Франсуа Дювальє

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Франсуа Дювальє
François Duvalier
гаїт. креол. Franswa Divalye
фр. François Duvalier
Франсуа Дювальє François Duvalier
Франсуа Дювальє
François Duvalier
31 Президент Гаїті
22 жовтня 1957 — 21 квітня 1971
Попередник Антоніо Кебро
Наступник Жан-Клод Дювальє
Народився 14 квітня 1907(1907-04-14)
Порт-о-Пренс
Помер 21 квітня 1971(1971-04-21) (64 роки)
Порт-о-Пренс, Гаїті
Відомий як політик, лікар
Країна Гаїті
Alma mater University of Haitid і Університет Мічигану
Політична партія National Unity Partyd
У шлюбі з Сімон Дювальє
Діти Жан-Клод Дювальє
Релігія вуду і католицтво
 Медіафайли у Вікісховищі

Франсуа Дювальє (гаїт. креол. Franswa Divalye, фр. François Duvalier, також відомий як «Тато Док»; народився, ймовірно, 14 квітня 1907, помер 21 квітня 1971)також відомий як Papa Doc  — гаїтянський політик, який обіймав посаду президента Гаїті з 1957 року до своєї смерті в 1971 році[1]. Представник платформи популістів і чорних націоналістів . Після зриву військового перевороту в 1958 році його режим швидко став більш автократичним і деспотичним . Таємний урядовий ескадрон смерті, Тонтон Макут (гаїт. креол. Tonton Makout), без розбору катували або вбивали противників Дювальє; Тонтон-макуте вважалося настільки поширеним, що гаїтяни почали дуже боятися висловлювати будь-яку форму незгоди, навіть приватно. Дювальє намагався зміцнити своє правління, включивши елементи гаїтянської міфології в культ особистості .

Відомий жорстоким придушенням руками моторошних підрозділів «тонтон-макутів» будь-якої потенційної опозиції та безжальним знищенням населення власної країни.

Життєпис[ред. | ред. код]

Дювальє народився в Порт-о-Пренсі в 1907 році в родині Дюваля Дювальє з французької карибської колонії Мартініка, мирового судді, і пекаря Ulyssia Abraham.[5] Виховувала його тітка, мадам Флорестал. :51У 1934 році він отримав диплом медицини в Університеті Гаїті[6] і працював штатним лікарем у кількох місцевих лікарнях. Він провів рік в Мічиганському університеті, вивчаючи громадську охорону здоров'я :53а в 1943 році взяв активну участь у фінансованій Сполученими Штатами кампанії з боротьби з поширенням заразних тропічних захворювань, допомагаючи бідним боротися з тифом, фрамбезією, малярією та іншими тропічними хворобами, які роками спустошували Гаїті.[6] Пацієнти ніжно називали його «Папа Док», це прізвисько він використовував усе своє життя.[7]

Під час окупації Сполученими Штатами Гаїті, в 1915 році, на хлопця справило враження насильство та расизм. Після цього почав надихатися чорношкірим націоналізм.[8] Він також усвідомлював приховану політичну силу бідної чорношкірої більшості та їхнє невдоволення малочисельною мулатською (чорно-білою змішаною расою) елітою.[9] Дювальє підтримував панафриканські ідеали[10] і став учасником негритянського руху гаїтянського письменника Jean Price-Mars, обидва з яких призвели до його захисту Гаїтянського Воду[11], етнологічне дослідження якого пізніше принесло йому величезні політичні дивіденди.[9][12] У 1938 році Дювальє став співзасновником журналу Les Griots . 27 грудня 1939 року він одружився з Сімон Дювальє, з якою у нього було четверо дітей: Марі-Деніз, Ніколь, Сімона та Жан-Клод .[13]

Політика[ред. | ред. код]

У 1946 році Дювальє приєднався до президента Дюмарсе Естіме і був призначений генеральним директором Національної служби охорони здоров'я. У 1949 році він обіймав посаду міністра охорони здоров'я та праці, але коли Дювальє виступив проти державного перевороту Поля Маглуара в 1950 році, він залишив уряд і відновив медичну практику. Його практика включала участь у кампаніях з профілактики фрамбезії та інших захворювань. У 1954 році Дювальє покинув медицину, сховавшись у сільській місцевості Гаїті від режиму Маглуара. У 1956 році уряд Маглуара терпів крах, і хоча Дювальє все ще переховувався, він оголосив про свою кандидатуру замість нього на посаді президента. У грудні 1956 року була оголошена амністія, і Дювальє вийшов із криївки[14], а 12 грудня 1956 року Маглуар визнав поразку. :58

Під час президентської кампанії 1957 року пообіцяв відновити та оновити країну, тому сільські райони Гаїті твердо підтримували його, як і військові. Він вдався до нуаристичного популізм, розпалюючи роздратування більшості через те, що ними керує нечисленна мулатська еліта, як він описав свого опонента в президенти, Дежуа.[2]

Франсуа Дювальє був обраний президентом 22 вересня 1957 року[15] Дювальє отримав 679 884 голоси проти 266 992 Дежуа.[16] Однак навіть на цих виборах є численні розповіді з перших рук про шахрайство та шантажування.

Консолідація влади[ред. | ред. код]

Після обрання президентом у 1957 році Дювальє вигнав більшість основних прихильників Дежуа- опонента на президентських виборах. Того року він прийняв нову конституцію.[17]

Після смерті Франсуа Дювальє владу в країні перебрав його син Жан-Клод.

