Міжнародний комітет Червоного Хреста

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Міжнародний комітет Червоного Хреста
Абревіатура ICRC(англ.), CICR(фр.)
Гасло Neutrality, Independence, Impartiality, Humanity, Universality, Unity, Voluntary Service
Тип міжнародна недержавна організація (INGO)d
Засновник Жан Анрі Дюнан
Гійом-Анрі Дюфур
Gustave Moynierd
Louis Appiad
Théodore Maunoird
Засновано 17 лютого 1863
Правовий статус Некомерційне об'єднанняd
Сфера Гуманітарна допомога
Країна  Швейцарія
Штаб-квартира Женева (46°13′38″ пн. ш. 6°08′14″ сх. д. / 46.22740000002777805° пн. ш. 6.13730000002777754° сх. д. / 46.22740000002777805; 6.13730000002777754)
Членство Memoriavd[1]
DLM Forumd[2]
Офіційні мови англійська[3]
французька[3]
Керівник Robert Mardinid
Штат працівників 25 осіб (2016)[5]
Партнерство Asian African Legal Consultative Organization[6]
Материнська
організація		 Міжнародний рух Червоного Хреста і Червоного Півмісяця
Бюджет 1 900 000 000 Fr (2019)[7]
Вебсайт: icrc.org
Нагороди
Мапа
CMNS: Міжнародний комітет Червоного Хреста у Вікісховищі

Міжнародний Комітет Червоного Хреста (МКЧХ, англ. International Committee of the Red Cross ICRC) — приватна гуманітарна установа, яка була заснована Анрі Дюнаном в 1863 році в Женеві, Швейцарія.

Міжнародна спільнота надала комітету унікальні повноваження, які базуються на міжнародному гуманітарному праві Женевських конвенцій, для захисту жертв міжнародних і внутрішніх збройних конфліктів.

Міжнародний комітет Червоного Хреста — частина Міжнародного Руху Червоного Хреста і Червоного Півмісяця разом з Міжнародною Федерацією і 186 національними товариствами. Це найстаріша і найшанованіша організація в межах Руху.

Комітет тричі ставав лауреатом Нобелівської премії миру — у 1917, 1944 і в 1963 році. У 1917 р. — «За діяльність із поліпшення становища військовополонених», у 1944 р. — за діяльність в роки війни, яка повернула значення основоположним принципам солідарності людства, ототожнивши життєві інтереси народів і потребу в примиренні, та в соті роковини свого існування у 1963 році[8].

Історія[ред. | ред. код]

Прапор МКЧХ
Працівники МКЧХ допомагають дітям в Афганістані

Утворений уродженцем Швейцарії Анрі Дюнаном, який 24 червня 1859 став свідком битви під Сольферіно та був вражений видовищем людських страждань. Під час битви були випадки розстрілу полонених чи добивання поранених багнетами. Багато поранених солдатів померли в наступні дні після битви через брак води, медикаментів та медичної допомоги. Після повернення у Швейцарію він написав та видав книгу «Пам'ять Сольферіно» у якій виступав за створення добровільних організацій для медичної допомоги пораненим солдатам. Крім того, він закликав до розробки міжнародних договорів, що гарантують нейтралітет та захист поранених на полі бою, а також медиків та польових лікарень. У 1863 році у Женеві був сформований комітет з 5 осіб, який мав розглянути пропозиції Дюнана. Цей комітет пізніше отримав назву «Міжнародний комітет Червоного Хреста». МКЧХ став засновником Руху Червоного Хреста, основним завданням якого стало забезпечення дотримання воюючими сторонами положень Женевських конвенцій 1949 р. про захист жертв збройних конфліктів та Додаткових протоколів до них. Прапором організації став червоний хрест на білому фоні — швейцарський прапор з інвертованими кольорами[9].

Організація[ред. | ред. код]

Штаб-квартира МКЧХ знаходиться у м. Женева (Швейцарія). Представництва організації розташовані у майже 80 країнах світу. Загальна кількість персоналу понад 16 тисяч осіб. Органами управління МКЧХ є Асамблея (верховний орган управління), Рада Асамблеї (допоміжний орган, якому Асамблея делегує низку своїх повноважень) та Директорат (виконавчий орган). На чолі Асамблеї та Ради Асамблеї стоїть Президент МКЧХ[10].

