Артикуляція (мовознавство)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Артикуля́ція (лат. articulatio, від articulo — «розчленовую») — робота органів мовлення, спрямована на продукування звуків[1].

Уся сукупність навичок артикуляції, засвоєних людиною з дитинства разом із опануванням мови, створює т. зв. артикуляційну базу, властиву кожному мовному колективу.

Артикуляцію контролюють мовні зони кори й підкіркових утворень головного мозку, отримуючи зворотній відгук через слух і кінестетику. Недорозвинення фонематичного слуху істотно ускладнює формування правильної артикуляції.

Етапи артикуляції

[ред. | ред. код]
  • приступ (екскурсія) — підготовка апарату мовлення до вимови звуку;
  • витримка (експозиція) — вимова звуку зі збереженням відповідного положення органів;
  • відступ (рекурсія) — закінчення вимови звуку, при якому органи мовлення змінюють своє розташування для творення наступного звуку чи переходять у стан спокою.

У реальних умовах звичайно вимовляють не окремі звуки, а мовленнєвий ланцюжок, тоді приступ наступного звуку накладається на відступ, іноді й на витримку попереднього звуку.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Розенталь Д. Е. «Словник лінгвістичних термінів»

Див. також

[ред. | ред. код]

Джерела

[ред. | ред. код]