Тихий Володимир Вікторович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Володимир Тихий)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Тихий Володимир Вікторович
Зображення
Володимир Тихий на Одеському міжнародному кінофестивалі, 2014
Володимир Тихий на Одеському міжнародному кінофестивалі, 2014
Дата народження 25 лютого 1970(1970-02-25) (54 роки)
Місце народження Червоноград, Львівська область, Українська РСР, СРСР
Громадянство Україна Україна
Alma mater Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого
Професія кінорежисер, сценарист, продюсер
Членство НСКУ
Нагороди Національна премія України імені Тараса Шевченка
IMDb ID 1543906
CMNS: Тихий Володимир Вікторович у Вікісховищі
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Тихий.
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Тихий Володимир.

Володимир Вікторович Тихий (25 лютого 1970, Червоноград, Львівська область, УРСР) — український кінорежисер, сценарист та продюсер документальних та ігрових фільмів.[1][2]

Один з творців кіномистецьких проєктів: «Мудаки. Арабески», «Україно, Goodbye!» та «Вавилон'13». Серед найвідоміших документальних повнометражних фільмів режисера — «Євромайдан. Чорновий монтаж» (2014), «Сильніше, ніж зброя» (2014) та «Бранці» (2016), серед найвідоміших ігрових повнометражних фільмів режисера — «Зелена кофта» (2013) та «Брама» (2017).

Член Національної Спілки кінематографістів України[3].

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 25 лютого 1970 року у Червонограді Львівської області. Після закінчення школи Володимир вступив у 1987 році в Червоноградський гірничий технікум. У 1989 — 1991 роках служив у радянській армії у морській авіації, був дислокований в Білорусі.[4]

Згодом, у 1992 році, вступив до Київського державного інституту театрального мистецтва імені Карпенка-Карого на режисерський факультет. Завершив навчання в 1997 році. Працював на телестудіях «Студія 1+1», «Данаприс-фільм», був режисером, досить відомої на той час, передачі «СВ-шоу» з Вєркою Сєрдючкою.[5]

Свою кар'єру розпочав як режисер телефільмів та телесеріалів. Згодом змінив фокус на документалістику і, врешті-решт, остаточно перейшов до зйомок повнометражних художніх фільмів. У більшості стрічок є режисером та сценаристом власних фільмів. Винятком є фільм «Сьомий маршрут» (1997), де Тихий виступив лише як співавтор сценарію.[6]

Один з творців кіномистецьких проєктів «Мудаки. Арабески», «Україно, Goodbye!» та «Вавилон'13». У 2018 році за цикл історико-документальних фільмів про Революцію гідності став одним з переможців Національної премії України імені Тараса Шевченка.[7].

Особисте життя[ред. | ред. код]

У 1996[уточнити] році одружився з однокурсницею Юлією Шашковою. Подружжя має двох дітей: доньку Аню (1996 р. н.) та сина Тимофія (2002 р. н.).[4]

Громадська позиція[ред. | ред. код]

Виступав на підтримку ув'язненого у Росії українського режисера Олега Сенцова.[8][9]

Фільмографія[ред. | ред. код]

Серед доробку Володимира Тихого є наступні стрічки:[10][11][12][5]

Телефільми
Телесеріали
  • 2003—2004: 12-серійний серіал «Весела компанія» (рос. "Веселая компания"), режисер-постановник
  • 2005—2005: 8-серійний серіал «Навіжена» (рос. "Сумасбродка"), режисер-постановник
Короткометражні фільми
Документальні фільми
Повнометражні фільми
  • 2000: «Мийники автомобілів» (рос. «Мойщики автомобилей»), повнометражний художній фільм, драма, сценарист та режисер.
  • 2013: «Зелена кофта», повнометражний художній фільм, трилер, режисер
  • 2017: «Брама», повнометражний художній фільм, фантастика, режисер.
  • 2019: «Наші Котики», повнометражний художній фільм, комедія, режисер.

Нагороди[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  1. ↑ Каталог Київського Міжнародного кінофестивалю «Молодість». Київ, 2000. — С.67;
  2. ↑ а б Тихий Володимир Вікторович // Комітет з національної премії України імені Тараса Шевченка, 2018
  3. ↑ Національна спілка кінематографістів України. www.ukrkino.com.ua. Архів оригіналу за 15 січня 2017. Процитовано 22 грудня 2021.
  4. ↑ а б Володимир Тихий замість жінки свариться з папугою [Архівовано 29 липня 2018 у Wayback Machine.] // Gazeta.ua, 9 січня 2008
  5. ↑ а б О. В. Безручко. Кінопедагогічна діяльність М. Г. Іллєнка // Культура і сучасність. — 2013. — № 1. — С. 126—131
  6. ↑ Володимир Тихий [Архівовано 29 липня 2018 у Wayback Machine.] // Енциклопедія «кіно-кола», 2008
  7. ↑ а б Указ Президента України від 7 березня 2018 року № 60/2018 «Про присудження Національної премії України імені Тараса Шевченка»
  8. ↑ Чим більше ми підтримуємо Олега Сенцова, тим більше виборюємо незалежність України, — Тихий [Архівовано 1 серпня 2018 у Wayback Machine.] // Громадське радіо, 23.05.2018
  9. ↑ Активісти під офісом Медведчука вимагали дій для звільнення політв'язнів [Архівовано 1 серпня 2018 у Wayback Machine.] // Радіо Свобода, 01.08.2018
  10. ↑ Володимир Тихий на сайті проєкту «Україно, Goodbye!», 2011
  11. ↑ Володимир Тихий // Сценарна майстерня, 2018
  12. ↑ Мийники автомобілів [Архівовано 11 січня 2018 у Wayback Machine.] — Енциклопедія «Кіно-коло»

Посилання[ред. | ред. код]

Вікіцитати містять висловлювання від або про: Тихий Володимир Вікторович
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Тихий Володимир Вікторович
Перегляд цього шаблону
  Про аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво
Довідкові видання
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Тихий_Володимир_Вікторович&oldid=42408034