Петренко Микола Євгенович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Микола Євгенович Петренко
Народився 6 листопада 1925(1925-11-06)
Лохвиця, Лохвицький район, Українська СРР, СРСР
Помер 10 жовтня 2020(2020-10-10)[1] (94 роки)
Львів, Україна
·коронавірусна хвороба 2019 (COVID-19)
Країна  СРСР
 Україна
Діяльність письменник, поет, прозаїк
Сфера роботи поезія[2], проза[2] і дитяча література[2]
Мова творів українська
Жанр поезії, проза, гумор, публіцистика, вірші для дітей, казки, пісенні тексти, п'єси та лібрето
Членство Національна спілка письменників України
Партія КПРС[3]
Премії ім. Павла Тичини,
ім. Юрія Яновського,
ім. Маркіяна Шашкевича,
ім. Богдана-Нестора Лепкого,
ім. Ірини Вільде,
ім. Дмитра Нитченка,
ім. Григорія Сковороди,
премії "Благовіст"

Могила Миколи Петренка на 51 полі Личаківського цвинтаря у Львові

Микола Євгенович Петренко (6 листопада 1925, Лохвиця — 10 жовтня 2020, Львів[4]) — український письменник. Член Спілки письменників України з 1960 р.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився у 1925 році в м. Лохвиця Полтавської області в сім'ї робітника.

Під час Другої Світової війни був вивезений на примусові роботи до Німеччини. За спробу втечі відбував покарання в концтаборах. Після закінчення війни пройшов фільтраційні та трудові табори в СРСР.

У 1951 р., закінчив факультет журналістики Львівського державного університету.

Працював в обласній молодіжній газеті, редактором Львівського телебачення, кореспондентом «Літературної України», звідки був звільнений за «пропетлюрівські» вірші. У 1957 р. вийшла перша поетична збірка.

Помер 10 жовтня 2020 року, похований на полі 51 Личаківського цвинтаря.

Творчість[ред. | ред. код]

Перша поетична збірка Миколи Петренка «Дні юності» вийшла у 1957 році, а у 1963 році у видавництві «Дніпро» вийшла його друга поетична збірка «Суворі береги».

Микола Євгенович Петренко є автором понад 100 книг: поезій, прози, гумору, публіцистики, віршів для дітей, казок, пісенних текстів (всього до 200 пісень, зокрема «Намалюй мені ніч», деякі з них визнані кращими піснями року). А ще він автор кількох п'єс та лібретто музичних вистав, які ставилися переважно на сценах львівських театрів: «Чарівне кресало», «Довбушів топірець», «Дві Іванки», «Шість імен» та ін.

Бібліографія[ред. | ред. код]

Автор збірок поезій:

  • «Без жодної цятки»
  • «Боровиця»
  • «Весняний засів»
  • «Віра в мирний день»
  • «Вітрова гора»(1981)
  • «Вічний втікач»
  • «Гранітні віхи»
  • «Дні юності» (1957)
  • «Завчасна проща»
  • «Заново б тебе зустріти»
  • «Заповітна гора»
  • «Зімби — це ми!»
  • «Карби — борні»
  • «Карпатські колядники»
  • «Край залізних стовпів»
  • «Молода осінь»
  • «Молитва отця Зенона»
  • «Моє містечко над Сулою»
  • «Нагорна сповідь»
  • «Панна з Веселої Гори»
  • «Перетин»
  • «Понад двома безоднями»
  • «Про вербу»
  • «По сто діток у хаті»,
  • «По сусідству із гетто»
  • «Повторний відмір»
  • «При чесному хлібі»
  • «Прийшов ангел. Наша історія в людських долях»
  • «Про вербу»
  • «Серцем палаючим»
  • «Символіка слова»
  • «Суворі береги» (1963)
  • «Упала зморшка на твоє чоло»
  • «Я — дух одвічної стихії»
  • «Сни про окраєць хліба»
  • «Снігова веснянка»
  • «Так мені й треба. Конопляні горішки»
  • «Упала зморшка на твоє чоло»
  • «Чи бували ви у Львові?»
  • «Я — дух одвічної стихії»

