Beck (музикант)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Гансен.
Бек
англ. Beck Hansen
Зображення
Beck
Beck
Основна інформація
Повне ім'я Бек Гансен (при народж. Бек Девід Кемпбелл)
Дата народження 8 липня 1970(1970-07-08) (53 роки)
Місце народження Лос-Анжелес, Каліфорнія
Роки активності 1988 — нинішній час
Громадянство США США
Національність американець
Професії співак, вуличний артист, композитор, гітарист, музичний продюсер, банджист, автор-виконавець, виробник
Співацький голос баритон
Інструменти вокал, гітара, клавішні, бас-гітара, гармоніка, барабани, перкусія, сітар, банджо, слайд-гітара, вокодер, мелодіка, калімба, дзвіночки, дванадцятиструнна гітара
Жанр альтернативний рок, анти-фольк
Псевдоніми Beck
Лейбл DGC, Interscope, Geffen, XL, Bong Load
Нагороди
Батько David Campbelld
Мати Bibbe Hansend
Автограф
Офіційний сайт
CMNS: Файли у Вікісховищі

Бек Га́нсен (англ. Beck Hansen) (уроджений Бек Девід Кемпбелл (англ. Bek David Campbell)) (нар. 8 липня 1970[1]) — американський музикант, поет-пісенник і мультиінструменталіст, відоміший як Beck. Схожа на поп-артовий колаж суміш стилів разом із непрямими та іронічними текстами, постмодерновим аранжуванням, семплами, драм-машиною, живим використанням інструментів і музичних ефектів, Beck'а приязно сприймають музичні критики і публіка впродовж всієї його музичної кар'єри, відзначаючи його як найкреативнішого і своєрідного музиканта 1990-х і 2000-х років альтернативного року.

Раннє життя[ред. | ред. код]

Бек народився у Лос-Анджелесі, Каліфорнія, у родині канадського музиканта Девіда Кемпбелла[en] і художниці Бібє Гансен[en]. Бабуся Бібє по материнській лінії була єврейкою, а її батько, Ел Гансен[en], мав данські коріння[2][3]. У віці 17-ти років, Бібє переїхала до Каліфорнії, де вона і зустріла Кемпбелла[4].

У дитинстві жив у бідному районі поблизу Голлівудського бульвару[5]. «До того часу, як ми виїхали звідти, там масово зруйновували купи будинків й будували велетенські багатоквартирки з низькою орендною платою»[4]. Переїхавши до іншого району, населеного переважно корейцями та сальвадоріанцями, сім'я з робітничого класу зазнавала фінансових проблем[4].

Після розлучення батьків, коли Беку було десять років[4], він залишився зі своєю матір'ю і братом у Лос-Анджелесі, де надихався музичною різноманітністю міста — усе від хіп-хопу до латиноамериканської музики. У віці 16 років, отримавши свою першу гітару, Бек став вуличним музикантом, найчастіше граючи пісні Ледбеллі у парку Лафаєт[en][6]. Під час своїх підліткових років, Бек відкрив для себе музику Sonic Youth, Pussy Galore[en] та X[en], але залишився незацікавленим до більшості музики поза межами фольку на протягом багатьох років своєї кар'єри[4][7]. Першою сучасною музикою, яка безпосередньо зв'язала Бека з хіп-хопом, були записи виконавця Grandmaster Flash[en], які він почув у ранніх 1980-х[4]. Живучи у переважно латинському окрузі, він виявився єдиною білою дитиною у школі, і швидко навчився брейкдансу[4]. У віці 17 років, Бек вперше почув записи Міссісіпі Джона Гарта[8], які зачарували його, після чого він проводив години у своїй кімнаті, намагаючись наслідувати гітарну пальцеву техніку Гарта[9]. Незабаром, Бек продовжив дослідження блюзової і фольк-музики, почавши слухати Вуді Гатрі та Блайнд Віллі Джонсона[en][8].