Директорат[ред. | ред. код]

Директорат є виконавчим органом Комітету. Він бере участь у щоденному управлінні МКЧХ, тоді як Асамблея визначає стратегічну політику організації. Директорат складається з Генерального директора та п'яти директорів у царинах «Операції», «Людські ресурси», «Фінансові ресурси та логістика», «Управління зв'язками з громадськістю та інформацією» та «Міжнародне право та співробітництво в рамках руху». Члени Директорату призначаються Асамблеєю на чотири роки[11].

Асамблея[ред. | ред. код]

Асамблея (також називається Комітетом) скликається на регулярній основі і несе відповідальність щодо визначення цілей, керівних принципів та стратегій та здійснює нагляд за фінансовими питаннями МКЧХ. До складу Асамблеї входять двадцять п'ять членів, яких обирають на чотири роки, обмежень щодо кількості обрань немає.

У перші роки існування Асамблеї кожен її член був білим чоловіком, що мешкав у кантоні Женева і мав протестантське віросповідання. Перша жінка, Рене-Марґеріт Креймер, була обрана до складу Асамблеї 1918 року. З того часу кількість жінок постійно збільшувалася й досягла 15 %. Також поступово МКЧХ став мультинаціональною організацією.[джерело?]

Хоча рух Червоного Хреста і Червоного Півмісяця є інтернаціональним, Асамблея зберігає свій переважно швейцарський характер, оскільки завдяки постійному швейцарському нейтралітету конфліктуючі сторони можуть бути впевнені, що ніхто з супротивників не встановлюватиме політику в Женеві[12] Франко-пруська війна 1870-71 рр. довела, що навіть діячі руху Червоного Хреста (у цьому випадку національні товариства) у випадку військових дій не здатні дотримуватися нейтралітету[13].

Рада Асамблеї[ред. | ред. код]

МКЧХ роздає допомогу у таборі для тимчасово переміщених осіб в Іраку

Асамблея обирає п'ятьох членів Ради Асамблеї, яка є особливо активним ядром даного органу. Рада збирається щонайменше десять разів на рік і має повноваження у деяких питаннях ухвалювати рішення від імені усієї Асамблеї. Рада також несе відповідальність щодо організації нарад Асамблеї та сприяє комунікації між Асамблеєю та Дирекцією. Рада Асамблеї зазвичай включає президента, двох віце-президентів та двох виборних членів[14].

Президент[ред. | ред. код]

Асамблея також вибирає на чотирирічний термін одну особу, яка виконує функції Президента МКЧХ. Президент є членом Асамблеї, він завжди був включений до складу Ради Асамблеї з моменту її створення. Президент автоматично стає членом вищезгаданих груп після його призначення, але він не обов'язково виходить з-поміж МКЧХ. Деякі члени Асамблеї вважають, що на посаду президента мають обиратися не тільки представники певних професійних кіл, таких як юридична чи медична царини. Вплив і роль президента не є чітко визначеними та змінюються в залежності від часу обрання та особистого стилю президента. З 2000 по 2012 рік президентом МКЧХ був Якоб Келленберґер. З липня 2012 року президентом є Пітер Маурер, колишній швейцарський державний секретар із закордонних справ[15].

Президенти МКЧХ:

  • 1863—1864: Анрі Дюнан
  • 1863—1864: Анрі Дюфур
  • 1864—1910: Ґюстав Муаньє
  • 1910—1928: Ґюстав Адор
  • 1928—1944: Макс Юбер
  • 1944—1948: Карл-Якоб Буркхардт
  • 1948—1955: Пауль Рюггер
  • 1955—1964: Леопольд Буассьє
  • 1964—1969: Самюель Ґонар
  • 1969—1973: Марсель Навілль
  • 1973—1976: Ерік Мартен
  • 1976—1987: Александр Хей
  • 1987—1999: Корнеліо Соммаруга
  • 2000—2012: Якоб Келленберґер
  • 2012—2022: Петер Маурер
  • 01.10.2022 — до т.ч.: Мір'яна Сполярич-Еґґер[16].

Персонал[ред. | ред. код]

Підготовка волонтерів Руху Червоного Хреста і Червоного Півмісяця в Сомалі.