Дювальє підвищував і призначав представників чорної більшості на державній службі та в армії.[18] У липні 1958 року троє офіцерів гаїтянської армії у вигнанні та п'ять американських найманців висадилися на Гаїті та спробували скинути Дювальє; всі були вбиті.[19] Хоча армія та її лідери скасували спробу державного перевороту, цей інцидент посилив недовіру Дювальє до армії, важливої гаїтянської інституції, над якою він не мав твердого контролю. Він замінив начальника штабу на більш надійного офіцера, а потім приступив до створення власної бази влади в армії, перетворивши Президентську гвардію на елітний корпус, спрямований на збереження його влади. Після цього Дювальє звільнив весь генеральний штаб і замінив його офіцерами, які завдячували йому своїм становищем і своєю лояльністю.

У 1959 році Дювальє створив сільську міліцію, щоб розширити та посилити підтримку режиму в сільській місцевості. Макути, які до 1961 року були вдвічі більші за армію, так і не перетворилися на справжню військову силу, а були не просто таємною поліцією.[20]

У перші роки свого правління Дювальє зумів скористатися стратегічною слабкістю своїх могутніх супротивників, переважно з мулатської еліти. Ці слабкості включали їхню нездатність координувати свої дії проти режиму, чия влада ставала дедалі міцнішою.[21] В ім'я націоналізму Дювальє вигнав майже всіх єпископів Гаїті, які народилися за кордоном, і цей акт приніс йому відлучення від католицької церкви.[22] У 1966 році він переконав Святий Престол дозволити йому призначити католицьку ієрархію для Гаїті.[23] Тепер Дювальє мав більшу владу на Гаїті, ніж будь-коли.

Справа Барбо[ред. | ред. код]

24 травня 1959 року Дювальє переніс серйозний серцевий напад, можливо, через передозування інсуліну ; він був діабетиком з раннього дорослого віку, а також страждав від хвороби серця та пов'язаних з нею проблем кровообігу. Його лікар вважав, що під час цих подій він зазнав неврологічних ушкоджень, що завдало шкоди його психічному здоров'ю і, можливо, пояснило його подальші дії.

Одужуючи, Дювальє залишив владу в руках Клемана Барбо. Повернувшись до роботи, Дювальє звинуватив Барбо в спробі змінити його посаду президента і ув'язнив його. У квітні 1963 року Барбо був звільнений і почав планувати усунення Дювальє з посади шляхом викрадення його дітей. Змова провалилася, і тоді Дювальє наказав провести загальнонаціональний пошук Барбо та його товаришів-змовників. Під час обшуку Дювальє повідомили, що Барбот перетворився на чорного пса, що спонукало Дювальє наказати вбити всіх чорних собак на Гаїті. Tonton Macoute захопив і вбив Барбота в липні 1963 року. В інших випадках Дювальє наказав запакувати в лід голову страченого повстанця та принести йому, щоб він міг спілкуватися з духом померлого.[24] У стінах камер для допитів були висічені вічка, через які Дювальє спостерігав, як гаїтянських ув'язнених катували і занурювали у ванни з сірчаною кислотою ; іноді він був у кімнаті під час тортур.[25]

Конституційні зміни[ред. | ред. код]

У 1961 році Дювальє почав порушувати положення конституції 1957 року. По-перше, він замінив двопалатний законодавчий орган на однопалатний. Потім він призначив нові президентські вибори, на яких він був єдиним кандидатом, хоча його термін мав закінчитися в 1963 році, а конституція забороняла переобрання. Вибори були грубо сфальсифіковані; офіційний підрахунок показав, що в цілому 1 320 748 голосів «за» ще один термін для Дювальє, і жоден не виступив проти.[26] Почувши результати, він проголосив: "Я приймаю волю народу… Як революціонер, я не маю права нехтувати волею people".[3]:85[14] The New York Times прокоментувала: «Латинська Америка була свідком багатьох фальсифікованих виборів протягом своєї історії, але жоден не був більш обурливим, ніж той, який щойно відбувся на Гаїті». :8514 червня 1964 року на конституційному референдумі Дювальє був визнаний « Президент для життя», титул якого раніше носили сім президентів Гаїті. Цей референдум також був відверто сфальсифікований; неправдоподібні 99,9 % проголосували за, що мало бути несподіванкою, оскільки всі бюлетені були попередньо позначені «так». :96–97[26] Новий документ надав Дювальє, як його називали, — абсолютні повноваження, а також право призначити свого наступника.

Міжнародні відносини[ред. | ред. код]

Його стосунки зі Сполученими Штатами виявилися складними. У свої молоді роки Дювальє дорікав Сполученим Штатам за їх дружні стосунки з домініканським диктатором Рафаелем Трухільо (вбитим у 1961 році), ігноруючи Гаїті. Адміністрація Кеннеді (1961—1963) була особливо стурбована репресивним і тоталітарним правлінням Дювальє та звинуваченнями в тому, що він незаконно привласнив кошти допомоги, які на той час становили значну частину бюджету Гаїті, а також місію Корпусу морської піхоти США для навчання Tonton Macoute . Таким чином, США припинили більшу частину своєї економічної допомоги в середині 1962 року, очікуючи суворіших процедур обліку, яких Дювальє відмовився виконувати. Дювальє публічно відмовився від будь-якої допомоги з боку Вашингтона з націоналістичних мотивів, представивши себе "принциповим і самотнім противником домінування great power".[7]:234 great power".[7]:234

Дювальє незаконно привласнив мільйони доларів міжнародної допомоги, включаючи 15 мільйонів доларів США щорічно зі Сполучених Штатів.[27] :50–51Ці гроші він перерахував на особисті рахунки. Іншим способом отримання іноземних грошей Дювальє було отримання іноземних позик, у тому числі 4 мільйонів доларів США від Cuban dictator Fulgencio Batista.[27]:47–48.

