Минко Василь Петрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Василь Петрович Минко
Під час перерви III з'їзду НСПУ (1954 р.)
Народився 14 січня 1902(1902-01-14)
с. Минківка, Валківський повіт, Харківська губернія, Російська імперія
Помер 1989(1989)
Національність українець
Діяльність письменник
Сфера роботи література[1], драма[1] і журналістика[1]
Мова творів українська[1]
Жанр нарис, оповідання, повість
Партія КПРС
Нагороди
Орден Червоної Зірки Орден Червоної Зірки
Медаль «За оборону Кавказу»
Медаль «За оборону Кавказу»
Медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»

Васи́ль Петро́вич Минко́ (14 січня 1902, Минківка, Валківський повіт, Харківська губернія  — 30 січня 1989) — український прозаїк, автор сатиричних драматичних творів для масового глядача. Журналіст. Член Спілки селянських письменників «Плуг».

Біографія[ред. | ред. код]

Після окупації УНР більшовиками, Василь Минко був обраний членом волосного ревкому, потім виконкому. Завідував відділом народної освіти, а потім земельним відділом.

Учився в ремісничому училищі, на робітфаці Харківського сільськогосподарського інституту і в Харківському Інституті Народної Освіти (1929—1931), який не закінчив.

Писати почав ще в Минківці. Компонував невеличкі п'єси-агітки, сам ставив і грав у них. Деякі з них: «Купала», «Лісові круки», «Ой у полі жито», «Пастушкові пригоди», «Герої буднів» пізніше були надруковані.

В 1924 році виступив у пресі з п'єсами для самодіяльного театру, а з 1927 р. — пише нариси, оповідання, повісті. Був членом «Плугу». 01.03.1928 у журналі Плуг вийшла стаття "Плужани на селі" про поїздку В.Минка із Харкова до села Старий Мерчик для проведення літературного вечора серед селян, де, серед інших, читались гуморески Остапа Вишні.

Учасник Німецько-радянської війни. Був літературним співробітником газети 4-ї повітряної армії. Був нагороджений двома орденами Червоної Зірки.

В журналі "Перець" №1 за 1977р розміщено дружній шарж А.Арутюнянца , присвячений 75-річчя В.Минка.[2]

Твори[ред. | ред. код]

Збірки нарисів і оповідань

  • «Люди повітря»
  • «Беладонна»
  • «Лісова бувальщина»
  • «На переправі»
  • «Мій земляк»

всі — (1928—1933)

Повісті[ред. | ред. код]

Книжки подорожніх нарисів[ред. | ред. код]

  • «В народній Німеччині» (1956)
  • «Намасте, Індіє» (1957)
  • «Грецькі етюди» (1958)
  • «Дніпро тече в комунізм» (1962)

Автобіографічні повісті[ред. | ред. код]

  • «Моя Минківка» (1962, 1969)
  • «Червоний Парнас» (1972)
  • «Їхав козак на війноньку» (1979)

Книжки спогадів

  • «З пером, як з багнетом» (1981)

Комедії

  • «Не називаючи прізвищ» (1952)
  • «Мовчати заборонено» (1955)
  • «На хуторі біля Диканьки» (1958)
  • «Соловей у міліції» (1962)
  • «Жених з Аргентини» (1960)
  • «Давайте не будемо» (1962, 1983)
  • «Комедія з двома інфарктами» (1967)
  • «На душу населення» (1970)
  • «Увага, Какаду!» (1972)
  • «Притча про шлагбаум» (1976)
  • «Його величність — коровай» (1978)

Вибрані твори в 2-х т. (1981)

Василь Минко зробив дві книжки літературних записів від імені двічі Героїв Соціалістичної Праці — Федора Дубковецького «Здрастуй, Завтра» і Макара Посмітного «В Чорноморських степах».

Література[ред. | ред. код]

  • Письменники Радянської України. 1917—1987: Біобібліографічний довідник/ Упорядники В. К. Коваль, В. П. Павловська. — К.: Рад. письменник, 1988. — 719 с.
  • Письменники Радянської України: Біобібліографічний довідник /Упорядник Олег Килимник. — К.: Рад. письменник, 1960. — 579 с.

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г Czech National Authority Database
  2. Журнал перець 1977 01. www.perets.org.ua (укр.). Архів оригіналу за 15 квітня 2021. Процитовано 6 квітня 2021. 
  3. Інститут історії України (11 травня). Архів оригіналу за 29 червня 2016. Процитовано 11 травня 2013.