Манал аш-Шаріф

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Манал аль-Шаріф)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Манал аш-Шаріф
منال الشريف
Народилася 25 квітня 1979(1979-04-25)[1] (45 років)
Мекка, Саудівська Аравія
Підданство Саудівська Аравія
Національність Саудівська Аравія
Діяльність письменниця, активістка, інформатик
Галузь інформатик
Alma mater Університет короля Абдельазіз
Знання мов арабська і англійська
Конфесія іслам
Нагороди

премія Вацлава Гавела[d] (2012)

Сайт manal-alsharif.com

Манал аш-Шаріф (араб. منال الشريف‎; нар. 25 квітня 1979[2], Мекка) — правозахисниця, феміністка і дисидентка у Саудівській Аравії. Ініціаторка в 2011 кампанії за право саудівських жінок водити автомобіль, за що ув'язнена[3][4]. New York Times і Ассошіейтед Прес порівняли кампанію за право жікнок водити авто з проявом «арабської весни», а тривале утримання аль-Шаріф під арештом — зі «страхом протестів»[5][6].

Входить до Топ-100 світових мислителів 2011 року[7] (за версією журналу Foreign Policy), серед жінок, що сколихнули світ[8] (Forbes, 2011). Одна з найбезстрашніших жінок року[9] (The Daily Beast, 2012), серед 100 найвпливовіших жінок 2012 року[10] (Time). Номінантка премії Вацлава Гавела в перший рік її вручення на Форумі свободи в Осло[11].

Життєпис[ред. | ред. код]

Мана аль-Шаріф закінчила Університет короля Абдул-Азіза зі ступенем бакалавра наук програмування, має сертифікат Cisco[12]. До травня 2012 року працювала консультанткою у сфері інтернет-безпеки[13] нафтової компанії «Saudi Aramco»[12]. Також писала статті для щоденної саудівської газети Аль-Ватан[14].

Захист прав жінок[ред. | ред. код]

Крім основної роботи, аль-Шаріф виступала на захист прав жінок Саудівської Аравії протягом багатьох років[13][5][15].

Право на водіння автомобіля[ред. | ред. код]

Станом на 2013 жінки Саудівської Аравії були обмежені в праві керувати автомобілем і фактично не могли цього робити[16]. У 1990 році десятки жінок Ер-Ріяда виїхали на знак протесту на автомобілях та були заарештовані на добу з конфіскацією паспортів, деяких з них ще й позбавили роботи[17]. У вересні 2007 року Асоціація захисту прав жінок Саудівської Аравії[en], заснована Ваджехою аль-Хувайдер[18] і Фавзі аль-Уоні, подала петицію з 1100 підписами королю Абдуллі з вимогою дозволити жінкам водіння автомобілів[19]. У 2008 році на Міжнародний жіночий день Хувайдер зняла себе на відео за кермом, привернувши увагу міжнародних ЗМІ[17][18][20]. Натхненна «арабською весною» уродженка Джидди сіла за кермо в травні 2011 року зі словами: «Раніше в Саудівській Аравії ми ніколи не чули про протести. Але події на Близькому Сході, коли групи людей почали виходити на вулиці і вимагати те, що їм потрібно, сильно вплинули на мене»[21].

Кампанія 2011[ред. | ред. код]

Символ руху саудівських жінок, створений Карлосом Латуффом

У 2011 році Мана аль-Шаріф з групою активісток почали у Facebook кампанію за надання жінкам права водіння, що отримала назву «Teach me how to drive so I can protect myself» («Навчи мене водити автомобіль, щоб я могла захистити себе»)[22] або «Women2Drive»[23][13]. Учасниці закликали всіх жінок сісти за кермо 17 червня 2011 року[23]. Аль-Шаріф пояснила, що це — акція з просування прав жінок, а не заява протесту[13]. Кампанія справила враження на Ваджеху аль-Хувайдер, і вона вирішила допомогти[4].

До кінця травня аль-Хувайдер зняла на відео аль-Шаріф, яка керувала автомобілем, об'їжджаючи Ель-Хубар[4]. Відео було опубліковано на YouTube і Facebook. У ньому аль-Шаріф заявила: «Це добровільна кампанія, покликана допомогти жінкам цієї країни навчитися водити автомобіль в надзвичайних випадках, які можуть статися, не приведи Боже. Що буде, якщо той, хто перебуває за кермом і везе жінок, раптом отримає серцевий напад?». 21 травня аль-Шаріф затримала релігійна поліція, за шість годин її відпустила[22][24].

