Кузьмін Дмитро Володимирович (поет)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Кузьмін Дмитро Володимирович
Народився 12 грудня 1968(1968-12-12) (55 років)
Москва, СРСР
Країна  СРСР
 Росія
Діяльність поет, літературний критик, літературознавець, перекладач, видавець, ЛГБТ-активіст, історик літератури, редактор, літературознавець
Галузь поезія[1], літературознавство[1] і літературна критика[1]
Alma mater МДУ (1987) і Московський педагогічний державний університет (1993)
Науковий ступінь кандидат філологічних наук
Знання мов російська[1]
Батько Vladimir Legoshind
Мати Edvarda Kuzminad
Нагороди

Дмитро Володимирович Кузьмін (народився 12 грудня 1968(19681212), Москва) — російський поет, видавець, ЛГБТ-активіст. У 2014 році емігрував до Латвії.

Літературну і літературно-організаційну діяльність розпочав 1988 року, проводячи пошук молодих талантів і організовуючи літературні читання. З розвитком Інтернету перевів у мережу діяльність створеної ним Спілки молодих літераторів «Вавилон», що дозволило розширити коло читачів. З 1993 — головний редактор видавництва «АРГО-РИСК».

Лауреат Премії Андрія Білого 2002 року в номінації «Особливі заслуги перед російською літературою» «за подвижництво у справі побудови літературного Вавилона і творче примноження традицій неофіційної словесності».

Біографія[ред. | ред. код]

Дмитро Кузьмін народився 12 грудня 1968 в Москві. Син архітектора Володимира Легошина і літературного критика, редактора Едварди Кузьміної; онук літературознавця Бориса Кузьміна і перекладачки Нори Галь.

В 1985 — 1987 роках навчався на філологічному факультеті Московського державного університету, був відрахований. Закінчив філологічний факультет Московського педагогічного державного університету (1993).

Кандидат філологічних наук (2005), тема дисертації — моновірш. У 2014 році запрошений професор Принстонського університету[2].

Починаючи з осені 2014 року, постійно проживає у Латвії, у селі Озолнієкі під Ригою. За словами Кузьміна, переїхав туди з Москви через незгоду з політичним курсом російської влади.[3]

У 2015 році заявив латвійському телеканалу наступне: "Гибридная война — это не безобразие в Донбассе, она проходит на улицах Москвы и телеканалах каждую минуту. Она (гибридная война) проходит через твое сердце и мозг каждую минуту. Я чувствую, что весь в этом, так как занимаюсь поэзией. Я участник «гибридной войны».[4]

Також Кузьмін заявив: «Я не хочу нести ответственность за то, что я делаю в России, потому что считаю этот режим преступным — как по внешним действиям: аннексия Крыма, так и внутри страны — там диктатура, причем малосимпатичная».[5]

Переклав російською книгу вибраних віршів Юрія Тарнавського[6], вірші Михайла Григоріва, Остапа Сливинського, Сергія Жадана та інших, упорядкував і надрукував російською вибрани вірші Жадана і Сливинського у своєму видавництві.

Збірку віршів Кузьміна «Ковдри не передбачені» (2018) видано українською видавництвом «Крок». Вірши Кузьміна, як зазначив у зв'язку з тім часопис «Критика», «танцюють між риторичністю, іронією, зворушенням і метафорою»[7]. «Я мріяв видати російського автора саме в контексті українсько-російської війни, — заявив голова видавництва Юрко Завадський. — Це прекрасний автор дуже високого рівня, майстер поетичного слова; один із небагатьох поетів, яких я знаю, котрі реально творять те, що розуміють»[8].

У 2019 році в журналі «Волга» вперше у російському літературознавсті опублікував фундаментальну наукову статтю «Другие. Поэзия Украины сегодня».[9]

У лютому 2022 року виступив ініціатором та автором відкритого листа, що охарактеризував російський напад на Україну як «моральну катастрофу Росії, що поставила її на одну дошку з фашистською Німеччиною».[10]

Особисте життя[ред. | ред. код]

Упродовж багатьох років позиціонує себе як відкритий гей, заявляв про необхідність камінг-ауту для знаменитостей. За словами Кузьміна:

"Я встречался с почтеннейшим философом, на старости лет перетащившим к себе в Академию наук из провинциального педагогического института красавчика-аспиранта (после смерти наставника немедленно окружившего себя толпой студенток-поклонниц), за одним из моих эпизодических любовников ухаживал другой почтенный старец — любимый всем Петербургом театральный актер, а у одного из моих друзей-поэтов был недолгий, но прекрасный роман с блистательным композитором, любимцем продвинутой богемы, — и каждый раз я думал: ну вот что мешает каждому из них отказаться от этой игры в прятки (все равно ведь ближайшее окружение все знает!) и заявить во всеуслышание: да, я — гей, и любые попытки власти, прессы, общества заклеймить геев или запретить геев касаются не каких-то экзотических кривляющихся папуасов, образ которых сформирован в массовом сознании умелой нарезкой кадров западных Love Parades, и не лагерных «опущенных» с погасшими глазами, а лично меня!" [11]

У 2014 році одружився у Києві с ФтМ транссексуалом Фрідріхом Симоненко, який на той момент ще мав документи на жіноче ім'я. У тому ж році в Латвії народилася їхня дочка Єва-Елеонора.[12][13]

