Кох Альфред Рейнгольдович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Альфред Кох)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Кох Альфред Рейнгольдович
Народився 28 лютого 1961(1961-02-28) (63 роки)
Алтай, Східноказахстанська область, Казахська РСР, СРСР
Країна  СРСР
 Росія
Діяльність політик, підприємець, державний діяч, економіст, керівник, письменник
Галузь соціальна активність[d][1], політична діяльність[1], економіка[1] і менеджмент[1]
Alma mater Санкт-Петербурзький державний університет економіки і фінансів
Науковий ступінь кандидат економічних наук
Вчителі Yevgeny Aminevd
Знання мов російська[1]
Членство Рада Федерації
Посада Заступник голови Уряду Росії і член Ради Федерації[d]
Діти Olga Kochd
Автограф
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Кох (прізвище).

Альфре́д Рейнгольдович Кох (28 лютого 1961(1961-02-28), Алтай, Східноказахстанська область) — колишній російський державний діяч. У 1990-х роках був головою Держкоммайна Росії та заступником голови уряду Російської Федерації, з 2014 року проживає у Німеччині.[2]

Підтримав Україну та розкритикував дії Володимира Путіна за російського вторгнення в Україну.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився 28 лютого 1961 року в місті Зиряновську Казахської РСР. Його батько, Рейнгольд Давидович Кох (1935—2008) — російський німець, народився в німецькій колонії Міхаельсфельд (нині село Джигинка Анапського району Краснодарського краю), в 1941 був висланий разом із сім'єю на спецпоселення в Зирянівський район. Його дід по батькові — Давид Карлович Кох, сільський коваль, бабуся — Августина Рудольфівна Кох (у дівоцтві — Бухман)[3]. Мати, Ніна Георгіївна — росіянка. Його дід по матері, Георгій Федорович Карпов, пішов на війну влітку 1941 року, служив сапером, був тяжко поранений під Ростовом у 1942 році, став інвалідом першої групи. Його бабуся, Валентина Петрівна Карпова, мала медаль «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні», працювала в тилу, маючи трьох маленьких дітей[4]. Під час початку будівництва Волзького автозаводу його батьки переїхали з Казахстану до Тольятті. Батько працював начальником Управління суміжних виробництв — структури, яка займалася всіма деталями, що комплектують. Пізніше був директором власної дилерської автомобільної компанії «Автоблок» у Тольятті[5][3].

У 1978 році Альфред Кох закінчив школу в Тольятті.

1983 року закінчив Ленінградський фінансово-економічний інститут за спеціальністю «економічна кібернетика».

У 1987—1988 роках — молодший науковий співробітник ЦНДІ конструкційних матеріалів «Прометей». У 1988—1990 роках — асистент кафедри економіки та управління радіоелектронним виробництвом Ленінградського політехнічного інституту.

1987 року захистив кандидатську дисертацію на тему «Методи комплексної оцінки територіальних умов розміщення промислових об'єктів».

1990 року обраний головою виконкому Сестрорєцької районної Ради народних депутатів Ленінграда. З 1991 року працював заступником виконавчого директора територіального фонду держмайна у Санкт-Петербурзі. У 1992—1993 роках — заступник голови комітету з управління майном Санкт-Петербурга.

З серпня 1993 по 1995 роки — заступник голови Державного комітету Російської Федерації з управління державним майном (Держкоммайно). Курирував проведення приватизації. Відповідав за проведення заставних аукціонів. 15 березня 1995 року став першим заступником голови Держкоммайна Росії.

Під час президентських виборів 1996 року офіційно не входив до команди Бориса Єльцина, але неформально брав участь у передвиборчій боротьбі. Зокрема, лобіював якнайшвидше звільнення Аркадія Євстаф'єва та Сергія Лісовського після їх затримання під час скандалу з коробкою з-під ксероксу[6].

З 12 вересня 1996 року по 13 серпня 1997 року — голова Держкоммайна Росії.

