На Україні

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

«На Україні» (англ. the Ukraine, пол. na Ukrainie, серб. na Ukrajine, чеськ. na Ukrajině, словац. na Ukrajinie, словен. na Ukrajine, рос. на Украине) — упосліджувальне словосполучення, що умисно вживається як замінник правильного «в Україні» для підкреслення хибного наративу, ніби Україна це лише територія / регіон, що належить іншій країні, а не незалежна країна.

У минулому, в деяких слов'янських мовах, як от польській, сербській, чеській, словацькій, словенській та російській, вживання прийменника «на» поряд з «Україна» вважалося нормативною формою як виняток із загальних правил (перед назвами більшості інших країн у них вживається прийменник «в»). Але в наш час вживання упосліджувального словосполучення «на Україна» вважається помилкою у більшості слов'янських мов, окрім словацької та російської. Як зазначало видання detector.media у 2023 році, «якщо Рада польської мови після початку повномасштабної [Російсько-української] війни вважає правильним і варіант w Ukrainie, то у словацькій і надалі правильним варіантом залишається na Ukrajinie».[1] Так, зокрема, починаючи з 1990-х років й відновлення незалежності України, прийнято вживати «в Україні» у таких мовах, де раніше вживалося «на Україні»: починаючи з 2014 року: в сербській мові — «у Украјини»/[2] / «u Ukrajini»[3], у словенській мові — «v Ukrajini»[4][5]; починаючи з 2022 року: в польській мові — «w Ukrainie»[6] та в чеській мові — «v Ukrajině»[7].

Так само, в минулому, в деяких германських мовах, як от англійській мові, вживання родівника «the» поряд з «Україна» вважалося нормативною формою як виняток із загальних правил (перед назвами більшості інших країн родівник «the» не вживається). Як пояснював виданню «Локальна історія» у вересні 2021 року український історик Ярослав Грицак, «більшості випадків „the“ [в англійській мові] означає певний регіон чогось більшого. І до 1990-х років в англійській мові вживали „the Ukraine“, тому що вважали, що Україна була частиною Радянського Союзу, так само як Техас у США, це був наче регіон. Українська діаспора цьому противилась. Коли сталася зміна? [Лише] в 1990-х роках, коли Україна отримала незалежність. Зараз the вживають тільки неосвічені або злосливо».[8] Проблематику вживання «на Україні» для підваження державності України, також згадував у своїх лекціях американський історик Тімоті Снайдер; так, у вересні 2022 року в серії лекцій про історію України в Єльськуому університеті, Снайдер зазначив, що, «якщо сказати the Ukraine, то українці цього не схвалять. Так само, як і „на Україні“ (at Ukraine). Це звучить, ніби ви збираєтеся в не зовсім визначене місце. На відміну від „в Україні“ — це вже схоже на місце, яке має кордони. Отже, якщо ви говорите „на“ або at, ви говорите не про державу: це щось туманне, невизначене і, можливо, трохи поетичне».[9]

Вжиток у живих мовах[ред. | ред. код]

Англійська мова[ред. | ред. код]

До початку 1990-х років в іноземних медіа або документах могли писати «The Ukraine», або «The Ukrainian Soviet Socialist Republic», бо до України ставилися як до місцевості або до регіону, однак після відновлення незалежності України грамотно стало писати Ukraine, без означеного родівника.[10][11]

Польська мова[ред. | ред. код]

У польській мові загальновживаним варіантом вважалося «на Україні», та з 2022 року Рада польської мови запропонувала використання синтаксису «в Україні», і саме цей варіант її члени рекомендують до вживання, особливо в офіційних текстах[6].

Сербська мова[ред. | ред. код]

Цей розділ потребує доповнення.

Чеська мова[ред. | ред. код]

Чеський професор Михайло Романцов у 2022 році зазначав, що на початку 2022 року, через повномасштабну російсько-українську війну, чеські мовознавці та політологи активно почали обговорювати питання вживання «на / в Україні» в чеській мові, акцентуючи увагу саме на тому, чи має згаданий прийменник образливий характер для українців.[12] У своїй дисертації від 2018 року чеська лінгвістка Гана Прокшова з Карлового університету зазначала, що коли проаналізувати корпус чеської мови, то починаючи з кінця 2010-х у чеській мові почали все частіше й частіше вживати саме форму «v Ukrajině».[13] У чеському виданні Vesmír на початку 2022 року автори статті зазначали, що станом на 2022 рік прийменник «на» для країн у чеській мові вживали лише як виключення з правил — для України та Словаччини (а також до вже неіснуючої Моравії) та підкреслювали, що «це виключення з правил сприймається як образливе й таке, що зображує Словаччину та Україну як підлеглі території на рівні з островами-територіями, які не є незалежними країнами».[14] Уже на початку 2023 року чеські ЗМІ почали офіційно повідомляти своїм читачам, що вони переходять на використання форми «v Ukrajině» у своїх виданнях; так, у січні 2023 року видання investigace.cz повідомило своїм читачам, що так само, як кілька десятків років тому, після відновлення Литвою своєї незалежності, у чеській мові чехи почали використовувати прийменник «в» замість «на» для Литви, так само й зараз редакція видання вважає, що прийшов час почати використовувати форму «v Ukrajině» для України.[7]

Словацька мова[ред. | ред. код]

Цей розділ потребує доповнення.

Словенська мова[ред. | ред. код]

Цей розділ потребує доповнення.

Російська мова[ред. | ред. код]

Найавторитетніший російський довідник із правопису Д. Е. Розенталя в останніх виданнях рекомендує вживати «в Україні»[15].