Оскільки діяльність МКЧХ постійно розширюється, протягом багатьох років спостерігається збільшення кількості професійних кадрів, а не добровольців. У 1914[17] році в МКЧХ було лише дванадцять працівників, але під час другої світової війни їхня кількість зросла до 1900, а ще 1800 осіб працювали як волонтери[18]. Починаючи з 1970-их років, МКЧХ став більш систематичним у підготовці кадрів для підвищення кваліфікації персоналу[19]. МКЧХ є привабливою кар'єрою для випускників вищих навчальних закладів, особливо у Швейцарії[20]. Щороку комітет залишає 15 % працівників, а 75 % працівників залишаються менше трьох років[21]. Персонал МКЧХ є багатонаціональним та в середньому становить приблизно 50 % громадян, що не є громадянами Швейцарії. У міжнародному співробітництві МКЧХ у своїй роботі допомагають близько 13 000 працівників, найнятих у країнах, де діють делегації.

ICRC у всьому світі[ред. | ред. код]

ICRC працює в понад 80 країнах із загальною кількістю 18 000 працездатних людей у всьому світі. Широка мережа місій та делегацій МКЧК може допомогти зняти країни, які постраждали від конфлікту та насильства. Протягом останніх кількох років найбільші операції МКРК зазвичай були в Ємені, Сирії, Демократичній Республіці Конго, Південний Судан, Ірак та останнім часом, Ефіопія.

Характеристика[ред. | ред. код]

Відповідно до Женевської конвенції, Червоний хрест, Червоний півмісяць та Червоний кристал є емблемами, які забезпечують захист військової медичної служби та органів допомоги цивільному населенню у збройних конфліктах, і їх слід розміщувати на гуманітарних та медичних транспортних засобах та будівлях. Оригінальна емблема, яка має червоний хрест на білому фоні, є точною зворотньою стороною прапора Швейцарії. Пізніше доповнено двома іншими — Червоним півмісяцем і Червоним кристалом.

Місія[ред. | ред. код]

В офіційних документах МКЧХ значиться, що: «Міжнародний комітет Червоного Хреста (МКЧХ) є неупередженою, нейтральною та незалежною організацією, чия самостійна гуманітарна місія полягає в захисті життя та гідності жертв війни та ситуацій внутрішнього насильства та надання їм допомоги». МКЧХ також проводить та координує міжнародне співробітництво щодо промоутування та зміцнення гуманітарного права та універсальних гуманітарних принципів. Основними завданнями Комітету, які випливають з Женевських конвенцій та власних статутів, є:[22]

  • Стежити за дотриманням протиборчими сторонами Женевських конвенцій[23]
  • Організовувати медичний догляд та догляд за пораненими на полі бою
  • Контролювати поводження з військовополоненими та впливати на покращення їхнього стану шляхом конфіденційного діалогу з відповідними органами[24]
  • Допомагати в пошуку зниклих безвісти[25]
  • Забезпечувати захист цивільного населення[26]
  • Діяти як нейтральний посередник між сторонами конфлікту

Правовий статус[ред. | ред. код]

МКЧХ є єдиною установою, на яку покладено завдання стежити за дотриманням міжнародного гуманітарного права (МГП). Юридичний мандат МКЧХ зумовлений чотирма Женевськими конвенціями 1949 року, додатковими протоколами, а також власними статутами. МКЧХ також виконує завдання, які не передбачені міжнародним законодавством, такі як відвідування політв'язнів, що перебувають поза територією безпосереднього конфлікту та надання допомоги під час стихійного лиха[27].

МКЧХ є приватною організацією, зареєстрованою у Швейцарії, яка протягом багатьох років має різні спеціальні привілеї та законний імунітет на території Швейцарії. 19 березня 1993 року правову основу такого спеціального режиму було створено завдяки формальній угоді між урядом Швейцарії та МКЧХ. Ця угода захищає повну правосвідомість усієї власності МКЧХ у Швейцарії, включаючи будівлю штаб-квартири та архів, гарантує юридичну недоторканність співробітників, звільняє МКЧХ від усіх податків і зборів, гарантує захищену та безмитну передачу товарів, послуг та грошей, забезпечує МКЧХ привілейованим захищеним зв'язком на тому ж рівні, який мають іноземні посольства, і спрощує поїздки працівників МКЧХ до Швейцарії та за її межі.