Після вбивства Джона Ф. Кеннеді в листопаді 1963 року, яке Дювальє пізніше стверджував, що стало результатом прокляття, яке він наклав на Кеннеді[28], США послабили свій тиск на Дювальє, неохоче прийнявши його як оплот проти комунізму .[29][30] Дювальє спробував використати напруженість між США та Кубою, підкреслюючи свої антикомуністичні здібності та стратегічне розташування Гаїті як засіб заручитися підтримкою США.

Після Фульхенсіо Батіста (друга Дювальє) :92був повалений під час Кубинської революції, Дювальє хвилювався, що новий кубинський лідер Фідель Кастро забезпечить безпечний притулок для гаїтянських дисидентів.

Дювальє розлютив Кастро, проголосувавши проти країни в Організації американських держав (ОАД), а потім і в ООН, де на Кубу було накладено торгове ембарго. Куба відповіла розривом дипломатичних відносин, а Дювальє згодом розпочав кампанію з позбавлення Гаїті від комуністів.[31] Цей крок розірвав відносини Гаїті з Кубою на 38 років, поки дві країни не відновили відносини в 1997 році.

Відносини Дювальє з сусідньою Домініканської Республікою завжди були напруженими: у молоді роки Дювальє наголошував на відмінностях між двома країнами. У квітні 1963 року відносини були доведені до межі війни через політичну ворожнечу між Дювальє та президентом Домініканської Республіки Хуаном Бошем. Босх, лівий, надавав притулок і підтримку гаїтянським вигнанцям, які планували змову проти режиму Дювальє. Дювальє наказав своїй президентській гвардії зайняти посольство Домініканської Республіки в Петіон-Віль з метою арешту офіцера гаїтянської армії, який, як вважають, був причетний до змови Барбо з метою викрадення дітей Дювальє. Президент Домініканської Республіки відреагував обурено, публічно погрожував вторгнутися на Гаїті та наказав армійським частинам вийти на кордон. Однак, оскільки домініканські військові командири висловили незначну підтримку вторгненню на Гаїті, Босх утримався від вторгнення та звернувся до посередництва через ОАД. У 1966 році Дювальє приймав імператора Ефіопії Хайле Селассіє I, який би був єдиним візитом глави іноземної держави на Гаїті під керівництвом Дювальє. Під час візиту вони обговорили двосторонні угоди між двома країнами та економічні недоліки, спричинені міжнародним тиском. Дювальє нагородив Хайле Селассіє намистом ордена Жан-Жака Дессаліна Великого, а імператор, у свою чергу, вручив Дювальє велике намисто ордена цариці Савської.

Репресії[ред. | ред. код]

Уряд Дювальє був одним із найрепресивніших у Західній півкулі.[32] Протягом свого 14-річного правління він убив і вигнав багатьох політичних опонентів; оцінки загиблих досягають 60 000.[33] Напади на Дювальє з боку військових розглядалися як особливо серйозні. Коли в 1967 році біля президентського палацу вибухнули бомби, Дювальє наказав стратити дев'ятнадцять офіцерів президентської гвардії у форті Діманш .[34] :357Кілька днів по тому Дювальє виступив з публічною промовою, під час якої зачитав явковий листок з іменами всіх 19 убитих офіцерів. Після кожного імені він казав «відсутній». Прочитавши весь список, Дювальє зауважив, що «всі були розстріляні».[35] :10–11Гаїтянські комуністи та навіть підозрювані комуністи несли основний тягар урядових репресій. :148Дювальє націлився на них, щоб запевнити США, що він не комуніст: Дювальє на початку свого життя познайомився з комуністичними та лівими ідеями та відкинув їх. :147–14828 квітня 1969 року Дювальє розпочав кампанію звільнення Гаїті від усіх комуністів. Новий закон проголосив, що «комуністична діяльність, незалежно від її форми, оголошується злочином проти безпеки держави». Засуджені за комуністичну діяльність підлягали розстрілу та конфіскації майна.[36]

Соціально-економічна політика[ред. | ред. код]

Дювальє застосував залякування, репресії та патронаж, щоб замінити стару мулатську еліту новою елітою, створеною ним самим. Корупція — у формі державного розграбування промисловості, хабарництва, здирництва вітчизняного бізнесу та вкрадених державних коштів — збагатила найближчих прихильників диктатора. Більшість із них мали достатню владу, щоб залякати членів старої еліти, яких поступово кооптували або ліквідували.[37]

Багато освічених професіоналів втекли з Гаїті до Нью-Йорка, Маямі, Монреаля, Парижа та кількох франкомовних африканських країн, що посилило і без того серйозну нестачу лікарів і вчителів. Деякі з висококваліфікованих професіоналів приєдналися до рядів кількох агентств UN, щоб працювати над розробкою в нових незалежних країнах, таких як Конго .

Уряд конфіскував селянські наділи і виділив їх ополченцям[38], які не мали офіційного жалування і заробляли на життя злочинами та здирництвом extortion.[7]:464Позбавлені втекли в нетрі столиці, де вони знаходили лише мізерні доходи, щоб прогодуватися. Недоїдання і голод стали ендемічними.[38]

Незважаючи на це, Дювальє користувався значною підтримкою серед переважно чорношкірого сільського населення Гаїті, яке вбачало в ньому борця за свої претензії проти історично домінуючої еліти мулатів. За 14 років при владі він створив значний чорний середній клас, головним чином завдяки державному патронажу.[39] :330Дювальє також ініціював розвиток міжнародний аеропорт Туссена Лувертюра .

