Ігор Сікорський (стоїть в центрі) гостює у своєї родички, подруги Лесі Українки Наталії Вишинської-Гроздової (сидить праворуч від нього). Латинський квартал у Києві, 1907 рік)Пам'ятник Ігореві Сікорському в Києві, на кампусі НТУУ «КПІ»
Монета України, присвячена Сікорському: 2 гривні 2009 року
Мій рід, який походить із села на Київщині, де мій дід і прадід були священиками, є чисто українського походження. Одначе ми вважаємо себе росіянами як виходці з однієї з частин Росії, уважаючи український нарід інтегральною частиною Росії так, як Техас чи Луїзіана є інтегральною частиною Сполучених Штатів
Наразі це єдиний відомий документ з підписом Ігоря Сікорського, де він вказує на свою етнічну приналежність. Поштовхом до вивчення свого родоводу стало те, що Сікорський був дуже чутливий, щоб його не вважали поляком.[18] Хоча в одній із перших великих публікацій в українській пресі про видатного авіаконструктора, статті 2001 року в газеті «День» «Сікорський — „відомий“ і невідомий» Сергія Гончарова, стверджувалося, що Ігор Сікорський був поляком.[19]
Історик Віталій Довгич, перебуваючи у штаті Коннектикуті, зустрівся з подружжям Свириденків, які були особисто знайомі з Ігорем Сікорським. Вони розповіли, що вони добре знали Ігоря Івановича, а нині підтримують досить близькі стосунки з його сином. Вони не можуть сказати, чи вважав себе Ігор Сікорський українцем до Другої світової війни, але у післявоєнний період українська діаспора робила все, щоб Ігор Іванович цілком усвідомлював себе українцем.[20]
У 1908–1912 роках, навчаючись у Київському політехнічному інституті, спроектував і побудував кілька гелікоптерів, літаків-біпланів. Ідею гелікоптера йому навіяли малюнки повітряного ґвинта Леонардо да Вінчі. У 1908–1912 роках побудував у Києві 6 моделей літаків та гелікоптер. Свій гелікоптер Сікорський почав будувати 1908 року[21], всього через один рік після першого польоту вертоліта французького інженера Поля Корню в 1907 році (щоправда, вертоліт Корню піднявся лише на висоту 30 см і перебував у повітрі 20 секунд). Перший вертоліт Сікорського не зміг злетіти через недостатню потужність двигуна. Невдачею завершилися випробування і другого вертоліта Сікорського, оснащеного двадцятип'ятисильним двигуном «Анзані» (Франція). На думку Сікорського, потужність двигуна все-таки була недостатньою[21].
У 1910 році Ігор Сікорський розпочав створення свого першого аероплану. Свої зусилля він об'єднав із сином київського купця Федором Івановичем Билінкіним, який вже мав певний досвід у цій справі. Біплан був названий БІС № 1 (Билінкін, Йордан, Сікорський). Потім він був перебудований в літак БІС № 2, на якому 3 червня 1910 року в присутності спортивних комісарів Київського товариства повітроплавання Ігор Сікорський виконав вдалий політ по прямій завдовжки 182 м на висоті 1,2 м тривалістю 12 с. Надалі було здійснено близько 50 польотів на висоті 10 м, але з малою тривалістю.[22]
1911 року на своєму літаку С-5 склав іспит на звання пілота. Встановив 4 всеросійських рекорди, здійснював показові польоти, катав пасажирів. 29 грудня 1911 року на літаку власної конструкції С-6 встановив світовий рекорд швидкості польоту з двома пасажирами — 111 км/год. На Московській повітроплавальній виставці був нагороджений Великою золотою медаллю, а Російське технічне товариство нагородило його медаллю «За корисну працю у повітроплаванні та за самостійну розробку аероплана своєї системи, яка дала чудові результати». Київське товариство повітроплавання нагородило знаменитого земляка золотою медаллю.
У 1912–1918 роках — головний конструктор авіаційного відділу Російсько-Балтійського вагонного заводу, конструював цілу серію нових типів літаків. Під його керівництвом були побудовані перший у світі чотиримоторний літак С-21 «Гранд» (перший політ — 13 травня 1913)[23] та чотиримоторний серійний бомбардувальник С-22 «Ілля Муромець». Літак «Ілля Муромець» вперше піднявся у повітря 10 грудня 1913 року.
27 березня 1914 року в Києві Ігор Сікорський на біплані «С-6» встановив два світові рекорди швидкості: з двома пасажирами на борту — 111 км/год, а з п'ятьма — 106 км/год[24].
18 лютого 1918 року емігрував до Французької республіки (Париж), а в березні 1919 року переїхав до США. До 1923 року сталого заробітку не мав, періодично давав уроки пілотування та іноді читав лекції у середніх навчальних закладах. Все змінилося 1923 року, коли він заснував авіаційну фірму, згодом став власником конструкторсько-будівельної фірми «Sikorsky Aircraft». До 1939 року збудував близько 15 типів літаків.
У 1925–1940 роках розробив серію надзвичайно успішних літаків, які принесли США престиж та рекорди. Побудований в 1934 році на замовлення Pan American World AirwaysгідропланSikorsky S-42 встановив десять світових рекордів, а 10 серійних S-42 стали першими у світі міжконтинентальними пасажирськими лайнерами, які забезпечили регулярні рейси через Атлантичний і Тихий океани. З 1939 року перейшов на конструювання гелікоптерів одногвинтової схеми. Першим почав будувати турбінні гелікоптери, гелікоптери-амфібії.
1939 року здійснив перший політ спроектований ним гелікоптер VS-300. З 1943 року його фірма стала провідним виробником вертолітної техніки за кордоном.
Гелікоптери Сікорського марки «S» 1941 року були прийняті на озброєння Збройними силами США. У цілому фірма Сікорського — «Sikorsky Aircraft» створила 17 базових літаків та 18 гелікоптерів. З придбанням ліцензій на виробництво машин цієї марки розпочався розвиток вертольотобудування у Великій Британії та Франції. Про високу гарантію польотів на гелікоптерах І. Сікорського свідчать факти постійного використання їх президентами США як VIP-транспортних засобів.
2016 року в Музеї української діаспори було відкрито перший, створений в незалежній Україні, історико-меморіальний виставковий проект «Наш Сікорський», який зараз діє на постійній основі.
США
Російська імперія
.jpg)
Колишній будинок родини Сікорських в Києві, вулиця Ярославів Вал, 15б
«Літаючий човен» Sikorsky S-42B
Остання версія VS-300, 1941
Лист Ігоря Сікорського до діаспорянина Василя Галича, англійською мовою, про своє українське походження, від 30 серпня 1933 року
Ігор Сікорський на обкладинці журналу Time, 1953 рік.jpg)
.jpg)