Всупереч поширеній думці, МКЧХ не є суверенною організацією, а також не є неурядовою чи державною міжнародною організацією. З початку 1990-х років у МКЧХ працюють люди з усього світу, вони працюють як у польових місіях, так і в штаб-квартирі організації. У 2007 році майже половина співробітників МКЧХ не мала швейцарського громадянства. МКЧХ має особливі привілеї в багатьох країнах. Виходячи з національного законодавства, угод, які МКЧХ підписує з урядами цих країн, та нормах міжнародної юриспруденції, делегатів МКЧХ заборонено притягати в якості свідків у міжнародних трибуналах.

Правова основа діяльності[ред. | ред. код]

Операції МКЧХ, як правило, базуються на міжнародному гуманітарному праві (МГП), чотирьох Женевських конвенцій 1949 р., Двох додаткових протоколах 1977 р. Та Додатковому протоколі III 2005 р., Статуті Міжнародного руху Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, а також резолюціях Міжнародних конференцій Червоного Хреста та Червоного Півмісяця[28].

Міжнародне гуманітарне право — це набір правил, які набувають чинності в умовах збройних конфліктів та інших ситуаціях насильства. Воно спрямоване на мінімізацію шкоди, яку може заподіяти збройний конфлікт, шляхом накладання зобов'язань та обов'язків на тих, хто бере участь у збройних конфліктах. МГП в основному займається двома речами: захистом осіб, які не беруть участі у бойових діях, та обмежують застосування засобів і методів ведення бойових дій, таких як зброя та тактика.[29] МГП засновано на Женевських конвенціях, які вперше були підписані в 1864 році 16 країнами.[29]

  • Перша Женевська конвенція регулює поводження з пораненими і хворими під час збройних конфліктів на суші.
  • Друга Женевська конвенція передбачає захист та догляд за пораненими, хворими на морі, а також тими, хто потрапив до корабельної аварії.
  • Третя Женевська конвенція визначає норми поводження з військовополоненими.
  • Четверта Женевська конвенція стосується захисту цивільного населення під час війни. Крім того, є низка інших міжнародних законів, які набувають сили за потреби.
  • Додатковий протокол І захищає жертв міжнародних конфліктів.
  • Додатковий протокол ІІ визначає поводження з людьми, що постраждали під час внутрішніх конфліктів чи ситуацій насильства.
  • Додатковий протокол ІІІ визначає Червоний Кристал додатковою емблемою Руху Червоного Хреста і Червоного Півмісяця.[10]

Фінансування та фінансові питання[ред. | ред. код]

Бюджет МКЧХ 2018 року становить близько 2 мільярдів швейцарських франків. Усі платежі до МКЧХ є добровільними та отримані в якості пожертвувань. Бюджет польових місій МКЧХ в 2018 році склав 1798 мільйонів швейцарських франків (90 % від загального бюджету). 40 % цих коштів буде витрачено у країнах Африки, 30 % у країнах Північної Африки та Близького Сходу, 15 % у країнах Азії та Тихоокеанського регіону, 8 % у країнах Європи та Центральної Азії і 5 % у країнах Америки[30][31].

Більша частина фінансування МКЧХ походить від урядів країн, що ратифікували Женевські конвенції, зокрема, Швейцарії та США, які разом з Австралією, Канадою, Японією та Нової Зеландією забезпечують близько 80-85 % бюджету МКЧХ. Решта надходить від приватних пожертвувань та національних товариств Червоного Хреста.

Обов'язки в русі Червоного Хреста і Червоного Півмісяця[ред. | ред. код]

Працівник МКЧХ оглядає пошкоджений будинок у Луганській області.

МКЧХ несе відповідальність за юридичне визнання офіційного національного товариства Червоного Хреста або Червоного Півмісяця і, таким чином, приймає його до складу цього руху.
Після визнання з боку МКЧХ національне товариство приймається до складу Міжнародної федерації товариств Червоного Хреста та Червоного Півмісяця (Федерація, або IFRC). МКЧХ та Федерація (МФЧХ і ЧП) співпрацюють з окремими національними товариствами у своїх міжнародних місіях, особливо залучаючи людські, матеріальні та фінансові ресурси, а також у питаннях логістики.

Відповідно до Севільської угоди 1997 року, МКЧХ є провідним агентом Червоного Хреста у збройних конфліктах, тоді як інші організації в рамках руху займають провідне місце під час природних, техногенних катастроф, та інших невійськових ситуаціях.