С административно-географическими наименованиями употребляется предлог в, например: в городе, в районе, в области, в республике, в Сибири, в Беларуссии, в Закавказье, в Украине.

У той же час сайт Грамота.ру рекомендує словосполучення «на Україні»[16], хоча прийменник «на» вживається перед назвами територій, державних утворень із нечіткими кордонами та країн, які асоціюються насамперед із певною територією. Так, Україна є єдиною існуючою неострівною країною, з назвою якої в сучасній російській мові прийнято вживати прийменник «на» (на Кубе, на Кипре, на Маврикии, на Украине). У той же час у деяких офіційних документах Російської Федерації та в російськомовній пресі України вживається варіант «в Украине».[17]

Історично це правило затвердилося лише у XX столітті. Російські джерела XVIII та XIX століть вказують на використання обох варіантів написання. Форму «в Україні» вживали, зокрема, Олександр Пушкін, Антон Чехов, Микола Гоголь, Петро I та інші.[17]. Для прикладу, Олександр Пушкін у поемі «Полтава»:

Средь старых, вражеских могил
Готовя шведам тризну тайну.
Незапно Карл поворотил
И перенес войну в Украйну.[18]

Гоголь писав російською:

Порядку нет в Украйне: полковники и есаулы грызутся, как собаки, между собою

Лев Толстой у романі «Війна і мир»:

Багратион долго не присоединяется (хотя в этом главная цель всех начальствующих лиц) потому, что ему кажется, что он на этом марше ставит в опасность свою армию и что выгоднее всего для него отступить левее и южнее, беспокоя с фланга и тыла неприятеля и комплектуя свою армию в Украине. А кажется, и придумано это им потому, что ему не хочется подчиняться ненавистному и младшему чином немцу Барклаю.[19]

З самого ж початку існування Радянського Союзу до 1992 року єдиною правильною формою вважалася «на Україні».[20][21]

Приклад із праці В. І. Леніна 1919 року:

Теперь на Украине каждая банда избирает кличку, одна свободнее другой, одна демократичнее другой, и в каждом уезде — по банде[22].

Мовознавець Іван Огієнко пише про це так:

Під Совєтами дозволена тільки етнографічна форма «на Україні», а державницька «в Україні» заборонена.[20]

У січні 2009 року київський журналіст Юрій Шеляженко надіслав в Інститут російської мови РАН інформаційний запит щодо правильності вживання прийменників «в» і «на» зі словом «Україна». У відповіді інституту від 25 вересня 2009 року зазначається, що 1993 року Уряд України поставив вимогу визнати варіант «в Украину» (та, відповідно, «из Украины» замість «с Украины») нормативним, що було б «лінгвістичним підтвердженням статусу незалежної держави, а не підлеглого регіону», але така норма досі не була затверджена. Однак, зазначається у відповіді, на сьогодні в російській мові існують дві форми:

…традиційна літературна норма з прийменником «на» і відносно нова, що вводиться з міркувань політкоректності на прохання України — з прийменником «в». Вибір форми в кожному конкретному випадку має здійснюватись мовцем (автором) з обов’язковим врахуванням умов спілкування.[21]

На думку ексрадника президента Росії Андрія Ілларіонова, Російська Федерація розпочала війну з Україною значно раніше, ніж 20 лютого 2014 року (дата, викарбувана Міністерством оборони Росії на медалі «За повернення Криму» як початок військової операції щодо захоплення півострова). Початком війни, а саме її інформаційної складової, Ілларіонов вважає 27 липня 2013 року, коли Володимир Путін в офіційних виступах «застосував щодо назви сусідньої країни (Україна) не прийменник „в“, який традиційно використовується в російській мові щодо незалежних держав, а прийменник „на“, який зазвичай використовується щодо територій, які не мають ознак державності», причому «точно така ж граматична форма „в Україні“ до 27 липня 2013 року використовувалася і в усіх офіційних російських документах», а, як доказ, приводить цитати Путіна[23]:

  • 12 липня 2012 року, спільна заява президентів Росії і України за підсумками п'ятого засідання Російсько-Української міждержавної комісії:
Окреме значення в поглибленні гуманітарних зв’язків матиме всебічна підтримка на державному рівні української культури та української мови в Російській Федерації та російської культури і російської мови в Україні.[23]
Оригінальний текст (рос.)
Отдельное значение в углублении гуманитарных связей будет иметь всемерная поддержка на государственном уровне украинской культуры и украинского языка в Российской Федерации и русской культуры и русского языка в Украине.[24]
  • 12 липня 2012, декларація про зміст російсько-українського стратегічного партнерства:
Сторони надаватимуть підтримку українській мові в Російській Федерації та російській мові в Україні відповідно до загальноєвропейських норм, інтересів росіян і українців та завдань розширення всебічних зв’язків між людьми[23][25]
Але з точки зору соціально-економічної сьогодні, мені здається, ні в Україні, ні в Росії немає серйозних експертів, які б не вважали, що це (вступ до Митного союзу) для України виключно позитивний процес[23][26]
  • 27 липня 2013 року, 14:20, початок зустрічі з Віктором Януковичем:
Мені приємно відзначити, що ми з Вами постійно в особистому контакті перебуваємо: і Ви приїжджаєте до нас з робочими візитами, і я буваю в Україні – сьогоднішня зустріч зайве тому підтвердження[23][27]
Власне кажучи, це основна мета нашого перебування сьогодні в Україні, у Києві[23][28]
  • 27 липня 2013 року, 17:30, конференція «Православно-слов'янські цінності — основа цивілізаційного вибору України»:
До кінця XIX століття чавуну вироблялося на Україні вдвічі більше, ніж на Уралі[23][29]

Починаючи з вечора 27 липня 2013 року Володимир Путін у згадках про Україну використовує лише неправильну з граматичної точки зору форму «на Україні»[23].

