Владиковська Любов Миколаївна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Владиковська Любов Миколаївна
Народилася 14 лютого 1967(1967-02-14) (57 років)
Padaressied, Стародорозький район, Мінська область, Білоруська РСР, СРСР
Країна  Білорусь
Діяльність філолог, культурологиня, літературознавиця, редакторка, літературознавець
Галузь культурологія[1], літературознавство[1] і редагування[1]
Alma mater філологічний факультет БДУ (1989)
Науковий ступінь кандидат філологічних наук (1993)
Знання мов білоруська[1], російська[1] і англійська[1]
Нагороди

Любов Миколаївна Владиковська (біл. Любоў Мікалаеўна Уладыкоўская; з 1990 до 2006 — Любов Миколаївна Конопляник (біл. Любоў Мікалаеўна Канаплянік); нар. 14 лютого 1967(19670214), Падарессе, Стародорожський район, Мінська область) — білоруська громадська діячка, освітянка, культуролог. Засновниця та виконавча директорка установи «Міжкультурний діалог» (біл. Міжкультурны дыялог),[2] стипендіатка програми Фулбрайта (2014–2015, Університет Флориди, США).

Життєпис

[ред. | ред. код]

Білоруска, католичка. Закінчила Павстинську середню школу (Слуцький район) із золотою медаллю (1984), філологічний факультет БДУ з відзнакою (1989), аспірантуру на катедрі історії білоруської літератури (1992) та докторантуру на факультеті міжнародних відносин БДУ (2009). 1993 року захистила дисертацію «Концепція національного світогляду у творчості Янки Лучини» (біл. Канцэпцыя нацыянальнага светапогляду ў творчасці Янкі Лучыны).[3]

Працюючи в Міністерстві освіти і науки Республіки Білорусь з 1994 до 1998 року, зробила чимало для білорусизації закладів вищої освіти та поширення білоруської мови та культури в освіті й науці,[4][5] зміцнення білоруської ідентичности та демократизації суспільства.[6] Для розвитку білоруськомовної термінології домоглася створення термінологічної комісії при Міністерстві освіти і науки (1995).[7]

Активно сприяла білорусизації католицької церкви. Ініціювала звернення до Івана Павла II з проханням підтримати білоруську діяльність о. Владислава Завальнюка, у співпраці з яким згодом створила інтелектуальний клуб та займалася просвітницькою діяльністю.[8][9] З благословення кардинала Казімєжа Свйонтека 1996 року стала заступницею голови Організаційного комітету зі створення Католицького університету в Мінську.[10] Підтримала ідею створення білоруськомовного університету.[11]

У грудні 1998 р., діставши підтримку Вченої ради, очолила Національний науково-освітній осередок ім. Ф. Скорини, який активізував філософські та християнські напрями.[12][13] Зросла кількість наукових та освітніх проєктів, створено Відділ проблем християнства та проблем національного розвитку, до Осередку були запрошені відомі білоруси: Віталій Скалабан, Іван Саверченко, Леонід Лич, Микола Круковський, Анатолій Грицкевич та ін., закріплювалася матеріальна база.[14] Ініціативу розвитку стратегії національного, культурного та духовного розвитку Білоруси в умовах глобалізації підтримала ЮНЕСКО.[15] Вона виступала в ЗМІ з ідеєю створення Інституту Білоруси.[16][17] 2004 року під час боротьби з білоруською ідентичністю, замасковану під «зменшення кількости юридичних осіб», Рада міністрів реорганізувала Скориновський Центр та об'єднала його з Мінським державним педагогічним університетом імені Максима Танка.[18][19] На знак протесту в червні 2004 року. Любов Уладиковська подала на відставку.

З 2004 року обіймала різні посади в Білоруському державному університеті та Національній академії наук Білоруси, працювала заступницею головного редактора журналу «Рідне слово» (біл. Роднае слова). Періодично проходила наукові стажування та брала участь у міжнародних проєктах у Польщі, Німеччині, Литві, Україні, Франції, Норвегії, Швеції, Великій Британії та США.

