Рудольф Паєрлс

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Рудольф Пайєрлс)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Рудольф Паєрлс
нім. Rudolf Ernst Peierls
Народився 5 червня 1907(1907-06-05)
Берлін, Німецька імперія[1]
Помер 19 вересня 1995(1995-09-19) (88 років)
Оксфорд, Південно-Східна Англія, Англія, Велика Британія[2]
Країна  Велика Британія[3]
 Німеччина
Місце проживання Велика Британія
Діяльність фізик-теоретик, викладач університету, фізик, фізик-ядерник
Галузь теоретична фізика
Alma mater Мюнхенський університет Людвіга-Максиміліана (1928)[4], Університет Фрідріха-Вільгельма[d] (1926)[4] і Лейпцизький університет (1929)[4]
Вчене звання Wykeham Professord
Науковий керівник Вернер Гейзенберг, Фрідріх Гунд[5] і Петер Дебай
Відомі учні Еміль Юліус Клаус Фукс
Знання мов англійська[6][7] і німецька
Заклад Університет Оксфорда[4], Бірмінгемський університет[4], Лейденський університет[8], Манчестерський університет Вікторіїd[4], Федеральна вища технічна школа Цюриха[4] і Кембриджський університет[4]
Членство Лондонське королівське товариство, Академія наук СРСР, Французька академія наук, Американська академія мистецтв і наук, Російська академія наук, Леопольдина, Американське фізичне товариство[9] і Національна академія наук США
Magnum opus Меморандум Фріша – Паєрлсаd, Перехід Паєрлса, spin-Peierls transitiond, Peierls bracketd, Peierls stressd, Peierls substitutiond і Boltzmann–Peierls equationd
Батько Heinrich Peierlsd[4]
Діти Рональд Паєрлсd[10]
Нагороди

Рудольф Ернст Паєрлс (англ. Rudolf Ernst Peierls; 5 червня 1907, Берлін — 19 вересня 1995, Оксфорд) — англійський фізик-теоретик німецького походження. Член Лондонського королівського товариства (1945). Іноземний член Академії наук СРСР (1988).

Біографія[ред. | ред. код]

Паєрлс народився в Берліні в єврейській сім'ї. Навчався в університетах Берліна, Мюнхена та Лейпцига. Викладав у Цюрихському політехнікумі (1929—1932), потім переїхав до Англії, де вирішив залишитися після приходу Гітлера до влади в Німеччині (отримав британське громадянство в 1940 році). Працював у Манчестерському (1933—1935), Кембриджському (1935—1937), Бірмінгемському (1937—1963), Оксфордському (1963—1974), Вашингтонському університетах (1974—1977).

Під час Другої світової війни брав участь в Мангеттенському проєкті, часто відвідував Нью-Йорк і Лос-Аламос. Паєрлс був ініціатором запрошення в проєкт Клауса Фукса, який виявився радянським шпигуном. Згодом Паєрлс був активним учасником Пагвоського руху.

З 1931 року був одружений з Євгенією Каннегіссер, з якою познайомився в Ленінграді, мав від неї три дочки й одного сина.

Наукова діяльність[ред. | ред. код]

Наукові праці Паєрлса присвячені квантовій механіці та квантовій електродинаміці, ядерній фізиці, фізиці твердого тіла, питанням магнетизму і математичної фізики. У 1929 році запропонував концепцію домішкової провідності напівпровідників (незалежно від Якова Френкеля). У 1931 році побудував квантову теорію теплопровідності неметалічних кристалів. Розробив загальну теорію діамагнетизму, вивчив особливості поведінки електронів в кристалах (спільно з Феліксом Блохом), ввів уявлення про проміжний стан надпровідників (спільно з Фріцем Лондоном), у 1933 році розвинув якісну теорію ефекту де Гааза — ван Альфвена. Розглянув рух дислокацій в кристалах і силу, що діє на них (сила Паєрлса — Набарро). Паєрлс вважається одним з піонерів теорії екситонів та сучасних уявлень про магнетизм.

У 1930 році разом з Львом Ландау проаналізував обмеження, що накладаються на квантове опис системи при обліку ефектів теорії відносності. Згодом займався розробкою теорії класичної електродинаміки, в тому числі нелокального типу (1954), питаннями теорії розсіювання.

У галузі ядерної фізики відомі роботи Паєрлса, проведені спільно з Гансом Бете, за теорією зворотного бета-розпаду і протон-нейтронного взаємодії (1934—1935). У 1939 році разом з Нільсом Бором і Георгом Плачеком досліджував механізм ядерних реакцій, індукованих нейтронами, на основі сформульованої ними оптичної теореми та уявлень про складене ядро. У 1940 році спільно з Отто Фрішем оцінив критичну масу урану-235, яка виявилася не настільки велика, як вважалося раніше. Цей результат був викладений у так званому «меморандумі Фріша — Паєрлса», який багато в чому ініціював широкомасштабні дослідження можливості створення ядерного озброєння. Паєрлс також брав участь в обчисленнях характеристик ланцюгових реакцій і розробці методів розділення ізотопів.

Нагороди[ред. | ред. код]

Бібліографія[ред. | ред. код]

  • Пайерлс Р. Законы природы = The Laws of Nature. — М. : ГИФМЛ, 1962. — 340 с.
  • Пайерлс Р. Квантовая теория твёрдых тел = Quantum Theory of Solids. — М. : ИЛ, 1956. — 260 с.
  • Пайерлс Р. Сюрпризы в теоретической физике = Surprises in Theoretical Physics. — М. : Наука, 1988. — 176 с.
  • Пайерлс Р. Электронная теория металлов = Elektronentheorie der Metalle. — М. : ИЛ, 1947. — 96 с.
  • Peierls R. Bird of Passage: Recollections of a Physicist. — Princeton University Press, 1985.
  • Peierls R. Selected Private and Scientific Correspondence. — World Scientific, 2007-2009.

Примітки[ред. | ред. код]