Еммануель Муньє

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Еммануель Муньє
фр. Emmanuel Mounier
Народився 1 квітня 1905(1905-04-01)[1][2][…]
Гренобль, Ізер, Франція
Помер 22 березня 1950(1950-03-22)[1][4][…] (44 роки)
Шатне-Малабрі, Сена[d], Франція
·інфаркт міокарда
Поховання Cimetière ancien de Châtenay-Malabryd
Країна  Франція
Діяльність філософ, журналіст, письменник, педагог, шеф-кухар
Alma mater Мадридський університет Комплутенсе
Гренобльський університет
Ліцей дю Паркd
Галузь політична філософія
Заклад Ліцей дю Паркd
Посада managing editord
Вчителі Jacques Chevalierd
Членство La jeune Franced[5]
Нагороди
Роботи у Вікіджерелах
Висловлювання у Вікіцитатах

Еммануе́ль Муньє́ (фр. Emmanuel Mounier; 1 квітня 1905, Гренобль — 22 березня 1950, Шатене-Малабрі) — французький філософ-персоналіст.

Біографія[ред. | ред. код]

Власні філософські погляди почав розвивати, будучи членом гуртка християн-нонконформістів, де ознайомився з філософією Жака Марітена, засновника неотомізму. Перебував під впливом ідей Папи Лева XIII. Крах Волл-стріт 1929 року та Велика депресія сильно вплинули на Муньє, сформувавши його негативне ставлення до капіталізму.

У 1932 році покинув викладацьку діяльність і заснував літературний журнал для інтелектуалів Франції «Esprit» («Дух»). У його першому номері опублікував маніфест персоналізму, де виклав свої основні ідеї. У 1930-і виступав проти нацизму, в 1936 опублікував «Маніфест на підтримку персоналізму». Після окупації Франції Німеччиною у Другій світовій війні продовжував видавати «Esprit» до кінця 1941 року, підтримував рух опору загарбникам. У 1942 був заарештований, але виправданий, після чого до кінця війни не здійснював публічної діяльності.

Після війни продовжив видавництво журналу, зібрав навколо себе багато членів опору та філософів, зокрема Ет'єна Борна, Жана Лакруа, Поля Рікера. Під час «Холодної війни» сприяв порозумінню між прибічниками протиборчих ідеологій. Прихильно ставився до комуністів, але критикував комуністичні режими Східної Європи[6].

Основні ідеї[ред. | ред. код]

Еммануель Муньє стверджував, що людина перебуває у кризі через утвердження капіталізму і буржуазного стилю життя. Муньє критикував капіталістичне виробництво, що перетворило індивіда на несвідому істоту, індивідуальність якої ігнорується, а цінується лише результат її праці. Філософ ставив собі за мету оновити концепцію людини шляхом поєднання християнських антропологічних ідей з ідеями екзистенціалізму та марксизму. На його думку, праця і спілкування виділяють людину зі світу, з їх допомогою людина надає світові сенсу. Звеличуючи земне життя, філософ заперечив протистояння града Божого та града земного, стверджуючи їх тісне взаємопроникнення, реалізацію божественних цінностей вже на землі. Істинним покликанням людини Муньє вбачав досягнення взаєморозуміння між людьми в пошуках істини та самовдосконалення.

Мислитель стверджував, що праця для людини має бути перш за все творчістю, в якій людина стверджує себе у позбавленому самостійного сенсу світі, що супроводжується радістю. Муньє високо оцінював психоаналіз, але не погоджувався з його твердженнями щодо виникнення моралі, мистецтва й релігії внаслідок підсвідомих тваринних потягів. Натомість він обстоював твердження, що несвідоме дозволяє людині спілкуватися з вищою реальністю[7].

Основні праці[ред. | ред. код]

  • Думки Шарля Пеґі (фр. La pensée de Charles Péguy, 1931)
  • Революція особистості та спільноти (фр. Révolution personnaliste et communautaire, 1934)
  • Від власності капіталістичної до власності людської (фр. De la propriété capitaliste à la propriété humaine), 1936
  • Маніфест на підтримку персоналізму (фр. Manifeste au service du personnalisme, 1936)
  • Пацифісти або белліцисти (фр. Pacifistes ou Bellicistes, 1939)
  • Християнське протистояння (фр. L'affrontement chrétien, Neuchâtel, 1944)
  • Монталамбер (Вибрані твори) (фр. Montalembert (Morceaux choisis), 1945)
  • Свобода крізь умови (фр. Liberté sous conditions, 1946)
  • Договір про характер (фр. Traité du caractère, 1946)
  • Вступ до екзистенціалізму (фр. Introduction aux existentialismes, 1946)
  • Що таке персоналізм? (фр. Qu'est-ce que le personnalisme ?, 1947)
  • Пробудження Чорної Африки (фр. L'éveil de l'Afrique noire, 1948)
  • Маленький страх XX століття (фр. La Petite Peur du XXe siècle, 1948)
  • Полум'я християнства (фр. Feu la Chrétienté, 1950)
  • Важка впевненість (фр. Les certitudes difficiles, 1951, посмертно)
  • Муньє і його покоління. Листи, блокноти і неопубліковане (фр. Mounier et sa génération. Lettres, carnets et inédits, 1956, посмертно)

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. ↑ Енциклопедія Брокгауз
  3. ↑ а б Roglo — 1997. — 9000000 екз.
  4. ↑ SNAC — 2010.
  5. ↑ https://www.persee.fr/doc/ihtp_0769-4504_1988_num_8_1_2027
  6. ↑ Murray, Christopher John (2013). Encyclopedia of Modern French Thought (англ.). Routledge. с. 490—491. ISBN 9781135455644. Архів оригіналу за 19 січня 2019. Процитовано 17 січня 2019.
  7. ↑ De Tavernier, Johan (2009-9). The Historical Roots of Personalism: From Renouvier's Le Personnalisme , Mounier's Manifeste au service du personnalisme and Maritain's Humanisme intégral to Janssens' Personne et Société. Ethical Perspectives. Т. 16, № 3. с. 361—392. doi:10.2143/EP.16.3.2042719. Архів оригіналу за 19 січня 2019. Процитовано 17 січня 2019.

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Вікіцитати містять висловлювання від або про: Еммануель Муньє


П'єр-Симон Лаплас Це незавершена стаття про французького науковця чи науковицю.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Еммануель_Муньє&oldid=38582562