Культ особистості та Воду[ред. | ред. код]

Дювальє плекав свій культ особистості та стверджував, що він є фізичним втіленням острівної нації. Він також відродив традиції Воду, пізніше використавши їх, щоб зміцнити свою владу, заявивши, що сам є священиком Воду . Прагнучи зробити себе ще більш імпозантним, Дювальє навмисно створив свій образ за зразком барона Самеді, одного з lwa, або духів, гаїтянського Воду. Він часто надягав сонцезахисні окуляри, щоб приховати очі, і розмовляв із сильним носовим тоном, що асоціюється з lwa . Пропаганда режиму стверджувала, що «тато Док був єдиним цілим з lwa, Ісусом Христом і самим Богом ». [40] Найвідоміше зображення того часу показує стоячого Ісуса Христа з рукою на плечі Папи Дока, що сидить, і підписане «Я вибрав його». [41] Дювальє оголосив себе «нематеріальною істотою», а також «прапором Гаїті» незабаром після свого першого обрання. [42] У 1964 році він опублікував катехізис, у якому молитва Господня була сильно переформульована, щоб хвалити Дювальє замість Бога. [42] [43]

Дювальє також тримав у своїй шафі голову колишнього противника Блюхера Філогена, який намагався повалити його в 1963 році [44] :132Він вірив, що інший політичний ворог, Клеман Барбо, міг за бажанням перетворитися на чорного пса, і змусив міліцію почати вбивати чорних собак на місці в столиці.[45]

Смерть[ред. | ред. код]

Франсуа Дювальє помер від хвороби серця та діабету 21 квітня 1971 року, через сім днів після свого 64-річчя. Його наступником на посаді президента став його 19-річний син Jean-Claude Duvalier на прізвисько «Бебі Док».[46][47]

8 лютого 1986 року, коли режим Дювальє впав, натовп напав на мавзолей Дювальє, кидаючи в нього валуни, відколюючи від нього шматки та розбиваючи склеп. Однак труни Дювальє всередині не було. Згідно з The New York Times, у столиці ширилися чутки про те, що його син вивіз його останки, коли втік до Сполучених Штатів на транспортному літаку ВПС напередодні.[48][49][50]

В культурі[ред. | ред. код]

Гаїті часів правління Дювальє змальовано в романі Ґрема Ґріна Комедіанти[51].

Алан Вікер зняв Дювальє в епізоді 1969 року «Світ Вікера», який містив інтерв'ю з президентом.[52] Документальний фільм, знятий Yorkshire Television, глибоко розкриває характер Дювальє та стан Гаїті в 1969 році[53]

Першою авторитетною книгою на цю тему був «Папа Док: Гаїті та його диктатор» Ела Берта та Бернара Дідеріха, опублікований у 1969 році[54], хоча після смерті Дювальє в 1971 році з'явилося кілька інших книг гаїтянських вчених та істориків. Одна з найбільш інформативних, «Форт-Діманш: Підземелля смерті» Патріка Лемуана, присвячена жертвам форту Діманш, в'язниці, яку Дювальє використовував для тортур і вбивств своїх політичних опонентів.[55]

У 2007 році Джон Маркіз написав книгу Papa Doc: Portrait of a Haitian Tyrant[56], яка частково спиралася на записи судового процесу у справі про шпигунство 1968 року на Гаїті для детального опису численних замахів на життя Дювальє. Відповідач у справі Девід Нокс був багамським директором з питань інформації. Нокс програв і був засуджений до страти, але пізніше був амністований.[57]

Посилання[ред. | ред. код]


політик Це незавершена стаття про політичного діяча.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Імператор (1804–1806)
Король (1811–1820)
Президенти (1806–1849)
Імператор (1849–1859)
Президенти (з 1859)

Фабр Жефрар • Жан Ніколя Ніссаж Саже (в. о.) • Сільвен Сальнав • Жан Ніколя Ніссаж Саже • Мішель Домінік • П'єр Теома Буарон-Каналь • Луї Саломон • Франсуа Дені Лежитім • Монпуан • Луї Іполит • Огюст Симон-Сан • П'єр Нор Алексіс • Франсуа Антуан Симон • Мішель Сінсіннатюс Леконт • Жан Антуан Танкред Огюст • Мішель Орест • Орест Самор • Жозеф Теодор • Жан Вільбрен Гійом Сан • Філіп Сюдр Дартігенав • Луї Борно • Луї Ежен Рой • Стеніо Жозеф Вінсен • Елі Леско • Дюмарсе Естіме • Франк Лаво • Поль Ежен Маглуар • Жозеф Немур П'єр-Луї • Франк Сільвен • Леон Кантав • П'єр Фіньйоль • Антоніо Кебро • Франсуа Дювальє • Жан-Клод Дювальє • Анрі Намфі • Леслі Маніга • Проспер Авріль • Ерар Абрахам • Ерта Паскаль Труійо • Роже Лафонтан • Жан-Бертран Арістід • Рауль Седра • Жозеф Нерет • Марк Луї Базен • Еміль Жонассен • Боніфас Александр • Рене Преваль • Мішель Мартеї • Жоселерм Прівер (в. о.) • Жовенель Моїз • Клод Джозеф (в. о.) • Аріель Анрі (в. о.)