Альфред Кох був прихильником масштабної приватизації держмайна. У 1996 році він заявив інтерв'ю телеканалу НТВ: «Я вважаю, що держава не повинна мати власності. У держави не має бути економічних інтересів, вони існують лише як сукупність економічних інтересів громадян»[7].

З 17 березня по 13 серпня 1997 — заступник голови Уряду Російської Федерації . Пішов з посади у зв'язку з так званою " справою письменників ", за якою на Коха прокуратурою Москви було заведено кримінальну справу про зловживання посадовими повноваженнями. У грудні 1999 року справу було припинено за амністією[8].

1 вересня 1997 року обійняв посаду голови Ради директорів керуючої компанії «Montes Auri» (провідний оператор на ринку цінних паперів).

З 10 червня 2000 року по жовтень 2001 року — генеральний директор холдингу «Газпром-Медіа».

3 квітня 2001 року призначений головою ради директорів телеканалу НТВ, який переходив під контроль держави. У вересні 2001 року Альфред Кох провів там два перші випуски телегри «Жадібність» (рос. «Алчность»)[9], але потім був змушений передати своє місце новому ведучому Ігорю Янковському[10] через щільний графік на телеканалі НТВ, де Кох займав крісло віце-директора телеканалу.

26 лютого 2002 року обраний представником Законодавчого зібрання Ленінградської області у Раді Федерації. 23 квітня того ж року добровільно склав із себе повноваження через те, що результати голосування депутатів з його кандидатури були оскаржені в суді з ініціативи обласного прокурора.

В 2003 був керівником передвиборного штабу «Союзу правих сил»[11]. Разом із Юрієм Гладковим очолював петербурзький список партії на виборах до Державної думи[12].

У 2004—2005 роках був виданий цикл книг «Ящик горілки»[13][14], написаний спільно з журналістом Ігорем Свинаренком. У 2006 році «Скринька горілки» була номінована на премію «Велика книга».

У 2008 році спільно з істориком та демографом Павлом Поляном виступив упорядником збірки «Заперечення заперечення». У книзі, що увібрала великий набір фактичних і статистичних матеріалів щодо Голокосту, висловлюється позиція, що заперечення Голокосту — не просто фальсифікація історії, а й небезпечний геополітичний проект.

У 2013 році спільно з Петром Авеном випустив книгу «Революція Гайдара: Історія реформ 1990-х з перших рук» — збірка інтерв'ю з політичними діячами Росії. Критики відзначили відвертий та неформальний стиль більшості інтерв'ю[15]. Книга увійшла в лонг-лист премії «Просвітитель».

В 2015 році Альфред Кох переїхав на постійне місце проживання до Німеччини, проживає в місті Розенгаймі (Баварія)[16] . Займається невеликим бізнесом у сфері нерухомості та будівництва. У серпні 2015 року, на честь дня незалежності України, поклав квіти до могили лідера ОУН Степана Бандери[17][18][19], що викликало резонанс у Росії[20][21][22] . За віросповіданням — протестант[23].

Підтримав Україну та розкритикував дії Володимира Путіна за російського вторгнення в Україну. Він вважає, що війна, ставши позиційною, пішла по найгіршому сценарію для Росії. Армії РФ тепер не під силу зламати українську оборону. Однак, Кох упевнений, що виводити свою армію президент РФ Володимир Путін зараз не буде, а намагатиметься завдати Україні найбільших збитків. Агресор переходить до стратегії довгої облоги, ізмору: «З кожним днем ​​Україна стає все сильнішою та сильнішою. А Путін — все слабшим… Настане момент, коли шальки терезів схилиться на користь України» — констатував Кох[24].

В інтерв'ю виданню «Гордон» Альфред Кох заявив, що російські військовослужбовці Росгвардії — контрактники не хочуть, щоби їх відправляли воювати проти України. Вони щосили б'ють демонстрантів, бо що «сильніше вони їх б'ють, що більше вони зображають вірність короні, то менше шансів, що їх відправлять на фронт. А на фронт не хочеться. Там укри страшні, вони зроблять бо-бо…»[25].

