Чімаманда Нґозі Адічі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Чімаманда Нґозі Адічі
англ. Chimamanda Ngozi Adichie
Чімаманда Нґозі Адічі. Ферфакс, 2013 рік.
Ім'я при народженні англ. Ngozi Grace Adichie[1]
Народилася 15 вересня 1977(1977-09-15)[2][3][4] (46 років)
Енугу, Нігерія[5]
Громадянство Нігерія Нігерія
Національність іґбо
Місце проживання Анамбра
Діяльність письменниця, лекторка
Сфера роботи поезія[6]
Alma mater Єльський університет[7], Університет Джонса Гопкінса[8], Дрексельський університет[9], Eastern Connecticut State Universityd[10] і Університет Нігеріїd
Заклад Весліанський університет
Мова творів англійська
Роки активності 1997 — донині
Жанр роман, оповідання, вірш, п'єса
Magnum opus Purple Hibiscus,
Half of a Yellow Sun,
Americanah
Членство Американська академія мистецтв і наук[11]
Конфесія католик[d]
Нагороди
Сайт: Особистий сайт Чімаманди Нґозі Адічі
CMNS: Чімаманда Нґозі Адічі у Вікісховищі
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах

Енугу, рідне місто Чімаманди Нґозі Адічі. Вигляд із заходу. 2006 рік.
Голос Чімаманди Нґозі Адічі, з програми Бі-Бі-Сі «Front Row», 03.05.2013.[13]

Чімама́нда Нґо́зі Аді́чі (англ. Chimamanda Ngozi Adichie, Слухатиi[tʃɪmɑːmɑːndə əŋɡoʊzi ʌdiːtʃʲeɪ]); * 15 вересня 1977(19770915), Енугу, Нігерія) — нігерійська феміністська письменниця[14], поетеса, лекторка. Її називають найвидатнішою з «низки критично налаштованих молодих англомовних авторів, яким вдалося привернути увагу нового покоління читачів до африканської літератури»[15].

Адічі написала кілька романів, серед яких «Фіолетовий гібіскус» (2003), «Половина жовтого сонця» (2006) та «Американка» (2013), оповідання, книжки есеїв «Ми всі повинні бути феміністками» (2014) та «Дорога Іджеавеле, або Феміністичний маніфест у п'ятнадцяти пропозиціях» (2017), а також мемуари «Нотатки про горе» (2021).[16]

У 2008 році вона була нагороджена стипендією Мак-Артура.[17][18] 2018 року стала лауреаткою Пінтерівської премії ПЕН-клубу.[19] Її визнали однією зі 100 жінок 2021 року за версією BBC.[20]

На травень 2014 року твори Чімаманди Нґозі Адічі перекладено 27 мовами[21]. Українською в 2018 вийшла робота «Люба Іджеавеле, або феміністичний маніфест у п'ятнадцятьох пропозиціях».

Життєпис[ред. | ред. код]

Майбутній письменниці дали імена Чімаманда і Нґозі. Мовою іґбо це означає, відповідно, «Мій Бог непомильний (невичерпний)» і «Благословення»[22].

Народилася п'ятою з шести дітей в Енугу й виростала в місті Нсукка на півдні Нігерії, де її батько Джеймс Нвоє Адічі був професором статистики і проректором Університету Нігерії. Мати Ґрейс Айфеома походила з села Абба у штаті Анамбра[23] і працювала реєстраторкою-секретаркою у цьому навчальному закладі, будучи першою жінкою на такій посаді за всю його історію[24]. Родина Адічі мешкала в колишньому житлі видатного нігерійського письменника Чинуа Ачебе.