До 23 травня 2011 року відео отримало 600 000 переглядів[24], після чого стало недоступним у Саудівській Аравії, сторінка у Facebook була видалена, аккаунт аль-Шаріф у Твіттері був скопійований та змінений. Прихильниці аль-Шаріф повторно опублікували відео, створили сторінку у Facebook, а короткий виклад п'яти правил, рекомендованих аль-Шаріф для проведення кампанії 17 червня було опубліковано в блозі New York Times[25][26].

22 травня аль-Шаріф затримали повторно[23][24]. Журналісти почали ставити питання генеральному директору управління транспортом генерал-майору Сулейману аль-Ажлану щодо правил дорожнього руху для жінок. Аль-Ажлан заявив, що ці питання потрібно адресувати членам Консультативної ради Саудівської Аравії[27]. Громадська компанія RTBF припустила, що аль-Шаріф була засуджена до п'яти днів позбавлення волі[13].

У New York Times охарактеризували кампанію аль-Шаріф як «протестний рух», котрий влада Саудівської Аравії спробувала «швидко придушити»[5]. В Associated Press написали, що «саудівські власті застосували більш суворі, ніж належить, заходи до аль-Шаріф після того, як усвідомили, що її кампанія згуртувала молодь, що бажає змін» в контексті «арабської весни»[6]. Ці новинні організації пояснили такий довгий термін затримання аль-Шаріф страхом широкомасштабного протесту, що виник у саудівської влади[5][6]. Amnesty International оголосила аль-Шаріф в'язнем совісті і вимагала її негайного і повного звільнення[15].

На наступний день після арешту аль-Шаріф вже іншу жінку затримали за водіння в місті Ар-Рас. У машині з нею було ще дві жінки, її затримала дорожня поліція в присутності релігійної поліції. Жінку відпустили лише після того, як вона підписала документ відмови від водіння[28]. У відповідь на арешт аль-Шаріф ще кілька саудівських жінок опублікували відео, де керують автомобілем[6]. 26 травня за інформацією від Валіда Абдулхайра влада оголосила, що затримання аль-Шаріф триватиме до 5 червня 2011 року[6]. 30 травня аль-Шаріф умовно звільнили. Її адвокат Аднан аль-Салех повідомив, що її звинуватили в підбурюванні жінок до керування автомобілем та «створення громадської думки»[29]. Аль-Шаріф була звільнена під заставу[30], але з умовою явки та дачі свідчень у разі необхідності, заборони водіння автомобіля, заборони на спілкування з пресою[29]. Як можливі причини такого раннього звільнення аль-Шаріф, за версією The National (Абу-Дабі), зазначають лист, написаний аль-Шаріф на ім'я саудівського короля Абдулли, онлайн-петицію, подану 4500 саудитами на ім'я короля Абдулли і «вираз обурення саудівцями і критиками за кордоном із приводу того, що аль-Шаріф ув'язнена за дії, які не є ні кримінальним злочином, ні злочином проти моральності»[29].

15 листопада 2011 року аль-Шаріф подала протест у зв'язку з відмовою чиновників Генерального управління дорожнього руху Ер-Ріяда прийняти її заяву на отримання водійських прав[31][32]. 4 лютого 2012 року схожий позов подала Самар Бадаві[33][34].

Кампанія на захист ув'язнених жінок[ред. | ред. код]

Після звільнення з в'язниці 30 травня аль-Шаріф ініціювала кампанію в Твіттері під назвою «Faraj», покликану звільнити саудиток, філіппінок та індонезійок, які проживають в Саудівській Аравії, та ув'язнених в Ед-Даммамі за те, що вони «взяли в борг невелику суму грошей і не змогли повернути борг»[35]. Аль-Шаріф заявила, що ув'язнені жінки, переважно, є прислугою, продовжують перебувати у в'язниці після закінчення строків тюремного ув'язнення за неможливості сплати борг. Вона надала довідки 22 індонезійок і назвала імена чотирьох із них, вказавши при цьому розмір їх боргу. Аль-Шаріф закликала перерахувати пожертвування безпосередньо директору жіночої в'язниці Ед-Даммама, аби відшкодувати борги жінок і звільнити їх[36].

Посткампанія[ред. | ред. код]

23 січня 2012 року було помилково повідомлено про смерть аль-Шаріф в результаті ДТП в Джидді[37]. 25 січня The Guardian підтвердила, що насправді вона жива, а жертвою ДТП стала «невідома жінка, яка проживає в пустелі» та ніяк не пов'язана з рухом за водіння жінками[38].

В результаті арешту, за повідомленням аль-Шаріф, вона зазнала утисків з боку роботодавця в Aramco. Їй вдалося уникнути з'ясування відносин з приводу своєї поїздки в Норвегію для отримання премії Вацлава Гавела[11].