Перегляд цього шаблону
  Про аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво
Генеалогія та некрополістика
Література та бібліографія
Тематичні сайти
Словники та енциклопедії
Довідкові видання
Нормативний контроль
Autoritats UB: a1396043 · BNE: XX1251114 · BNF: 12019797z · CANTIC: 981058620351006706 · FAST: 19184 · Freebase: /m/0jb64 · GND: 118860453 · GTAA: 95449 · ISNI: 0000000083389330 · J9U: 987007260758905171 · LCCN: n50070288 · MAK: 9810603942505606 · NLA: 889935 · NLP: a0000002904166 · NTA: 073603430 · NUKAT: n2007006278 · SUDOC: 028343115 · VIAF: 4942868 · WorldCat: lccn-n50070288
  1. ↑ Greene, Anne (2001), Haiti: Historical Setting § François Duvalier, 1957–71, у Metz, Helen Chapin (ред.), Dominican Republic and Haiti, Country Studies, Research completed December 1999 (вид. 3rd), Washington, D.C.: Federal Research Division, Library of Congress, с. 288–289, ISBN 978-0-8444-1044-9, ISSN 1057-5294, LCCN 2001023524, OCLC 46321054, President Duvalier reigned supreme for fourteen years. Even in Haiti, where dictators had been the norm, François Duvalier gave new meaning to the term. Duvalier and his henchmen killed between 30,000 and 60,000 Haitians. The victims were not only political opponents, but women, whole families, whole towns. In April 1963, when an army officer suspected of trying to kidnap two of Duvalier's children took refuge in the Dominican chancery, Duvalier ordered the Presidential Guard to occupy the building. The Dominicans were incensed; President Juan Bosch Gaviño ordered troops to the border and threatened to invade. However, the Dominican commanders were reluctant to enter Haiti, and Bosch was obliged to turn to the [Organization of American States] to settle the matter.
  2. ↑ а б Joseph, Romel (2010), The Miracle of Music, Friends of Music Education for Haiti, с. 2—3, ISBN 978-0-9769847-0-2, OCLC 704908603
  3. ↑ а б Abbott, Elizabeth (2011). Haiti: A Shattered Nation. Rev. and updated from Haiti: The Duvaliers and Their Legacy (1988). New York: The Overlook Press. ISBN 978-1-59020-989-9. LCCN 2013496344. OCLC 859201061. OL 25772018M.
  4. ↑ Péan, Leslie (24 липня 2014). Métaspora de Joël Des Rosiers ou l'art comme dépassement de la vie quotidienne. Le Nouvelliste (фр.). Port‑au‑Prince. Архів оригіналу за 9 листопада 2015. Dans un mélange de subtilité allusive et de rigueur architecturale, Joël Des Rosiers décrit ainsi la détresse psychique du dictateur: « François Duvalier chasse Joseph Dunès Olivier de la magistrature. Il fut ostracisé pour avoir notarié l'acte de candidature à l'élection présidentielle du sénateur Louis Déjoie, opposant politique et véritable vainqueur des élections. Ce fut le premier acte illégal du dictateur. Oh ! Il en fut d'autres. Oh ! Par bassesse, le dictateur vengeait la mémoire de son vrai père Florestal Duvalier, citoyen français du Morne des Esses, commune de la Martinique, tailleur de son métier à la rue de l'Enterrement, dont le fils aîné Duval Duvalier fut fait officiellement le père adoptif de François Duvalier alors qu'il en était le demi‑frère. Pour maquiller sa paternité tardive, Florestal Duvalier, vieillard cacochyme, poussa son fils adulte Duval à reconnaître l'enfant, né de ses amours ancillaires avec une jeune domestique, Irutia Abraham, originaire de Maniche, commune des Cayes. La mère de Duvalier en devint folle. Son fils lui fut retiré si bien que l'enfant ne la connut jamais et fut élevé par une tante, madame Florestal .»
  5. ↑ Her name is recorded variously as "Ulyssia",[2] "Uritia",[3]:51 and «Irutia».[4]
  6. ↑ а б Harris, Bruce (12 жовтня 2014), Heroes & killers of the 20th century: The Duvaliers, Шаблон:Not a typo, Sydney, Australia, архів оригіналу за 10 вересня 2015
  7. ↑ а б в г Haggerty, Richard A. (1991), Haiti: Historical Setting § François Duvalier, 1957–71 (PDF), у Haggerty, Richard A. (ред.), Dominican Republic and Haiti, Country Studies (вид. 2nd), Washington, D.C.: Federal Research Division, Library of Congress, с. 232–235, ISBN 978-0-8444-0728-9, ISSN 1057-5294, LCCN 91-9495, OCLC 23179347, OL 1531915M
  8. ↑ Pezzullo, Ralph (2006). Plunging Into Haiti: Clinton, Aristide, and the Defeat of Diplomacy. University Press of Mississippi. с. 77–100. ISBN 9781604735345.
  9. ↑ а б Wright, Giles, François 'Papa Doc' Duvalier, TheDictatorship.com, архів оригіналу за 18 вересня 2015, процитовано 9 листопада 2015
  10. ↑ Bryan, Patrick E. (1984), The Haitian Revolution and its Effects, Heinemann CXC history (вид. 1st), Oxford, England: Heinemann Educational Publishers, ISBN 978-0-435-98301-7, LCCN 83239673, OCLC 15655540, OL 3809991W
  11. ↑ Jenkins, Everett Jr. (2011) [1st pub. 1998], Pan-African Chronology II: A Comprehensive Reference to the Black Quest for Freedom in Africa, the Americas, Europe and Asia, 1865–1915, Pan-African Chronologies, Jefferson, North Carolina: McFarland, с. 394, ISBN 978-0-7864-4506-6, LCCN 95008294, OCLC 913828919, During the 1930s, Duvalier joined a group of black intellectuals, the Griots. The Griots had begun to study and sanctify Haiti's African heritage. The group's work marked the beginning of a new campaign against the [child of two worlds] elite and an emerging ideology of black power, Haitian style. It was on this ideology that Duvalier later based his political leadership. His pro‑black led to his advocacy of [Vodou].