Благодійна діяльність[ред. | ред. код]

Ініціатор заснування та Благодійник премії імені професора Б. Л. Овсійовича, учнем якого був Кох[26].

Благодійник Фонду підтримки освіти та науки (Алферівського фонду)[27].

Кримінальне переслідування[ред. | ред. код]

8 квітня 2014 року Альфред Кох написав у своєму Facebook, що проти нього в Росії порушено кримінальну справу за статтею «Контрабанда» і веде його «слідча бригада ФСБ з 15 осіб плюс фіззахист плюс оперативники»; також він повідомив, що до його дружини вже приїжджали з обшуками. У зв'язку з цими подіями Альфред Кох називає себе нев'їзним до Росії[28]. Приводом для звинувачення у контрабанді стало те, що Кох хотів вивезти до Німеччини картину художника Ісаака Бродського. За словами адвоката, за результатами проведеної раніше експертизи полотно названо підробкою вартістю 18 тисяч рублів — на цю суму він її й задекларував[29], проте митники вважали, що цей справжній витвір мистецтва і коштує набагато більше, звинуватили його в контрабанді, проте відпустили до Німеччини, після чого порушили кримінальну справу[28] . Нова експертиза підтвердила справжність картини, яка оцінюється наслідком (за словами Коха) в 11 разів дорожче за задекларовану вартість[30].

На думку колишніх соратників Альфреда Коха, причиною порушення кримінальної справи стали попередні пости Коха у Facebook з критикою на адресу нинішньої влади РФ. При цьому його колишній колега припустив, що «до гіршого, тобто арешту, не дійде», оскільки «є домовленість 1999 року, за якою Анатолія Чубайса, Олександра Волошина та їхніх людей не чіпають. Щоправда, зараз все можливе. Могли і цю домовленість переглянути»[28].

У лютому 2016 року слідство пред'явило Коху заочне звинувачення за ч. 1 ст. 226.1 КК РФ («контрабанда культурних цінностей»), крім того, екс-чиновник був оголошений у міжнародний розшук . 16 лютого Мосміськсуд відхилив апеляційну скаргу захисту колишнього віце-прем'єра російського уряду[31] . При цьому сам Кох наступного дня заявив виданню Deutsche Welle, що відомості про оголошення його в міжнародний розшук не відповідають дійсності[32]. У квітні 2017 року, за інформацією адвоката, Інтерпол відмовився оголошувати Коха у міжнародний розшук[33].

Родина[ред. | ред. код]

Дочка Ольга Кох, 1993 р. народження, живе в Англії, навчалася у школі в Сурреї, тепер вона стендап-комік і використовує у шоу історію своєї сім'ї[34][35].

Нагороди[ред. | ред. код]

  • Подяка Президента Російської Федерації (10 березня 1995 року) — за заслуги перед державою, пов'язані з завершенням першого етапу чекової приватизації[36].

Бібліографія[ред. | ред. код]