При цьому Кузьмін продовжував жити зі своїм давнім другом Дмитром Бєляковим, з яким він зустрівся у 1991 році. За його словами: «Если серьезно, то мы с моим супругом только что отметили 29-ю годовщину знакомства, случившегося в московском метро: вошли в один вагон на станции „Третьяковская“ и встретились глазами. Всем, что я смог сделать, я обязан ему. Но поскольку я полагаю, что и в жизни точно так же, как в поэзии, базовая ценность — разнообразие и многоголосие, постольку у нас открытые отношения (…) Я всегда пытался, насколько это возможно, разделять личное и профессиональное и не заводить романов с коллегами, но двое моих возлюбленных в итоге печатаются как поэты, потому что поэзия вообще штука заразительная. Благодаря одному из спутников нескольких лет моей жизни, прекрасному трансгендерному юноше, у нас теперь растет дочь».[14]

Раніше Кузьмін у 2015 р. розповів журналісту Річарду Мартіну-Хемфілу наступне: «Технічно у моєї дочки — три батька, пояснює Кузьмін. Один батько — це транссексуал Фрідріх, який живе в Україні і який народив від Кузьміна дочку роком раніше. Іншого батька також звати Дмитро, і є громадянським чоловіком Кузьміна».[15]

Пізніше Фрідріх Симоненко повернувся до Києва, у 2020 р. нім була очолена та зареєстрована у Києві громадська організація «Транс Дженерейшн».ref>https://opendatabot.ua/c/43628224/</ref> При цьому він продовжував займатися поетичною творчістю під псевдонімом «Фрідріх Чернишов». Уже в 2019 р. у журнальній публікації Кузьмін високо оцінив поезію Чернишова, зазначивши наступне: «Квир-поэзия Чернышёва вертится вокруг вопроса о возможности и необходимости отмены самой парадигмы, в рамках которой людей уместно классифицировать по объекту и структуре их желания. Удержание этой парадигмы Чернышёв приравнивает к сохранению гетто для всех носителей гендерной (и, расширительно, любой другой) неконформности; разрушение же парадигмы не означает, разумеется, ни счастья, ни благополучия, а только возможность выстраивания своей индивидуальной судьбы. В этом смысле плакатная резкость многих текстов Чернышёва не вырастает из нарратива „с человеческим лицом“, с прямыми этическими импликациями (как это было, в частности, у Виталия Юхименко, в 2000-е годы в одиночку представлявшего гей-поэзию в русской литературе Украины), жертва не рассчитывает на эмпатию, а провоцирует и продуцирует агрессию. И здесь Чернышёв неожиданно сближается с Жаданом, в ранней поэзии которого персонажи тоже должны вызывать у читателя сложную смесь отвращения и восхищения».[16]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г Czech National Authority Database
  2. Говорячи політично через поезію [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.]: Дмитро Кузьмін інтерв'ю аспірантів з Принстонського університету, 6 лютого 2014 року (англ.)
  3. Русские далеко от Путина. Радіо Свобода. 16 листопада 2014. Архів оригіналу за 30 листопада 2020. Процитовано 25 січня 2022.  (рос.)
  4. Архівована копія. Архів оригіналу за 3 березня 2022. Процитовано 19 лютого 2021. 
  5. https://rus.lsm.lv/statja/novosti/obschestvo/poet-dmitriy-kuzmin-ja-prichasten-k-gibridnoy-voyne.a177132/
  6. Поэзия живого украинского классика издана в Латвии в переводе на русский // Латвийские общественные СМИ, 28.01.2024.
  7. Дмитро Кузьмін. Ковдри не передбачені. Переклади з російської [Архівовано 16 серпня 2021 у Wayback Machine.], «Критика», № 3–4, 2020.
  8. Переклад поезії як велике географічне відкриття [Архівовано 22 листопада 2018 у Wayback Machine.]: Юрій Завадський про особливу серію видавництва «Крок», «День», 16 листопада 2018.
  9. Архівована копія. Архів оригіналу за 21 вересня 2021. Процитовано 21 лютого 2021. 
  10. Vairāk nekā 100 Latvijas krievu atklātā vēstulē nosoda Krievijas agresiju [Архівовано 26 лютого 2022 у Wayback Machine.] // Satori, 25.02.2022.
  11. https://archives.colta.ru/docs/24531
  12. Архівована копія. Архів оригіналу за 14 лютого 2020. Процитовано 19 лютого 2021. 
  13. Я забеременел и родил дочь (полный выпуск). YouTube. Говорить Україна. 20 травня 2016. Процитовано 4 червня 2021.  {{cite web}}: Текст «Говорить Україна» проігноровано (довідка)
  14. Архівована копія. Архів оригіналу за 13 березня 2021. Процитовано 21 лютого 2021. 
  15. Архівована копія. Архів оригіналу за 28 лютого 2021. Процитовано 28 лютого 2021. 
  16. Помилка цитування: Неправильний виклик тегу <ref>: для виносок під назвою http://volga-magazine.ru/wp-content/uploads/2020/01/11-12-2019.pdf не вказано текст

Посилання[ред. | ред. код]