  • 19 вересня 2013 року, засідання міжнародного дискусійного клубу «Валдай»:
У тому, що якщо рівень митного захисту ще більше буде знижений на Україні, то на Україну хлинуть досить хороші за якістю і дешеві за ціною європейські товари...[23][30]

Аналогічно Володимир Путін неодноразово використовував словосполучення «на Україні» під час пресконференції 19 грудня 2013 року[23][31], під час відповідей 4 березня 2014 року на питання журналістів про ситуацію в Україні[23][32], під час звернення президента Росії 18 березня 2014 року[23][33].

Вслід за Володимиром Путіним мовну агресію почали застосовувати й інші російські високопосадовці, зокрема міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров:

Розтин» цього захисту через український кордон означав би, що в Україну хлинув би потік конкурентоспроможних товарів...

Ми були до цього готові і раніше, навіть у розпал подій на Україні...[23][34]

Аналогічно вчинив й глава Російської православної церкви Кирило (Гундяєв):

Сьогодні ми перебуваємо в Україні, у братній країні, в тому місці, де відбулося Водохреще[23][28]

;

  • 14 серпня 2014 року, звернення до Константинопольського патріарха Варфоломія:
Ще восени минулого року, на початку поточної політичної кризи на Україні…

Представник Української греко-католицької церкви заявив, що на Україні…

Уніати і ті розкольники, що приєдналися до них, намагаються взяти верх над канонічним православ'ям на Україні…[23][35]

Політика вживання «на Україні» в російських ЗМІ[ред. | ред. код]

Вибір сполучення «в Украине» державною нормою роз'єднав носіїв російської мови України на два табори, що трапилося після розпаду Радянського Союзу. В Росії мало хто звертав на це увагу до масових акцій протесту на Євромайдані.

Головний редактор російської «радіостанції» «Ехо Москви», що належить державній компанії Газпром, О. О. Венедиктов згідно з нормою сучасної російської мови завжди вживав і вживає варіант «на Украине». Це саме словосполучення також постійно використовується у новинах радіостанції:

«На Украине запретили культовый российский фильм „Брат 2“»[36].

Але в ефірі «Еха Москви» деякі ведучі демонстративно вживають сполучення «в Украине», виказуючи політичну солідарність з Україною.

Співробітники незалежного інформаційного телеканалу «Дождь» зробили свій вибір у кінці зими 2014 року. До 28 лютого 2014 року у стрічці новин каналу використовувався тільки варіант «на Украине»:

«„Черный четверг“ на Украине. Оппозиция обвинила Партию регионов в государственном перевороте»[37].
«Бориса Немцова не пустили на Украину»[38].

З 1 березня того ж року у стрічці новин каналу та ведучими стало вживатися сполучення «в Украине»:

«В Украине началась всеобщая мобилизация»[39].
«СБ ООН в субботу проведет встречу по ситуации в Украине»[40].

Журналісти та редактори BBC в Росії не підтримуються єдиної норми і переважно вживають прийменник «на». Наприклад, в одній новині «„Может, Путин образумится?“. Что думают жители Лондона о кризисе на Украине?» за 12 хвилин можуть зустрітися обидва варіанти: 9 разів «на Украине» і 2 рази «в Украине»[41].

Версія статті Святослава Хоменка російською мовою Російської служби BBC:

«Люстрация на Украине: кому и чего бояться
Украинская служба Би-би-си
27 сентября 2014
Эпопея с законом о люстрации на Украине выходит на финишную прямую. В четверг, через девять дней после принятия Верховной Радой закона „Об очищении власти“, его подписал спикер Александр Турчинов»[42].

Британо-українська версія статті Святослава Хоменко російською мовою Української служби BBC:

«Люстрация в Украине: кто, кого и за что?
ВВС Украина
27 сентября 2014
Эпопея с законом о люстрации в Украине выходит на финишную прямую. В четверг, через девять дней после принятия Верховной Радой закона „Об очищении власти“, его подписал спикер Александр Турчинов»[43].

В межах України реакція на вживання прийменника «на» досягла величезного накалу. 19 лютого 2015 року на 17-й хвилині інтерв'ю телеканалу «Укрлайф-тіві» (UKRLIFE.TV) політичний експерт Дмитро Джангіров обурився використовуванням сполучення «на Україні» в протоколі угоди Мінська-2 і здивувався, чому це не стало приводом зриву переговорів:

Дмитро Джангіров: «„Проведение конституционной реформы на Украине“, — Господи! Какой ужас! На Украине! Украина подписала, а тут — „на Украине“. Посол: „на Украине“».
Ведуча: «Это перевод неправильный, дайте сюда! Дайте! Не может быть!»
Дмитро Джангіров: «Я вынужден огорчить — „на“! Секундочку, а протест? А срыв переговоров за такое?»[44].

Українська мова[ред. | ред. код]

В українській мові мовознавцями нормативним вважається тільки вживання «в Україні»[45], прийменник «на» вживається тоді, коли не говориться про окрему незалежну територію, чи мається на увазі острів, наприклад: «На Волинь, на Закарпаття, на Кубу», але «В Польщу, в Росію».