Чімаманда вивчала медицину та фармакологію в Університеті Нігерії півтора року. Упродовж цього часу редагувала The Compass — журнал, видаваний католицьким студентством медичного факультету. Відчувши, що медицина — не її покликання, 1996 року Нгозі поїхала навчатися в Сполучені Штати. Прослухавши курс лекцій з комунікації та політології в Дрексельському університеті, що у Філадельфії, перевелася в Університет Східного Коннектикуту, щоб жити ближче до сестри Айджеоми, що мала медичну практику в Ковентрі. 2001 року Чімаманда з відзнакою закінчила цей виш з бакалаврським ступенем.

У 2003-му здобула ступінь магістра у галузі літератури, пройшовши Літературні семінари Джонса Гопкінза[en] в Університеті Джонса Гопкінза. 2008 року здобула магістерський ступінь у мистецтвах, спеціалізувавшись у галузі наук про Африку у Єлі.

У 2005–2006 була годдерівською стипендіаткою у Принстоні. 2008 року здобула стипендію Мак-Артура. Редкліффський інститут перспективних досліджень[en] нагородив Адічі стипендією на студії в Гарварді на 2011–2012 роки. 18 травня 2016 року Адічі здобула докторське звання в гуманітарних науках honouris causa Університету Джонса Гопкінза.

Чімаманда Адічі належить до народу іґбо. Католичка. Одружена з Айварою Есіджем (англ. Ivara Esege). 2016 року народила дочку — першу дитину в цій родині. Проживає у Сполучених Штатах і в Нігерії, де провадить літературні семінари[25].

Літературна діяльність[ред. | ред. код]

Адічі віршувала ще школяркою й у 1997-му опублікувала поетичну збірку Decisions («Рішення»). З дитинства слухала розповіді батька й матері про громадянську війну в Нігерії (1967–1970), під час якої ті позбулися всього свого майна й втратили батьків, і постановила, що колись про це напише. У шістнадцять років написала п'єсу For Love of Biafra («За любов до Біафри»), що вийшла друком 1998 року. У 1980-х зачитувалася творами Енід Мері Блайтон про життя людей середнього класу в Англії й пробувала наслідувати авторку, хоча й з невеликим успіхом. Вирішальний вплив на молоду письменницю справили романи Чинуа Ачебе Things Fall Apart («І прийшло знищення») та Лея Камари[fr] фр. L'enfant africain («Африканська дитина»). Вона змінила тематику — на африканську й афроамериканську[26].

Проживаючи у сестри в Коннектикуті, Адічі вранці ходила на університетські лекції, вдень бавила маленького небожа, а ввечері й уночі писала оповідання[26]. З цих творів чотири — You in America («Ти в Америці»), The Tree in Grandma's Garden («Дерево в бабусиному саду»), That Harmattan Morning («Цей ранок палючого північно-східного вітру») і The American Embassy («Американське посольство») — відзначено, відповідно, номінацією на Премію Кейна[en] (2002)[27], номінацією на Конкурс країн Співдружності на найкраще оповідання[en] (2002), першим місцем (разом із іншим номінантом) на Конкурсі Бі-Бі-Сі за найкраще оповідання (2002) і Премією О'Генрі[en] (2003).

Там же, в Коннектикуті, Адічі взялася до свого першого роману Purple Hibiscus («Пурпуровий гібіскус»), у якому оповідь ведеться від імені головної героїні — п'ятнадцятилітньої Камбілі Ачике, яка разом з братом Джаджа потерпає від свавілля батька-бізнесмена, самодура й католицького святенника, на тлі подій у постколоніальній Нігерії. Родина Ачике розвалюється, але зрештою все закінчується щасливо. Роман надруковано у 2003-му й упродовж наступних двох років удостоєно семи відзнак, зокрема номінації на Літературну премію «Оранж» (2004) й двох Літературних премій країн Співдружності[en] в категоріях «Найкраща перша книжка (Африка)» і «Найкраща перша книжка (загалом)».

