Мак (символ пам'яті)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Штучний червоний мак на вилозі чоловічого піджака в Канаді

Червоний мак (англ. Remembrance poppy) — символ пам'яті жертв Першої світової війни, а згодом — жертв усіх військових та цивільних збройних конфліктів, починаючи із 1914 року.

Історія[ред. | ред. код]

Поштова марка США 1948 року, присвячена Моїні Майкл

Використання квітки маку як символу пам'яті інспіроване віршем канадського військового лікаря Джона Мак-Крея «У полях Фландрії» (1915), що починається словами: «У полі Фландрії поміж хрестами / Гойдає вітер мак рядами, / Щоб знали місце, де ми є …» (англ. "In Flanders fields the poppies blow / Between the crosses, row on row / That mark our place …", переклад Наталії Безсонової).[1][2] Був уперше використаний Американським легіоном для вшанування пам'яті американських солдатів, що полягли під час Першої світової війни. Символ поширений у Західній Європі (особливо у Великій Британії), Північній Америці та Австралії.

Ідея використовувати червоний мак як символ пам'яті належить Моїні Майкл[en], викладачці Університету Джорджії, Сполучені Штати. У листопаді 1918 року під враженням від поеми Маккрея вона написала власний вірш «Ми збережемо Віру» (англ. "We Shall Keep the Faith"), де заприсяглася завжди носити червоний мак у пам'ять за загиблими.[3] Після 1918 року Моїна Майкл займалася фінансовою підтримкою недієздатних ветеранів війни. Для того, щоб зібрати необхідні кошти, Майкл запропонувала продавати штучні маки з шовку.

Використання[ред. | ред. код]

В культурі[ред. | ред. код]

На початку 1980-х років білоруським телебаченням був знятий відеокліп Юрія Антонова на пісню "Маки" (слова Г. Поженяна), в якій є згадка про Сапун-гору[4].

В Україні[ред. | ред. код]

Символ пам'яті полеглих, який використовується в Україні з 2014 року

Червоний мак вперше використано в Україні на заходах, приурочених до річниці завершення Другої світової війни у 2014 році.

Дизайн українського червоного маку розроблено за сприяння Українського інституту національної пам'яті та Національної телекомпанії України; автором символу є харківський дизайнер Сергій Мішакін.[5] Графічне зображення є своєрідною алюзією: з одного боку воно уособлює квітку маку, з іншого — кривавий слід від кулі. Поруч з квіткою зазвичай розміщено дати початку і закінчення Другої світової війни (1939 та 1945) та гасло «Ніколи знову»[6].

У березні 2015 року указом Президента України запроваджено День пам'яті та примирення, який відзначається 8 травня. Цей день, а також 9 травня 2015 року, коли відзначатиметься 70-річчя перемоги над нацизмом у Другій світовій війні, квітка червоного «маку пам’яті» використовувалася з гаслом «Пам’ятаємо, перемагаємо».[7][8]

Червоні маки, роки 1945-2015 та гасло «Пам’ятаємо, перемагаємо» розміщені також на аверсі ювілейної медалі «70 років Перемоги над нацизмом», заснованої Президентом України 29 квітня 2015 року.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. А. О. Шестаков. Етнокультурні обосбливості флорономена «мак» та його еквівалентів в українській, англійській та французькій мовах // Вісник ЛНУ імені Тараса Шевченка. — 2013. — Т. 14. — С. 146-153.
  2. Наталія Безсонова (17.11.2012). Джон Макрей. У полі Фландрії. ХайВей. Архів оригіналу за 18 квітня 2015. Процитовано 18 квітня 2015. 
  3. Where did the idea to sell poppies come from? (англ.). BBC News. 10 листопада 2006. Процитовано 18 лютого 2009. 
  4. Юрий Антонов - Маки. Начало 80-х. Архів оригіналу за 2 квітня 2019. Процитовано 7 травня 2017. 
  5. Харківський дизайнер розробив символ для Дня Перемоги. Українська правда. 5.05.2014. Архів оригіналу за 22 жовтня 2020. Процитовано 9.05.2014. 
  6. Україна згадуватиме полеглих у Другій світовій війні під європейським символом — червоним маком. УІНП. 5 травня 2014. Архів оригіналу за 5 травня 2014. Процитовано 5 травня 2014. 
  7. У Києві стартував проект «Маки пам’яті». УІНП. 
  8. Сергій Грабовський (26.04.2015). Червоний мак як символ Перемоги. Україна і агресія Росії. Радіо Свобода. Архів оригіналу за 29 квітня 2015. Процитовано 1 травня 2015. 

Джерела[ред. | ред. код]