Почуваючи себе «повним вигнанцем», Бек кинув школу після середніх класів[8]. Пізніше він сказав, що хоч і думав, що школа була важливою, але він почувався там небезпечно[5]. Брат Бека, Ченнінг, брав його у різноманітні джазові пост-біт заклади у районах Еко-Парк[en] та Сілвер-Лейк[en]. Він нерідко відвідував Міський коледж Лос-Анджелесу, у бібліотеці якого переглядав записи, книжки і старі партитури. Щоб відвідувати лекції, Беку доводилося користуватися фальшивим посвідченням[10]. Пізніше, у нього почався потік чорної роботи, включаючи такі, як завантаження вантажівок і прибирання листя за допомогою повітродувки[en][8].

Кар'єра[ред. | ред. код]

Ранні виступи і перші релізи (1985–93)[ред. | ред. код]

Бек почав як фольк-музикант, переключаючись між кантрі-блюзом, дельта-блюзом і більш традиційною фольк-музикою[4]. Він почав виступати у міських автобусах, часто переспівуючи Міссісіпі Джона Гарта і виконуючи власні, іноді зімпровізовані композиції: «Я заходив в автобус і починав грати Міссісіпі Джона Гарта з абсолютно зімпровізованою лірикою. Якийсь п'яничка починав кричати на мене, називаючи Екслем Роузом. Так що я починав співати про Ексла Роуза, дамбу, автобусних пропусках і стрихнін, змішуючи все»[9]. Водночас, Бек був учасником гурту Youthless, який під впливом дадаїзму влаштовував виступи в міських кафе: «У нас були мікрофони RadioShack і саморобні динаміки, і ми витягали людей з натовпу, щоб ті прочитали комікс або побітбоксінговали, або ми зв'язували всю юрбу клейкою стрічкою»[4].

В 1989 році Бек переїхав до Нью-Йорку, маючи при собі трохи більше восьми доларів і гітару[9]. Протягом усього літа він намагався знайти роботу і житло, що не увінчалося особливим успіхом[9]. У результаті, він оселився в Нижньому Іст-Сайді, де став частиною першої хвилі «анти-фольку[en]», виступаючи з такими музикантами, як Сінді Лі Берріхілл[en], Кірком Келлі[en], Paleface[en] і Lach[en][11].

Сенсом місії було знищити всі кліше і створити нові. Всі знали один одного. Ти міг вийти на сцену і сказати що завгодно, при цьому не відчуваючи себе дивно і не відчуваючи будь-якого тиску.

— Бек про свої роки в Нью-Йорку[11]

Будучи натхненним подібною свободою і місцевими виконавцями, Бек почав складати сюрреалістичні пісні про піцу, MTV і роботу в Макдональдсі, включаючи різноманітні життєві теми[11]. В 1991 році, не бажаючи провести чергову бездомну зиму в Нью-Йорку, Бек повернувся в Лос-Анджелес[12]. «Я втомився від холоду, втомився від побиттів. Без грошей в Нью-Йорку було важко <…> Я, так би мовити, використав усіх своїх друзів. Я всім насточортів там»[9].

Повернувшись у Лос-Анджелес, Бек влаштувався на роботу до відео-магазину в районі Сілвер-Лейк[en], «роблячи такі речі, як розташовуючи в алфавітному порядку порнографію»[9]. Поза робочого часу, Бек виступав у різноманітних клубах і кафе Сілвер-Лейка спільно з іншими андеграундними виконавцями, включаючи Ethyl Meatplow[en] і that dog.[en][9][7][8]. Для того щоб звернути увагу байдужих глядачів на свою музику, Бек грав у невимушеній, жартівливій манері[12]: «Я міг грати пісню Сана Хауса, а всі глядачі розмовляли. Так що може від відчаю чи нудьги, чи нудьги глядачів, я починав грати сміховинні пісні, просто щоб подивитися на реакцію людей»[13]. Будучи фактично незнайомим публіці і загадковим для зустрічних, Бек виходив на сцену між виступами в місцевих клубах і грав «дивні фольк-пісні», супроводжені «тим, що найкраще можна описати як перформанс», іноді одягаючи на обличчя маску імперського штурмовика з «Зоряних воєн»[8]. Незабаром, Бек почав робити демо-записи і роздавати їх всюди[8].

