Наташа Кандич
 | Ця стаття містить правописні, лексичні, граматичні, стилістичні або інші мовні помилки, які треба виправити. (лютий 2023) |
| Наташа Кандич | |
|---|---|
 | |
| Народилася |
16 грудня 1946 (77 років) Крагуєваць, ФНРЮ |
| Країна |
 Сербія |
| Діяльність | правозахисниця |
| Alma mater | Белградський університет |
| Знання мов | сербська[1] |
| Посада | директор |
| Нагороди | |
Наташа Кандич (серб. Наташа Кандић / Nataša Kandić) — громадська діячка Сербії, правозахисниця. Кандич була фундатором Центру гуманітарного права (Белград), який потім очолювала. Дослідницькі роботи Кандич використовувалися у роботі з розслідування злочинів у Міжнародному трибуналі з колишньої Югославії.[2]
Біографія[ред. | ред. код]
Народилася 16 грудня 1946 року у місті Крагуєваць (Сербія). За освітою — соціолог. До воєнних конфліктів у Югославії працювала профспілковим аналітиком. Після опублікування книги «Косовський вузол: розв'язати чи розрубати?», написаної колективом авторів, Кандич було звільнено (1990). З початком війни у Хорватії Кандич та її друзі проводили акції проти політики держави, з 8 жовтня 1991 року до 8 лютого 1992 року вони щодня запалювали свічки біля палацу президента Сербії на згадку про загиблих у війні. З листопада 1991 року до травня 1992 року керувала кампанією з проведення референдуму проти мобілізації громадян Сербії на війну в Хорватії. Брала участь в організації найбільшої акції в Сербії, спрямованої проти бомбардування Сараєва, — Чорний креп. Для документування воєнних злочинів, скоєних за етнічною ознакою, у листопаді 1992 заснувала Центр гуманітарного права.[3]
У квітні 2004 року була причетна до створення мережі центрів документування та розслідування воєнних злочинів.[4]
У лютому 2009 року була засуджена четвертим районним судом Белграда до штрафу на 200 тисяч сербських динарів за наклеп на адресу Томислава Николича: у 2006 році вона нібито оприлюднила неправдиві відомості в одній із телепередач на каналі «B92», що Николич брав участь у військових громадянського населення[незрозуміло] хорватському селі Антин в 1991 році. Окружний суд Белграда скасував вирок у червні 2009.
Авторка фільму "Викрадення"(2003).[5]
Нагороди[ред. | ред. код]
Премія імені Мартіна Енналса Martin Ennals Award (1999)[3]
Премією Homo homini нагороджено у 2003 році разом із Центром гуманітарного права, у церемонії нагородження брав участь Вацлав Гавел.[6]
Почесний громадянин Сараєво (2005)
Орден Даниці Хорватської «за внесок у поширення моральних цінностей» (2006) нагороду вручив президент Хорватії.[7]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ Докази для трибуналу над Путіним (уроки Сребрениці) (Олексій Барановський). Цензор.НЕТ (укр.). Процитовано 18 лютого 2023.
- ↑ а б Nataša Kandić - Martin Ennals Award Nataša Kandić. Martin Ennals Award (амер.). Процитовано 5 лютого 2023.
- ↑ Вона шукає правду: історія сербської правозахисниці. Радіо Свобода (укр.). 2 лютого 2012. Процитовано 5 лютого 2023.
- ↑ Фестиваль «Один мир» напомнит о правах человека. Radio Prague International (рос.). 15 квітня 2004. Процитовано 18 лютого 2023.
- ↑ Cena Homo Homini. Člověk v tísni (чес.). Процитовано 5 лютого 2023.
- ↑ Те, у кого есть мечта. Радио Свобода (рос.). 29 серпня 2013. Процитовано 5 лютого 2023.