Принципи організації[32][ред. | ред. код]

1. Гуманність. Міжнародний рух сприяє захисту життя та здоров'я людей і забезпечує повагу до людської особистості.

2. Неупередженість. Не вирізняє людей за расовою, релігійною, класовою ознакою або політичними переконаннями. МКЧХ намагається полегшувати страждання людей, і в першу чергу тих, хто найбільше цього потребує.

3.Нейтральність. Міжнародний Рух не може приймати будь-яку сторону у збройних конфліктах і вступати в суперечки політичного, расового, релігійного або ідеологічного характеру.

4. Незалежність. Національні товариства МКЧХ, надаючи своїм урядам допомогу в їхній гуманітарній діяльності та дотримуючись законів своєї країни, зберігають автономію, щоб мати можливість діяти відповідно до принципів Міжнародного Руху.

5. Добровільність.

6. Єдність. У будь-якій країні може бути тільки одне національне товариство Червоного Хреста або Червоного Півмісяця. Воно має здійснювати свою гуманітарну діяльність на всій території країни.

7. Універсальність. МКЧХ є всесвітнім. Всі національні товариства користуються рівними правами і зобов'язані надавати допомогу одне одному.

МКЧХ в Україні[33][ред. | ред. код]

Автомобіль МКЧХ у Станиці Луганській. 2015 рік.

МКЧХ в Україні присутній як нейтральний посередник між сторонами конфлікту, що ставить на меті максимально полегшити життя цивільного населення, що проживає в зоні конфлікту, а також допомогти сторонам конфлікту у вирішенні гуманітарних проблем, що виникли у зв'язку з конфліктом[34].

Станом на 2017 рік Україні діє сім офісів організації — в Києві, Слов'янську, Сєвєродонецьку, Маріуполі, Донецьку, Луганську та Одесі. Кількість співробітників в українських представництвах — більше 500. По обидві сторони лінії розмежування на сході України МКЧХ надає волонтерську допомогу місцевим мешканцям.

Протягом 2018 року Міжнародний комітет Червоного Хреста доставив на окупований Донбас декілька багатотонних партій гуманітарної допомоги[35][36].

Допомога[ред. | ред. код]

Тимчасово переміщені особи, старі, хворі, інваліди та безробітні забезпечуються продуктами харчування, предметами гігієни, грошовою допомогою. Проводяться тренінги серед волонтерів, школярів, вчителів та місцевих жителів для захисту від мін та боєприпасів, що не розірвалися. Медичні заклади забезпечуються ліками, зокрема для лікування хронічних захворювань, а також перев'язувальним матеріалом для лікарень і медичних пунктів. Комунальні заклади, зокрема ті що відповідають за водопостачання, які постраждали чи були зруйновані під час ведення бойових дій отримують обладнання та будівельні матеріали для відновлення своєї інфраструктури[37].

На території, де рівень небезпеки є високим, МКЧХ розповсюджує продуктові й господарські набори (наприклад, як частина його програми з підготовки до зими) серед нужденних, а також надає матеріали для ремонту будинків, пошкоджених унаслідок конфлікту. МКЧХ також продовжує підтримувати роботу інфраструктурних підприємств (компанії, що відповідають за водопостачання, контролюють роботу електромереж і газопроводів) аби бути впевненими, що населення по обидва боки від контактної лінії має доступ до життєво необхідних об'єктів інфраструктури, аби попередити кризові гуманітарні ситуації.

Захист[ред. | ред. код]

МКЧХ допомагає шукати зниклих безвісти людей. Надається підтримка судово-медичним установам та громадським організаціям, що беруть участь в розшуку, збиранні та ідентифікації людських останків. МКЧХ допомагає підтримувати зв'язок зі своїми близькими людям, які виявилися розділеними в результаті конфлікту, також допомагає сім'ям дізнаватися місцезнаходження їх зниклих безвісти родичів.

МКЧХ допомагає зробити контрольні пункти входу-виходу через контактну лінію безпечнішими й більш комфортабельними. З цією метою на них встановлено спеціальні пункти відпочинку, де несуть чергування представники Червоного Хреста, туалети, сміттєві контейнери.

