Левада Олександр Степанович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Левада Олександр Степанович
Ім'я при народженні Косак Олександр Степанович
Народився 26 листопада 1909(1909-11-26)
Кривчунка, Стрижавська волость, Таращанський повіт, Київська губернія, Російська імперія
Помер 16 грудня 1995(1995-12-16) (86 років)
Київ, Україна
Поховання Байкове кладовище
Громадянство СРСР СРСРУкраїна Україна
Національність українець
Діяльність український радянський письменник-кіносценарист
секретар правління Спілки письменників України
член Спілки кінематографістів України
Знання мов українська
Учасник німецько-радянська війна
Членство СП СРСР
Роки активності з 1925
Партія КПРС
Діти Юрій Левада, Леся Левада
Нагороди
Орден ЛенінаОрден ЛенінаОрден Жовтневої РеволюціїОрден Трудового Червоного Прапора
Орден Вітчизняної війни I ступеняОрден Вітчизняної війни II ступеняОрден Вітчизняної війни II ступеняОрден Червоної Зірки
Медаль «За бойові заслуги»
Медаль «За бойові заслуги»
Медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»Медаль «20 років перемоги у ВВВ»Медаль «30 років перемоги у ВВВ»
Премії
Національна премія України імені Тараса Шевченка — 1971

Премія імені В. І. Леніна ЦК Компартії України (1995)
IMDb ID 2972144

Олекса́ндр Степа́нович Лева́да (справжнє прізвище при народженні — Косак; 26 листопада 1909, Кривчунка — 16 грудня 1995, Київ) — український драматург та кіносценарист. Був першим заступником голови Держкіно України, заступником міністра культури України та секретарем правління Спілки письменників України. Лауреат Державної премії України імені Т. Г. Шевченка (1971).

Біографія[ред. | ред. код]

Народився 26 листопада 1909 року в селі Кривчунці Таращанського повіту Київської губернії (нині Уманського району, Черкаської області) в родині вчителя. Його батько загинув у Першу світову війну. Дитинство та юність Олександр Левада провів разом з матір'ю та сестрами у Таращанському районі Київської області, з 1914 по 1927 рік вони проживали у селі Лук'янівці.

З 1916 по 1920 рік навчався в Лук'янівській школі, а потім ходив до школи в селі Ківшоватому.

В 1929 році пише свою першу повість «Гомін лісів Таращанських». Спогади Левади про дитинство, рідну школу та перші післяреволюційні роки також описані в творі «Повість про ранній ранок» (1979). У 1930 році вступив до Маслівського аграрного технікуму, де провчився до 1932 року.

З 1933 по 1935 рік — період служби в Червоній армії. З 1935 по 1941 рік мешкав у Вінниці, де, зокрема, навчається у Вінницькому педагогічному інституті. Після закінчення інституту Олександр Степанович активно друкується у вінницьких та харківських періодичних виданнях, у цей період була написана його поема «Ой у полі нивка».

У 19391949 роках працює над поемою «Чернишевський», у якій висвітлюються революційні події. У 1941 році була написана драма «Камо».

Учасник німецько-радянської війни з липня 1941 року. В роки війни — кореспондент газети «Радянський воїн» 3-го Українського фронту.

У 19431946 роках написав п'єсу «Шлях на Україну». В 1946 році написаний «Балканський щоденник». У 1948 році закінчує роман про війну «Південний захід» (спільно з Іваном Ле[1]) та сатиричну комедію «Серце і долари». У 1951 році написав ліричну комедію «Марія», в якій зображено устрій післявоєнного села. В 1956 році написана драма «Остання зустріч». У 1960 році пише поему «Фауст і смерть». В 1979 році — «Повість про ранній ранок». В 1984 році — повість «Ріки невпинна течія». В 1989 році — роман «Два кольори».

Письменник активно працює в галузі кінодраматургії. За його сценаріями поставлені фільми: «Правда» (1957), «Кінець Чирви-Козиря» (1958), «Українська рапсодія» (1958), «Ескадра повертає на Захід» (1965, у співавторстві), «Слово про Ванду Василевську» (1965), «Берег надії» (1967), «Родина Коцюбинських» (1970, Державна премія України ім. Т. Г. Шевченка, 1971). За його п'єсами створено телефільми: «Фауст і смерть» (1975), «Здрастуй, Прип'ять!» (1977), «Перстень з діамантом» (1978).

Олександр Левада відомий і як поет. Його поетичні твори «Лист до матері за Дніпро», «Ровесникам — однодумцям». «Ювілейні роздуми».

Літературну творчість письменник органічно поєднував з активною участю в державній та науковій діяльності. Він, зокрема, був першим заступником голови Держкіно України, заступником міністра культури України, секретар правління Спілки письменників України, та членом Спілки кінематографістів України.

Левада був переконаним комуністом і боляче сприйняв розпад радянського устрою. В 1995 році Левада удостоєний звання лауреата заснованої того ж року премії імені В. І. Леніна ЦК Компартії України.

Могила Олександра Левади
Меморіальна таблиця Олександру Леваді на фасаді будинку по вулиці Інститутській, 16 у Києві

Мешкав у Києві. Помер 16 грудня 1995 року в Києві. Похований разом з донькою на Байковому кладовищі (ділянка № 49а).

Родина[ред. | ред. код]

Вітчим російського соціолога Юрія Левади (1930—2006). Батько української художниці Лесі Левади (1954—2014).

Нагороди[ред. | ред. код]

Нагороджений двома орденами Леніна, орденами Жовтневої революції, Вітчизняної війни — (орден 1-го ступеню та два ордени 2-го ступеню), Трудового Червоного Прапора, Червоної Зірки та медалями.

Літературна спадщина[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела та література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]