Тихонов Микола Семенович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Тихонов Микола Семенович
рос. Николай Семёнович Тихонов
Народився 22 листопада (4 грудня) 1896[1][2][3]
Санкт-Петербург, Російська імперія[2]
Помер 8 лютого 1979(1979-02-08)[1][4][…] (82 роки)
Москва, СРСР[2]
Поховання Новодівичий цвинтар
Країна  Російська імперія
 Російська СФРР
 СРСР
Діяльність письменник, поет, перекладач, політик
Мова творів російська[1][6]
Роки активності з 1918
Членство СП СРСР, Радянський комітет захисту мируd і Світова рада миру
Нагороди

Герой Соціалістичної Праці — 1966

Орден Леніна — 1939Орден Леніна — 1956Орден Леніна — 1966Орден Леніна — 1976
Орден Жовтневої Революції — 1971Орден Червоного Прапора  — 1940Орден Вітчизняної війни I ступеня— 1943Орден Трудового Червоного Прапора — 1946
Медаль «За доблесну працю (За військову доблесть)»
Медаль «За доблесну працю (За військову доблесть)»
Медаль «За оборону Ленінграда»
Медаль «За оборону Ленінграда»
Медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»Медаль «20 років перемоги у ВВВ» — 1965
Медаль «30 років перемоги у ВВВ» — 1975
Медаль «50 років Збройних Сил СРСР»
Медаль «50 років Збройних Сил СРСР»
Медаль «60 років Збройних Сил СРСР»
Медаль «60 років Збройних Сил СРСР»
Премії
Міжнародна Ленінська премія «За зміцнення миру між народами» (1957)Ленінська премія — 1970Сталінська премія — 1942Сталінська премія — 1949Сталінська премія — 1952Національна премія України імені Тараса Шевченка — 1964Державна премія Північно-Осетинської АРСР ім. К. Л. Хетагурова — 1965

CMNS: Тихонов Микола Семенович у Вікісховищі

Мико́ла Семе́нович Ти́хонов (рос. Николай Семёнович Тихонов; 22 листопада (4 грудня за новим стилем) 1896, Петербург, Російська імперія — 8 лютого 1979, Москва, РРФСР) — російський письменник (поет, прозаїк, публіцист, перекладач). Герой Соціалістичної Праці (1966). Лауреат Сталінської премії (1942, 1949, 1952). Лауреат Ленінської премії (1970). Лауреат Шевченківської премії (1964). Депутат Верховної Ради СРСР 2—9-го скликань.

Біографія[ред. | ред. код]

Тбілісі. Будинок письменників Грузії. 1934 рік. Перший ряд: Симон Чіковані, Олександр Кутателі. Другий ряд: Сандро Шаншиашвілі, Микола Тихонов, Марія Неслуховська-Тихонова (дружина Миколи Тихонова), Ілля Мосашвілі. Третій ряд: Тамара Багратіоні-Міцишвілі, Єфемія Гедеванішвілі-Леонідзе, Маріам Касрадзе-Шаншиашвілі, Ніна Табідзе, Тиціан Табідзе.

Народився в родині ремісника-цирульника (перукаря) і кравчині. Спочатку навчався в початковій міській школі, потім — у торговельній школі, де також викладали комерційні науки, товарознавство, стенографію. У 1911 році покинув навчання (за словами поета, закінчив школу), щоб допомагати своїй незаможної сім'ї. Працював писарем в Головному морському господарському управлінні. У 1915 році був призваний до російської армії, де служив у гусарському полку. У 1918 році вступив в РСЧА (Робі́тничо-Селя́нська Черво́на А́рмія), в 1922 році був демобілізований.

Тихонов рано почав писати вірші. Перша публікація у 1918 році. У молодості поет був послідовником Гумільова, випробував також потужний вплив творчості Кіплінга. Перші збірки віршів («Орда» і «Брага») вийшли в 1922 році. Численні вірші в цих збірниках стали класикою жанру балади: «Балада про цвяхи», «Балада про синій пакет», «Дезертир». Ці книги викликали величезний інтерес читачів; протягом 20-х років Тихонов залишався одним з найпопулярніших радянських поетів.

На початку 1920-х належав до об'єднання літераторів «Серапіонові брати» (до групи входили Корній Чуковський, Микола Гумільов, Борис Ейхенбаум та інші).

З кінця 1920-х років поет багато їздив по країні, зокрема на Кавказ. Уважно вивчав життя та історію народів Кавказу. Займався перекладами грузинських, вірменських, дагестанських поетів.

Учасник радянсько-фінляндської війни 1939—1940 років. Очолював групу письменників при газеті «На варті Батьківщини». Під час Великої Вітчизняної війни працював у Політуправлінні Ленінградського фронту. Вірші цього періоду увійшли до книги «Вогняний рік» (1942), найвідоміший твір воєнних років — поема «Кіров з нами». У 1944—1946 роках — голова правління Спілки письменників СРСР, з 1953 року — секретар правління Спілки письменників СРСР.

У післявоєнний період Тихонов пише менше, що було пов'язано з значними громадськими навантаженнями. З 1949 року Тихонов був головою Радянського комітету захисту миру, в 1950 році став членом Бюро Всесвітньої ради миру. Побував у складі радянських делегацій в ряді країн Європи та Азії. У 1966 році Тихонову було присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці. Тихонов і Брежнєв — єдині, хто був нагороджений і Ленінською премією, і Міжнародною Ленінською премією «За зміцнення миру між народами».

Помер у Москві. Незадовго до смерті, виступаючи по радянському радіо, згадував про свого вчителя Гумільова (чиє ім'я було тоді під забороною) і цитував його вірші. Похований на Новодівочому кладовищі.

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]