Класик української літератури та пророк української незалежної держави Тарас Шевченко іноді в своїх творах вживав обидва варіанти словосполучення «в» і «на», що відповідає правилам чергування голосних та приголосних[46], проте лиш у варіантах назви країни «Україна» та «Вкраїна» відповідно. Наприклад, у вірші «Заповіт» поет вживає прийменник «на»:

Як умру, то поховайте Мене на могилі, Серед степу широкого, На Вкраїні милій

А в творі «Думи мої, думи мої» Тарас Шевченко закликає:

В Україну ідіть, діти! В нашу Україну

Пантелеймон Куліш у романі «Чорна рада»:

«Потурай тілько їм, то якраз заведуть на Вкраїні шляхетськії звичаї і заколотять миром не згірше. Уже ж, здається, Польща нас добре провчила, уже пора нам знати, що нема там добра, де нема правди. Ні, нехай у мене всяке, нехай і міщанин, і посполитий, і козак стоїть за своє право; тоді буде на Вкраїні і правда, і сила. Шрам за сі слова обняв і поцілував гетьмана.
 — Дай же,— каже,— боже, щоб твоя думка стала думкою всякого доброго чоловіка на Вкраїні!
 — І дай, боже, — додав Сомко, — щоб обидва береги Дніпровії приклонились під одну булаву! Я отеє, скоро одбуду царських бояр, хочу йти на окаянного Тетерю. Виженем недоляшка з України, одтиснем ляхів до самої Случі, да, держачись за руки з Москвою, і громитимем усякого, хто покуситься ступити на руськую землю!»[47]

Кобзарі вживали сполучення «на Украіні». У виданих російською мовою «Записках о южной Руси» Куліш друкував думи кобзарів. Наприклад «Дума о вдове и трёх сыновьях»:

«Ой як на славній Украіні»[48].

Дійові особи драми «Байда, князь Вишневецький» Пантелеймона Куліша Байда, Андибер, Тульчинський кажуть «на Вкраїні», наприклад:

Байда: «Про все, що там постало на Вкраїні»[49].

Леся Українка «Надія»:

Надія вернутись ще раз на Вкраїну[50]

«Жалібний марш»:

Батько наш в могилі,
Та на Україні
Слава його не загине![51]

Михайло Грушевський: «Народ наш живе на Україні уже дуже давно»[52].

Іван Нечуй-Левицький: «… [проф. Грушевський] жалкує, що харківський филологічний факультет забаллотірував прийняття галицькоі книжньоі мови й правопису на Украіні»[53].

Михайло Драгоманов: «народу на нашій Україні»; «про темноту народу на Україні». Але: «в Україні російській», «в Україні австрійській»[54].

Іван Франко: «Тодї він попросив виясненя у полковника Витязенка, а сей відписав йому: „А що козаки прозвищами не сходяться, так се тому, що у нас на Українї такий звичай“»[55].

Михайло Лозинський: «… як уже викликала на Украïнï, тисячу поборників народнього дïла;» (Лист Павлика до Драгоманова з 10 квітня 1876)[56].

Політика вживання «на Україні» в українських ЗМІ[ред. | ред. код]

Рання українська преса[ред. | ред. код]

У першій щоденній українській політичній, економічній і літературній газеті Громадська думка вживалося сполучення «на Україні», що також спостерігається у її безпосередньому продовженні — газеті Рада:

С. 1. «„Рада“ Рік видання шостий. Газета політична, економична і літературна <…> друкує фельєтони, а тако-ж статті на Вкраїні, в Росії і за-границею…»
С. 2. «На Україні <…> на російській Україні <…> на Україні»[57]

Словосполучення «на Україні» також вживалось і за кордоном в Урядовому органі Українського Народного Союза (УНС) газеті Свобода. Наприклад, Рік XXVI. Джерзи Сіти, Н. Дж., вівторок, 1 січня 1918. Ч. 1.:

С. 2. Редакція «Свободи»: «Дві Українські Ради. <…> проголосила себе „Українською Радою“ і заявила, що признає лише себе правною властию на Україні, а київську У. Ц. Раду „касує“».
С. 5. О. Русаневич. Українські інтереси: «на Україні».

Але С. 5. Гнат Журнбіда. Земля, воля й просвіта: «в Україні»[58]

Українська преса часів УНР[ред. | ред. код]

Протягом свого життя Симон Петлюра у статтях, листах та державних документах УНР жодного разу не вжив сполучення «в Україні», чому свідчить видання Української Вільної Академії Наук 1956 року.

Наказ Генерального Секретаря Військових Справ УНР від 8 листопада 1917 року:

Внаслідок останніх подій вся влада на Україні перейшла до Центральної Ради, української народньої, й її Генерального Секретаріяту, органу українського селянства, вояцтва й робітництва[59].

Наказ Генерального Секретаря Військових Справ УНР від 25 листопада 1917 року:

Влада на Україні належить Генеральньному Секретареві й він не допустить посягательства[60].

Меморандум до німецького посла Мума 28 травня 1918 року:

Ваша Екцеленціє! Події, що відбуваються на Україні, примушують мене звернутись до Вас, яко представника заприязненої нам держави[61].

Українська преса часів радянської окупації України[ред. | ред. код]

Впродовж радянської окупації України й відповідно періоду Радянської України офіційною мовною нормою в межах України було вживання сполучення на Україні. Саме «на Україні» вживали такі українські діячі як Винниченко, Донцов та Бандера. Зокрема, Винниченко у «Щоденнику» жодного разу не вживав прийменника «в» у сполученні з назвою Украïни, наприклад:

С. 326: «Але невже ж таки я справді поїду на Україну?»: С. 352: Земмерінґ, 23. V. «Поляки взяли Стрий. Значить, кінець: уже ніяк мої книжки не підуть на Україну».
С. 362: Відень, 27. VII. «Становище на директоріянській Україні цілком безнадійне»[62]. Так само Дмитро Донцов протягом свого життя вживав прийменник «на» як у «Підставах нашоï політики»[63], як у назві «Похід Карла ХІІ на Україну», й також, наприклад, у Передмові до третього видання «Націоналізма»: «„Малоросіянство“, яке і перед 1926-м і в наші дні пишним чортополохом розцвіло і на Україні» як і Степан Бандера, який писав «Мій батько перебув усю історію УГА на „Великій Україні“ (тобто на Наддніпрянщині) в роках 1919—1920, боротьбу з большевиками й біломосковськими військами, тиф»[64].

