Ліза з парасолькою

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ліза з парасолькою
англ. Lise with a Parasol
Творець: П'єр-Огюст Ренуар
Час створення: 1867 рік
Розміри: 184 × 115 см
Висота: 184 см
Ширина: 115 см
Матеріал: олія на полотні
Жанр: портрет
Зберігається: Ессен, Німеччина
Музей: Музей Фолькванг
CMNS: Ліза з парасолькою у Вікісховищі

«Ліза з парасолькою» (картина Ренуара) (англ. Lise (Renoir) також англ. Lise with a Parasol) — картина французького художника Огюста Ренуара 1867 року.

Салонний період Огюста Ренуара[ред. | ред. код]

Ранні етапи творчості художників доволі цікаві через спроби митців у різних жанрах і через пошуки самого себе, пошуки того, заради чого вони звернулись до творчості.

По завершенні навчання у майстерні Глейра Ренуар ніби залишився на самоті і почав численні спроби. Відсутність доброї освіти і виховання примусила його копіювати картини у музеї Лувр і копіювати манеру художників-попередників. Так, на ранньому етапі з'явились незвичні для Ренуара доби зрілості і насичених еротизмом картин твори з маленькими фігурами на кшталт голландських майстрів («Ковзанярі у Буа де Булонь» 1868 р.), краєвиди («Краєвид Парижа з мостом Мистецтв» 1867), пейзажі або тематичні картини побутового жанру («Повернення з прогулянки морем» 1862). Частка його первісних картин нагадувала критикам твори суворого реаліста Густава Курбе.


Такої кількості точно відтворених деталей більше не буде. Митець виснажується у боротьбі за визнання і у боротьбі з бідністю, втрачає здоров'я і навіть власних улюбленець. Одні рано помирають, інші розривають з ним стосунки і він покидає подробиці і переходить до безсюжетних картин та картин еротичного спрямування.

Ознаки повороту до іншого етапу мала картина «Ліза з парасолькою», створена 1867 року.

Художник у Парижі отримував визнання і право на продаж власних картин, якщо його твори брали на виставку у Салон. Аби підкорити журі Салону, Ренуар навіть удався до літературщини і створив картину за твором В. Гюго «Есмеральда танцює для жебраків». Її таки узяли на виставку. По закінченні виставки Ренуар її знищив, бо і самому було гидко. Він відсилав знову картини журі, але їх не пропускали. Новою моделлю художника на ті роки стала Ліза Трео, паризька швачка. Ліза позувала для значної кількості ранніх творів — від портретних до міфологічних (серед останніх — оголена «Діана мисливиця»)

Опис твору[ред. | ред. код]

Черговим твором, поданим у журі Салону, була картина «Ліза з парасолькою». Ренуар наважився створити буржуазний портрет у повний зріст моделі (розміри полотна 184 × 115 см). Сюжет відсутній. Подана молода пані з парасолькою на тлі дерев. Вона в білій сукні з мусліну і чорним поясом, довгі кінці котрого ефектно кинуті на спідницю. Рукава прозорі, а сукня скромно прикрила фігуру. Її модний капелюшок насунутий низько на лоб і очі. У руці парасолька, котра кинула на обличчя моделі тінь, тоді як біла сукня контрастно висвітлена художником. Дещо дивацькою була і назва «Ліза з парасолькою» без позначення її прізвища. Вона наче була вказівкою на близькі стосунки з молодичкою, тоді як вони не були офіційно у шлюбі…

Реакція на картину в Салоні[ред. | ред. код]

«Ліза з парасолькою» була прийнятна у салон 1868 року.

Картина нагадувала і водночас не нагадувала жіночі портрети, котрий штосами подавали у Салон. У творі не було милуванням тендітністю чи стрункістю моделі. Ліза у Салоні викликала глузування і її почали називати товстухою у білому (товстухою, обмазаною білою фарбою). Глузування викликала і висвітлена біла сукня при тіні, кинутої на обличчя панянки. Зазвичай було навпаки, адже обличчя повинно головувати в портреті. Були і більш образливі відгуки. Ставлення до картини було малосприятливим і через несприйняття творів художників нової паризької генерації. Ренуара зарахували до бунтівників (котрим пристосуванець-художник не був) разом із Фредеріком Базилем та Клодом Моне, а їх картини вивішували надто високо на стіні, що не дозволяло добре роздивитись твори. Іноді ці місця нагорі навіть образливо називали звалищем.

Побутування картини (провенанс)[ред. | ред. код]

Ренуару картину «Ліза» не вдалося продати. Її придбав 1873 року за 1800 франків Теодор Дюре, один з ранніх поціновувачів творів французьких імпресіоністів.[2] Старий Дюре продав картину 1900 року маршалу Плю Дюран-Рюєлю.[3] Останній передав її на продаж у Берлін Полю Кассіреру. Того ж року картину з зображенням дівчини з Парижу за 18000 марок придбав Карл Ернст Остхаус, що цікавився новітнім живописом та авангардними творами і передав її на експонування у місто Хаген, Німеччина.[4] 1922 року музей з міста Хаген перевели у місто Ессен, де розташували музей Фолькванг.

Ще одна Ліза з парасолькою[ред. | ред. код]

Ренуар. «Жінка з парасолькою у саду», 1872 р.

Більшу художню вартість має інший портрет пензля Огюста Ренуара, сучасна назва котрого «Жінка з парасолькою у саду». Це ще одна Ліза з парасолькою серед дерев. Вона подана художником на лаві у білій сукні трохи іншої моделі з червоним поясом. За нею перспектива саду чи парку. Безсюжетність картини зменшували асоціації з подібними картини інших майстрів, що подавали молодих дівчат у саду чи парку в очікуванні побачення. Картина була створена 1872 року напередодні розриву Лізи Трео з художником. Вона знищить усі листи від художника і пошлюбиться з архітектором. Від зв'язку з Ренуаром залишиться донька, котру старий художник роками підтримував матеріально.

Див. також[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

  1. http://collection-online.museum-folkwang.de/eMP/eMuseumPlus?service=ExternalInterface&module=collection&objectId=3180&viewType=detailView
  2. Williams, Rhys W. (2003). Meier-Graefe, Julius. Oxford Art Online. Oxford University Press. Процитовано 31 серпня 2022.
  3. Objets d'art du Japon et de la Chine, peintures, livres reunis par T. Hayashi, ancien commissaire general du Japon a l,exposition universelle de 1900. Galeries de MM. Durand-Ruel. 1902.
  4. Parent, Thomas (2000). Das Ruhrgebiet : vom "goldenen" Mittelalter zur Industriekultur. Köln: DuMont. ISBN 3-7701-3159-2. OCLC 44445639.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Жан Ренуар. Огюст Ренуар. М., «Искусство», 1970. [перевод с парижского издания 1962 г.].
  • Жан Ренуар. «Огюст Ренуар». Ростов-на-Дону: изд-во «Феникс», 1997. — 416 с.
  • Impressionism: Paint and Politics, John House, pp. 48-49.
  • Pierre-Auguste Renoir: La Promenade, John House, p. 17.