2008 року, відвідавши США за урядовою програмою обміну, почала працювати над проблемою збереження культурної тожсамости[20] та розвитком міжкультурного діалогу, привернувши увагу інтелектуальної та творчої еліти Білоруси, дипломатів, підприємницьких кіл та священників.[21] 2010 року заснувала Центр міжкультурного діалогу при Республіканській конфедерації підприємництва, 2012 року — установу «Міжкультурний діалог». З 2010 року досліджує та популяризує американістику у Білорусі.[22][23] Владиковська реалізувала низку міжнародних проєктів, зокрема "Білорусько-американський культурний діалог: стратегія розвитку" (біл. Беларуска-амерыканскі культурны дыялог: стратэгія развіцця; 2011–2012).[24]

Разом з Б. Шалатоніним включена у білоруський науковий та культурний контекст спадщини Георгія Лоховського.[25] Нині продовжує досліджувати духовні ідеали білоруського суспільства і послідовно виступає за його національне відродження та морального одужання.[26]

Праці

[ред. | ред. код]

Любов Владиковська є авторкою міжнародних проєктів та громадських ініціатив, спрямованих на зміцнення білоруської суб'єктности та розвиток міжкультурного діалогу, а також кількох університетських курсів та близько 300 наукових та науково-популярних праць, зокрема 7 авторських монографій.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в г д е Czech National Authority Database
  2. ↑ Сайт установы «Міжкультурны дыялог». Архів оригіналу за 7 травня 2021. Процитовано 4 червня 2022.
  3. ↑ Уладыкоўская, Л., Беларусь існуе там, дзе жыве беларуская мова [Інтэрв’ю] // Часопіс Верасень № 2 (7), 2012.
  4. ↑ Уладыкоўская-Канаплянік, Л. Каб не ўмерлі / Л. Уладыкоўская-Канаплянік // Літаратура і мастацтва. — 1994. — 21 кастрычніка. — С. 5, 12
  5. ↑ Уладыкоўская-Канаплянік, Л. Верыць у Беларусь / Л.Уладыкоўская-Канаплянік // Літаратура і мастацтва. — 1997. — 26 снежня. — С. 5, 14 — 15.
  6. ↑ Уладыкоўская-Канаплянік, Л. Прыняць і падтрымаць беларушчыну / Л. Уладыкоўская-Канаплянік // Літаратура і мастацтва. — 1998. — 30 кастрычніка.
  7. ↑ Centrum Naukowo-Analityczne «Białoruska Perspektywa»: Kto jest kim w Białorusi. Białystok: Podlaski Instytut Wydawniczy, 2000, ISBN 83-913780-0-4.
  8. ↑ Уладыкоўская-Канаплянік, Л., кс. Завальнюк, У. Прыйшлі, каб служыць / Л. Уладыкоўская-Канаплянік, кс. У. Завальнюк // Літаратура і мастацтва. — 1998. — 29 мая.
  9. ↑ Уладыкоўская-Канаплянік, Л. Пераемнікі філарэтаў і філаматаў / Л. Уладыкоўская-Канаплянік // Літаратура і мастацтва. — 1998. — 20 сакавіка.
  10. ↑ Уладыкоўская, Л. Грыцкевіч ствараў такую Беларусь, якой яна павінна быць / Л. Уладыкоўская. — Рэжым доступу: https://www.svaboda.org/a/26805828.html. - Дата доступу: 21.01.2015. Архів оригіналу за 9 липня 2021. Процитовано 3 липня 2021.
  11. ↑ Уладыкоўская-Канаплянік, Л., Нацыянальны універсітэт і дзяржава патрэбны адзін аднаму. Інтэрв’ю // Звязда. — 2000. — 12 лютага., 2000.
