвердив Сенат США, і 18 грудня 2006 Гейтс офіційно змінив Рамсфелда на посаді. Разом із Полом Вулфовіцем належав до провідних неоконсерваторів США.

Лауреат нагороди «Хранитель вогню» Центру політики безпеки США (1998).

Біографія[ред. | ред. код]

Фото Рамсфельда 1954 р. з щорічника портретів Принстона, де він грав у футбол і займався боротьбою

Після закінчення 1954 року Принстонського університету, у 1954—1957 рр. служив у військово-морській авіації США, демобілізувався в ранзі молодшого лейтенанта.

1958 р. — вступив на державну службу і почав політичну кар'єру — був адміністративним помічником конгресмена від штату Огайо Девіда Деннісона.

1959 р. — адміністративний помічник конгресмена Роберта Гріффіна від штату Мічиган.

1960-62 рр. — працював у чиказькій інвестиційній фірмі Бекер енд компані.

1962—1968 рр. — входив до складу Палати представників Конгресу США від 13-го округу штату Іллінойс. Користувався підтримкою Республіканської партії.

1969 р. — помічник президента Річарда Ніксона в ранзі члена кабінету, очолив Управління економічних можливостей.

1970—1972 рр. — радник президента та директора Програми економічної стабілізації, керівник урядової Ради з питань вартості життя. Під кінець президентства Ніксона Рамсфельд, незадовго до вотергейтського скандалу, став представником США в Організації Північноатлантичного договору (НАТО) в Брюсселі.

1972—1974 р. — незмінний представник США в Раді НАТО (Брюссель, Бельгія), працював у Комітеті оборонного планування і Групі ядерного планування НАТО.

1974 р. — у серпні 1974 року був керівником процесу формування майбутньої адміністрації президента Форда, очолював перехідну команду Джеральда Форда, потім апарат співробітників Білого дому, разом з тим був членом урядових Рад з проблем міст, у справах сільських районів, з внутрішніх справ.

1975—1977 рр. — перебував на посаді міністра оборони США в адміністрації президента Джеральда Форда.

1977—1985 рр. — працював у фармацевтичній компанії Сирл енд компані (Searle & Co). На посаді керівника компанії-виробника Searle & Co наполіг на схваленні препарата-підсолоджувача аспартам американським Агентством з продуктів і медикаментів (FDA).

1983 рік — особливий радник Комісії з стратегічним силам в адміністрації Президента Рональда Рейгана.

1983—1984 рр. — особливий агент президента США на Близькому Сході.

1984 р. — член консультативного комітету Агентства з контролю над озброєннями та роззброєння.

1985—2000 рр. — займався приватним бізнесом, очолював низку великих компаній, входив до рад директорів, а крім того, до опікунської ради Ренд корпорейшн, що виконує замовлення оборонних відомств і розвідувальних служб. У 1990—1993 рр. — голова та керівний директор «Дженерал інструмент корпорейшн» (General Instrument Corporation), яка стала піонером у розробці повністю цифрової технології телебачення високої чіткості (HDTV). 2000 року він був головою ради директорів компанії Gilead Sciences, Inc, головою Комісії США з питань управління та організації національної програми освоєння космічного простору та Консультативної групи керівництва Конгресу з питань національної безпеки.

1996—1998 рр. — очолював спеціальну комісію з вивчення можливостей низки країн у розробці балістичних ракет в адміністрації президента Білла Клінтона. Комісія представила звіт, який поклали в основу концепції НПРО (Національна система протиракетної оборони США).

2000 р. — консультант Джорджа Буша щодо НПРО в ході президентської виборчої компанії.

2001 р. — призначений міністром оборони США.

1 березня 2005 р. дві правозахисні організації США Американський союз громадянських свобод і Human Rights First подали в суд на главу Пентагону Дональда Рамсфелда, звинувативши його в особистій причетності до тортур і знущань американських військових над ув'язненими і військовополоненими в Іраку і Афганістані. Позов проти Рамсфелда подали у його рідному штаті Іллінойс від імені восьми осіб, які постраждали, перебуваючи в американських військових в'язницях в Іраку і Афганістані, де їх піддали тортурам, сексуальним наругам, залякуванням і побиттям.

8 листопада 2006 — президент США Джордж Буш оголосив про відставку міністра оборони Дональда Рамсфельда.