У кінцевому рахунку, молодого виконавця помітили Маргарет Міттлеман, голова управління талантами BMG Music Publishing, а також Том Ротрок, Роб Шнапф і Бред Ламберт, власники інді-лейбла Bong Load Custom[7]. Шнапф побачив виступ Бека в клубі Jabberjaw і відчув, що він міг би підійти для їх невеличкого підприємства[8]. Бек проявляв невеликий інтерес до хіп-хопу, тому Ротрок познайомив його з Карлом Стівенсоном, звукозаписним продюсером лейбла Rap-A-Lot[en][8][12]. В результаті співпраці Бека і Стівенсона був написаний і записаний хіп-хоп трек «Loser», після чого Бек повернувся до своїх фольк-пісень, роблячи домашні записи типу Golden Feelings[en] і випустивши декілька інді-синглів[8].

Mellow Gold та незалежні альбоми (1993–94)[ред. | ред. код]

У березні 1993 року, лейбл Bong Load випустив сингл «Loser» на 12-дюймовому вінілі, відштампував 500 копій[12]. Бек вважав, що сингл був пересічним, але погодився на його випуск тільки за наполяганням Ротрока[12]. Несподівано, сингл стали крутити на радіостанціях, спочатку в Лос-Анджелесі[12], а після в Санта-Моніці на радіостанції KCRW, де ведучий Кріс Доурайдас програв пісню на головній музичній передачі станції Morning Becomes Eclectic[en]. Доурайдас сказав: «Того дня я зателефонував до звукозаписувального лейблу і попросив, щоб Бек зіграв в ефірі. Він прийшов у ту п'ятницю, порепував під запис “Loser” і виконав пісню “MTV Makes Me Want to Smoke Crack”»[8][К 1]. Пізніше, Сіетлські радіостанції KNDD і KROQ-FM стали крутити «Loser» практично щогодини[12]. Поки Bong Load намагалися випустити більше копій синглу, Беку почало надходити багато пропозицій від мейджор-лейблів[8]. У листопаді, він провів кілька днів у Олімпії, Вашингтон, спільно з Келвіном Джонсоном[en] записуючи матеріал, який був випущений на лейблі Джонсона K Records[en] в 1995 році під назвою One Foot in the Grave[14]. У грудні, Бек підписав контракт з мейджор-лейблом Geffen Records, який забезпечив йому збереження творчої свободи і дозволив випускати матеріал на невеликих, незалежних лейблах, таких як Flipside, який випустив альбом Stereopathetic Soulmanure[8][14]. Через тиждень після випуску Stereopathetic Soulmanure, Geffen Records випустили третій студійний альбом Бека Mellow Gold, що відкривався саме з «Loser», яка до того часу вже була на вершині хіт-парадів, займаючи десяту і перше місця в Billboard Hot 100 і Modern Rock Tracks, відповідно. Також, пісня увійшла в хіт-паради Великої Британії, Австралії, Нової Зеландії і по всій Європі. З новонабутою увагою, таблоїди прозвали Бека «Королем нероб» і центром так званого «руху нероб[en]»[12] (англ. slacker movement). Критики визнали текст «Loser» тісно пов'язаним з «ідеалами» Покоління X, хоча сам Бек негативно поставився до подібних заяв і його образу особи «покоління нероб»: «До біса нероб. Я ніколи не байдикував. Я працював за чотири долари на годину, щоб залишитися в живих. Вся ця каламуть щодо “нероб” призначена для людей у ​​яких є час, щоб бути пригніченими з приводу всього»[9].

Дискографія[ред. | ред. код]

Сингли[ред. | ред. код]

Інді-сингли[ред. | ред. код]

  • «MTV Makes Me Want To Smoke Crack» (Квітень 1993)
  • «Steve Threw Up» (1994)
  • «It's All in Your Mind» (1995)
  • «Caspar and Mollusk» (1995)

Сингли великих лейблів[ред. | ред. код]