У назві другої прозової книги Адічі Half of a Yellow Sun («Половина жовтого сонця») відображено один із мотивів прапора Біафри — держави, що існувала на території Нігерії під час громадянської війни в Нігерії 1967—1970 років. У романі показано, як міжетнічний конфлікт народів гауса та ігбо, а потім і війна, вплинули на долі головних героїв — сільського хлопця Уґву, його господаря Оденіґбо і двох сестер-близнят, Оланни та Кайнені. У зв'язку з цим твором Чинуа Ачебе сказав:

«Зазвичай ми не зіставляємо початківців з мудрістю, але ця молода письменниця наділена даром давніх оповідачів. (...) Вона безстрашна, а інакше й не кинула б виклику кошмарним жахіттям громадянської війни в Нігерії»[28].

Оригінальний текст (англ.)
"We do not usually associate wisdom with beginners, but here is a new writer endowed with the gift of ancient storytellers. (...) She is fearless, or she would not have taken on the intimidating horror of Nigeria's civil war."

Роман нагороджено сімома преміями[29]. У 2013 році за мотивами «Половини жовтого сонця» знято фільм з однойменною назвою (сценарист Бії Банделе). Наприкінці 2013-го «Половину жовтого сонця» відзначено на Міжнародному кінофестивалі в Торонто. У квітні 2014-го фільм почали демонструвати в кінотеатрах Великої Британії та Нігерії[30].

У 2020 році роман «Половина жовтого сонця» переміг у категорії «Переможець переможців» Жіночої літературної премії Бейліз до 25-річчя нагороди. Переможця обирали читачі у відкритому онлайн голосуванні[31].

У 2009 році Адічі публікує роботу The Thing Around Your Neck («Щось на твоїй шиї») — збірку з дванадцяти оповідань переважно на нігерійську й американську тематику. Одне з них, Jumping Monkey Hill («Пагорб стрибучої мавпи»), містить багато автобіографічного[32]. В оповіданні The American Embassy («Американське посольство») йдеться про жінку, що домагається притулку в США, але зрештою відмовляється від цього наміру, бо не хоче, щоб стало відомо про вбивство її сина задля візи.

У 2010-му Адічі разом з іншими авторами увійшла у список журналу The New Yorker' «Двадцять тих, кому менш ніж сорок» у категорії «Художня література»[33]. Наступного року її оповідання Ceiling («Стеля») увійшло до списку «Найкращі американські оповідання».

2013 року Адічі опублікувала третій роман Americanah[en] («Американські реалії») — про кохання професорського сина Обінзе й амбітної Іфемелу, що поїхала вчитися в США й стала письменницею. Після подій 11 вересня 2001 року Обінзе, не можучи дістати візу до США, опинився у Лондоні. Переживши довгу розлуку, закохані зустрічаються в Нігерії. Книжку удостоєно двох нагород — Премії газети «Чикаґо трибюн» у категорії «Художня література» й Премії Гуртка критиків вітчизняної книжки у категорії «Художня література».

Про літературу й фемінізм Адічі сказала:

«Вважаю себе оповідачкою, але я нічого не мала б проти, якби хтось склав про мене думку як про феміністку… Я справдешня феміністка у погляді на світ, і такий світогляд неминуче має стати складовою моїх творів»[34].

Оригінальний текст (англ.)
«I think of myself as a storyteller, but I would not mind at all if someone were to think of me as a feminist writer… I'm very feminist in the way I look at the world, and that worldview must somehow be part of my work.»

Вона чітко сформулювала своє завдання як літераторки:

«Про Африку віддавна пишуть, й віддавна її оббріхують, віддавна по-специфічному дивляться на неї; як гадаю, щоб протистояти цьому, мені належить бути інформативною. Моє завдання полягає в тому, щоб бути правдивою. Люблю Нігерію, але хочу дивитися на неї тверезо. Вона така дуже далека від досконалості. Але ми не можемо вибирати місця народження»[26].

Оригінальний текст (англ.)
«Africa has long been written about, long been maligned, long been seen in a particular way, and I feel that to counter that I want to be knowledgeable. My responsibility is to be truthful. I love Nigeria, but I want to be clear-eyed about it. It's so imperfect. But we don't choose where we're born.»

