Армія Оборони Нагірно-Карабаської Республіки
| Армія Оборони Нагірно-Карабаської Республіки | |
|---|---|
| Լեռնային Ղարաբաղի Հանրապետության Պաշտպանության Բանակ | |
 Емблема Армії Оборони НКР | |
| На службі | 9 травня 1992 р. – 20 вересня 2023 р. |
| Країна |
 Нагірно-Карабаська Республіка |
| Вид | Сухопутні війська, Військово-повітряні сили, Сили проти-повітряної оборони |
| Чисельність | 18,500-20,000 |
| Гарнізон/Штаб | Ханкенді |
| Війни/битви | Карабаська війна |
| Вебсайт | nkrmil.am |
| Командування | |
| Міністр Оборони |
Генерал-майор Мовсес Акобян |
|
| |
Медіафайли на Вікісховищі | |
А́рмія оборо́ни Нагі́рно-Караба́ської Респу́бліки (вірм. Լեռնային Ղարաբաղի Հանրապետության Պաշտպանության Բանակ) - військове угруповання, створене 9 травня 1992 року у складі збройних сил так званої Нагірно-Карабаської республіки, що об'єднало загони самооборони і регулярні війська,[1] створені на початку 1990-х з метою захисту вірменського населення регіону від Радянської армії та ЗС Азербайджану.
В АОНКР перебувало 20 тисяч підготовлених та озброєних офіцерів і солдатів у бойовій готовності. Мобілізаційний резерв становив 20-30 тисяч осіб. До складу організації входили мотопіхотні, танкові, артилерійські частини і сили ППО.
Створення[ред. | ред. код]
Засновниками армії були Роберт Кочарян (колишній президент Вірменії, перший головнокомандувач армії), Серж Саркісян (третій президент Вірменії), Вазген Саркісян (міністр оборони Вірменії 1992-93, міністр національної безпеки 1993-95, прем'єр Вірменії, прем'єр-міністр 1998-99), Монте Мелконян (відповідальний за Мартунинський район), Самвел Бабаян (Міністр оборони Нагірно-Карабаської Республіки з 1994 по 2000) та інші. Багато осіб, які служили в її лавах і в офіцерському корпусі в ході нагірно-карабаської війни були досвідченими ветеранами Радянської Армії, хто боровся з відзнакою в радянської війни в Афганістані.
Також над створенням організації працювали:
- Ахаян Самвел
- Зіневич Анатолій
- Іванян Христофор Іванович
- Карапетян Аркадій
- Оганян Сейран Мушегович
- Петросян Мурад
- Петросян Размік
- Тер-Тадевосян Аркадій Іванович
Озброєння[ред. | ред. код]
На озброєнні організації перебувало від 177 до 316 танків, від 256 до 324 БМП і БТР, від 291 до 324 артилерійських гармат і мінометів (у тому числі до 26 РСЗВ БМ-21 «Град»), 2 літаки Су-25, 4 Мі-24 і 5 інших вертольотів.
АОНКР було тісно пов'язана з Армією Вірменії, які забезпечувала підготовку її військових кадрів, постачання озброєння і військового спорядження. За наявними оцінками, більше половини особового складу АОНКР — були жителі Вірменії, хоча, як заявляло керівництво Вірменії, на території НКР немає жодного її підрозділу.
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Nagorno-Karabakh Explained. everything.explained.today. Архів оригіналу за 18 квітня 2016. Процитовано 30 квітня 2016.
Посилання[ред. | ред. код]
- Офіційний сайт Міністерства Оборони Нагірно-Карабаської Республіки [Архівовано 27 липня 2016 у Wayback Machine.]
- Самвел Мартіросян «Мілітаризація Південного Кавказу» [Архівовано 29 жовтня 2012 у Wayback Machine.]
- Office of the Nagorno-Karabakh Republic, Washington D.C. [Архівовано 1 серпня 2012 у Wayback Machine.] (англ.)
- Військовий парад в Степанакерті [Архівовано 5 листопада 2014 у Wayback Machine.]
| ||||||||||||||||
| ||||||||||||||||