  • «Loser» (1994)
  • «Pay No Mind (Snoozer)» (1994)
  • «Beercan» (1994)
  • «Where It's At» (1996)
  • «Devils Haircut» (1996)
  • «The New Pollution» (1997)
  • «Sissyneck» (1997)
  • «Jack-Ass» (1997)
  • «Deadweight» (саундтрек до фільму «Життя гірше звичайного» (англ. A Life Less Ordinary)) (1997)
  • «Tropicalia» (1998)
  • «Sexx Laws» (1999)
  • «Mixed Bizness» (2000)
  • «Lost Cause» (2002)
  • «E-Pro» (2005)
  • «Girl» (2005)
  • «Nausea» (2006)
  • «Think I'm in Love» (2007)
  • «Timebomb» (2007)
  • «Chemtrails» (2008)
  • «Gamma Ray» (2008)
  • «Youthless» (2008)

Альбоми[ред. | ред. код]

Інді-альбоми[ред. | ред. код]

  • Golden Feelings (1993/1999)
  • A Western Harvest Field by Moonlight EP (1994)
  • Stereopathetic Soulmanure (1994)
  • One Foot in the Grave (1994)

Альбоми великих лейблів[ред. | ред. код]

  • Mellow Gold (1994)
  • Odelay (1996)
  • Mutations (1998)
  • Midnite Vultures (1999)
  • Sea Change (2002)
  • Guero (2005)
  • The Information (2006)
  • Modern Guilt (2008)
  • Morning Phase (2014)
  • Colors (2017)
  • Hyperspace (2019)

Компіляції[ред. | ред. код]

  • Stray Blues (компіляція b-sides) (2000)
  • Beck (компіляція b-sides) (2001)
  • Game Boy Variations (компіляція реміксів) (2005)
  • Guerolito (компіляція реміксів) (2005)

Інше[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Ancestry.com. California Birth Index, 1905–1995 [database on-line]. Provo, UT, USA: The Generations Network, Inc., 2005.
  2. ↑ Bibbe Hansen, 1999. Архів оригіналу за 8 березня 2007. Процитовано 12 червня 2014.
  3. ↑ Obituary: Al Hansen. Архів оригіналу за 25 січня 2014. Процитовано 12 червня 2014.
  4. ↑ а б в г д е ж и к Девід Кавана: «The Devil Inside» — журнал Q (липень 1997, с. 92 — 99)
  5. ↑ а б Марк Кемп: «Beck: The Rolling Stone Interview» — журнал Rolling Stone (№ 758; с. 58 — 64, 94, 97)
  6. ↑ Дженсі Данн: «Beck: Resident Alien» — журнал Rolling Stone (№ 738/739; с. 50 — 51, 53)
  7. ↑ а б в Воррен, 2001.
  8. ↑ а б в г д е ж и к л м н п Don't Get Bitter on Us, Beck. Архів оригіналу за 29 жовтня 2013. Процитовано 12 червня 2014.
  9. ↑ а б в г д е ж и Meet Beck: The Unlikely Success Story of a Hip-Hop Folk Rocker. Архів оригіналу за 26 березня 2014. Процитовано 11 червня 2014.
  10. ↑ Listening to Beck: The Artist on His New Album, Which Isn't Really an Album At All. Архів оригіналу за 18 лютого 2014. Процитовано 12 червня 2014.
  11. ↑ а б в Джеймс Ротонді: «Beck & Roger Manning: “Set Your Guitars and Banjos on Fire”» — журнал Guitar Player (том 9-й, № 28; с. 113 — 116)
  12. ↑ а б в г д е ж и Паласіос, 2000.
  13. ↑ Девід Браун: «Beck in the High Life» — журнал Entertainment Weekly (№ 366; с. 32 — 35)
  14. ↑ а б Labels are at Beck's call; "Loser" may win deal for new artist. Архів оригіналу за 26 березня 2014. Процитовано 11 червня 2014.
Коментарі
  1. ↑ Крім цих двох, Бек зіграв кілька інших авторських пісень: «Mexico», «Death Is Coming to Get You», «Whimsical Actress» і «Pay No Mind (Snoozer)»

Джерела[ред. | ред. код]

  • Джуліан Паласіос. Beck: Beautiful Monstrosity. — Boxtree, 2000. — 235 с.
  • Холлі Джордж-Воррен і Патрісія Романовські. The Rolling Stone Encyclopedia of Rock & Roll. — Fireside, 2001. — 1136 с.


Гітара Це незавершена стаття про співака.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Beck_(музикант)&oldid=41893177