Марко Феррері
| Марко Феррері | |
|---|---|
| італ. Marco Ferreri | |
 | |
| Дата народження | 15 травня 1928 |
| Місце народження | Мілан, Королівство Італія |
| Дата смерті | 9 травня 1997 (68 років) |
| Місце смерті | Париж, Франція |
| Поховання | Кампо Верано |
| Громадянство |
 Італія |
| Конфесія | атеїст[1] |
| Професія | актор, режисер, сценарист, продюсер |
| IMDb | ID 0274659 |
| Нагороди та премії | |
| Давид ді Донателло (1982) | |
 Марко Феррері у Вікісховищі | |
Марко Ферре́рі (італ. Marco Ferreri; нар. 15 травня 1928, Мілан, Італія — 9 травня 1997, Париж, Франція) — італійський кінорежисер, сценарист і актор.
Біографія та творчість[ред. | ред. код]
Марко Феррері народився 11 травня 1928 року в Мілані, Італія. Отримавши освіту ветеринара, займався торгівлею і рекламою спиртних напоїв. Працюючи над рекламними кінороликами, він захопився кінематографом. Після навчання в Римському експериментальному кіноцентрі Феррері на початку 1950-х років працював на італійських кіностудіях помічником і асистентом режисера Альберто Латтуади у роботі над фільмом «Шинель» (1952); разом з Ріккардо Гіоне та Чезаре Дзаваттіні брав участь в створенні фільмів «Кохання у місті», «Жінки і солдати», «Пляж», в яких грав невеликі ролі, писав сценарії та був виконавчим продюсером. Співпрацював з Чезаре Дзаваттіні над його проектом «Документальний щотижневик».
У 1956 Марко Феррарі переїхав до Іспанії, де познайомився з письменником-сатириком Рафаелем Асконою, який став його постійним сценаристом. Разом з Р. Аскою Феррері зняв кілька успішних стрічок: дебютний фільм «Квартирка» (1957), «Хлопчаки» (1959) та «Інвалідний візок» (1960, Приз ФІПРЕССІ на МКФ у Венеції, 1960). Всі ці роботи були зняті як соціальна сатира на франкістську Іспанію в стилістиці «чорного гумору»[2].
Повернувшись до Італію у 1961-му році, Марко Феррері продовжив розвивати улюблений жанр і тематику. У знятих на батьківщині фільмах «Королева бджіл» («Сучасна історія», 1962), «Жінка-мавпа» (1963), «Діллінджер мертвий» (1968) та «Аудієнція» (1972) режисер з сарказмом та іронією піддав критиці основні соціальні інститути церкви, шлюбу та сім'ї. У 1968 році зіграв роль Ганса Гюнтера у близькому йому по духу фільмі П'єра Паоло Пазоліні «Свинарник».
У 1973-у році Марко Феррері зняв найскандальніший свій фільм «Велике жрання», в якому у формі відкритого гротеску передрікав загибель сучасному споживацькому суспільству. У фільмі «Прощавай, самець» (1978), програмному творі автора, в улюбленій ним формі футурологічної філософської притчі відобразив занепад сучасної цивілізації, що залишилася без чоловічого, творчого начала.
Фільм Марко Феррері 1979 року «Прошу притулку» було відзачено Спеціальним призом журі — «Срібним ведмедем» 30-го Берлінського кінофестивалю[3].
На початку 1980-х років Марко Феррері звернувся до теми взаємовідносин художника і суспільства, знявши фільм «Історія звичайного безумства» (1981), за який отримав італійську національну кінопремію «Давид ді Донателло» як найкращий режисер. У стрічках 1980-х років «Історія П'єри» (1983) та «Майбутнє — це жінка» (1984) режисером послідовно затверджується пріоритет жіночого начала у сучасному світі.
У 1991 році Феррері поставив стрічку «Будинок посмішок» яка перемогла в основіній конкурсній програмі 41-го Берлінського кінофестивалю, отримавши головний приз — «Золотого ведмедя»[4]. Два роки потому ще один фільм режисера, «Щоденник маніяка», було номіновано на «Золотого ведмедя» 43-го Берлінаре, але нагороди цього разу він не отримав[5].
Останнім фільмом режисера став «Нітрат срібла» (1996), у якому немов передчуваючи швидку смерть, Феррері освідчився в коханні до кінематографу, до його зірок та натовпів глядачів, які щодня по всьому світу заповнюють кінозали[6].
Помер Марко Феррері 9 травня 1997 року у Парижі від серцевого нападу.