Лекторська діяльність[ред. | ред. код]

2009 року Адічі виступила на конференції TED з доповіддю The Danger of a Single Story («Небезпека окремо взятого оповідання»)[35].

15 березня 2012 року в Ґілдголлі (Лондон) Адічі прочитала лекцію на тему культурних зв'язків між країнами Співдружності Reading realist literature is to search for humanity («Читати реалістичу літературу означає шукати людяність»)[36].

У грудні 2012-го на конференції TEDx Адічі виголосила промову We should all be feminists («Ми всі маємо бути фемініст(к)ами»[37]). У 2013-му американська виконавиця Бейонсе семплувала цю гостру промову для своєї пісні ***Flawless «Бездоганна», яка викликала багато суперечок.

Бібліографія[ред. | ред. код]

Романи[ред. | ред. код]

  • Purple Hibiscus (Chapel Hill: Algonquin Books of Chapel Hill, 2003) — «Пурпуровий гібіскус»
  • Half of a Yellow Sun (London: Fourth Estate, 2006) — «Половина жовтого сонця»
  • Americanah (London: Fourth Estate, 2013) — «Американські реалії»

Есеї[ред. | ред. код]

П'єси[ред. | ред. код]

  • For Love of Biafra (Ibadan: Spectrum Books, 1998) — «За любов до Біафри»

Збірки віршів[ред. | ред. код]

  • Decisions (London: Minerva Press, 1997) — «Рішення»

Збірки оповідань[ред. | ред. код]

  • The Thing around Your Neck (London: Fourth Estate, 2009) — «Щось на твоїй шиї»[38]
  • We Should All Be Feminists, 2014, ISBN 978-0-00-811527-2 — «Усі ми маємо бути феміністки»

Переклади українською[ред. | ред. код]

  • Збірку Чімаманди Нґозі Адічі «Нам усім слід бути фемініст(к)ами» українською мовою переклала Олександра Гординчук (наразі в електронному варіанті)
  • «Люба Іджеавеле, або Феміністичний маніфест у п'ятнадцятьох пропозиціях», видавництво, 2018. Переклад Іллі Стронґовського. 74 с. ISBN 978-966-97574-8-7

Нагороди[ред. | ред. код]

Премії і номінації[ред. | ред. код]