У грудні 2012 року аль-Шаріф розкритикувала ініціативу саудівської влади інформувати чоловіків за допомогою СМС про виїзд їх дружин або родичок за межі країни згідно з законом, за яким чоловіки є законними опікунами своїх дружин. «Цей, здавалося б, невеликий факт інформування через sms наводить на думку про більш масштабні проблеми зі всією системою опіки та піклування», — написала вона в Твіттері[39]. Коли в січні 2013 року король Абдулла вперше призначив жінок до Ради Саудівської Аравії, аль-Шаріф критикувала цю реформу, вказавши, що Рада все ще не є виборним органом та не може створювати законопроєкти[40].

У лютому привернула увагу міжнародної громадськості до справи п'ятирічної дівчинки Лами аль-Гамді, яку зґвалтував, побив і спалив її власний батько Файган аль-Гамді; він перебував в ув'язненні всього чотири місяці і сплатив штраф 200 000 риалів (50 000 доларів США)[41].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ FemBio database
  2. ↑ Manal al-Sharif. Manal Alsharif منال الشريف | Facebook. Архів оригіналу за 6 червня 2021. Процитовано 19 серпня 2011.
  3. ↑ аль-Шаріф, Манал, Саудівська жінка, що відважилася сісти за кермо, архів оригіналу за 29 червня 2016, процитовано 8 липня 2016
  4. ↑ а б в al-Huwaider, Wajeha (23 травня 2011). The Saudi woman who took to the driver's seat. France 24. Архів оригіналу за 23 травня 2011. Процитовано 23 травня 2011.
  5. ↑ а б в г MacFarquhar, Neil (23 травня 2011). Saudis Arrest Woman Leading Right-to-Drive Campaign. The New York Times. Архів оригіналу за 25 травня 2011. Процитовано 24 травня 2011.
  6. ↑ а б в г д Michael, Maggie (26 травня 2011). Saudi authorities extend detention of woman who defied ban on female drivers. Winnipeg Free Press/AP. Архів оригіналу за 26 травня 2011. Процитовано 26 травня 2011.
  7. ↑ The FP Top 100 Global Thinkers. Foreign Policy. 28 November 2011. Архів оригіналу за 28 грудня 2012. Процитовано 6 May 2012.
  8. ↑ Fifteen Minutes of Power: Women Who (Briefly) Rocked 2011. Forbes. 25 August 2011. Архів оригіналу за 5 травня 2012. Процитовано 6 May 2012.
  9. ↑ Women in the World: 150 Women Fearless Women (Photos). The Daily Beast. 8 March 2012. Архів оригіналу за 6 травня 2012. Процитовано 6 May 2012.
  10. ↑ Manal al-Sharif - 2012 TIME 100: The Most Influential People in the World. Time. 18 April 2012. Архів оригіналу за 14 серпня 2013. Процитовано 6 May 2012.
  11. ↑ а б Jamie Weinstein (14 травня 2012). Saudi woman driver: I was pressured out of my job for my activism. The Daily Caller. Архів оригіналу за 26 грудня 2018. Процитовано 16 травня 2012.
  12. ↑ а б Manal Al-Sharif - Computer Security Consultant II. LinkedIn. 2011. Архів оригіналу за 26 травня 2011. Процитовано 26 травня 2011.
  13. ↑ а б в г д Histoire du monde : le droit de conduire (French) . RTBF. 23 травня 2011. Архів оригіналу за 23 травня 2011. Процитовано 23 травня 2011.
  14. ↑ Сакр, Наомі (2008). Women and Media in Saudi Arabia: Rhetoric, Reductionism and Realities. British Journal of Middle Eastern Studies. 35 (3): 385—404. doi:10.1080/13530190802525197. Процитовано 4 жовтня 2013.
  15. ↑ а б Saudi Arabia urged to release woman arrested following driving campaign. Amnesty International. 24 травня 2011. Архів оригіналу за 25 травня 2011. Процитовано 25 травня 2011.
  16. ↑ Vivian Salama (11 травня 2013). Baby Steps Toward Women’s Rights in Saudi Arabia. The Daily Beast. Архів оригіналу за 22 грудня 2016. Процитовано 19 липня 2013.
  17. ↑ а б Saudi women make video protest [Архівовано 10 жовтня 2017 у Wayback Machine.] BBC. Tuesday 11 March 2008. Retrieved on 23 May 2010.
  18. ↑ а б Women Deliver 100: 26 - 50. Women deliver. 2011. Архів оригіналу за 23 травня 2011. Процитовано 23 травня 2011.
  19. ↑ 2008 Human Rights Report: Saudi Arabia. Держдепартамент США. 25 February 2009. Архів оригіналу за 23 травня 2011. Процитовано 23 травня 2011.