Дональд Рамсфельд змінив багато професій. Він був послом, державним службовцям, конгресменом, бізнесменом, але Рамсфельд ще й поет. Він любив декламувати свої вірші під час офіційних брифінгів, як кажуть очевидці, здебільшого тоді, коли прямо відповісти на питання було неможливо.

Дональд Рамсфельд був одружений з 1954 року з Джойс (Joyce). Мав трьох дітей і шестеро онуків.

Цитати[ред. | ред. код]

  • «Повідомлення про те, що щось не відбулося, — мені завжди цікаві, оскільки як ми всі знаємо, існує „відоме знане“, тобто речі, про які ми знаємо, що знаємо. Також ми знаємо, що є відоме незнане; іншими словами, є певні речі, про які нам відомо, що про них ми не знаємо. Але існує також „невідоме незнане“ — щось, про що нам не відомо, що ми про це не знаємо. І якщо подивитися на історію нашої країни та інших вільних країни, саме остання група становить складнощі». (Дональд Рамсфелд, фраза-відповідь на новинному брифінгу в Департаменті оборони США 12 лютого 2002 року щодо браку доказів, пов'язаних із урядом Іраку щодо поставки зброї масового знищення терористичним групам).
  • «Мілтон Фрідман — живе втілення істини, згідно з якою „ідеї мають наслідки“» (Дональд Рамсфелд, травень 2002 року).

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ SNAC — 2010.
  2. ↑ Encyclopædia Britannica
  3. ↑ Енциклопедія Брокгауз
  4. ↑ McFadden R. D. Donald Rumsfeld, Defense Secretary During Iraq War, Is Dead at 88 — Нью-Йорк таймс, 2021.
  5. ↑ https://www.nytimes.com/2021/06/30/us/politics/donald-rumsfeld-dead.html
  6. ↑ https://www.chicagotribune.com/news/ct-xpm-1988-05-05-8803140532-story.html
  7. ↑ Помер колишній міністр оборони США Дональд Рамсфелд /УНН, 1.7.2021/. Архів оригіналу за 9 липня 2021. Процитовано 1 липня 2021.

Посилання[ред. | ред. код]

Перегляд цього шаблону
  Аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво
Про аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво
Генеалогія та некрополістика
Література та бібліографія
Тематичні сайти
Словники та енциклопедії
Довідкові видання
Нормативний контроль
BIBSYS: 3012411 · BNC: a11247757 · BNF: 13021608n · CANTIC: 981058529952206706 · CiNii: DA17489040 · CONOR.SI: 199428707 · ERRR: a12130801 · FAST: 327331 · Freebase: /m/02ddb · GND: 124801757 · GTAA: 148352 · ICCU: TO0V082750 · ISNI: 0000000078361114 · J9U: 987007303981105171 · LCCN: n93082884 · LIH: LNB:BXmj;=CB · MAK: 9810589158405606 · NCF: ncf12140841 · NDL: 01148047 · NKC: jo2003163173 · NLI: 000284804 · NLP: a0000003844014 · NTA: 261987690 · NUKAT: n2012043327 · RERO: 02-A003771004 · SHARE: 769719 · SUDOC: 057244588 · VIAF: 41974687 · WorldCat: lccn-n93082884
 