  12. ↑ Juang, Richard M.; Morrissette, Noelle Anne (2008), François Duvalier, Africa and the Americas: Culture, Politics, and History, т. 1, Santa Barbara, California: ABC-CLIO, с. 391—393, ISBN 978-1-85109-441-7, LCCN 2007035154, OCLC 168716701
  13. ↑ Hall, Michael R. (2012). Woronoff, Jon (ред.). Historical Dictionary of Haiti. Historical Dictionaries of the Americas. Lanham, Maryland: Scarecrow Press. с. 92. ISBN 978-0-8108-7549-4. LCCN 2011035933. OCLC 751922123. OL 25025684M. While working in a hospital during the 1930s, [Simone Duvalier] met [François] Duvalier, and the couple married on 27 December 1939. They had four children: Marie‑Denise, Nicole, Simone, and Jean‑Claude Duvalier.
  14. ↑ а б François Duvalier: Haitian President, HaitianMedia.com, архів оригіналу за 20 березня 2012
  15. ↑ Krebs, Albin (23 квітня 1971). Papa Doc, a Ruthless Dictator, Kept the Haitians in Illiteracy and Dire Poverty. The New York Times.
  16. ↑ Maingot, Anthony P. (1996), Haiti: Four Old and Two New Hypotheses, у Domínguez, Jorge I.; Lowenthal, Abraham F. (ред.), Constructing Democratic Governance: Mexico, Central America, and the Caribbean in the 1990s, Inter-American Dialogue, т. 3, Baltimore: Johns Hopkins University Press, с. 136, ISBN 978-0-8018-5404-0, LCCN 96-12421, OCLC 36288579, OL 7870247M, The vote, however, was for Papa Doc: Duvalier 679,884; [Déjoie] 266,993.
  17. ↑ Haggerty, Richard A. (1991), Haiti: Historical Setting § François Duvalier, 1957–71 (PDF), у Haggerty, Richard A. (ред.), Dominican Republic and Haiti, Country Studies (вид. 2nd), Washington, D.C.: Federal Research Division, Library of Congress, с. 232–235, ISBN 978-0-8444-0728-9, ISSN 1057-5294, LCCN 91-9495, OCLC 23179347, OL 1531915M
  18. ↑ Bryan, Patrick E. (1984), The Haitian Revolution and its Effects, Heinemann CXC history (вид. 1st), Oxford, England: Heinemann Educational Publishers, ISBN 978-0-435-98301-7, LCCN 83239673, OCLC 15655540, OL 3809991W
  19. ↑ A Weird, Fatal Dash into Turbulent Haiti, Life, Time, 45 (6), 11 серпня 1958: 22—23, ISSN 0024-3019
  20. ↑ Tartter, Jean (2001), Haiti: National Security § The Duvalier Era, 1957–86, у Metz, Helen Chapin (ред.), Dominican Republic and Haiti, Country Studies, Research completed December 1999 (вид. 3rd), Washington, D.C.: Federal Research Division, Library of Congress, с. 464, ISBN 978-0-8444-1044-9, ISSN 1057-5294, LCCN 2001023524, OCLC 46321054, Although referred to as a militia, the VSN in fact became the Duvaliers' front-line security force. As of early 1986, the organization included more than 9,000 members and an informal circle of thousands more. The VSN acted as a political cadre, secret police and instrument of terror. It played a crucial political role for the regime, countering the influence of the armed forces, historically the government's primary source of power. The VSN gained its deadly reputation in part because members received no salary, although they took orders from the Presidential Palace. They made their living, instead, through extortion and petty crime. Rural members of the VSN, who wore blue denim uniforms, had received some training from the army, while the plainclothes members, identified by their trademark dark glasses, served as Haiti's criminal investigation force.
  21. ↑ Peschanski, João Alexandre (2013), Papa Doc's Feint: the misled opposition and the consolidation of Duvalier's rule in Haiti, Teoria e Pesquisa, 22 (2): 1—10, doi:10.4322/tp.2013.016, ISSN 0104-0103
  22. ↑ Wright, Giles, François 'Papa Doc' Duvalier, TheDictatorship.com, архів оригіналу за 18 вересня 2015, процитовано 9 листопада 2015
  23. ↑ Haiti: Papa Doc's concordat (1966), Concordat Watch, архів оригіналу за 16 січня 2015, This concordat let Dr. François Duvalier ('Papa Doc') nominate seven key clerics, thus ensuring their personal loyalty to him. It also stipulates that future appointments should be 'preferentially to members of the indigenous clergy'. Both these measures helped bring the Haitian church under Papa Doc's control.
  24. ↑ Lentz, Harris M. (2014) [1st pub. 1994], Haiti, Heads of States and Governments, Abingdon, England: Routledge, с. 357, ISBN 978-1-884964-44-2, OCLC 870226851, OL 14865945W, He once ordered the head of an executed rebel packed in ice and brought to the presidential palace so he could commune with his spirit.
  25. ↑ Von Tunzelmann, Alex (2011), Cuba Libre § 'Our Real Friends', Red Heat: Conspiracy, Murder, and the Cold War in the Caribbean (вид. 1st), New York: Henry Holt and Company, с. 146, ISBN 978-0-8050-9067-3, LCCN 2010037585, OCLC 648922964, OL 25022986M, Peepholes were made in his torture chambers, to allow him to observe discreetly. Sometimes, he was in the room itself, while men and women were beaten, tortured, and plunged into baths of sulfuric acid.