  20. ↑ Setrakian, Lara. «Saudi Woman Drives on YouTube.» ABC News. 10 March 2008. Retrieved on 23 May 2010.
  21. ↑ Buchanan, Michael (18 травня 2011). Saudi woman seeks to put women in the driving seat. BBC. Архів оригіналу за 29 травня 2011. Процитовано 29 травня 2011.
  22. ↑ а б Al-Shihri, Abdullah (21 травня 2011). Manal al-Sherif, Saudi Woman, Detained For Defying Driving Ban. Huffington Post/AP. Архів оригіналу за 23 травня 2011. Процитовано 23 травня 2011.
  23. ↑ а б в Saudi woman claims she was detained for driving [Архівовано 11 вересня 2013 у Wayback Machine.] on CNN.com, 22 травня 2011
  24. ↑ а б в Stewart, Catrina (23 травня 2011). Saudi woman arrested after defying driving ban. London: The Independent. Архів оригіналу за 23 травня 2011. Процитовано 23 травня 2011.
  25. ↑ Mackey, Robert (24 травня 2011). Saudi Woman's Driving Video Preserved Online. The New York Times. Архів оригіналу за 25 травня 2011. Процитовано 24 травня 2011.
  26. ↑ al-Nafjan, Eman Fahad (21 травня 2011). Manal Al Sherif. Архів оригіналу за 25 травня 2011. Процитовано 24 травня 2011.
  27. ↑ Lawmakers hold key to women’s driving: Al-Ajlan. Arab News. 23 травня 2011. Архів оригіналу за 23 травня 2011. Процитовано 23 травня 2011.
  28. ↑ Saudi woman caught driving in Qassim. Arab News. 24 травня 2011. Архів оригіналу за 25 травня 2011. Процитовано 24 травня 2011.
  29. ↑ а б в Murphy, Caryle (31 травня 2011). Saudi woman driver released from jail after nine days. The National. Архів оригіналу за 31 травня 2011. Процитовано 31 травня 2011.
  30. ↑ Detained Saudi woman driver to be freed on bail. France 24/AFP. 31 травня 2011. Архів оригіналу за 31 травня 2011. Процитовано 31 травня 2011.
  31. ↑ Abu-Nasr, Donna (4 February 2012). Saudi Woman Sues Traffic Agency for Refusing Driver's License. Bloomberg L.P. Архів оригіналу за 7 лютого 2012. Процитовано 6 February 2012.
  32. ↑ Saudi women defy driving ban. CNN. 17 June 2011. Архів оригіналу за 10 лютого 2012. Процитовано 8 липня 2016.
  33. ↑ Saudi women launch legal fight against driving ban. London: Daily Telegraph/AFP. 6 February 2012. Архів оригіналу за 7 лютого 2012. Процитовано 13 January 2012.
  34. ↑ Saudi women file lawsuit against govt. Press TV. 5 February 2012. Архів оригіналу за 8 лютого 2012. Процитовано 11 February 2012.
  35. ↑ Manal...from driving activist to prison activist. Emirates 24/7. 4 June 2011. Архів оригіналу за 4 червня 2011. Процитовано 5 June 2011.
  36. ↑ Manal moved by plight of detained housemaids. Arab News. 3 June 2011. Архів оригіналу за 5 червня 2011. Процитовано 5 June 2011.
  37. ↑ Saudi female driver defies ban, has fatal accident. AFP. 23 січня 2012. Архів оригіналу за 18 вересня 2012. Процитовано 25 січня 2012.
  38. ↑ Martin Chulov (25 січня 2012). Saudi woman driver reported killed in car crash is alive. London: The Guardian. Архів оригіналу за 1 лютого 2012. Процитовано 25 січня 2012.
  39. ↑ Minky Worden (25 грудня 2012). Text-message tattling. The Washington Post.  – за допомогою HighBeam Research (необхідна підписка). Архів оригіналу за 8 березня 2016. Процитовано 12 квітня 2013.
  40. ↑ Christine Hauser (12 січня 2013). Saudi king appoints women to advisory council for first time. International Herald Tribune.  – за допомогою HighBeam Research (необхідна підписка). Архів оригіналу за 25 березня 2016. Процитовано 12 квітня 2013.
  41. ↑ Saudis keep lid on rape scandals. Winnipeg Free Press.  – за допомогою HighBeam Research (необхідна підписка). 20 лютого 2013. Архів оригіналу за 19 березня 2016. Процитовано 12 квітня 2013.
Помилка цитування: Тег <ref>, визначений у <references>, не має атрибута назви.

Посилання[ред. | ред. код]

Вікіцитати містять висловлювання від або про: Манал аш-Шаріф
Довідкові видання
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Манал_аш-Шаріф&oldid=41180740