Манефон

Манефон (дав.-гр. Μανέθων; лат. Manetho), точніше Манетон з Себенніта — давньоєгипетський історик і жрець з міста Себенніт в єгипетській Дельті, що жив за часів правління в Єгипті елліністичної династії Птолемеїв, в кінці IV – першій половині III ст. до н. е.

Життя та діяльність

Хоча до наших днів не збереглося багатьох відомостей про життя Манефона, імовірно, він жив і творив (за Василь Струве) в часи Птолемея I Сотера (323, формально 305-283 до н. е.) і Птолемея II Філадельфа (285-246 до н. е.). Якщо ж враховувати і згадку про Манефона в документі 240/241 до н. е., то він міг продовжувати свою діяльність і за правління Птолемея III Евергета (246-222 до н. е.).

Хоча Манефон був єгиптянином і займався єгипетською історією, писав він грецькою мовою. Манефону, крім відомої «Історії Єгипту», іноді приписують такі твори, які також не дійшли до нашого часу:

• «Священна книга»,
• «Епітоми (скорочені виписки) з фізики» (Φυσικών ἐπιτομή),
• «Про свята» (Περί ἑορτών),
• «Про старожитності і благочесті» (Περί αρχαϊσμού και ευσεβείας),
• «Про виробництво кіфи» ,
• «Проти Геродота» (Τά πρός Ἡροδότου),
• «Книга Сотіс»
• Астрологічний твір в 6 книгах «Апотелесматіка» (Ἀποτελεσματικά).

Ймовірно, Манефон був жерцем (ἱερογραμμᾰτεύς) бога Ра в Геліополі. Збереглися згадки, що Манефон був одним з головних засновників і перших служителів культу Серапіса (синкретичного елліністичного божества, що з'єднував Осіріса і Апіса).

Історія Єгипту

Манефон є єдиним відомим нам давньоєгипетськими автором, що склав повноцінну історичну працю з історії Стародавнього Єгипту — «Історію Єгипту» («Егіптіку», «Αἰγυπτιακά») в трьох книгах. Труд Манефона прийнято вважати історичним в сучасному сенсі слова (на відміну від більш ранніх історичних літописів Стародавнього Єгипту типу «Анналів Тутмоса III», які не робили висновків чи умовиводів, а всього лише констатували події), написаним за зразком «Історії» Геродота.

«Історія Єгипту», що збереглася до нашого часу лише в цитатах інших стародавніх авторів — Йосипа Флавія, Секста Іулія Африкана, Євсевія Кесарійського, Іоанна Малали, Георгія Синкелла та інших, є дуже цінним джерелом для єгиптологів, на який часто посилаються в питаннях коригування хронології правління фараонів.

Серед інших заслуг цієї праці слід зазначити, що в ній вперше вся історія Стародавнього Єгипту була розділена на періоди Давнього, Середнього і Нового царств (що відповідає 1-му, 2-му і 3-му томам «Історії Єгипту» Манефона). Хоча поділ Манефоном історії Єгипту був вельми умовним (оскільки він включав в кожен період по 10 династій фараонів без урахування конкретних історичних тенденцій і реалій), але в ледь видозміненому вигляді ця традиція збереглася і до нашого часу. Крім того, саме поняття «давньоєгипетська династія» було введено Манефоном для позначення ряду правителів, які правили послідовно і хто перебував у родинних стосунках.

Історію Єгипту Манефон починає з Гефеста - першого бога і людини. Його нащадками були Геліос, Крон і брати Осіріс і Тифон. Їм наслідував Гор. Потім правили напівбоги, духи і смертні. Всіх фараонів, починаючи з Менеса, Манефон розділив на 30 династій. Цим поділом єгиптологи користуються і нині.

Сучасні дослідники не завжди довіряють джерелами, що цитують Манефона (зокрема, в питаннях про діяльність Озарсіфа і про тривалість правління гіксосів), проте все ж вважається, що жрець-історик користувався достовірними староєгипетськими джерелами з царських і храмових архівів, зокрема, царськими списками.