З 2015 року МКЧХ здійснює програму «Безпечні школи», яка поширена на 190 навчальних закладів уздовж контактної лінії довжиною у 465 км. Заходи, які проводить МКЧХ, відповідають безпосереднім потребам тих, хто найбільше постраждав від конфлікту. Ключовими заходами є: інформування щодо мінної небезпеки; сесії «Допоможи помічникові», що забезпечують психологічну підтримку і навчання учителів; поширення навчальних матеріалів; захист вікон від руйнування й укріплення вікон; певні будівельні роботи; надання товарів гуманітарного характеру для шкільних підвалів / імпровізованих бомбосховищ, у тому числі ковдр, свічок, каністр; надання першої допомоги і наборів першої допомоги.

МКЧХ нагадує сторонам конфлікту, що об'єкти цивільної інфраструктури і цивільні особи загалом, у тому числі працівники цих об'єктів, не повинні ставати військовою ціллю. Створення охоронних зон повинно бути узгоджене з усіма сторонами конфлікту або безпосередньо, або через нейтрального посередникам, такого як МКЧХ.

Встановлення пункту обігріву на КПВВ у Станиці Луганській

Делегати МКЧХ в Україні відвідують тих, хто знаходиться під вартою у зв'язку з конфліктом. Метою цих візитів є забезпечення того, аби життя і гідність людей, що перебувають у місцях утримання під вартою, не ставилися під загрозу. Комітет надає спеціальні повідомлення МКЧХ, котрі родичі можуть написати особам, яких утримують під вартою, й отримати відповідь. Родичі можуть також передати деякі продукти й одяг для людей, яких тримають під вартою. На території, підконтрольній уряду України, МКЧХ допомагає Міністерству юстиції України покращити умови утримання ув'язнених[38]. Триває діалог з урядом України, аби працівники МКЧХ отримали доступ до всіх затриманих у зв'язку з конфліктом. Триває діалог з владою непідконтрольних уряду України територій з метою забезпечення безперешкодного доступу працівників МКЧХ до затриманих у зв'язку з конфліктом.

Превентивна діяльність[ред. | ред. код]

МКЧХ інформує військові структури та органи державної безпеки про норми МГП і їхнє застосування на місцях. МКЧХ розповідає представникам цих структур про свою діяльність у відповідній країні, аби покращити співробітництво на місцях. Комітет також сприяє розумінню МГП серед органів влади й академічних кіл. Програми МКЧХ в галузі освіти й інформаційної діяльності також підвищують обізнаність про МГП серед молоді в університетах. МКЧХ надає підтримку та технічну експертизу Національній комісії України з міжнародного гуманітарного права, а також проводить консультаційні зустрічі з представниками Верховної Ради України, роз'яснюючи парламентаріям важливість вирішення гуманітарних проблем населення шляхом імплементації норм міжнародного гуманітарного права до національного законодавства.

Співробітництво[ред. | ред. код]

Працівники МКЧХ інформують мешканців міста щодо мінної небезпеки

МКЧХ тісно співпрацює з Товариством Червоного Хреста України, зміцнюючи його потенціал. Волонтери ТЧХУ допомагають у проведенні навчальних сесій з надання першої медичної допомоги, вони також несуть чергування у спеціальних притулках для відпочинку людей, які МКЧХ встановив на контрольних пунктах перетину контактної лінії.

Діяльність під час російсько-української війни[ред. | ред. код]

Наприкінці березня 2022 року, після початку вторгнення Росії в Україну голова МКЧХ відвідав Росію. Там він зустрічався з міністром закордонних справ країни-окупанта Сергієм Лавровим, де вів розмови, поміж іншого, про відкриття центру для українців, яких насильницьки було вивезено в тому числі з Маріуполя, який опинився в блокаді[39][40].