Однак окремі українські діячі радянського періоду України вважали правильне вживання саме «в Україні». Мовознавець і славіст, міністр освіти в уряді УНР Іван Огієнко написав 1935 року в науково-популярному місячнику «Рідна мова» статтю з назвою «В Україні, а не на Україні»:

Коли говоримо про докладно окреслену територію, як закінчене ціле, або про самостійну державу, тоді завжди вживаємо прийменник в чи у (а не на): в Австрії, в Америці, в Румунії, у Франції, в Польщі, в Росії і т. ін. Що ж до прийменника на з місцевим відмінком, то його вживаємо при географічних назвах на питання „де“ тільки тоді, коли територія, що про неї йдеться, не окреслена докладно, не самостійне ціле, тільки складова частина якоїсь держави: на Поділлі, на Полтавщині, на Київщині, на Волині, на Буковині… До непродуманих традиційних форм належить і вислів на Україні, що має прецікаву історію… Цілі віки ми чули то na Ukraine (від поляків), то на Украине, а тому й защепили собі це на Україні як своє власне, зовсім забувши про його історичне походження й не відчуваючи, що власне на — болюча й зневажлива ознака нашого колективного поневолення… Мусимо змінити стару граматичну форму й уживати в Україні, в Україну[65].

Микола Тимошик так писав про статтю Огієнко «В Україні, а не на Україні»: "Варто навести фрагмент із цієї статті, де автор переконливо досліджує причину багатолітнього вживання терміна «на Україні», як прагнення ворогів української державності вважати Україну не як самостійну державу, а як якесь територіальне, не самостійне ціле, як складову частину чиєїсь держави: «За останні 50 літ ми остаточно зреклися своїх колишніх назв Русь та Малоросія, прийнявши назву Україна за назву цілої нашої етнографічної території; коли ж так, то мусимо змінити й стару граматичну форму, й уживати тільки в Україні, в Україну, а не на Україні, на Україну. В 1917—1920 роках існувала Україна як незалежна держава… Мусимо прийняти тільки вираз „в Україні“, як кажемо: в Росії, в Італії і т. ін., викинувши остаточно з нашого вжитку граматичну ознаку нашого колишнього поневолення — рабську форму „на Україні“».

З того часу мовний аспект почав пребувати під тиском політичної ідеології.

Українська преса в еміграції / діаспорі[ред. | ред. код]

Але ще нічого ганебного не було в тому, що в періодиці українськіх націоналістів «Нація в поході» 1941 року зустрічалися варіанти «в Україну», «ув Україні» (с. 6), «на Україні» (с. 11)[66].

Степан Бандера у «Слові до Українських Націоналістів-Революціонерів за кордоном» 1948 року 8 разів вжив сполучення «в Україні» і 2 рази «на Україні»:

С. 67. «визвольної боротьби в Україні» <…> «Важка боротьба на Україні»[67].

Дмитро Донцов у доповіді «Заповіт Шевченка» 1950 року у Торонто використовував тільки сполучення «на Україні»[68].

Мовознавці в еміграції не віддали однораптово преференцію державотворчому словосполученню «в Україні» та не вважали варіант «на Україні» колоніальним чи принизливим для всіх українців. Українські патріоти, співробітники Енциклопедії українознавства, В. Сімович, З. Кузеля[69], В. Січинський[70], Ю. Шерех[71] вживали сплучення «на Україні», не вважаючи його рабським.

У 1974 році Михайло Сосновський у політичному портреті ідеолога «чинного націоналізму» Дмитра Донцова на одній сторінці вжив обидва словосполучення: державотворчій «в Україні» та ще тоді не принизливий «на Україні», що свідчило за відсутність єдиної норми за кордонами України[72].

Василь Чапленко у своїх працях 70-х років XX століття писав «на Україні», але у «Мовній політиці більшовиків на Україні» зустрічаються лише одиничні приклади вживання сполучення «в Україні»[73], а в «Історії нової української літературної мови» цитував митрополита Іларіона за його оригіналом, тобто не редактуючи «в Україні»[74].

Мовознавець Ю. Шевельов навіть у 1991 році у вступній частині до збірки Олександра Потебні писав тільки «на Україні»[75].

Староукраïнська мова[ред. | ред. код]

У Львівському літописі — одному з найраніших відомих історичній науці українських літописів — у 9 випадках згадування назви території України вживається тільки сполучення «на Україні» (6 разів під роками 1635, 1638, 1648), наприклад:

«<…> которий на тих міст писал до Хмельницького през посла своєго і уступити жадал їм на Україну, обіцуючи їм і то все пробачити, що поробили, і що просили, даровати на коронації своїй. І уступил Хмельницький зо всім войськом на Україну, упоминаючи шляхту універсалом своїм, аби русі, подданих своїх, не губили, що і король мандатом своїм подтвердил бул»[76].

