Булах Наталія Вікторівна
| Наталія Вікторівна Булах | |||||
|---|---|---|---|---|---|
 Капітан | |||||
| Загальна інформація | |||||
| Народження |
20 травня 1964 (60 років) Дніпро | ||||
| Національність | українка | ||||
| Alma Mater | Дніпропетровський медінститут | ||||
| Ступінь | кандидат наук | ||||
| Псевдо | Змія | ||||
| Військова служба | |||||
| Роки служби | 2014—2015 | ||||
| Приналежність |
 Україна | ||||
| Вид ЗС |
 Збройні сили | ||||
| Формування | |||||
| Війни / битви | |||||
| Командування | |||||
| |||||
.svg){kind=small}
Наталія Вікторівна Булах (псевдо «Змія»; нар. 20 травня 1964, м. Дніпро, Україна) — капітан медичної служби Збройних сил України, учасниця Революції гідності та російсько-української війни з 2014 року. Перші місяці війни служила головною лікаркою батальйону «Шахтарськ», а з вересня 2014-го — командиркою роти батальйону «Айдар». Брала участь у боях за Іловайськ, Волноваху, Щастя, Мар'їнку, Піски, Попасну.
Життєпис[ред. | ред. код]
Народилася 20 травня 1964 року в Дніпрі, мати — гречанка, батько — українського, білоруського та російського походження, за професією військовий. 1979 року закінчила школу із золотою медаллю. З 1983 до 1996 року проходила військову службу спочатку в радянській, а потім російській армії як військовий врач та розвідниця[1].
За час служби закінчила китайський інститут народної медицини, а 1993 року — Дніпропетровський медінститут за фахом лікар-терапевт. Наталія вивчала проблеми головного мозку, захистила дисертацію та стала кандидатом медичних наук[1]. Проходила службу у Африці, де отримала своє псевдо «Змія»[2][3].
1996 року вийшка у відставку на посаді майора[4]; жила в Дніпрі та виховала трьох дітей[1]. Займалася страховою медициною[2].
2013—2014 років брала участь у Революції гідності[2]. Після початку російсько-української війни вступила до батальйону «Шахтарськ», де була головною лікаркою, пройшла Іловайськ (де врятувала 20 бійців) та Волноваху. Наталія витягала поранених бійців з поля бою, надавала невідкладну допомогу, оперувала та допомагала їм в реабілітації[1].
У вересні 2014 року, коли батальйон «Шахтарськ» розпався, вступила у добровольче формування «Айдар», де працювала лікарем-психологом та командиркою роти. Очолювала батальйон зі 107 людей. Воювала у горячих точках, брала участь у боях за Щастя, Мар'їнку, Піски, Попасну[5][2]. Двоє синів Наталії воювали на фронті, один із них — під її командуванням[5].
2015 року повернулася до мирного життя; допомагала важкопораненим бійцям. Протягом 2016—2018 років всиновила трьох дітей з донецького сиротинця[3].П"ятеро дітей
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в г Давиденко, Григорій (23 жовтня 2015). Жінка з легенди. silskinovyny.com. Сільські новини. Процитовано 24 листопада 2022.
- ↑ а б в г Наталья Булах: «Да, я – женщина с оружием в руках, но тогда я не видела иного выхода». 061.ua - Сайт міста Запоріжжя (укр.). Процитовано 24 листопада 2022.
- ↑ а б «Взяти на виховання дітей з сиротинця було моєю старою мрією…». ГО «Об’єднання Добровольців» (укр.). 21 травня 2019. Процитовано 24 листопада 2022.
- ↑ Позивний «Змія»: жінка та командир взводу. hromadske.ua (укр.). Процитовано 25 листопада 2022.
- ↑ а б Історія мужньої жінки, яка рятувала бійців АТО - Вікна-новини - 08.03.2016, процитовано 25 листопада 2022
Посилання[ред. | ред. код]
 Зовнішні відеофайли
| |
|---|---|
|
Історія мужньої жінки, яка рятувала бійців АТО на YouTube // Вікна-новини. — 2016. — 8 березня. |
- «Взяти на виховання дітей з сиротинця було моєю старою мрією…» [Архівовано 1 грудня 2021 у Wayback Machine.] // Об'єднання добровольців. — 2019. — 21 травня.
- Лікар «Шахтарська» під обстрілом снайперів винесла понад 20 поранених на YouTube