  • Альфред Кох, Ольга Лапина. История одной деревни. — М. : Альпина Паблишер, 2014. — 318 с. — ISBN 978-5-9614-4750-7.
  • Пётр Авен, Альфред Кох. Революция Гайдара: История реформ 1990-х из первых рук. — М. : Альпина Паблишер, 2013. — 472 с. — ISBN 978-5-9614-4384-4.
  • Альфред Кох, Игорь Свинаренко. Отходняк после ящика водки. — М. : АСТ, 2009. — 480, с. — (5000 экз) — ISBN 978-5-17-055943-5.
  • Альфред Кох, Игорь Свинаренко. Ящик водки. — М. : АСТ, 2009. — 697 с. — ISBN 9785170554522.
  • Альфред Кох, Павел Полян. Отрицание отрицания, или Битва под Аушвицем. Дебаты о демографии и геополитике Холокоста. — М. : Три квадрата, 2008. — 388 с. — ISBN 978-5-94607-105-X.
  • Альфред Кох, Игорь Свинаренко. Ящик водки в 4-х томах. — М. : Эксмо, 2003—2005. — ISBN 5-699-04017-X.
  • Максим Бойко, Дмитрий Васильев, Аркадий Евстафьев, Александр Казаков, Альфред Кох, Пётр Мостовой, Анатолий Чубайс. Приватизация по-российски. — М. : Вагриус, 1999. — 366 с. — ISBN 5-264-00163-4.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б в г д Czech National Authority Database
  2. ↑ Радіо Свобода: "Поражение России - ей на пользу" — інтерв'ю Альфреда Коха Муміну Шакірову 16.12.2022
  3. ↑ а б Альфред Кох О деревне дедушки [Архівовано 30 березня 2022 у Wayback Machine.] // Московская немецкая газета
  4. ↑ Олег Кашин Альфред Кох: «На мой персональный вкус, Ельцин—Путин даже симпатичнее» [Архівовано 13 травня 2021 у Wayback Machine.] // Colta.ru
  5. ↑ С. Г. Дьячков Альфред Кох как зеркало поколения предателей [Архівовано 26 листопада 2004 у Wayback Machine.] // «Русский дом» (июль 2000)
  6. ↑ «Ящик водки». Том 3. Альфред Кох, Игорь Свинаренко. Архів оригіналу за 28 вересня 2015. Процитовано 27 вересня 2015.
  7. ↑ Радикал Альфред Кох назначен председателем ГКИ // Газета «Сегодня», № 168 (14 сентября 1996)
  8. ↑ Наталия Геворкян (18 листопада 2002). Вице-премьерный показ. «Коммерсантъ-Власть» № 45, стр. 26. Архів оригіналу за 20 серпня 2015. Процитовано 20 серпня 2015.
  9. ↑ Стиль дороже сути?. Новая газета. 13 вересня 2001. Архів оригіналу за 26 липня 2020. Процитовано 11 березня 2022.
  10. ↑ Программу «Алчность» на НТВ будут вести Игорь Янковский и Альфред Кох. NEWSru.com. 5 вересня 2001. Архів оригіналу за 3 квітня 2012. Процитовано 19 лютого 2012.
  11. ↑ Белых и его соратники: как сложились судьбы бывших руководителей СПС. РБК (рос.). Архів оригіналу за 18 грудня 2021.
  12. ↑ Союз Правых Сил || Федеральный список кандидатов в депутаты Государственной Думы Федерального Собрания Российской Федерации четвертого созыва. www.sps.ru (рос.). 3 грудня 2003. Архів оригіналу за 3 грудня 2003.
  13. ↑ переиздание: Альфред Кох, Игорь Свинаренко. Ящик водки. — М. : АСТ, 2009. — 697, [7] с. — 3000 прим. — ISBN 9785170554522.
  14. ↑ Алёна Антонова (2 грудня 2002). Альфред Кох написал вторую книгу. «Коммерсантъ», газета, № 218. — Стр. 8. Архів оригіналу за 22 липня 2015. Процитовано 20 серпня 2015. {{cite web}}: Проігноровано невідомий параметр |accessyear= (можливо, |access-date=?) (довідка)
  15. ↑ Клариса Пульсон (9 травня 2013). Почитаем... «Профиль», журнал. Архів оригіналу за 11 серпня 2014. Процитовано 20 серпня 2015.
  16. ↑ Плата за красивую жизнь: Альфред Кох объявлен в федеральный розыск [Архівовано 23 вересня 2019 у Wayback Machine.] // Вести.ru.
  17. ↑ Кох Альфред [Архівовано 9 березня 2021 у Wayback Machine.] // facebook.com (25 августа 2015)