  12. ↑ Уладыкоўская-Канаплянік, Л. «Ад краязнаўства — да філасофіі культуры»: Інтэрв’ю / Зап. Кірылы Пазняка // Літаратура і мастацтва. — 2000. — 18 лютага.
  13. ↑ Уладыкоўская-Канаплянік, Л. Свядомы выбар беларускіх асветнікаў // Інтэрв’ю часопісу «Благодать». — 2001. — № 10 (64). — С.8 — 11.
  14. ↑ Уладыкоўская-Канаплянік, Л. Зірнем праўдзе ў вочы. Праблема нацыянальна-культурнага развіцця Беларусі і роля Скарынаўскага цэнтра / Л. Уладыкоўская-Канаплянік // Літаратура і мастацтва. — 2000. — 7 ліпеня.
  15. ↑ Уладыкоўская-Канаплянік, Л., Зелянкоў, А., Стражаў, В. Асновы стратэгіі нацыянальна-культурнага і духоўнага развіцця Беларусі ва ўмовах глабалізацыі / Л. Уладыкоўская-Канаплянік, А. Зелянкоў, В. Стражаў // Беларусь — XXI ст.: нацыянальна-культурнае і духоўнае развіццё : матэр. Міжнар. навук.-практ. канф., Мінск, 10-12 снеж. 2003 г. / ННАЦ імя Ф. Скарыны; рэдкал.: Л. Уладыкоўская-Канаплянік і інш.. — Мінск : ННАЦ імя Ф. Скарыны, 2004. — С. 20 — 37.
  16. ↑ Уладыкоўская-Канаплянік, Л. Чаму патрэбны Інстытут Беларусі? // Народная газета. — 2002. — 7 мая., 2002.
  17. ↑ Уладыкоўская-Канаплянік, Л. Інстытут Беларусі — мара ці рэальнасць? / Л. Уладыкоўская-Канаплянік // Народная воля. — 11 верасня. — 2002.
  18. ↑ Аксак, В. Націск на Скарынаўскі цэнтр. Рэжым доступу: http://www.svaboda.org/a/24835324.html - Дата доступу: 25.01. 2001. Архів оригіналу за 11 липня 2021. Процитовано 3 липня 2021.
  19. ↑ Ліквідацыя Цэнтра імя Ф. Скарыны ў Менску. http://www2.polskieradio.pl/eo/print.aspx?iid=9446 Дата доступу: 07.04.2004. Архів оригіналу за 9 липня 2021. Процитовано 3 липня 2021.
  20. ↑ Уладыкоўская, Л. Як захаваць культурную самабытнасць? / Л. Уладыкоўская. — Мінск, 2010. — 116 с.
  21. ↑ Уладыкоўская, Л. Міжкультурны дыялог: амерыканская парадыгма / Л.Уладыкоўская. — Мінск: Установа «Міжкультурны дыялог», 2014. — 92 с.
  22. ↑ Уладыкоўская, Л. Адкрыццё маёй Амерыкі, або навошта беларусам ЗША? / Л.Уладыкоўская. — Мінск: Тэсей, 2012. — 80 с. ISBN 978-985-463-492-0.
  23. ↑ Uladykouskaja, L. (2018). America through the eyes of Belarusians. Saarbrücken, Germany: Lambert Academic Publishing ISBN 6202199865, ISBN 978-6202199865.
  24. ↑ У Беларусі стартаваў міжнародны праект «Беларуска-амерыканскі культурны дыялог: стратэгія развіцця» . Рэжым доступу: http://zbsb.org/node/3260  — Дата доступу: 07.11.2018. Архів оригіналу за 24 березня 2017. Процитовано 3 липня 2021.
  25. ↑ Любоў Уладыкоўская, Валерый Шалатонін. Беларус, чалавек Сусвету: Георгій Лахоўскі. Архів оригіналу за 11 липня 2021. Процитовано 3 липня 2021.
  26. ↑ Беларускі народ не мае адваката. 8 фактаў трансфармацыі нацыянальнай культуры. Рэжым доступу: https://www.svaboda.org/a/28945943.html. - Дата доступу: 29 снежня 2017. Архів оригіналу за 9 липня 2021. Процитовано 3 липня 2021.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Владиковська_Любов_Миколаївна&oldid=36047778