Англійський єгиптолог Вільям Фліндерс Петрі писав про працю Манефона:

"Це твір був в його оригінальній формі найвищою мірою авторитетним. Складений за часів діяльного покровителя вченості - Птолемея Філадельфоса - і цілком можливо для великої бібліотеки, яку він створював, і написаний єгипетським жерцем, який знав, як використовувати всі документи, що дійшли до його днів, він має найсильніші зовнішні домагання на довіру. Ми знаємо навіть з фрагментів, що дісталися нашого часу, якими ґрунтовними і систематичними були єгипетські записи: хроніка усіх років і правлінь перших п'яти династій не має собі рівних ні в якій країні, і фрагмент її в Палермо показує, який в таку ранню епоху існував систематичний запис; в той час як пізніший Туринський папірус XVIII династії, або до неї, даючи час правління кожного короля з підсумовуванням в інтервалах, показує, що та ж сама схильність до точного обчислення зберігалася і в пізніші часи. Саме тоді були створені копії тих робіт, на які міг посилатися Манефон при складанні своєї історії для грецького світу".

Манефон про євреїв

Манефон прямо про євреїв не говорить, проте згадує, що після вигнання з Єгипту гіксоси закріпилися в Юдеї і заснували Єрусалим. Крім того, єгипетський фараон зібрав прокажених і виселив їх на північний схід Єгипту, де вони підпали під вплив побіжного геліопольского жерця Озарсіфа (служителя Осіріса), який загітував їх тікати в Юдею.

Спадщина

Відомості про Манефона і його твори дійшли до нас через посередництво стародавньої і середньовічної літератури на різних мовах (грецькій, латинській, вірменській, сирійській, арабській, давньоруській, грузинській і навіть санскриті). Ці матеріали досить докладно досліджені відносно грецької і латинської традиції, і більшої частини вірменської. Але до цих пір залишаються абсолютно не дослідженими відомості про Манефона в інших східних християнських і мусульманських письменників.

Антична грецько-латинська традиція

Твори історика Манефона відбилися у античних авторів, які писали на грецькій мові: (бл. 45 - 127) Плутарх Херонейський, Птолемей Мендесський, Апіон Оасійський, син Плейстоніка (народ. бл. 30 до н. е.), Херемон Олександрійський (I ст.), Манефон астролог (I-II ст.), Порфірій (бл. 234-303), Іамбліх Халкісскій (бл. 250-330), Діоген Лаертський (1-ша пол. III в). Компіляціями з Манефона на грецькій мові користувалися в своїх працях Ератосфен Киренський (III ст. до н. е.), Йосип Флавій (37 - після 100) і Клавдій Еліан (бл. 170 - після 222).

Компіляцією з відомостями з Манефона користувався також Публій Корнелій Тацит (бл. 58 - 117), що писав латинською мовою.

Яка частина відомостей про Стародавній Єгипет в творах Гекатея Абдерського (IV-III ст. до н. е.), Діодора Сицилійського(Бл. 90 - 21 до н. е. ), Марка Теренція Варрона Реатінского (116 - 27 до н. е.), Гая Плінія Старшого (23 - 79) належить до традиції Манефона - залишається предметом дискусій.

Християнська традиція

Пізніше «Єгіптіаку» Манефона, через хронологічні вибірки з неї, використовували багато разів пізньоантичні і середньовічні літописці для своїх хронологий. З них найбільш важливі Секст Іулій Африкан (II-III ст.), Теофіл Антіохійський (II ст.), Євсебія Памфіл Кесарейський (бл. 263-339), Іоанн Малала (бл. 491-578), автор «Великодньої хроніки» (VII ст.), Георгій Синкелл (VIII-IX ст.) та інші, які писали на грецькому;

Ієронім (бл. 342-420.), Автор «Excerpta latina barbari», Іоанн Анній Вітербенский (XIV в.) і інші - латинською (бл. VI ст.);

Мойсей Хоренський (V ст.), Перекладач хроніки Евсебія (VI ст.), Самуїл Анійський (XI ст.) і деякі інші хроністи — вірменською мовою.