  18. ↑ Альфред Кох на могиле Степана Бандеры [Архівовано 19 червня 2018 у Wayback Machine.] // Факти (25 августа 2015)
  19. ↑ Альфред Кох поклонился памятнику Бандере [Архівовано 4 липня 2019 у Wayback Machine.] // «РЕН ТВ» (26 августа 2015)
  20. ↑ Матвей Елагин Генпрокуратура проверит Альфреда Коха на экстремизм [Архівовано 6 березня 2021 у Wayback Machine.] // «Русская планета» (1 сентября 2015)
  21. ↑ Александр Гришин Все, что стоит знать о российских либералах [Архівовано 11 березня 2022 у Wayback Machine.] // «Комсомольская Правда» (26 августа 2015)
  22. ↑ Захар Прилепин: Кох — ублюдок " E-news.su. Архів оригіналу за 27 лютого 2021. Процитовано 11 березня 2022.
  23. ↑ Сгорел Нотр Дам де Пари. Facebook. 16 квітня 2019. Архів оригіналу за 9 березня 2021. Процитовано 18 квітня 2019.
  24. ↑ "Альфред Кох: "Война стала позиционной, взломать оборону Украины армии Путина не под силу". Діалог.ua (укр.). 9 березня 2022. Архів оригіналу за 9 березня 2022. Процитовано 11 березня 2022.
  25. ↑ "Путіну кажуть: "Завтра буде бунт, нам треба тут залишатися". Кох заявив, що контрактники Росгвардії не хочуть, щоб їх відправили воювати проти України. Гордон (укр.). 11 березня 2022. Архів оригіналу за 11 березня 2022. Процитовано 11 березня 2022.
  26. ↑ VII Торжественная Церемония награждения молодых ученых премиями им. Профессора Б. Л. Овсиевича [Архівовано 31 березня 2022 у Wayback Machine.] Леонтьевский центр
  27. ↑ Благотворители [Архівовано 24 лютого 2021 у Wayback Machine.] Алфёровский фонд
  28. ↑ а б в Михаил Рубин, Анастасия Михайлова (9 квітня 2014). Причиной уголовного преследования Коха стала картина за 18 тыс. руб (рос.). РБК. Архів оригіналу за 23 липня 2015. Процитовано 20 серпня 2015. {{cite web}}: Cite має пусті невідомі параметри: |description= та |accessyear= (довідка)
  29. ↑ Альфреда Коха заподозрили в контрабанде [Архівовано 11 березня 2022 у Wayback Machine.] // «Коммерсантъ» (22 июля 2015)
  30. ↑ СМИ сообщили об объявлении Альфреда Коха в международный розыск. РБК. Архів оригіналу за 9 листопада 2020. Процитовано 16 лютого 2016.
  31. ↑ Мосгорсуд признал законным заочный арест бывшего вице-премьера А.Коха по делу о контрабанде. www.mskagency.ru. Архів оригіналу за 24 лютого 2021. Процитовано 24 лютого 2016.
  32. ↑ Илья Коваль (16 лютого 2016). Альфред Кох: Меня не объявляли в международный розыск. Deutsche Welle (DW.COM). Архів оригіналу за 11 березня 2022. Процитовано 18 червня 2018.
  33. ↑ Интерпол не стал объявлять Альфреда Коха в розыск по делу о контрабанде // Коммерсантъ. — 2017. — Число 10. — 04. Архівовано з джерела 11 березня 2022. Процитовано 11 березня 2022.
  34. ↑ Comedian Olga Koch says she feels like she's speaking for all Russians when she goes onstage. Evening Standard (англ.). Архів оригіналу за 2 липня 2019. Процитовано 20 серпня 2018.
  35. ↑ British Comedy Guide. Olga Koch - Edinburgh Fringe 2018 - British Comedy Guide (англ.). British Comedy Guide. Архів оригіналу за 8 березня 2021. Процитовано 20 серпня 2018.
  36. ↑ Распоряжение Президента Российской Федерации от 10 марта 1995 года № 117-рп «О поощрении работников, наиболее отличившихся при проведении чековой приватизации»

Посилання[ред. | ред. код]

Перегляд цього шаблону
  У месенджерах
У соціальних мережах
Про аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво
Словники та енциклопедії
Довідкові видання
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Кох_Альфред_Рейнгольдович&oldid=40124766