У цифрових копіях документу 1710 року за оригінальною назвою «Договоры и Постановлєня Правъ и волностєй войсковыхъ» на староукраїнській мові, відомому у помилковому перекладі з латини як «Конституція Пилипа Орлика», словосполучення «в Україні» вживано 1 раз:

«швεдского Кароля Дванадцятого, особливымъ Б[о]га всεмогущого промысломъ з войсками своïми вступившого в Үкраїнү»;

і словосполучення «на Україні» 3 рази:

«Іновѣрцεмъ сожитія на Үкраїнѣ, а наибарзѣй zловѣрію жидовскому нε позволяти»;
«н[ы]нѣшную войну на Үкраїнѣ шкоды»;
«Жε посполитымъ людεмъ прεждε сεго на Үкраїнѣ наεзды и подводы, а козакамъ проводничεства найболшъ приносили тяжεсти, чεрεзъ которыε людε до крайнεго в худобах своих приходили zнищεня»[77].

Вжиток у мертвих мовах[ред. | ред. код]

Церковнослов'янська мова[ред. | ред. код]

У Галицько-Волинському літописі, писаному, як і усі літописи Русі, церковнослов'янською мовою, зустрічається тільки вживання «на Вкраинѣ» під 1280 р., «на Вкрайницѣ» під 1282 р. Але у[78] цих випадках словом «Україна» була означувана не назва країни, а пограничні землі супроти державного центру в Києві[79].

Література[ред. | ред. код]

