Йоган Віллем Беєн

Йоган Віллем Беєн
нід. Johan Willem Beyen
Йоган Віллем Беєн в 1952 році.
Народився	2 травня 1897(1897-05-02) Утрехт, Утрехт, Нідерланди
Помер	29 квітня 1976(1976-04-29) (78 років) Гаага, Нідерланди
Країна	Нідерланди
Діяльність	банкір, дипломат, політик
Alma mater	Утрехтський університет
Науковий ступінь	доктор філософії
Знання мов	нідерландська
Членство	Товариство "Мон Пелерін"
Посада	Міністр закордонних справ, ambassador of the Netherlands to Franced і посол
Партія	незалежний політик
Нагороди
Медіафайли у Вікісховищі

Йоган Віллем (Вім) Беєн (нід. Johan Willem Beyen, 2 травня 1897 року в Утрехті — 29 квітень 1976 року в Гаазі) був нідерландський банкір, державний службовець, політик і дипломат. Він служив як міністр закордонних справ Нідерландів у 1952–1956 роках. Беєн зіграв важливу роль у створенні Європейського економічного співтовариства, і по праву вважається одним з батьків-засновників Європейського Союзу. У 1981–1982 р. навчальний рік у Коледжі Європи був названий на його честь.

Відомості про особисте життя

Офіційне прізвище Йогана Віллема (Віма) Беєна було Beijen, але він віддав перевагу написанню свого ім'я як Beyen, оскільки думав, що це ім'я в більшій мірі відповідало його міжнародним зв'язкам.

Його батько, Карел Гендрік Беєн, був адвокат. Він був секретар компанії Maatschappij tot Exploitatie van Staatsspoorwegen, однієї з нідерландських компаній залізниці. Його мати, Марія Луїза Кунен, родом із сім'ї музикантів. У нього було два брати. Один з них був археологом — Гендрік Жерар Беєн.

У 1922 році Вім Беєн одружився з Petronella J.G. (Nelly) Hijmans van Anrooij. У них було двоє синів і дочка. Наприкінці 1930-х років у Беєна були стосунки з австрійкою Margaretha Antonia (Gretel) Lubinka. Після Другої світової війни його перший шлюб був розірваний, і він одружився з Gretel. Цей шлюб був дуже щасливий.

Вім Беєн помер у 1976 році.

Освіта

Вім Беєн виріс в Утрехті й сусідньому місті Білтговені. Він вивчав право в Утрехтському університеті. У 1918 році йому присуджено ступінь доктора права.

Успішна кар'єра в державному та приватному секторі

Після навчання Беєна залучили як тимчасового помічника клерка в нідерландському міністерстві фінансів. У той час йому був тільки 21 рік. Протягом декількох років він дослужився до заступника головного скарбника.

Після 1924 року Беєн займав кілька позицій у бізнес-секторі: Секретар Ради Philips, голова нідерландської філії Центрального банку Нідерландської Ост-Індії, директор одного з попередників AMRO Bank, віце-президент і з 1937 Президент Банку міжнародних розрахунків у Базелі, і директор Unilever.

Під час Другої світової війни, окрім позиції в Unilever, він ще був фінансовий радник нідерландського уряду в засланні в Лондоні. У 1944 році він зіграв важливу роль під час конференції в Бреттон-Вудсі, де були закладені основи Світового банку та Міжнародного валютного фонду. З 1946 року він був нідерландський представник у Раді Світового банку, а з 1948 р. в тому числі й у МВФ.

Міністр закордонних справ

Нові міністри другого кабінету Drees в 1952 році після того як вони були приведені до присяги Королевою Юліаною. Вім Беєн стоїть на передньому плані, другий праворуч. Його колега Йозеф Лунс стоїть з правого краю. У ті роки ще не було традиції, коли королева й міністри, які служили в попередньому кабінеті, повинні були сфотографуватися.

У 1952 році Вім Беєн, який не належав до політичної партії, був призначений за міністра закордонних справ у Другому кабінеті Drees. Його запросили, щоб забезпечити кращий баланс сил у кабінеті. Це була дивна ситуація, оскільки Йозеф Лунс, який був членом Католицької народної партії, був міністром без портфеля в тому ж міністерстві. Один з жартів з приводу цієї реконструкції: "Нідерланди такі малі, а тому їхні зарубіжні країни в цілому такі великі, що одного міністра закордонних справ не вистачає."

Відносини між двома міністерствами було не надто добрі, бо вони мали зовсім різний стиль роботи й розбіжності з приводу кількох питань. Беєн, наприклад, мав серйозні заперечення проти Лунца щодо його ставлення до суперечок з Індонезією про Нідерландську Нову Гвінею.

Після виборів 1956 політична кар'єра Беєна підійшла до кінця. Більше не було потреби в безпартійному міністрові в кабінеті.

Засновник Європейської інтеграції

Вім Беєн зіграв дуже важливу роль у створенні Європейського Економічного Співтовариства.

У серпні 1954 року зруйнувалися плани створення Європейського політичного співтовариства й загальної сили оборони, Спільноти європейської оборони як заміни для національних армій Франції, Німеччини, Італії та трьох країн Бенілюксу, коли Франція відмовилася ратифікувати угоду.

Беєн зрозумів, що європейська інтеграція в політичній сфері була б неможлива в найближчому майбутньому. Він був певний, що треба було почати з економічного співробітництва, і розробив план, який закликав до європейського спільного ринку в поєднанні з ідеєю політичної спільноти. Він виступив за горизонтальну інтеграцію замість того, щоб подовжити сектор інтеграцією сектора на кшталт Європейської спільноти з вугілля та сталі (ЄСВС).

У квітні 1955 року він запропонував створити «наднаціональну спільноту», яка згодом через митний союз могла б подолати шлях до «створення економічного союзу». 4 квітня 1955 він надіслав меморандум своїм колегам по Бенілюксу: Полю-Анрі Спааку (Бельгія) і Джозефу Беку (Люксембург), в якому запропонував ідею Митного союзу. На зустрічі міністрів закордонних справ трьох країн Бенілюксу в Гаазі 23 квітня 1955 підготував спільний меморандум, щоб представити своїм колегам з ЄСВС. Вони завершили меморандум (меморандум Бенілюкс) 18 травня 1955 і представили його урядам Франції, Німеччини та Італії 20 травня 1955. Вони запропонували для обговорення в конференції шести країн-учасниць ЄСВС шлях до спільної інтеграції європейської економіки.

Ця конференція, конференція Мессіна, проходила з 1 по 3 червня 1955 року. Беєн очолював нідерландську делегацію. Остаточне рішення конференції в значній мірі відображає думку Беєна. Вона лягла в основу для дальшої роботи з відновлення європейської інтеграції та призведе до Римського договору в 1957 році й формування Європейського економічного співтовариства та Євратому в 1958 році.

Див. також

Меморандум Бенілюкс

Джерело

• J.W. Beyen [Архівовано 7 лютого 2012 у Wayback Machine.] (нід.)