15 березня міжнародна місія Червоного Хреста у складі 30 осіб залишила Маріуполь, у якому на той момент залишалося не менш як 350 тисяч цивільних мешканців, які перебували без їжі, води, електрики, ліків, зв'язку.[40][41]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ https://memoriav.ch/liste-des-membres/?lang=fr
  2. ↑ https://www.dlmforum.eu/index.php
  3. ↑ а б https://careers.icrc.org/content/FAQ/?locale=en_GB
  4. ↑ https://www.icrc.org/en/document/mirjana-spoljaric-egger-assumes-presidency-international-committee-red-cross
  5. ↑ https://www.icrc.org/data/files/annual-report-2016/ICRC-2016-annual-report.pdf
  6. ↑ https://www.aalco.int/AALCO-ICRC%20Cooperation%20Agreement%20%202003.pdf
  7. ↑ https://www.icrc.org/fr/document/deficit-de-financement-du-cicr-des-millions-de-personnes-en-danger-dans-les-zones-de#:~:text=Le%20budget%20op%C3%A9rationnel%20du%20CICR,des%20activit%C3%A9s%20sur%20le%20terrain.
  8. ↑ Нобелівська премія з миру 1963 року. Nobelprize.org. Архів оригіналу за 8 липня 2013. Процитовано 16 жовтня 2012.(англ.)
  9. ↑ History of the ICRC. International Committee of the Red Cross (англ.). 11 вересня 2017. Архів оригіналу за 23 червня 2018. Процитовано 25 квітня 2018.
  10. ↑ а б Про нас | МКЧХ в Україні. ua.icrc.org (укр.). Архів оригіналу за 7 листопада 2017. Процитовано 27 квітня 2018.
  11. ↑ ICRC Directorate. International Committee of the Red Cross (англ.). 5 вересня 2014. Архів оригіналу за 5 липня 2019. Процитовано 25 квітня 2018.
  12. ↑ Forsythe, The Humanitarians, 208.
  13. ↑ The Assembly. International Committee of the Red Cross (англ.). 2 липня 2015. Архів оригіналу за 26 квітня 2018. Процитовано 25 квітня 2018.
  14. ↑ The Assembly Council. International Committee of the Red Cross (англ.). 26 червня 2015. Архів оригіналу за 26 квітня 2018. Процитовано 25 квітня 2018.
  15. ↑ Peter Maurer. International Committee of the Red Cross (англ.). 18 червня 2015. Архів оригіналу за 8 квітня 2018. Процитовано 25 квітня 2018.
  16. ↑ Президентка МКЧХ заявила про прибуття до Гази. 04.12.2023
  17. ↑ Philippe Ryfman, La question humanitaire (Paris: Ellipses, 1999), 38.
  18. ↑ Ryfman, La question humanitaire, 129.
  19. ↑ Georges Willemin and Roger Heacock, The International Committee of the Red Cross, (Dordrecht: Martinus Nijhoff Publishers, 1984)
  20. ↑ "Le CICR manqué de bras, " LM, 20 July 2002, 15
  21. ↑ Forsythe, The Humanitarians, 231
  22. ↑ Мандат і місія МКЧХ. МКЧХ в Україні (ua) . 28 липня 2014. Архів оригіналу за 7 листопада 2017. Процитовано 25 квітня 2018.
  23. ↑ Building respect for the law. International Committee of the Red Cross (англ.). 28 липня 2014. Архів оригіналу за 7 листопада 2017. Процитовано 25 квітня 2018.
  24. ↑ Helping detainees. International Committee of the Red Cross (англ.). 28 липня 2014. Архів оригіналу за 17 травня 2018. Процитовано 25 квітня 2018.
  25. ↑ Restoring family links. International Committee of the Red Cross (англ.). 28 липня 2014. Архів оригіналу за 7 листопада 2017. Процитовано 25 квітня 2018.
  26. ↑ Civilians. International Committee of the Red Cross (англ.). 28 липня 2014. Архів оригіналу за 7 листопада 2017. Процитовано 25 квітня 2018.
  27. ↑ International Review of the Red Cross. International Committee of the Red Cross (англ.). Архів оригіналу за 17 травня 2018. Процитовано 25 квітня 2018.
  28. ↑ Code of Conduct for employees of the ICRC. International Committee of the Red Cross (англ.). 15 лютого 2018. Архів оригіналу за 26 квітня 2018. Процитовано 25 квітня 2018.
  29. ↑ а б Geneva Conventions and Commentaries. International Committee of the Red Cross (англ.). 28 липня 2014. Архів оригіналу за 10 травня 2018. Процитовано 25 квітня 2018.
  30. ↑ ICRC appeal to fund its operations in 2018. International Committee of the Red Cross (англ.). 21 грудня 2017. Архів оригіналу за 26 квітня 2018. Процитовано 25 квітня 2018.
  31. ↑ Annual Report 2016. International Committee of the Red Cross (англ.). 15 травня 2017. Архів оригіналу за 4 січня 2018. Процитовано 25 квітня 2018.
  32. ↑ Фундаментальні принципи. International Committee of the Red Cross (англ.). 10 травня 2016. Архів оригіналу за 7 листопада 2017. Процитовано 25 квітня 2018.
  33. ↑ Ukraine. International Committee of the Red Cross (англ.). 24 липня 2014. Архів оригіналу за 17 травня 2018. Процитовано 25 квітня 2018.
  34. ↑ Основні напрямки діяльності МКЧХ у лютому 2018р. | МКЧХ в Україні. ua.icrc.org (укр.). Архів оригіналу за 27 квітня 2018. Процитовано 27 квітня 2018.
  35. ↑ Червоний Хрест доставив на Донбас чергову партію гуманітарної допомоги. РБК-Украина (рос.). Архів оригіналу за 10 січня 2019. Процитовано 9 січня 2019.
  36. ↑ Ситуація в контрольних пунктах в’їзду-виїзду в районі проведення операції Об’єднаних сил. dpsu.gov.ua. Архів оригіналу за 10 січня 2019. Процитовано 9 січня 2019.
  37. ↑ Підтримка охорони здоров’я на сході України рятує життя | МКЧХ в Україні. ua.icrc.org (укр.). Архів оригіналу за 27 квітня 2018. Процитовано 27 квітня 2018.
  38. ↑ Допомога МКЧХ Київському слідчому ізолятору | МКЧХ в Україні. ua.icrc.org (укр.). Архів оригіналу за 27 квітня 2018. Процитовано 27 квітня 2018.
  39. ↑ Red Cross seeks to open office near Russia-Ukraine border. Архів оригіналу за 30 березня 2022. Процитовано 31 березня 2022.
  40. ↑ а б “Допомога українцям із Ростова”: чому обурюють домовленості глави Червоного Хреста з Лавровим та що МКЧХ робить в Україні. Архів оригіналу за 27 березня 2022. Процитовано 31 березня 2022.
  41. ↑ Безпорадний Червоний Хрест. Як маріуполець намагався врятувати своє місто за допомогою ЧХ, і чому у нього нічого не вийшло. Архів оригіналу за 31 березня 2022. Процитовано 31 березня 2022.