  26. ↑ а б Haggerty, Richard A. (1991), Haiti: Historical Setting § François Duvalier, 1957–71 (PDF), у Haggerty, Richard A. (ред.), Dominican Republic and Haiti, Country Studies (вид. 2nd), Washington, D.C.: Federal Research Division, Library of Congress, с. 232–235, ISBN 978-0-8444-0728-9, ISSN 1057-5294, LCCN 91-9495, OCLC 23179347, OL 1531915M
  27. ↑ а б Shaw, Karl (2005), Šílenství mocných [Power Mad!] (чес.), Prague: Metafora, ISBN 978-80-7359-002-4, OCLC 85144913
  28. ↑ Murray, Rolland (2008). Black Crisis Shuffle: Fiction, Race, and Simulation. African American Review. 42 (2): 215—233. JSTOR 40301207. Haitian president François "Papa Doc" Duvalier infamously claimed that his [Vodou] curse on John F. Kennedy brought about the President's 1963 assassination.
  29. ↑ Haggerty, Richard A. (1991), Haiti: Historical Setting § François Duvalier, 1957–71 (PDF), у Haggerty, Richard A. (ред.), Dominican Republic and Haiti, Country Studies (вид. 2nd), Washington, D.C.: Federal Research Division, Library of Congress, с. 232–235, ISBN 978-0-8444-0728-9, ISSN 1057-5294, LCCN 91-9495, OCLC 23179347, OL 1531915M
  30. ↑ Smucker, Glenn R. (1991), Haiti: Government and Politics § Foreign Relations (PDF), у Haggerty, Richard A. (ред.), Dominican Republic and Haiti, Country Studies (вид. 2nd), Washington, D.C.: Federal Research Division, Library of Congress, с. 346–349, ISBN 978-0-8444-0728-9, ISSN 1057-5294, LCCN 91-9495, OCLC 23179347, OL 1531915M
  31. ↑ Štraus, Stane, Biographies: François Duvalier (1907–1971), PolymerNotes.org, архів оригіналу за 11 липня 2015
  32. ↑ Inskeep, Steve; Green, Nadege (6 жовтня 2014), Duvalier's Death Causes Mixed Reactions [[:Шаблон:Not a typo]] Miami's Little Haiti, Morning Edition, Washington, D.C.: NPR, архів оригіналу за 30 листопада 2014, People with ties to Haiti are remembering one of that country's former dictators. Jean‑Claude 'Baby Doc' Duvalier died over the weekend. The old saying goes, speak nothing but good of the dead, but that is hard for Patrick Gaspard to do. He's a U.S. diplomat and a Haitian‑American. And after Duvalier's death, he tweeted, I'm thinking of the look in my mother's eyes when she talks about her brother Joel, who was disappeared by that dictator. Duvalier and his father before him ran one of the most repressive regimes in the western hemisphere. {{citation}}: Назва URL містить вбудоване вікіпосилання (довідка)
  33. ↑ Greene, Anne (2001), Haiti: Historical Setting § François Duvalier, 1957–71, у Metz, Helen Chapin (ред.), Dominican Republic and Haiti, Country Studies, Research completed December 1999 (вид. 3rd), Washington, D.C.: Federal Research Division, Library of Congress, с. 288–289, ISBN 978-0-8444-1044-9, ISSN 1057-5294, LCCN 2001023524, OCLC 46321054, President Duvalier reigned supreme for fourteen years. Even in Haiti, where dictators had been the norm, François Duvalier gave new meaning to the term. Duvalier and his henchmen killed between 30,000 and 60,000 Haitians. The victims were not only political opponents, but women, whole families, whole towns. In April 1963, when an army officer suspected of trying to kidnap two of Duvalier's children took refuge in the Dominican chancery, Duvalier ordered the Presidential Guard to occupy the building. The Dominicans were incensed; President Juan Bosch Gaviño ordered troops to the border and threatened to invade. However, the Dominican commanders were reluctant to enter Haiti, and Bosch was obliged to turn to the [Organization of American States] to settle the matter.
  34. ↑ Haggerty, Richard A. (1991), Haiti: Historical Setting § François Duvalier, 1957–71 (PDF), у Haggerty, Richard A. (ред.), Dominican Republic and Haiti, Country Studies (вид. 2nd), Washington, D.C.: Federal Research Division, Library of Congress, с. 232–235, ISBN 978-0-8444-0728-9, ISSN 1057-5294, LCCN 91-9495, OCLC 23179347, OL 1531915M
  35. ↑ Shaw, Karl (2005), Šílenství mocných [Power Mad!] (чес.), Prague: Metafora, ISBN 978-80-7359-002-4, OCLC 85144913
  36. ↑ Report on the situation of human rights in Haiti, Inter-American Commission on Human Rights, Washington, D.C.: Organization of American States, 1979, ISBN 978-0-8270-1094-9, OCLC 8344995, архів оригіналу за 21 березня 2012, Current Haitian legislation contains a number of legal provisions that place considerable restrictions on the freedom of speech. The most important of these is the law of 28 April 1969:
    Article 1. Communist activities, no matter what their form, are hereby declared crimes against the security of the State ... The authors of an accomplices in crimes listed above shall receive the death penalty, and their goods and chattels shall be confiscated and sold for the benefit of the State
