Музей історії міста Бердичева

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Музей історії міста Бердичева
Тип історичний
Країна  Україна
Розташування Україна Україна: м. Бердичів (Житомирська область)
Адреса пл.Соборна 25
Засновано 1926 рік
Директор Захарчук Н.М.[1]

Музе́й істо́рії мі́ста Берди́чева — історичний музей у місті Бердичеві, районному центрі Житомирської області; міськрайонний культурний, краєзнавчий і просвітній осередок, що розкриває історію важливого торгівельно-релігійного центру міста Бердичева та його околиць.

Загальна інформація[ред. | ред. код]

Музейний заклад міститься в одній з будівель комплексу споруд Монастиря Кармелітів Босих, а саме у флігелі, що правив за будинок священиків[2], і розташований за адресою:

пл. Мистецька, буд. 1, м. Бердичів (Житомирська область, Україна) — 13 300.
Режим роботи[1]:
  • працює з 9.00 год. до 17.00 год.;
  • обідня перерва — з 13.00 год. до 14.00 год.;
  • вихідний день — понеділок.

Історія музею[ред. | ред. код]

Музей у довоєнний час[ред. | ред. код]

Історичний музей у Бердичеві був відкритий 14 листопада 1926 року, і називався він соціально-історичним музеєм. Під заклад були використані будівлі колишнього монастиря Босих кармелітів.

Згідно з довоєнними даними в музеї зберігалось багато чого: зразки коштовних тканин (парча, шовк, оксамит); готична та барочна скульптура, картини значної художньої цінності (згадуються твори Гальса, вчителя Рембрандта); сотні взірців іконопису строгановської, новгородської, української шкіл; близько 30 томів антикварної літератури; унікальне зібрання філософської літератури XVI століття; понад півтисячі килимів. Ці експонати стали основою музейного фонду, поруч із залишеними по завершенні буремних революційних часів монастирськими коштовностями, церковним начинням, зброєю, прапорами польських легіонів, книг з багатої бібліотеки монастиря.

Під час Другої світової війни, в роки окупації Бердичева, значна частина експонатів музею була знищена, частково вивезена до Німеччини, а самі монастирські будівлі, в яких був музей, зазнали численних бомбардувань та обстрілів, були пошкоджені й частково зруйновані.

Музей у повоєнні роки[ред. | ред. код]

З перших днів після звільнення міста музей почали відновлювати. І вже 29 грудня 1944 року після здійсненої музейними працівниками кропіткої роботи із збирання та систематизації вцілілих експонатів музей було відкрито. На той час він складався з 4-х відділів: археологічного, історичного, етнографічного та відділу Великої Вітчизняної війни.

Проте на початку 1950-х років розвиток Бердичівського історичного музею призупиняється — зокрема, згідно з постановою про розширення обласних музеїв фонди Бердичівського музею було передано в Житомирський краєзнавчий музей. Відтак, у 1954 році Бердичівський історичний музей припинив своє існування.

Лише через 30 років, у 1984 році, в Бердичеві знову було відкрито краєзнавчий музей. Для розміщення музейної експозиції виділили одне з приміщень школи № 5, в якому раніше була дитяча бібліотека. В тодішніх музейних фондах знайшли своє місце цінні та цікаві матеріали, які містили в собі дослідження історії Бердичівщини з часів перших поселень Трипільської культури і до початку XX століття. Мешканці міста подарували закладу ікони XVII-ХІХ століть.

Музей за Незалежності України[ред. | ред. код]

Визначною подією в культурному житті Бердичева й Житомирщини 22 серпня 2003 року стало відкриття нового приміщення музею історії міста — на території кляштору Босих кармелітів.

У 2000-х чимало для розвитку музейного закладу зробила тодішня директорка музею Н. М. Левашова. Зокрема під час її директорства і за сприяння міської влади та завдяки допомозі меценатів у 2-й половині 2000-х був здійснений ремонт приміщень музею, а на початку 2010 року — відкрито нову залу (8-му), присвячену воїнам-інтернаціоналістам[3].

У 2010-х з огляду на зміни в політичному житті України тривала реекспозиція Музею історії міста Бердичева.

Експозиція та діяльність[ред. | ред. код]

У двоповерховому приміщенні Музею історії міста Бердичева міститься 8 експозиційних залів[3]:

  • етнографічна;
  • історична: Бердичів і околиці від давнини до ХХ століття;
  • початку ХХ століття і визвольних змагань українців 1917-21 років;
  • зала ІІ Світової війни, що розповідає, зокрема, про трагедію місцевих євреїв;
  • зала, присвячена видатним людям Бердичівщини;
  • 2 зали, що висвітлюють сьогодення Бердичева, в тому числі присвячена військовикам сучасності, а також спортивній славі міста;
  • виставкова зала, де експонуються змінні виставки.

Унікальними експонатами музею є[3]: Євангеліє 1780 року видання (надруковане старослов'янською мовою, оклад виготовлено в друкарні кляштору Босих кармелітів, на лицьовій стороні зображено Розп'яття Ісуса Христа, а на тильній — образ матері Божої Бердичівської); турецький орден за заповзяття, самовідданість та вірність «Меджида»; знак «50-річчя Петровського Полтавського кадетського корпусу» тощо.

У теперішній час (кінець 2010-х) Бердичівський історичний музей посідає належне провідне місце в культурно-мистецькому житті міста: тут постійно відбуваються різнопланові заходи, зокрема, тематичні фото- і артвиставки, зустрічі з цікавими особистостями, концерти фольклорних та самодіяльних колективів[3], майстер-класи тощо.

Галерея (травень 2018 року)[ред. | ред. код]

етнографічна експозиція музею
відомі бердичівці
сучасності
спортивна слава міста

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела, посилання та література[ред. | ред. код]