  • В Україні і на Україні // Олександр Пономарів. Культура слова. — К.: Либідь, 2001. — 240 с.
  • Петлюра, Симон (1956). Статті, листи, документи. Нью-Йорк: Українська Вільна Академія Наук. с. 480.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Новомова. Як Росія розмиває реальність за допомогою новомови: «На Україні». disinfo.detector.media, 23 Лютого 2023
  2. ↑ Изјава ППВ и МСП Ивице Дачића поводом ситуације у Украјини. Министарство спољних послова Републике Србије. 06. јул 2014. Архів оригіналу за 3 квітня 2015. Процитовано 29 березня 2015.
  3. ↑ Peking pozvao na primirje u Ukrajini. Radio Free Europe / Radio Liberty. 22.07.2014. Архів оригіналу за 2 квітня 2015. Процитовано 29 березня 2015.
  4. ↑ V Ukrajini 35 britanskih vojaških inštruktorjev. Slovenska tiskovna agencija (STA). 19.3.2015. Архів оригіналу за 2 квітня 2015. Процитовано 29 березня 2015.
  5. ↑ Minister Erjavec se je vpisal v žalno knjigo ob tragičnih dogodkih v Ukrajini. Ministrstvo za zunanje zadeve. 25. 2. 2014. Архів оригіналу за 2 квітня 2015. Процитовано 29 березня 2015.
  6. ↑ а б Opinia Rady Języka Polskiego w sprawie wyrażeń „w Ukrainie” / „do Ukrainy” i „na Ukrainie” / „na Ukrainę”. rjp.pan.pl (пол.).
  7. ↑ а б Psát «v Ukrajině / do Ukrajiny», nebo «na Ukrajině / na Ukrajinu»?. investigace.cz, 2. 1. 2023 (чеськ.)
  8. ↑ Як і коли з'явилась назва «Україна» | Ярослав Грицак. localhistory.org.ua, 14 вересня 2021
  9. ↑ Історик Тімоті Снайдер прочитав чотири лекції в Єльському університеті. Ось що він розповів про становлення України. birdinflight.com, 21 вересня 2022
  10. ↑ Як коректно називати наші міста та сусідні держави. ukrainer.net, 13 січня 2023
  11. ↑ Україна і Росія: мовно-політичний фронт. radiosvoboda.org, 5 березня 2017
  12. ↑ Привіт, це Аня! Культурні відмінності між українцями та чехами. rozumiju.cz/ua/. 2022
  13. ↑ Kyjev, nebo Kyjiv? Na Ukrajinu, nebo v Ukrajině? Čeština reaguje na politické změny. ct24.ceskatelevize.cz, 5. 4. 2022 (чеськ.)
  14. ↑ V Ukrajině. vesmir.cz/cz/, 4. 4. 2022; No 101, 268, 2022/4 (чеськ.)
  15. ↑ Д. Э. Розенталь, «Справочник по правописанию и литературной правке» / под ред. И. Б. Голуб. — 16-е изд., испр. и доп. — М.: Айрис-пресс, 2012. — С. 291. — (глава «Управление»)
  16. ↑ Грамота.ру: гаряча десятка питань. Архів оригіналу за 16 грудня 2009. Процитовано 28 лютого 2014.
  17. ↑ а б Григорий Наумовец. «В» или «на» Украине [Архівовано 23 травня 2010 у Wayback Machine.], 30.12.2009
  18. ↑ Полтава (Пушкин)/Песнь третья. Архів оригіналу за 4 травня 2022. Процитовано 29 червня 2022.
  19. ↑ Война и мир, Том 3. Архів оригіналу за 15 вересня 2020. Процитовано 29 червня 2022.
  20. ↑ а б Огієнко І. І. Українська літературна мова під совєтами // Історія української літературної мови [Архівовано 13 травня 2013 у Wayback Machine.], 1949
  21. ↑ а б Шеляженко Ю. В. «…Незапно Карл поворотил и перенес войну в Украйну» [Архівовано 3 червня 2012 у Wayback Machine.] — Українська правда, 16.10.2009
  22. ↑ Ленин В. И. Полн. собр. соч. — 5-е. — М : Издательство политической литературы, 1969. — Т. 38. — С. 356. «Речь об обмане народа лозунгами свободы и равенства 19 мая»
  23. ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с Путін розпочав війну проти України із мовної агресії, [[Ілларіонов Андрій Миколайович|Андрій Ілларіонов]], [[Радіо Свобода]], 16 лютого 2015. Архів оригіналу за 15 лютого 2015. Процитовано 16 лютого 2015.
  24. ↑ Совместное заявление президентов России и Украины по итогам пятого заседания Российско-Украинской межгосударственной комиссии, 12 июля 2012 года. Архів оригіналу за 17 лютого 2015. Процитовано 17 лютого 2015.
  25. ↑ Декларация о содержании российско-украинского стратегического партнерства 12 июля 2012 года. Архів оригіналу за 17 лютого 2015. Процитовано 17 лютого 2015.
  26. ↑ Встреча с Президентом Украины Виктором Януковичем 4 марта 2013 года. Архів оригіналу за 17 лютого 2015. Процитовано 17 лютого 2015.
  27. ↑ Начало встречи с Президентом Украины Виктором Януковичем 27 июля 2013 года. Архів оригіналу за 17 лютого 2015. Процитовано 17 лютого 2015.
  28. ↑ а б Встреча с членами Священного Синода Украинской православной церкви Московского патриархата 27 июля 2013 года, 14:40. Архів оригіналу за 17 лютого 2015. Процитовано 17 лютого 2015.
  29. ↑ Конференция «Православно-славянские ценности – основа цивилизационного выбора Украины» 27 июля 2013 года, 17:30. Архів оригіналу за 17 лютого 2015. Процитовано 17 лютого 2015.
  30. ↑ Заседание международного дискуссионного клуба «Валдай» 9 сентября 2013 года, 19:45. Архів оригіналу за 17 лютого 2015. Процитовано 17 лютого 2015.
  31. ↑ Пресс-конференция Владимира Путина 19 декабря 2013 года, 17:00. Архів оригіналу за 17 лютого 2015. Процитовано 17 лютого 2015.
  32. ↑ Владимир Путин ответил на вопросы журналистов о ситуации на Украине 4 марта 2014 года, 15:40. Архів оригіналу за 5 березня 2014. Процитовано 17 лютого 2015.
  33. ↑ Обращение Президента Российской Федерации 8 марта 2014 года, 15:50. Архів оригіналу за 21 березня 2014. Процитовано 17 лютого 2015.
  34. ↑ Интервью Министра иностранных дел России С.В.Лаврова информационному агентству «РИА Новости», Москва, 20 декабря 2013 года. Архів оригіналу за 22 лютого 2015. Процитовано 22 лютого 2015.
  35. ↑ СВЯТЕЙШИЙ ПАТРИАРХ КИРИЛЛ ПРИЗВАЛ ПРЕДСТОЯТЕЛЕЙ ПОМЕСТНЫХ ЦЕРКВЕЙ ВОЗВЫСИТЬ ГОЛОС В ЗАЩИТУ ПРАВОСЛАВНЫХ ХРИСТИАН ВОСТОКА УКРАИНЫ [Архівовано 9 квітня 2016 у Wayback Machine.], 14.08.2014
  36. ↑ На Украине запретили культовый российский фильм «Брат 2». Эхо Москвы. 18 февраля 2015. Архів оригіналу за 2 квітня 2015. Процитовано 22 березня 2015.
  37. ↑ «Черный четверг» на Украине. Дождь. 16 января 2014. Архів оригіналу за 2 квітня 2015. Процитовано 22 березня 2015.
  38. ↑ Бориса Немцова не пустили на Украину. Дождь. 13 декабря 2013. Архів оригіналу за 14 серпня 2014. Процитовано 22 березня 2015.