  37. ↑ Haggerty, Richard A. (1991), Haiti: Historical Setting § François Duvalier, 1957–71 (PDF), у Haggerty, Richard A. (ред.), Dominican Republic and Haiti, Country Studies (вид. 2nd), Washington, D.C.: Federal Research Division, Library of Congress, с. 232–235, ISBN 978-0-8444-0728-9, ISSN 1057-5294, LCCN 91-9495, OCLC 23179347, OL 1531915M
  38. ↑ а б Wright, Giles, François 'Papa Doc' Duvalier, TheDictatorship.com, архів оригіналу за 18 вересня 2015, процитовано 9 листопада 2015
  39. ↑ Haggerty, Richard A. (1991), Haiti: Historical Setting § François Duvalier, 1957–71 (PDF), у Haggerty, Richard A. (ред.), Dominican Republic and Haiti, Country Studies (вид. 2nd), Washington, D.C.: Federal Research Division, Library of Congress, с. 232–235, ISBN 978-0-8444-0728-9, ISSN 1057-5294, LCCN 91-9495, OCLC 23179347, OL 1531915M
  40. ↑ Wright, Giles, François 'Papa Doc' Duvalier, TheDictatorship.com, архів оригіналу за 18 вересня 2015, процитовано 9 листопада 2015
  41. ↑ Nicholls, David (1996) [1st pub. 1979], From Dessalines to Duvalier: Race, Colour, and National Independence in Haiti (вид. Revised), New Brunswick, New Jersey: Rutgers University Press, с. xvi, ISBN 978-0-8135-2240-1, LCCN 95-8893, OCLC 32396546, OL 8025482M, Thousands of posters appeared as the Péligre dam was about to be opened proclaiming that 'Duvalier alone is able to harness the energy of Péligre and give it to his people'. Others had Jesus with his hand on Duvalier proclaiming 'I have chosen him'.
  42. ↑ а б Kofele-Kale, Ndiva (2006), The Cult of State Sovereignty, The International Law of Responsibility for Economic Crimes (вид. 2nd), Aldershot, England: Ashgate Publishing, с. 261, ISBN 978-1-4094-9609-0, LCCN 2006006433, OCLC 64289359, OL 7991049M, Not satisfied with being the Haitian flag, ... Duvalier also declared himself 'an immaterial being' shortly after he became 'President-for-Life', and issued a Catechisme de la Révolution to the faithful containing the following version of the Lord's Prayer: 'Our Doc, who art in the National Palace for Life, hallowed be Thy name by present and future generations. Thy will be done in Port-au-Prince as it is in the provinces. Give us this day our new Haiti and forgive not the trespasses of those antipatriots who daily spit on our country; lead them into temptation, and, poisoned by their own venom, deliver them from no evil ...'
  43. ↑ Fourcand, Jean M. (1964), Catechisme de la révolution [Catechism of the Revolution] (PDF) (фр.), Port‑au‑Prince: Edition imprimerie de l'état, с. 37, архів (PDF) оригіналу за 27 вересня 2015, Notre Doc qui êtes au Palais National pour la Vie, que Votre nom soit béni par les générations présentes et futures, que Votre Volonté soit faite à Port‑au‑Prince et en Province. Donnez‑nous aujourd'hui notre nouvelle Haïti, ne pardonnez jamais les offenses des apatrides qui bavent chaque jour sur notre Patrie, laissez‑les succomber à la tentation et sous le poids de leurs baves malfaisantes: ne les délivrez d'aucun mal. Amen.
  44. ↑ Shaw, Karl (2005), Šílenství mocných [Power Mad!] (чес.), Prague: Metafora, ISBN 978-80-7359-002-4, OCLC 85144913
  45. ↑ Haiti: The Living Dead, Time, 82 (4), 26 липня 1963: 20—21, архів оригіналу за 27 вересня 2011
  46. ↑ Homer Bigart (23 квітня 1971). Duvalier, 64, Dies in Haiti; Son, 19, Is New President. The New York Times. Процитовано 25 вересня 2022.
  47. ↑ Shaw, Karl (2005). Power Mad! [Šílenství mocných] (чес.). Praha: Metafora. с. 52. ISBN 978-80-7359-002-4.
  48. ↑ Evénements Haïti, Archives INA. Архів оригіналу за 6 липня 2010. Процитовано 7 травня 2022.
  49. ↑ Profanation du tombeau de François Duvalier, Archives INA. Архів оригіналу за 23 серпня 2012. Процитовано 7 травня 2022.
  50. ↑ Brooke, James (9 лютого 1986). Haitians Take Out 28 Years of Anger on Crypt. The New York Times.
  51. ↑ Clammer, Paul (1 лютого 2014). Is Haiti The Caribbean's Best New Destination?. The Huffington Post. Процитовано 3 листопада 2014.
  52. ↑ . London. {{cite episode}}: |archive-date= вимагає |archive-url= (довідка); Вказано більш, ніж один |archivedate= та |archive-date= (довідка); Пропущений або порожній |title= (довідка)Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  53. ↑ Papa Doc – The Black Sheep (1969). BFI (англ.). Архів оригіналу за 29 листопада 2021. Процитовано 22 вересня 2021.
  54. ↑ Diederich, Bernard; Burt, Al (1969), Papa Doc: Haiti and Its Dictator, London: The Bodley Head, ISBN 978-0-370-01326-8, LCCN 76532183, OCLC 221276122, OL 5009670M
  55. ↑ Lemoine, Patrick (2011) [1st pub. 1996 as Fort‑Dimanche, Fort‑la‑Mort], Prézeau, Maryse (ред.), Fort-Dimanche, Dungeon of Death, Bloomington, Indiana: Trafford Publishing, ISBN 978-1-4269-6624-8, LCCN 2011906135, OCLC 45461011
  56. ↑ Marquis, John (2007), Papa Doc: Portrait of a Haitian Tyrant, Kingston, Jamaica: LMH Publishing, ISBN 978-976-8202-49-9, OCLC 692302388
  57. ↑ Bahamas Director of Information given death sentence in Haiti 1968. Bahamianology. Процитовано 25 вересня 2018.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Франсуа_Дювальє&oldid=42322925