Леонтьєв Олексій Миколайович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Щодо інших людей з таким самим іменем та прізвищем див. Леонтьєв.
Леонтьєв Олексій Миколайович
рос. Алексей Николаевич Леонтьев
Народився 5 (18) лютого 1903
Москва, Російська імперія[1]
Помер 21 січня 1979(1979-01-21)[2][3] (75 років)
Москва, СРСР
·інфаркт міокарда
Поховання Кунцевський цвинтар
Країна  Російська імперія
 Російська СФРР
 СРСР
Діяльність психолог, науково-педагогічний працівник, письменник-документаліст, філософ
Alma mater Факультет суспільних наук МДУd
Галузь психологія, філософія і педагогіка
Заклад МДУ
Науковий ступінь доктор педагогічних наук[d]
Вчителі Виготський Лев Семенович
Відомі учні Aleksandr Asmolovd
Vyacheslav Andreevich Ivannikovd
Margit Köcskid
Valery Petukhovd
Zoya Alekseevna Reshetovad
Аспіранти, докторанти Гіппенрейтер Юлія Борисівна
Aleksandr Asmolovd
Fyodor Vasilyukd
Вітіс Вілюнас
Rada Granovskayad
Viktor Petrenkod
Konstantin Gurevichd
Членство Угорська академія наук
Партія КПРС
Нагороди

Олексій Миколайович Леонтьєв (рос. Алексей Николаевич Леонтьев; *5 лютого 1903, Москва — †21 січня 1979, Москва) — російський радянський психолог, академік АПН СРСР, один з учнів та найближчих послідовників Л. С. Виготського, з 50-х рр. лідер наукової школи, яку називають школою Виготського-Леонтьєва. Син та онук вченого є наступниками в його справі.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився в заможній родині московського купця, у Москві провів більшу частину свого життя. Навчався в Першому московському реальному училищі, на історико-філологічному факультеті МДУ ім. Ломоносова, його вчителями були Г. І. Челпанов, Г. Г. Шпет, Д. М. Петрушевський. З середини 20-х працює в Психологічному інституті, який тоді входив у структуру МДУ, в навчальних та медичних закладах Москви, знайомиться з О. Лурією та Л. Виготським. Одружився в 1924 році, прожив з дружиною все життя.

Становлення науковця[ред. | ред. код]

Тиск на школу Виготського відчувався з кінця 20-х років. Вимушено з 1930-го по 1934-й О. М., О. Р. Лурія, О. В. Запорожець працюють у столиці УРСР Харкові, завдяки чому з'являється харківська психологічна школа. О. М. очолює відділ дитячої та генетичної психології, а пізніше, весь сектор психології Всеукраїнської психоневрологічної Академії, кафедру психології в Педагогічному інституті та відділ Ψ НДІ педагогіки. Є лідером «харківської групи» учнів Виготського.
Повернення до Москви відбулось вже після смерті його вчителя, але з тим критика та переслідування не припинились. Наприкінці 30-х О. М. Леонтьєв тимчасово (на рік) втрачає роботу, але наполегливість допомогла йому поновитись та, навіть, захистити докторську дисертацію.

40-50-ті роки[ред. | ред. код]

Воєнне лихоліття змусило сім'ю Леонтьєвих виїхати в Ашгабад, куди був евакуйований МДУ. Пізніше в селищі Каурівка поблизу Свердловська в експериментальному госпіталі Олексій Миколайович займається проблемою відновлення рухливості бійців після отриманих поранень. Ним успішно впроваджена методика заснована на теорії формування рухів М. О. Бернштейна, досягнуто помітних результатів (пришвидшене одужання). Ця робота допомогла подальшому розвитку психологічної теорії діяльности, яка стала одною з ключових у радянській психології. Після війни повертається до роботи в МДУ ім. Ломоносова, якому присвятив майже все своє життя.
Леонтьєв багато зробив для захисту науки у 50-ті роки, коли чергова хвиля критики загрожувала поглинанням змісту психологічної науки з боку фізіології вищої нервової діяльности. Ідеологи науки вимагали застосування об'єктивного методу для вивчення психічних процесів (Б. М. Теплов) або відмови від їх вивчення на користь фізіологічних досліджень (О. Г. Іванов-Смоленський)[4]. Принцип діяльності, який сформулював та підкріпив своїм авторитетом О. М. став компромісним, адже визначав суб'єктивні явища вторинною ланкою відносно об'єктивно досліджуваної діяльности, яка ставала причинним та пояснюючим фактором психічного.

Особиста підтримка Леонтьєва була критично важливою для багатьох переслідуваних вчених (особливо для М. О. Бернштейна).

Визнання[ред. | ред. код]

Видатний організатор психологічної освіти, О. М. Леонтьєв — декан новоствореного факультету психології МДУ ім. Ломоносова, першого в СРСР; віце-президент Академії Педагогічних Наук СРСР. Праця «Проблемы развития психики» (1963) нагороджена Ленінською премією. Ломоносівською премією відзначена книга «Деятельность. Сознание. Личность» (1975).

Наукова діяльність[ред. | ред. код]

Розробляв психологічну теорію діяльності, теорію розвитку психіки тварин та людини. Наголошував на важливості зовнішніх об'єктивних факторів формування психіки. Послідовно провадив у своїх роботах офіційну марксистько-ленінську концепцію. Вважався провідною фігурою радянської психологічної науки, але поза межами СРСР не був так визнаним як, наприклад, Лурія.
Серед учнів О. М. Леонтьєва називають Д. Б. Ельконіна, К. Е. Фабрі, такими можна вважати сотні випускників Ψ факультету МДУ.

Відомою сторінкою біографії вченого є його конфлікти з С. Л. Рубінштейном та Г. П. Щедровицьким.

Публікації[ред. | ред. код]

Автор багатьох праць.
«Деятельность, сознание, личность» (1975) «Проблемы развития психики» (1965) (див. Порівняльна психологія).

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Леонтьев Алексей Николаевич // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохоров — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
  2. ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. ↑ Енциклопедія Брокгауз
  4. ↑ ИСТОРИЯ ПСИХОЛОГИИ, навчальний курс ОЛЕЙНИК Ю. Н., КОЛЬЦОВА В. О., Інститут Ψ РАН. Архів оригіналу за 5 грудня 2009. Процитовано 29 вересня 2010.

Джерела[ред. | ред. код]

Перегляд цього шаблону
  Генеалогія та некрополістика
Література та бібліографія
Словники та енциклопедії
Довідкові видання
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Леонтьєв_Олексій_Миколайович&oldid=37802334