Адічі на обкладинці феміністичного журналу «Ms.». 2014 рік.
Рік Премія Твір Результат
2002 Премія Кейна[en] «You in America» Номінація[A]
Конкурс країн Співдружності на найкраще оповідання[en] «The Tree in Grandma's Garden» Номінація[B]
Конкурс Бі-Бі-Сі на найкраще оповідання «That Harmattan Morning» Перемога[C]
2003 Премія О'Генрі[en] «The American Embassy» Перемога
2004 Премія Герстон — Райта[en] у категорії «За найкращий дебют у художній літературі» «Purple Hibiscus» Перемога
Літературна премія «Оранж» Номінація[A]
Букерівська премія Номінація[D]
Список найкращих книжок для юних читачів, поданий від товариства Young Adult Library Services Association[en] Номінація
2004/2005 Премія Джона Ллевелліна Ріса[en] Номінація[A]
2005 Літературна премія країн Співдружності[en] в категорії «Найкраща перша книжка (Африка)» Перемога
Літературна премія країн Співдружності в категорії «Найкраща перша книжка (загалом)» Перемога
2006 Премія Гуртка критиків вітчизняної книжки[en] у категорії «Художня література» «Half of a Yellow Sun» Номінація
2007 Національна книжкова премія Спексейверза[en] у категорії «Найкраще читання за рік для Річарда і Джуді» Номінація
Премія пам'яті Джеймса Тейта Блека[en] Номінація
Літературна премія країн Співдружності в категорії «Найкраща книжка (Африка)» Номінація[A]
Книжкова премія Анісфілд-Вулф у категорії «Художня література» Перемога[C]
Премія «ПЕН/Відкрита книжка»[en] Перемога[C]
Жіноча літературна премія Бейліз в категорії «Художня література» Перемога
2008 Міжнародна Дублінська літературна премія Уся творчість Номінація
Премія «Автор року» (за версією Reader's Digest) Перемога
Премія «Майбутня Африка» (Нігерія)[en] в категорії «Молода людина року»[39] Перемога
Стипендія Мак-Артура (разом з іншими 24 нагородженими)[40] Перемога
2009 Міжнародна премія Ноніно[41] Перемога
Міжнародна премія Френка О'Коннора за оповідання[en] «The Thing Around Your Neck» Номінація[D]
Премія Джона Ллевелліна Ріса Номінація[A]
2010 Літературна премія країн Співдружності в категорії «Найкраща книжка (Африка)» Номінація[A]
Дейтонська літературна премія миру[en] Номінація[B]
2011 Літературна премія газети ThisDay[en] у категорії «Нові лідери тривкої культури» Уся творчість Номінація
2013 Премія газети «Чикаґо трибюн»[en] у категорії «Художня література» «Americanah» Перемога
Премія Гуртка критиків вітчизняної книжки у категорії «Художня література»[42][43][44] Перемога
2014 Літературна жіноча премія Бейлі в категорії «Художня література»[45] Номінація[A]
Медаль Ендрю Карнеґі за досконалість у літературній творчості[46] Номінація[A]
Премія MTV Africa Music Awards[en] у категорії «Особистості року»[47] Уся творчість Номінація
2015 Нагорода Греммі: Альбом року Альбом «Beyoncé» Номінація
Міжнародна Дублінська літературна премія «Americanah» Номінація[A]
2018 Пінтерівська премія ПЕН-клубу[48][49] Перемога
2020 Жіноча літературна премія Бейліз в категорії «Переможець переможців» «Half of a Yellow Sun» Перемога
A↑  Вихід в останній тур конкурсу
B↑  Друге місце
C↑  Сумісна перемога
D↑  Вихід у передостанній тур конкурсу

Відзнаки[ред. | ред. код]

  • 2010 — Список журналу The New Yorker «Двадцять тих, кому менш ніж сорок»
  • 2011 — Список The Best American Short Stories — «Найкращі американські оповідання» (за оповідання Ceiling)
  • 2013 — Список газети New York Times′ «Десять найкращих книжок 2013 року» (за роман Americanah)[50]
  • 2013 — Список Бі-Бі-Сі «Десять найкращих книжок 2013 року» (за роман Americanah)
  • 2013 — Список журналу Foreign Policy «Найкращі глобальні мислителі 2013 року»[51]
  • 2013 — Список журналу New African[en] «Сто найвпливовіших африканців 2013 року»
  • 2014 — Список проекту Africa39[en] «39 письменників, яким менш ніж сорок»[52]
  • 2015 — Список журналу «Тайм» «Сто найвпливовіших людей»[53]
  • 2017 Промова на церемонії вручення дипломів у Коледжі Вільямса[54]
  • 2018 Промова на випускному акті в Гарвардському університеті[55]
  • 2019 Промова на випускному акті в Єльському університеті[56]
  • 2019 Адічі стала однією з п'ятнадцяти жінок, фото яких вибрали для ілюстрування обкладинки вересневого номера журналуBritish Vogue[57]

Дискографія[ред. | ред. код]

Громадська діяльність[ред. | ред. код]

