Микитинська вулиця

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Вулиця Микитинська
Нікополь
вулиця Катеринославська, нині Микитинська, кін. XIX ст.
вулиця Катеринославська, нині Микитинська, кін. XIX ст.
вулиця Катеринославська, нині Микитинська, кін. XIX ст.
Місцевість Історичний центр міста
Район Стара частина міста
Назва на честь козацької переправи через ДніпроМикитин Ріг.
Колишні назви
Катеринославська
радянського періоду (українською) Катеринославська
радянського періоду (російською) Екатеринославская
Загальні відомості
Протяжність 300 м
Будівлі, пам'ятки, інфраструктура
Архітектурні пам'ятки Волостне Управління, Приватна семикласна жіноча гімназія мадам А. М. Стіфел
Пам'ятники Пам'ятник Б. Хмельницькому на місці Микитиного Рогу; Пам'ятник жертвам Голодомору і сталінських репресій; Постамент-місце, де Богдана Хмельницького було обрано отаманом, та інші.
Храми Спасо-Преображенський собор
Державні установи методкабінет міськвно
Зовнішні посилання
У проєкті OpenStreetMap пошук у Nominatim
Мапа
CMNS: Микитинська вулиця у Вікісховищі

Микитинська вулиця (Катеринська, за часів Російської імперії) — історична центральна вулиця у місті Нікополь. Зараз вона пролягає від Вулиці Віктора Усова до Гетьманської вулиці і є лише частиною від історичної довжини вулиці.

100 років тому, поміж часу, і зараз[ред. | ред. код]

Будівля міськради, 1934

100 років тому, - це була головна вулиця в місті. Вона починалася від "шоп-ринку", перетинала місто з півдня на північ і закінчувалася біля залізничного переїзду по дорозі в губернський центр - Катеринослав. Звідси і назва вулиці, самої упорядкованої і гарної в той час в Нікополі, першої в місті, вимощеної гранітним каменем - бруківкою.

На початку вулиці (Микитинська, 2), в будинку, що зберігся до нашого часу, розміщувалося Нікопольське волосне управління, де вирішувалися всі сільськогосподарські питання в регіоні. До складу Нікопольської волості входили приміські села: Лапинка, Сулицьке, Довгалівка, Новопавлівка. Мешканці цих сіл - селяни - мали земельні наділи на правах приватної власності, а також орендували землю у місцевих поміщиків: Нечаєва, Кордубана, Євтеєва, Шишкіна, Бабушкіна, Черниця, Неплюєва, а також в економії Великого князя Михайла Романова, який володів земельними угіддями в районі сіл Капулівки і Покровського. На чолі Волосного Управління стояв Старшина, відмітним знаком якого була велика мідна бляха на грудях. Помічниками Старшини служили десяцькі. Волосним писарем працював Л. А. Николаєнко, сільськими писарями - Тізик, Криворучко, Дядик, Шавло. Всі посади у Волосній Управі були виборними.

Міська Дума розміщувалася на розі вулиць Катеринославської і Думської (тепер Отаманська вулиця). Тут вирішувалися внутрішньоміські господарські проблеми. Голова, секретар, члени Думи - обиралися городянами. Відомі прізвища: Ветчинкіна, Ганіна, які до Революції займали посади Голів Думи. Секретарем Думи працював Сікорський. Після Революції в будівлі Міської Думи розміщувався клуб імені Лепсе (Заводу Леніна). На самому початку Другої Світової війни клуб Лепсе був зруйнований. На місці колишньої думи - тепер жилий будинок і продовольчий магазин.

Окрасою Катеринославської вулиці і всього міста, звісно, були два православних храми - Свято-Покровський (був побудований в 1795 році і зруйнований в 1934 році) і Спасо-Преображенський (побудований в 1898 р., що діє в даний час) собори. Зараз, на місці Свято-Покровського собору, побудована маленька каплиця, що затуляла комуністичного ідола - Лєніна.

В одному з найкрасивіших будівель у місті (Микитинська, 3) працювала семикласна міська гімназія (директор П. І. Зубов). Після революції вона була реорганізована в комісаріатську трудову школу № 5. Пізніше, в цьому приміщенні працював педтехнікум, педінститут, учительський інститут, педучилище, а на початку 2000-х - майстерня з ремонту взуття.

Приватна семикласна жіноча гімназія мадам А. М. Стіфел (Катеринославська, 23/ тепер Херсонська вулиця, 5) славилася високим рівнем викладання і виховання, вважалася елітним навчальним закладом у місті. Після революції в цій будівлі розміщувалися військові частини, дитячий садок, зараз - Нікопольське медичне училище.

Навпроти гімназії працювала друкарня Вайнштейна, далі - фотоательє Бєлікова, Антоновича, Мальта, перукарні: Сухомлинова, Могильовського, Макарова, приватні лікарні Ямпільського і Горнштейна.

Уздовж Катеринославської вулиці розташовувалися і промислові підприємства міста - завод сільськогосподарських знарядь Каршевських (нині Старий майданчик заводу Леніна) і цегельний завод Королькова (нині завод "Керамік").

Торговим центром Нікополя була Базарна площа - теперішня площа Богдана Хмельницького. Взамін згорілого дерев'яного пасажу був побудований капітальний цегляний, з численними лавками всередині. Критого ринку нікопольці дали назву «шоп» - похідне від (англ. «Shop») - магазин, торгове підприємство. Жвава торгівля велася тут з ранку до вечора в будь-яку погоду і в усі пори року. зараз, будова "шопу" у жахливому стані, і потребує капітальної реставрації і реновації.

На «Базарній площі», геть до будинку купця Гусєва (колишня будівля міського музею, зараз злочинно зруйноване), в базарні дні стояли ряди возів з сіном, соломою, дровами, овочами, фруктами, кавунами, динями та іншими товарами для продажу. По обидві сторони площі розміщувалися торгові ряди: десятки спеціалізованих магазинів, крамниць, майстерень, питних закладів, буфетів. Славилися своїми товарами м'ясники і ковбасники: Суханов, Кузнецов, Білий. Свіже пиво, смачна їжа, чемні офіціанти були в ресторані Михайла Фрума, в буфетах Вателеєва, Фітерсона...

Популярним в місті був танцювальний клас Я.Б. Тарковського, де за помірну плату молодь навчалася бальних танців, ввічливості, невимушеності, хорошому тону, вишуканим манерам - просто культурній поведінці в суспільстві.

Вечорами, особливо, в суботу, неділю, в святкові дні молодь і дорослі збиралися біля Покровського собору на відрізку вулиці Катеринославської (нині Микитинська) від вул. Херсонської до Думській вулиці (нині Отаманська).

Туди приходили «на людей подивитися і себе показати». Тут призначалися ділові зустрічі, любовні побачення. Проводилися Міською Думою різні заходи: масові гуляння, «День ромашки», лотерея-алегрі, кружечні збори на користь поранених солдатів, які потребують учнів, тощо. У «День ромашки» молодь ходила з гуртками, збирала гроші на благодійні цілі, приколювали квітки ромашки тим, хто жертвував. У лотереї-алегрі (від італійського «будьте веселі» - такий напис робився на порожньому квитку) розіграші проводилися відразу після покупки квитка. Одного разу, серед речових виграшів, в числі цінних призів була розіграна корова.

Див. також[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]