Джеймс Форрестол (1947—1949) • Луїс Артур Джонсон (1949—1950) • Джордж Маршалл (1950—1951) • Роберт Ловетт (1951—1953) • Чарлз Ервін Вілсон (1953—1957) • Ніл Макелрой (1957—1959) • Томас Гейтс (1959—1961) • Роберт Макнамара (1961—1968) • Кларк Кліффорд (1968—1969) • Мелвін Лейрд (1969—1973) • Елліот Річардсон (1973) • Білл Клементс (в.о.) (1973) • Джеймс Шлезінгер (1973—1975) • Дональд Рамсфелд (1975—1977) • Гарольд Браун (1977—1981) • Каспар Вайнбергер (1981—1987) • Френк Карлуччі (1987—1989) • Вільям Говард Тафт IV (в.о.) (1989) • Річард «Дік» Чейні (1989—1993) • Лес Еспін (1993—1994) • Вільям Перрі (1994—1997) • Вільям Коен (1997—2001) • Дональд Рамсфелд (2001—2006) • Роберт Гейтс (2006—2011) • Леон Панетта (2011—2013) • Чак Гейгель (2013—2015) • Ештон Картер (2015—2017) • Джеймс Меттіс (2017—2018) • Патрік Шенаген (в.о.) (2019) • Марк Еспер (2019—2020) • Ллойд Остін (2021-)
США Кабінет Джорджа Буша молодшого
Президент та Віце-президент:
Секретарі (міністри)
Державний секретар
(Міністр закордонних справ)		Колін Лютер Павелл (2001—2005)
Кондоліза Райс (2005—2009)
Генеральний прокурор
(Міністр юстиції)		Джон Ешкрофт (2001—2005)
Альберто Гонсалес (2005—2007)
Майкл Мукасей (2007—2009)
ВетеранівЕнтоні Прінсіпі (2001—2005)
Джим Ніколсон (2005—2007)
Джеймс Пік (2007—2009)
Внутрішніх справГейл Нортон (2001—2006)
Дірк Кемпторн (2006—2009)
ЕнергетикиСпенсер Абрагам (2001—2005)
Семюель Бодман (2005—2009)
Житла і міського розвиткуМел Мартінес (2001—2003)
Альфонсо Джексон (2003—2008)
Стів Престон (2008—2009)
Національної безпекиТом Рідж (2003—2005)
Майкл Чертофф (2005—2009)
ОборониДональд Рамсфелд (2001—2006)
Роберт Гейтс (2006—2009)
ОсвітиРодерік Пейдж (2001—2005)
Маргарет Спеллінгс (2005—2009)
Охорони здоров'я
і соціальних служб		Томмі Томпсон (2001—2005)
Майк Лівітт (2005—2009)
ПраціЕлейн Чао (2001—2009)
Сільського господарстваЕнн Венеман (2001—2005)
Майк Джоханнс (2005—2007)
Ед Шейфер (2008—2009)
ТоргівліДональд Еванс (2001—2005)
Карлос Гутьєррес (2005—2009)
ТранспортуНорман Мінета (2001—2006)
Мері Пітерс (2006—2009)
ФінансівПол О'Нілл (2001—2002)
Джон Вільям Сноу (2003—2006)
Генрі Полсон (2006—2009)
Посадовці рівня секретаря
Голова Апарату Білого домуЕндрю Кард (2001—2006)
Джошуа Болтен (2006—2009)
Торговий представникРоберт Зеллік (2001—2005)
Роб Портман (2005—2006)
Сьюзан Шваб (2006—2009)
Директор Управління
адміністрування та бюджету		Мітч Деніелс (2001—2003)
Джошуа Болтен (2003—2006)
Роб Портман (2006—2007)
Джим Нассл (2007—2009)
Адміністратор
Агентства охорони
навколишнього середовища		Крістін Тодд Вітмен (2001—2003)
Майк Лівітт (2003—2005)
Стівен Джонсон (2005—2009)
Директор Управління
контролю за наркотиками		Джон Волтерс (2001—2009)
 
Джон Стілман (1946—1953) • Шерман Адамс (1953—1958) • Вілтон Персонс (1958—1961) • Кеннетт О'Доннелл (1961—1963) • Марвін Ватсон (1965—1968) • Джеймс Джонс (1968—1969) • Гаррі Холдеман (1969—1973) • Александер Гейґ (1973—1974) • Дональд Рамсфелд (1974—1975) • Дік Чейні (1975—1977) • Гамільтон Джордан (1979—1980) • Джек Ватсон (1980—1981) • Джеймс Бейкер (1981—1985) • Дональд Ріган (1985—1987) • Говард Бейкер (1987—1988) • Кеннет Дуберштайн (1988—1989) • Джон Сунуну (1989—1991) • Семюель Скіннер (1991—1992) • Джеймс Бейкер (1992—1993) • Мак МакЛарті (1993—1994) • Леон Панетта (1994—1997) • Ерскін Боулз (1997—1998) • Джон Подеста (1998—2001) • Ендрю Кард (2001—2006) • Джошуа Болтен (2006—2009) • Рам Емануель (2009—2010) • Піт Роуз (в.о.) (2010—2011) • Вільям Дейлі (2011—2012) • Джейкоб Лью (2012—2013) • Деніс Мак-Дона (2013—2017) • Райнс Прібус (2017) • Джон Келлі (2017—2019) • Мік Малвейні (2019—2020) • Марк Медовз (2020—2021) • Рон Клейн (2021—2023) • Джефф Зінтс (з 2023)
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Дональд_Рамсфелд&oldid=37821992