Фільмографія[ред. | ред. код]
- Режисер
| Рік | Українська назва | Оригінальна назва | Примітки |
|---|---|---|---|
| 1959 | Квартира | El pisito | |
| 1959 | Хлопчаки | Los chicos | |
| 1960 | Інвалідний візок | El cochecito | |
| 1961 | Італійки і кохання | Le Italiane e l'amore | (новела «Подружня невірність») |
| 1963 | Королева бджіл | Una storia moderna: l'ape regina' | |
| 1964 | Жінка-мавпа | La donna scimmia | |
| 1964 | Контросессо | Controsesso | (новела «Професор») |
| 1965 | Сьогодні, завтра, післязавтра | Oggi, domani, dopodomani | (новела «Людина з п'ятьма кулями») |
| 1966 | Весільний марш | Marcia nuziale | |
| 1967 | Гарем | L'Harem' | |
| 1969 | Диллінджер мертвий | Dillinger è morto | |
| 1969 | Сім'я людське | Il seme dell'uomo | |
| 1971 | Аудієнція | L'Udienza' | |
| 1972 | Сука | La cagna | |
| 1973 | Велике жрання | La grande abuffata | |
| 1974 | Не чіпайте білу жінку! | Touche pas à la femme blanche | |
| 1976 | Остання жінка | La dernière femme | |
| 1978 | Прощавай, самцю | Ciao maschio | |
| 1979 | Прошу притулку | Chiedo asilo | |
| 1981 | Історія звичайного безумства | Storie di ordinaria follia | |
| 1983 | Історія П'єри | Storia di Piera | |
| 1984 | Майбутнє — це жінка | Il Futuro è donna | |
| 1986 | Я кохаю тебе | I Love You | |
| 1988 | Ах, які чудові ці білі! | Come sono buoni i bianchi | |
| 1988 | Будинок посмішок | La casa del sorriso | |
| 1988 | Бенкет | Le banquet | |
| 1991 | Плоть | La carne | |
| 1993 | Щоденник маніяка | Diario di un vizio | |
| 1997 | Нітрат срібла | Nitrato d'argento |
Визнання[ред. | ред. код]
| Рік | Категорія | Фільм | Результат | |
|---|---|---|---|---|
| Венеційський кінофестиваль | ||||
| 1960 | Приз ФІПРЕССІ | Інвалідний візок | Перемога | |
| 1984 | Золотий лев | Жінка-мавпа | Номінація | |
| 1992 | Приз П'єтро Б'янкі | Перемога | ||
| Премія Сан Жорді | ||||
| 1961 | Найкращий фільм | Інвалідний візок | Перемога | |
| Каннський кінофестиваль | ||||
| 1963 | Золота пальмова гілка | Королева бджіл | Номінація | |
| 1964 | Жінка-мавпа | Номінація | ||
| 1969 | Диллінджер мертвий | Номінація | ||
| 1973 | Велике жрання | Номінація | ||
| Приз ФІПРЕССІ | Перемога | |||
| 1978 | Золота пальмова гілка | Прощавай, самцю | Номінація | |
| Приз ФІПРЕССІ | Перемога | |||
| 1983 | Золота пальмова гілка | Історія П'єри | Номінація | |
| 1986 | Я кохаю тебе | Номінація | ||
| 1991 | Плоть | Номінація | ||
| Італійський національний синдикат кіножурналістів | ||||
| 1965 | Срібна стрічка за найкращий оригінальний сюжет | Жінка-мавпа | Перемога | |
| 1970 | Диллінджер мертвий | Перемога | ||
| Срібна стрічка найкращому режисеру | марко Феррері | Номінація | ||
| 1977 | Срібна стрічка за найкращий оригінальний сюжет | Остання жінка | Перемога | |
| Найкращий оригінальний сценарій | Номінація | |||
| Найкраща режисерська робота | Номінація | |||
| 1982 | Срібна стрічка найкращому режисеру | Історія звичайного безумства | Перемога | |
| Берлінський міжнародний кінофестиваль | ||||
| 1972 | Золотий ведмідь | Аудієнція | Номінація | |
| Приз ФІПРЕССІ | Перемога | |||
| 1980 | Золотий ведмідь | Прошу притулку | Номінація | |
| Спеціальний Приз журі — «Срібний ведмідь» | Перемога | |||
| 1991 | Золотий ведмідь | Будинок посмішок | Номінація | |
| 1993 | Щоденник маніяка | Номінація | ||
| Золотий кубок, Італія | ||||
| 1972 | Найкращий режисер | Аудієнція | Перемога | |
| 1982 | Історія звичайного безумства | Перемога | ||
| Міжнародний кінофестиваль у Сан-Себастьяні | ||||
| 1981 | Приз ФІПРЕССІ | Історія звичайного безумства | Перемога | |
| Премія Давид ді Донателло | ||||
| 1982 | Найкращий режисер | Історія звичайного безумства | Перемога | |
| Найкращий сценарій (разом з Серджо Амідеї) | Перемога | |||
| 1991 | Найкращий сценарій | Будинок посмішок (разом з Лілліан Бетті та Антоніно Моріно) | Номінація | |
Джерела[ред. | ред. код]
- Л. Алова. Феррери Марко // Режиссерская энциклопедия. Кино Европы / Г.Н. Компаниченко. — М. : Научно-исследовательский институт киноискусства, 2002. — С. 162-163. — ISBN 5-85646-077-4.(рос.)
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Tonino Lasconi, Dieci per amore, Edizioni Paoline, 2001, с. 31.
- ↑ Л. Алова, 2002, с. 162.
- ↑ Berlinale: 1980 Prize Winners. berlinale.de. Архів оригіналу за 24 листопада 2015. Процитовано 13.10.2015.
- ↑ Berlinale: 1991 Prize Winners. berlinale.de. Архів оригіналу за 15 жовтня 2013. Процитовано 13.10.2015.
- ↑ Berlinale: 1993 Programme. berlinale.de. Архів оригіналу за 21 липня 2013. Процитовано 13.10.2015.
- ↑ Л. Алова, 2002, с. 163.
- ↑ Повний перелік нагород та номінацій Марко Феррері на сайті IMDb(англ.)
Посилання[ред. | ред. код]
 |
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Марко Феррері |
- Марко Феррері на сайті IMDb (англ.)
- Марко Феррері на сайті AlloCiné (фр.)
| ||||||||||||||
| ||||||||
- Народились 15 травня
- Народились 1928
- Уродженці Мілана
- Померли 9 травня
- Померли 1997
- Поховані на цвинтарі Кампо Верано
- Лауреати премії «Золотий ведмідь»
- Лауреати премії «Давид ді Донателло»
- Лауреати премії «Срібна стрічка»
- Італійські кінорежисери
- Італійські сценаристи
- Італійські актори
- Померли в Парижі
- Померли від інфаркту міокарда