гуморесок:

  • «Збір у вівторок»

науково-популярної літератури:

  • «Зболені стигми: слово про тих, які не корилися»

спогадів:

  • «Лицарі пера і чарки»
  • «Через 48 довгих років»

прози:

  • «Вишиванка від ангела»
  • «Вусата сімейка»
  • «Довбушів топірець»
  • «Злочин у сотенному містечку»
  • «Кожух для п'яти братів»
  • «Контрольна для вчителя»
  • «Коли здіймаєшся вище»
  • «Край залізних стовпів»
  • «Лицарі пера і чарки»
  • «Написане на снігу»
  • «Не ступлю на цю землю»
  • «Непроданий кінь»
  • «Пливла у небо казка»
  • «Перепустка до раю»
  • «Похід на Чорногору»
  • «Пошматований день»
  • «Світ чекає на тебе»
  • «Самозапалення свічі»
  • «У Бога за пазухою»
  • «Чекання райдуги»
  • «Через 44 довгих років»
  • «Чом не ростуть вареники»
  • «Щоб ластівки прилітали»
  • «Шпарка»
  • «Щоб ластівки прилітали»

книжок для дітей:

  • «Про Марічку невеличку»
  • «Великоднє причастя»
  • «Вишиванка від ангела»
  • «Десант в Либохорі»
  • «Довбушів топірець»
  • «Жабка-компрачикоска»
  • «Заблуда»
  • «Кожух для п'яти братів»
  • «Похід на Чорногору»
  • «Самозапалення свічі»
  • «Святий Миколай у Львові»
  • «У мандри з хаткою»
  • «Як лисичка сир ділила»
  • «Яринка-Яровинка»

Відзнаки[ред. | ред. код]

Лауреат премій ім. Павла Тичини, Юрія Яновського, Маркіяна Шашкевича, Богдана-Нестора Лепкого, Ірини Вільде, Дмитра Нитченка, Міжнародної літературної премії імені Григорія Сковороди «Сад божественних пісень», літературної премії «Благовіст», літератруної премії ім. Романа Федоріва, премії журналу «Березіль», переможець I-го міжнародного поетичного конкурсу «Чатує в століттях Чернеча Гора», дипломант Всеукраїнського літературного конкурсу рукописів прози «Крилатий Лев».

Відповідно до Указу Президента України від 3 березня 2011 року Миколі Євгеновичу Петренку призначено державну стипендію видатним діячам культури і мистецтва.[5]

  • Заслужений діяч мистецтв України (26 червня 2006) — за вагомий особистий внесок у державне будівництво, утвердження конституційних прав і свобод громадян, соціально-економічний і духовний розвиток України[6]
  • Кавалер ордена Ярослава Мудрого V ступеня (7 грудня 2018) — за вагомий особистий внесок у розвиток національної культури і мистецтва, багаторічну просвітницьку діяльність та з нагоди 150-річчя заснування товариства «Просвіта»[7]

Родина[ред. | ред. код]

Син Любомир;

Донька;

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Помер відомий львівський письменник Микола Петренко
  2. а б в Czech National Authority Database
  3. http://web.archive.org/web/20170208180329/http://zbruc.eu/node/26557
  4. Помер відомий львівський письменник Микола Петренко. Архів оригіналу за 10 жовтня 2020. Процитовано 10 жовтня 2020.
  5. Указ Президента України № 262/2011 від 3 березня 2011 року. Архів оригіналу за 10 жовтня 2020. Процитовано 26 серпня 2011.
  6. Указ президента України №578/2006. 26 червня 2006.
  7. Указ президента України №420/2018. 7 грудня 2018.

Посилання[ред. | ред. код]