Хорасан

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Остан Хорасан в Ірані
Тимуридський завойовник Бабур виганяє свого родича-зрадника Мухаммада Хусайма Мірзу в Хорасан.

Хорасан (перс. خراسان‎, Xorâsân — «звідки приходить сонце») — історична область, розташована в Туркменістані і в Східному Ірані. Назва «Хорасан» відома з часів Сасанідів. Хорасан відомий по всьому світу виробництвом шафрану і барбарису[1], які зростають у південних містах області (виробництво — понад 170 тонн щорічно). Хорасан також відомий своїми знаменитими килимами і гробницями Фірдоусі, Омара Хаяма й Імама Рези.

Адміністративний поділ

[ред. | ред. код]

Хорасан був найбільшою провінцією Ірану, поки не був розділений на три провінції 29 вересня 2004 року. Провінції, схвалені парламентом (18 травня 2004 року) та Радою вартових (29 травня 2004 року):

Історія Хорасана

[ред. | ред. код]

Великий Хорасан включав частини, які знаходяться сьогодні в Ірані, Таджикистані, Афганістані, Узбекистані і Туркменістані. В ньому розтташовані деякі з головних історичних міст Персії: Нішапур (тепер в Ірані), Мерв і Санджан[en] (тепер в Туркменістані), Герат. За свою довгу історію Хорасан знав багато завойовників і імперій: греки, тюрки, араби, сельджуки, монголи, Сефевіди та інші.

У XIV-XV століттях Хорасан був важливим центром наук та мистецтв. Тут (переважно в Гераті) жили і творили поети Лутфі[ru], Джамі, Алішер Навої, Фігані Баба[ru], султан Хусейн Байкара (писав вірші під псевдонімом Хусайні), художник Бехзад.

У 1524 головними центрами в Хорасані були Герат (столиця), Мешхед (місце особливо шанованої гробниці 8-го Імама, Рзи) і Балх. До них потрібно додати периферійні райони Астрабада, Кандагара і Кабула, оскільки попри те, що технічно вони, можливо, не були частинами Хорасана, їх історія в цей час була нерозривно пов'язана з подіями в самому Хорасані.

Володіння провінцією в цей період було розділене між Сефевідами, які утримували Герат, Мешхед і Астрабад, і останнім з Тимуридів — Бабуром, який володів Кабулом, Кандагаром і Балхом. Однак цей політичний поділ зовсім не було постійним, оскільки він виник недавно, і ситуація в Хорасані була нестабільною. Насправді дві тюркські держави Хорезму і Маверранахру (Трансоксанії) вже відроджували свої домагання на регіон і посилали загарбників і армії на південь через пустелю Каракуми і Амудар'ю відповідно, вже в рік сходження на трон Тахмаспа I.

Частина Хорасана, що знаходилася під контролем Сефевідів, була інтегрована в кизилбаську систему шахом Ісмаїлом I внаслідок серії воєн у 1510—1513 роках з тюрками, у яких був вирваний регіон. Губернаторами Першої адміністрації, призначеної після цього (919—921/1513-1515), були Зейнал хан Шамлу в Гераті і Див султан Румлу в Балху. Період був ознаменований серйозним голодом в Хорасані, набігами тюрків через Аму, і втратою Балха Тимуридами.

Потім шах призначив Другу адміністрацію для протидії цим катастрофам (921—927/1515-1521). Тоді ж було започатковано традицію, якої дотримувалися до шаха Аббаса I, за якою принц крові призначався номінальним правителем у Хорасан з кизилбаським опікуном, який насправді керував провінцією від імені принца. Місцева армія або гарнізони набиралася переважно з власного оймака лали. Резиденцією губернаторів був Герат. Досить цікаво, що першим шахським правителем Хорасана був сам майбутній шах Тахмасп, який був на момент призначення 2-річним немовлям. Його лалою був Амір хан Туркман. Ця адміністрація була врешті-решт зміщена шахом Ісмаїлом за корупцію, за політичне вбивство садра Хорасана, і за нездатність впоратися з тюркською облогою Герата 1521 року і загрозою Бабура Кандагару. Серед кизилбашів у Гераті в цей період був Суфіян Халіфа Румлу, який відіграє важливу роль в Хорасані в період шаха Тахмаспа.

При сходженні на трон Тахмаспа діяла Третя адміністрація, що сформувалася в кінці 1521 року. Сефевідський Хорасан тоді простягався від кордонів Мазендарана до Аму і на південь аж до Гура і Гарджистана і Систана.

Номінальним губернатором тоді був семирічний Сам Мірза, молодший брат шаха Тахмаспа; його лалою, реальним правителем, був Дурмуш хан Шамлу. Разом з новою адміністрацією шамлу прибули такі кизилбаські представники, як Халіфа Мухаммед султан, Сіраджаддін бек, Халхал Бахадур і Хизр бек. Серед чиновників, присланих двором разом з шамлу, були Ходжа Музаффар Табакчі і Ходжа Хабібулла, що став візиром провінції.

Дурмуш хан сам призначив таких осіб під-губернаторами в округи Хорасану за межами Герата: Зейнал хана Шамлу в Астрабад (Горган); Зейнаддін султана Шамлу в Ісфараїн і Нішапур; Бурун султана Текелу (обіймав до цього посаду губернатора Ісфараїна) в Тус і Мешхед; Чакірге султан Шамлу був перепризначений губернатором Себзевара; Ахмед бек Афшар (колишній губернатор Мешхеда) після перебування в образі і особистого втручання шаха Ісмаїла був призначений у Фарах і долину річки Гератруд.

Таким чином, видно, що до 1523 році західний Хорасан був повністю інтегрованою провінцією Сефевідського Ірану. Він мав власного династичного представника — Сама Мірзу, власний оймак — головним чином шамлу, і значний ряд таджицьких чиновників[2]. До правління Мухаммада Худабенде, губернатором Хорасана був його опікун Мухаммед-хан Текелі[ru][3].

Етнічні групи

[ред. | ред. код]

Головна етнічна група в цій області — перси, але Хорасан, через свою складну історію, населений великою різноманітністю етнічних груп: туркмени, хорасанські тюрки[ru] на північному заході, курди навколо Боджнурда і Качана, тімурі[ru] і джемшиди[ru] (що входять в об'єднання чехер-аймаків) на сході, деякі з яких досі є кочівниками (іляти[ru]), далі на південний захід — хеїдаріс, і на південний схід — белуджі. Є в області також велика афганська спільнота через приплив біженців з Афганістану в останні роки. В містах зустрічаються хорасанські араби, цигани і євреї. Мови Хорасана: хорасансько-тюркська[ru], перська і курдська.

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Производство барбариса в Хорасане
  2. M. B. Dickson. "Shah Tahmasp & the Uzbeks (The Duel for Khurasan with Ubayd Khan: 930-940/1524-1540)".
  3. M. Szuppe, «Kinship Ties between the Safavids and the Qizilbash Amirs in Late Sixteen-Century Iran: a Case Study of the Political Career of Members of the Sharaf al-Din Oghli Tekelu Family»