Томас Севері
| Томас Севері | |
|---|---|
| англ. Thomas Savery | |
 | |
| Народився |
1650 Англія |
| Помер |
1715 Лондон, Королівство Велика Британія |
| Країна |
 Королівство Англія.svg){kind=small} Королівство Велика Британія |
| Діяльність | військовий інженер, винахідник, інженер |
| Галузь | Винахідник |
| Членство | Лондонське королівське товариство |
| Відомий завдяки: | винаходу парового насосу |
 Томас Севері у Вікісховищі | |
Томас Севері (англ. Thomas Savery; бл. 1650–1715) — англійський винахідник, народився в Шілстоні поблизу Модбері, Девон, Англія. Відомий завдяки винаходу першої парової машини, яка знайшла виробниче використання.
Кар'єра[ред. | ред. код]
Севері був військовим інженером, отримав підвищення у званні капітана у 1702 році, проводив свій вільний час за експериментами у механіці. У 1696 році він отримав патент на машину для полірування скла та мармуру, а інший для «веслування суден з більшою легкістю ніж досі міг зробити будь-хто інший», і який був відхилений Адміралтейством через негативну доповідь інспектора флоту Едмунда Даммера.[1]
Перший механізм парової машини[ред. | ред. код]
2 липня 1698 року Севері запатентував перший паровий двигун, «новий винахід для піднімання води для всіх видів млинів за допомогою рухової сили вогню, яка буде мати велике використання та переваги».[2] Він показав його у Лондонському королівському товаристві 14 червня 1699 року. Патент не містив ілюстрації або навіть опису, але у 1702 р. Севері описав машину у своїй книзі Друг шахтаря, або двигун для піднімання води вогнем,[3] в якій він стверджував, що він може відкачувати воду з шахт.
Машина Севері — це паровий насос, а не двигун: у ньому не було циліндра з поршнем, який при своєму переміщенні приводив би щось у рух. Найважливіше в цьому пристрої було те, що пара, необхідна для роботи насоса, утворювався в окремому котлі. Відбувалося це так. У котлі, який безперервно опалювали, утворювалася пара. Відкриваючи кран на трубі, можна було впускати пару у насосний резервуар. Від нього відходили дві труби: одна (всмоктувальна) опускалася в шахту, інша (нагнітальна) проходила до стічного жолоба.
Коли в резервуар впускали пару, він починав виштовхувати наявну в ньому воду по нагнітальній трубі у стічний жолоб. Потім подачу пари припиняли і по спеціальній трубці впускали в резервуар холодну воду. Пара конденсувалася, перетворюючись на воду, що займала невеликий об'єм, і в резервуарі утворювалося розрідження, тобто знижений тиск. Вода з шахти, що витіснялася атмосферним тиском, спрямовувалася по всмоктувальній трубі у «порожній» резервуар. На всмоктувальній та нагнітальних трубах були встановлені клапани, пропускали воду тільки з шахти в резервуар і з резервуару в стічний жолоб, у зворотному ж напрямку вони воду не пропускали.
Севері досить обережно відносився до того, наскільки потужним був його насос, і був першим, хто використав термін «кінська сила». У насоса Севері були серйозні недоліки: він був малопотужним, «з'їдав» під час роботи дуже багато палива, працював переривчасто — вода відкачувалася окремими порціями. Його не можна було використовувати як універсальний двигун для приводу різних машин і механізмів, так як вони в більшості своїй працюють безперервно. Тим не менш установка Севері допомогла винахідникам сприйняти просту думку, що в парових машинах слід користуватися готовою парою з окремого котла.
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Fox, Celina (2007). The Ingenious Mr Dummer: Rationalizing the Royal Navy in Late Seventeenth-Century England (PDF). Electronic British Library Journal. с. 25. Архів оригіналу (PDF) за 13 липня 2013. Процитовано 6 жовтня 2009.
- ↑ Jenkins, Rhys (1936). Links in the History of Engineering and Technology from Tudor Times. Ayer Publishing. с. 66. ISBN 0836921674.
- ↑ Savery, Thomas (1827). The Miner's Friend: Or, an Engine to Raise Water by Fire. S. Crouch. Архів оригіналу за 19 травня 2011. Процитовано 23 травня 2011.
Джерела[ред. | ред. код]
- Конфедератов И. Я. История теплоэнергетики. Начальный период (17—18 вв.), М.—Л.: Госэнергоиздат, 1954. — 316 c.
- Гайко Г. І., Білецький В. С. Історія гірництва: Підручник. — Київ-Алчевськ: Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», видавництво «ЛАДО» ДонДТУ, 2013. — 542 с.
|