  39. ↑ В Украине началась всеобщая мобилизация. Дождь. 2 марта 2014. Архів оригіналу за 2 квітня 2015. Процитовано 22 березня 2015.
  40. ↑ СБ ООН в субботу проведет встречу по ситуации в Украине. Дождь. 1 марта 2014. Архів оригіналу за 2 квітня 2015. Процитовано 22 березня 2015.
  41. ↑ „Может, Путин образумится?“ Что думают жители Лондона о кризисе на Украине. Дождь. 03 марта 2014. Архів оригіналу за 2 квітня 2015. Процитовано 22 березня 2015.
  42. ↑ Святослав Хоменко (27 сентября 2014). Люстрация на Украине: кому и чего бояться. Би-би-си. Архів оригіналу за 1 жовтня 2014. Процитовано 22 березня 2015.
  43. ↑ Святослав Хоменко (27 сентября 2014). Люстрация в Украине: кто, кого и за что?. BBC. Процитовано 22 березня 2015.
  44. ↑ Кровавая развязка в Дебальцево приблизила мир на Донбассе, - Джангиров. UKRLIFE.TV. 19 лютого 2015. Архів оригіналу за 24 березня 2015. Процитовано 24 березня 2015.
  45. ↑ Розділ 7. Прийменники: В [Архівовано 1 липня 2012 у Wayback Machine.] на довідково-навчальному сайті Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут» «Як це буде українською» [Архівовано 2 травня 2013 у Wayback Machine.]
  46. ↑ § 38. Основні закони милозвучності української мови. Архів оригіналу за 4 листопада 2013. Процитовано 1 листопада 2013.
  47. ↑ Вікіджерела (3 липня 2013). Чорна рада/VI. Архів оригіналу за 4 травня 2022. Процитовано 25 травня 2014.
  48. ↑ [1] [Архівовано 4 травня 2022 у Wayback Machine.] П. Кулишъ. Записки о южной Руси, том 1. СПб,1856. с. 19
  49. ↑ Вікіджерела (3 липня 2013). Байда, князь Вишневецький/Акт третій. Архів оригіналу за 4 травня 2022. Процитовано 25 травня 2014.
  50. ↑ Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. — К. : Наукова думка, 1975 р., т. 1, с. 72. [Архівовано 20 березня 2014 у Wayback Machine.] Вперше надруковано в журн. «Зоря», 1887, № 24, стор. 413, з підзаголовком «Пісня заволоки».
  51. ↑ Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. — К. : Наукова думка, 1975 р., т. 1, с. 221—222 [Архівовано 20 березня 2014 у Wayback Machine.] Вперше надруковано як текст до музики М. Лисенка "Жалібний марш на хор мішаний в 27 роковини смерті Т. Г. Шевченка, видання музичної бібліотеки львівського «Бояна».
  52. ↑ Грушевський Михайло. Про старі часи на Україні: Коротка історія (для першого початку). — К.: АТ «Обереги», 1991. — 104 с. Архів оригіналу за 21 березня 2014. Процитовано 20 березня 2014.
  53. ↑ Нечуй-Левіцький. Криве дзеркало украінськоі мови. Руйнування украінськоі мови. К и ї в. Друкарня І. І. Чоколова, В.-Житомірська № 20 д. в. 1912. с. 5.
  54. ↑ М. Драгоманов. «Громада», № 5. Женева. 1882. С. І. Од впорьадчика
  55. ↑ Франко І. Причинки до украïнськоï ономастики. Назвознавчі праці. Українська Вільна Академія Наук. Ономастика ч. 17. Вінніпег, 1957 с. 14
  56. ↑ Михайло Лозинський. Михайло Павлик, його життє і дïяльність. Виданнє Союза Визволення Украïни. Відень, 1917. С. 8.
  57. ↑ Рада. Євген Чикаленко. 1. с. 2. {{cite web}}: |access-date= вимагає |url= (довідка); Пропущений або порожній |url= (довідка)
  58. ↑ Свобода. 1. с. 2–5. {{cite web}}: |access-date= вимагає |url= (довідка); Пропущений або порожній |url= (довідка) Рік XXVI. Джерзи Сіти, Н. Дж., вівторок, 1 січня 1918. Ч. 1.
  59. ↑ Петлюра, 1956, с. 219.
  60. ↑ Петлюра, 1956, с. 221.
  61. ↑ Петлюра, 1956, с. 222.
  62. ↑ Винниченко В. Щоденник т. 1 : 1911—1920 рр. Видання Канадського Інституту Українських Студій і Комісії УВАН у США для вивчення і публікації спадщини Володимира Винниченка. Едмонто-Нью-Йорк. 1980.
  63. ↑ Донцов Д. Підстави нашоï політики. Відень, 1921. С. 116
  64. ↑ Бандера, Степан. Моï життєписні дані. Гомін України, Торонто, чч. 42/648 — 45/651 з 14 жовтня по 4 листопада 1961 р.
  65. ↑ В Україні, а не на Україні [Архівовано 11 серпня 2019 у Wayback Machine.] (газета «Хрещатик»)
  66. ↑ Нація в поході. Берлін, 1941. — ч. 5-6 (46-47). — С. 32.
  67. ↑ Бандера С. А. Слово до Українських Націоналістів-Революціонерів за кордоном. — Видання Прессового Бюра ЗЧ ОУН. — На чужині, 1948. — С. 9–67.
  68. ↑ Донцов Д. Заповіт Шевченка. — 2-е. — Лондон : Спілка Українськоі Молоді, 1951. — С. 6–14.
  69. ↑ В. Сімович, З. Кузеля. Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3. Загальна частина (ЕУ-I). V. МОВА. 1. Історія вивчення і сучасний стан дослідів. — Мюнхен, Нью-Йорк, 1949. — Т. 1. — С. 321—327.
  70. ↑ Січинський В. Найстаріші назви. Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3. Загальна частина (ЕУ-I). І. Загальні відомості. 1. Назва території і народу. — Мюнхен, Нью-Йорк, 1949. — Т. 1. — С. 12-16.
  71. ↑ Шерех Ю. Назва «Русь». Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3. Загальна частина (ЕУ-I). І. Загальні відомості. 1. Назва території і народу. — Мюнхен, Нью-Йорк, 1949. — Т. 1. — С. 12-16.
  72. ↑ Сосновський М. Дмитро Донцов. Політичний портрет. Нью-Йорк — Торонто, 1974. — С. 420.
  73. ↑ Чапленко В. Мовна політика більшовиків на Україні в 1950–1960-х рр. — Чикаґо : Український Публіцистично-Науковий Інститут, 1974. — С. 9.
  74. ↑ Чапленко В. Історія нової української літературної мови. — Нью-Йорк, 1970. — С. 80.
  75. ↑ Потебня О. Мова Національність Денаціоналізація / Упорядкування і вступна стаття Юрія Шевельова. — Нью-Йорк : Українська Вільна Академія Наук у США, 1992. — С. 5–44. — ISBN ISBN 0-916381-08-0.
  76. ↑ Бевзо, О. А. Львівський літопис і Острозький літописець. — Київ, 1971. — 200 с. Архів оригіналу за 1 квітня 2015. Процитовано 13 березня 2015.
  77. ↑ Конституція Пилипа Орлика: оригінал та його історія [Архівовано 23 вересня 2015 у Wayback Machine.] Підготувала Вовк О. Б. // Архіви України. — 2010. — Випуск 3-4 (269): липень-вересень. — С. 156, 158, 164
  78. ↑ в/ув/в усіх
  79. ↑ [2] [Архівовано 2 квітня 2015 у Wayback Machine.]Рудницький Я. Назва «Україна» Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3. Загальна частина (ЕУ-I) — Мюнхен, Нью-Йорк, 1949. — Т. 1. — С. 321—327

Посилання[ред. | ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=На_Україні&oldid=41986778