7 червня 2018 підписала звернення Американського ПЕН-центру на захист українського режисера Олега Сенцова, політв'язня у Росії[58].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ https://www.nairaland.com/6341785/chimamanda-isnt-birth-name-chimamanda
  2. ↑ J.E. Luebering Encyclopædia Britannica
  3. ↑ а б https://thebookerprizes.com/the-booker-library/authors/chimimanda-ngozi-adichie
  4. ↑ https://www.blackpast.org/african-american-history/adichie-chimamanda-ngozi-1977/
  5. ↑ Deutsche Nationalbibliothek Record #12975479X // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  6. ↑ https://www.chimamanda.com/about-chimamanda/
  7. ↑ https://oiss.yale.edu/chimamanda-ngozi-adichie-nigeria
  8. ↑ https://www.chimamanda.com/news_items/chimamanda-ngozi-adichie-awarded-honorary-doctorate-johns-hopkins-university/
  9. ↑ http://www.cerep.ulg.ac.be/adichie/cnabio.html
  10. ↑ https://www.easternct.edu/alumni-and-friends/featured-alumni/chimamanda-ngozi-adichie.html
  11. ↑ https://www.setal.net/Nigeria-Chimamanda-Ngozi-Adichie-elue-a-l-Academie-americaine-des-arts-et-des-sciences_a55137.html
  12. ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  13. ↑ Chimamanda Ngozi Adichie. Front Row. 03.05.2013. BBC Radio 4. Процитовано 18.01.2014. Архівована копія. Архів оригіналу за 6 травня 2013. Процитовано 12 червня 2014.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  14. ↑ Nixon, Rob (01.10.2006). A Biafran Story. The New York Times. Процитовано 25.01.2009.
  15. ↑ James Copnall, «Steak Knife», The Times Literary Supplement, 16.12.2011, p. 20
  16. ↑ Gerrard, Nicci (9 травня 2021). Notes on Grief by Chimamanda Ngozi Adichie review – a moving account of a daughter’s sorrow. The Guardian (en-GB) . ISSN 0261-3077. Процитовано 3 листопада 2023.
  17. ↑ MacArthur Foundation. www.macfound.org. Процитовано 3 листопада 2023.
  18. ↑ Chimamanda Ngozi Adichie. www.britannica.com (англ.). 15 вересня 2023. Процитовано 3 листопада 2023.
  19. ↑ Flood, Alison (9 жовтня 2018). Chimamanda Ngozi Adichie accepts PEN Pinter prize with call to speak out. The Guardian (en-GB) . ISSN 0261-3077. Процитовано 3 листопада 2023.
  20. ↑ BBC 100 Women 2021: Who is on the list this year?. BBC News (en-GB) . 7 грудня 2021. Процитовано 3 листопада 2023.
  21. ↑ Особистий сайт Чімаманди Нґозі Адічі, перелік перекладів її творів. Архів оригіналу за 30 серпня 2014. Процитовано 14 червня 2014.
  22. ↑ Інтерв'ю з Чімамандою Нґозі Адічі. Miriam N. Kotzin, The Per Contra, Spring 2006. Архів оригіналу за 10 січня 2015. Процитовано 14 червня 2014.
  23. ↑ Особистий сайт письменниці. Біографія. Архів оригіналу за 30 серпня 2014. Процитовано 12 червня 2014.
  24. ↑ Сайт News-maker. Архів оригіналу за 29 травня 2014. Процитовано 12 червня 2014.
  25. ↑ Picture of Chimamanda Ngozi Adichie. The Guardian. Архів оригіналу за 23 грудня 2020. Процитовано 26.12.2013.
  26. ↑ а б в Chimamanda Ngozi Adichie: Fortunes of war and peace. The Independent, 18.08.2006. Архів оригіналу за 10 березня 2014. Процитовано 14 червня 2014.
  27. ↑ The Caine Prize for African Writing. Caineprize.com. Архів оригіналу за 12.08.2013. Процитовано 30.08.2013.
  28. ↑ Half of a Yellow Sun by Chimamanda Ngozi Adichie. Random House. Архів оригіналу за 5 березня 2022. Процитовано 27.07.2008.
  29. ↑ «Awards & Nominations» [Архівовано 30 серпня 2014 у Wayback Machine.], Вебсторінка Чімаманди Нґозі Адічі; PEN.org Half of a Yellow Sun, full story [Архівовано 24 вересня 2015 у Wayback Machine.]
  30. ↑ Leslie Felperin, «Half of a Yellow Sun: London Review» [Архівовано 14 березня 2014 у Wayback Machine.], Hollywood Reporter, 11.10.2013
  31. ↑ Announcing the Women's Prize for Fiction 'Winner of Winners'. Women's Prize for Fiction. 11 листопада 2020. Архів оригіналу за 12 листопада 2020. Процитовано 12 листопада 2020.
  32. ↑ “Cell One,” “On Monday of Last Week,” “Jumping Monkey Hill,” and “The Shivering” A Striped Armchair. Astripedarmchair.wordpress.com. Процитовано 24.03.2012.