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]


Організація Це незавершена стаття про організацію.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Неприбуткові організації Це незавершена стаття про неприбуткову організацію.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
1901—1925
1926–1950
1951–1975
1976–2000

Б. Вільямс / Корріґан (1976) • Міжнародна амністія (1977) • Беґін / Садат (1978) • Мати Тереза (1979) • Есківель (1980) • Управління Верховного комісара ООН у справах біженців (1981) • Роблес / Мюрдаль (1982) • Валенса (1983) • Туту (1984) • Лікарі світу за запобігання ядерної війни (1985) • Візель (1986) • Санчес (1987) • Миротворчі сили ООН (1988) • Далай-лама (1989) • Горбачов (1990) • Чжі (1991) • Менчу (1992) • Мандела / де Клерк (1993) • Арафат / Перес / Рабин (1994) • Ротблат / Пагвоський рух учених (1995) • Белу / Рамуш-Орта (1996) • Міжнародний рух за заборону протипіхотних мін / Дж. Вільямс (1997) • Г'юм / Трімбл (1998) • Лікарі без кордонів (1999) • Кім (2000)

2001–2025

ООН / Аннан (2001) • Картер (2002) • Ебаді (2003) • Маатаї (2004) • МАГАТЕ / аль-Барадаї (2005) • Грамін Банк / Юнус (2006) • Міжурядова група експертів з питань змін клімату / Гор (2007) • Ахтісаарі (2008) • Обама (2009) • Лю Сяобо (2010) • Елен Джонсон-Серліф / Лейма Гбові / Тавакуль Карман (2011) • Європейський Союз (2012) • ОЗХЗ (2013) • Сат'ярті / Юсафзай (2014) • Квартет національного діалогу Тунісу (2015) • Сантос (2016) • Міжнародна кампанія із заборони ядерної зброї (2017) • Муквеге / Мурад (2018) • Ахмед (2019) • Всесвітня продовольча програма (2020) • Муратов / Ресса (2021) • Біляцький / Меморіал / Центр громадянських свобод (2022) • Мохаммаді (2023)

Аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво
Література та бібліографія
Наука
Тематичні сайти
Словники та енциклопедії
Довідкові видання
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Міжнародний_комітет_Червоного_Хреста&oldid=41950938