Сирійською мовою

Ілля Насібінский (1008-1048), Михайло Сирієць (XII-XIII ст.), Григорій Іоанн Баргебрей (1226-1286) і ін. хроністи— сирійською мовою користуються (крім Африкана і Евсебія) третьою хронологічною канвою Манефона, яка ведеться з грецького хроніста Андроніка.

Грузинською мовою

Є також давньогрузинські переклади грецьких хронік (Іоанна Малали, Георгія Амартола) з витягами з Манефона.

Пізня латинська традиція

В західноєвропейських хроніках також містяться відомості, які ведуться з Манефона (через латинський переклад «Хроніки» Євсевія Кесарійського, зроблений Ієронімом Стридонським). Короткі витяги з Манефона латинською мовою розкидані по творах деяких європейських письменників - в 1 кн. «Історії франків» Григорія Турського (539-594), в «Загальній хроніці» Еккехард з Аури (XII ст.) і ін. Найбільш повно передає відомості Манефона Іоанн Анній Вітербський)(лат. Joannes Annius Viterb(i)ensis) (1432–1502).

Слов’янськими мовами

В давньоруських перекладах пізніх грецьких хронік (Іоанна Малали, Георгія Синкелла та інших), в російських хронографах та інших творах маються витяги з Манефона. З них в основному видані джерела, що містять уривки з Іоанна Малала (тобто з 1-й книги «Егіптіакі»).

У «Хроніці всього світу» Мартіна Бєльського (1494-1575) маються витяги з Манефона польською мовою.

Арабською мовою

Ранній арабський переклад Манефона (IX в.) ведеться в основному з грецької традиції Евсебія (відображає 2-ю і 3-ю книги «Егіптіакі») і переказується більш ніж десятком знаменитих східних літописців: Агапій Гієрапольский (пом. після 941.), Якуби (пом. 897/905.), Аль-Масуді (пом. 965), Біруни (973–1048), Якут (1178–1229), Ібн аль-Асир (пом. 1233), Макрізі (1364–1442) та багато інших.

Санскритом

Тільки астрологічна традиція про Манефона (перекладення «Апотелесматікі» III або IV ст.) збереглася на санскриті.

Джерела

• Манефон. История Египта. [Папирусные отрывки] [1] [Архівовано 11 квітня 2012 у Wayback Machine.] (на др.-греч.)
• Manetho. [Works] / With an Engl. transl. by W. G. Waddell. — London; Cambridge, 1940. — (The Loeb Classical Library; 350). ISBN 0-674-99385-3.
• Манефон. Рассказ… о первой и второй династиях согласно Африкану // Эмери У. Б. Архаический Египет. — СПб.: Нева; Летний сад, 2001. — (Александр. б-ка. Сер.: «Египет»). — С. 308—309.
• Диоген Лаэртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитых философов. — 2-е изд. — М., 1986.
• Иосиф Флавий. О древности еврейского народа. Против Апиона: 1) Пер. А. Пумпянский // «Гакармель». — Вильно, 1860; 2) Пер. Я. Израэльсона и Г. Генкеля. — СПб., 1895; 3) Пер. А. В. Вдовиченко // Филон Александрийский. Против Флакка. О Посольстве к Гаю; Иосиф Флавий. О древности еврейского народа. Против Апиона. — М.: Иерусалим, 1994; 4) Греческие и римские авторы о евреях и иудаизме. — М.: Иерусалим, 1997. — Т. 1.
• Истрин В. М. Хроника Иоанна Малалы в славянском переводе.— М., 1994.
• Пасхальная хроника / Пер. с греч., вступ. ст., коммент. Л. А. Самуткиной. — СПб.: Алетейя, 2004. — [Ч. 1]. ISBN 5-89329-686-9
• Плутарх. Исида и Осирис. — Киев, 1996.

Література

• Берлев О. Д. Египет // Источниковедение истории Древнего Востока. — М., 1984.
• Струве В. В. Манефон и его время. — СПб.: Нева; Летний сад, 2003. — 480 с. — (Александр. б-ка. Сер.: «Египет»).
• Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.

Посилання

• Манефон [Архівовано 26 серпня 2014 у Wayback Machine.] — енциклопедична стаття з сайту «Древний Египет [Архівовано 9 березня 2009 у Wayback Machine.]».