  33. ↑ 20 Under 40: Q. & A.: Chimamanda Ngozi Adichie. The New Yorker. 14.06.2010. Архів оригіналу за 29 червня 2014. Процитовано 30.08.2013.
  34. ↑ Hobson, Janell (2014). Storyteller. Ms. (Summer): 26—29. {{cite journal}}: |access-date= вимагає |url= (довідка)
  35. ↑ TEDGlobal 2009. Chimamanda Adichie: "The danger of a single story", TED, July 2009. Архів оригіналу за 26 вересня 2016. Процитовано 30.08.2013.
  36. ↑ Commonwealth Lecture 2012: Chimamanda Ngozi Adichie, «Reading realist literature is to search for humanity»[недоступне посилання з травня 2019], Commonwealth Foundation
  37. ↑ We should all be feminists – Chimamanda Ngozi Adichie at TEDxEuston. YouTube. 12.04.2013. Архів оригіналу за 30 серпня 2020. Процитовано 30.08.2013.
  38. ↑ Повну бібліографію див. особистий сайт письменниці, розділ «Bibliography» [Архівовано 30 серпня 2014 у Wayback Machine.]
  39. ↑ Rachel Ogbu, "Tomorrow Is Here", Newswatch, 27.01.2008. Newswatchngr.com. Архів оригіналу за 30.01.2013. Процитовано 30.08.2013.
  40. ↑ Name Search › (27.01.2008). Chimamanda Adichie – MacArthur Foundation. Архів оригіналу за 28 серпня 2013. Процитовано 30.08.2013.
  41. ↑ African Writing Online, No. 6. 17.05.2009. Архів оригіналу за 5 червня 2013. Процитовано 30.08.2013.
  42. ↑ Kirsten Reach (14.01.2014). NBCC finalists announced. Melville House Books. Архів оригіналу за 8 січня 2017. Процитовано 14.01.2014.
  43. ↑ Admin (14.01.2014). Announcing the National Book Critics Awards Finalists for Publishing Year 2013. National Book Critics Circle. Архів оригіналу за 15 січня 2014. Процитовано 14.01.2014.
  44. ↑ National Book Critics Circle Announces Award Winners for Publishing Year 2013. National Book Critics Circle. 13.03.2014. Архів оригіналу за 14 березня 2014. Процитовано 13.03.2014.
  45. ↑ Mark Brown (07.04.2014). Donna Tartt heads Baileys women's prize for fiction 2014 shortlist. The Guardian. Архів оригіналу за 2 грудня 2016. Процитовано 11.04.2014.
  46. ↑ Hillel Italie (30.06.2014). Tartt, Goodwin awarded Carnegie medals. Seattle Times. Associated Press. Архів оригіналу за 15 липня 2014. Процитовано 01.07.2014.
  47. ↑ Mafikizolo, Uhuru, Davido lead nominations for MTV Africa Music Awards. Sowetan LIVE. Процитовано 17.04.2014.[недоступне посилання з травня 2019]
  48. ↑ Chimamanda Ngozi Adichie wins PEN Pinter Prize. The Irish Times. 12 червня 2018. Архів оригіналу за 21 жовтня 2020. Процитовано 12 червня 2018.
  49. ↑ Otosirieze Obi-Young (12 June 2018), «Chimamanda Adichie Awarded the 2018 PEN Pinter Prize for Her Courage» [Архівовано 17 червня 2018 у Wayback Machine.], Brittle Paper
  50. ↑ http://infolodge.net/blog/blog/2013/12/18/americanah-by-chimamanda-adichie-features-in-ny-times-10-best-books-of-2013/[недоступне посилання з травня 2019]
  51. ↑ The Leading Global Thinkers of 2013. Foreign Policy. Foreign Policy. Архів оригіналу за 12 жовтня 2014. Процитовано 14.12.2013.
  52. ↑ List of artists [Архівовано 1 червня 2014 у Wayback Machine.], Africa39
  53. ↑ Chimamanda Ngozi Adichie: The World’s 100 Most Influential People. TIME.com. Архів оригіналу за 20 листопада 2015. Процитовано 14 грудня 2015.
  54. ↑ Chimamanda Ngozi Adichie, Commencement Address 2017. Commencement (амер.). 2017. Архів оригіналу за 4 вересня 2020. Процитовано 21 серпня 2019.
  55. ↑ Class Day Speakers. Harvard University. Архів оригіналу за 21 січня 2021. Процитовано 10 вересня 2020.
  56. ↑ Cho, Serena (3 березня 2019). Chimamanda Ngozi Adichie GRD’08 to speak at Class Day. yaledailynews.com. Архів оригіналу за 18 серпня 2020. Процитовано 10 вересня 2020.
  57. ↑ Meghan Markle puts Sinéad Burke on the cover of Vogue’s September issue. The Irish Times. 29.07.2019. Архів оригіналу за 29 липня 2019. Процитовано 31.07.2019.
  58. ↑ Письменники Рушді, Франзен і Етвуд просять Путіна відпустити Сенцова [Архівовано 16 червня 2018 у Wayback Machine.] // BBC, 07.06.2018

Посилання[ред. | ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Чімаманда Нґозі Адічі
Аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво
Про аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво
Література та бібліографія
Тематичні сайти
Словники та енциклопедії
Довідкові видання
Нормативний контроль
Autoritats UB: a1230650 · BIBSYS: 6076727 · BLBNB: 000524965 · BNC: a10861555 · BNCHL: 000820917 · BNE: XX1452464 · BNF: 145655352 · CANTIC: 981058512969106706 · CCAB: 000845370 · CiNii: DA16008577 · CONOR.BG: 50540389 · CONOR.SI: 61108323 · CONOR.SR: 461159 · DBC: 87097968039231 · EGAXA: vtls003915847 · ERRR: a11568239 · FAST: 1911391 · Freebase: /m/02xlr9 · GND: 12975479X · GTAA: 1671054 · ICCU: LO1V298280 · ISNI: 0000000114510288 · J9U: 987007311743305171 · KANTO: 000135685 · KRNLK: KAC201001920 · LCCN: n2003042876 · LIBRIS: c9psxtmw2zf2hvc · LIH: LNB:2Gv;=BV · LNB: 000220468 · MAK: 9810608527305606 · NCF: ncf10544738 · NDL: 01103485 · NKC: xx0031550 · NLA: 1705492 · NLG: 204437 · NLP: a0000001793360 · NSK: 000484680 · NTA: 186419872 · NUKAT: n2004254895 · PTBNP: 1439450 · RERO: 02-A010978161 · RILM: 47963 · SELIBR: 322887 · SHARE: 707227 · SKMASNL: vtls004877856 · SNK: 164493 · SUDOC: 077250206 · UPSA: 1230972 · VIAF: 87194517 · WorldCat: lccn-n2003042876 · РНБ: 770182256
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Чімаманда_Нґозі_Адічі&oldid=41379464