Муратова Кіра Георгіївна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Муратова Кіра)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Муратова.
Кіра Георгіївна Муратова
Кіра Муратова, 2006
Кіра Муратова, 2006
Кіра Муратова, 2006
Ім'я при народженні Кіра Георгіївна Короткова
Дата народження 5 листопада 1934(1934-11-05)
Місце народження Сороки, Румунське королівство
Дата смерті 6 червня 2018(2018-06-06) (83 роки)
Місце смерті Одеса, Україна[1]
Поховання Новоміське кладовище
Громадянство  Румунське королівство
 СРСР
 Україна
Alma mater Всеросійський державний інститут кінематографії (1959)
Професія кінорежисерка, сценаристка, кіноакторка
Кар'єра 1961 — 2018
Заклад Одеська кіностудія
Членство НСКУ
Нагороди
IMDb ID 0613645
CMNS: Кіра Георгіївна Муратова у Вікісховищі

Кі́ра Гео́ргіївна Мура́това (дівоче прізвище Коротко́ва; 5 листопада 1934, Сороки, Румунське королівство — 6 червня 2018, Одеса, Україна[2]) — радянська і українська[3][4][5][6][7] кіноактриса, сценарист і кінорежисер румунського/єврейського походження. Фільми Муратової неодноразово потрапляли під увагу цензури в Радянському Союзі, однак все одно Муратова зуміла проявити себе як один з корифеїв сучасного радянського кінематографу та починаючи з 1960 року зуміла збудувати надзвичайно успішну кінематографічну кар'єру.[8]

Серед найвизначніших робіт радянського періоду — фільми «Зміна долі» (1987) та «Астенічний синдром» (1989). Найвідоміший фільм післярадянського періоду — стрічка «Настроювач» (2004), яка стала справжньою сенсацією кількох міжнародних кінофестивалів. Її кінострічки також неодноразово потрапяли в список 100 найкращих українських фільмів.

У 1997 Муратова отримала почесне звання академіка Національної академії мистецтв України.[9] Народна артистка Української РСР (1990), лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка (1993) та Державної премії імені Олександра Довженка (2002).

Життєпис[ред. | ред. код]

Кіра Муратова, Перший Одеський міжнародний кінофестиваль

Народилася в Румунському королівстві у місті Сороки (нині територія Молдови) у родині Георгія Короткова (рос. Юрий Коротков, рум. Gheorghe Corotcov) та Наталії Скурту (рум. Natalia Corotcov-Scurtu;[10][11][12][13]). Батько Георгій Олександрович Коротков (1907—1941) за фахом був інженером, секретарем підпільного обкому компартії Румунії, загинув під час війни в складі партизанського загону, членом компартії була і його дружиа, яка взяла собі політичний псевдонім Скурту. Мати Наталія Іцківна Короткова-Скурту (1906—1981), яка народилася у єврейській сім'ї Іцка (Ісака) Резника, була лікарем-гінекологом, автором наукових книг, грала важливу роль у житті Румунії, працюючи у Міністерстві культури та Міністерстві охорони здоров'я. Померла у Бухаресті.[14]

У 1950-х роках Кіра Георгіївна переїхала з Бухареста, де вона проживала з батьками, до СРСР.

У 1952 році Муратова розпочала навчання на філологічному факультеті МДУ, але вже через рік у 1953 перевелася на режисерський факультет ВДІК (майстерня Сергія Герасимова і Тамари Макарової), який вона закінчила у 1959 році.[12] У 1961 році Кіра Муратова стала штатною режисеркою на Одеській кіностудії та разом із першим чоловіком Олександром Муратовим, з яким вони були одружені кілька років, зробила перші кроки у кінематографі як режисер. Дебютними кінороботами молодої сценаристки та режисерки стали у 1962-му році короткометражний фільм «Біля Крутого Яру» та у 1964-му — повнометражна стрічка «Наш чесний хліб», які вона поставила спільно з Олександром Муратовим.[12]

«Наш чесний хліб» — стрічка розповідає про українське село та піднімає дуже багато гострих соціальних питань: від патріотизму до проблеми батьків та дітей.

Фільм «Короткі зустрічі» став її першою самостійною роботою як режисерки. До нього ж вона написала і сценарій (у співавторстві з Леонідом Жуховицьким) та зіграла головну роль разом з Володимиром Висоцьким.[12]

1971 рік стає поворотним в режисерській кар'єрі Муратової. Її нова картина «Довгі проводи» викликала масу розбіжностей в Держкіно та з боку Одеської кіностудії (підсумком цих скандалів стали звільнення директора Одеської кіностудії і голови Держкіно України), і фільм було покладено на полицю. «Довгі проводи» спеціальною постановою ЦК Компартії України було заборонено на понад півтора десятиліття, а вийшов фільм у широкий прокат лише наприкінці 80-х. У 1987 році цей фільм отримав премію на Міжнародному кінофестивалі в Локарно.[12]Конфлікт на студії привів до того, що з Одеси Кіра Муратова, визнана чиновниками від кінематографа профнепридатною, переїхала до Ленінграда, де тривалий час працювала бібліотекаркою, лише наприкінці 70-х приступивши до роботи над своєю новою стрічкою. На Ленфільмі Муратова зняла картину «Пізнаючи білий світ».

В Ленінграді Муратова познайомилася з художником Євгеном Голубенком, який став її другим чоловіком і співавтором сценаріїв.

Піком опали Кіри Муратової став фільм «Серед сірих каменів», який в чорновому варіанті мав назву «Діти підземелля». Керівництво Держкіно України категорично зажадало прибрати з фільму ряд сцен. Із фільму повирізали шматки, які не влаштовували чиновників, тому Кіра Георгіївна відмовилася вказувати своє ім'я у титрах, а автором фільму вказали видуманого Івана Сидорова.

Лише до заходу сонця епохи Радянського союзу режисер зітхнула з полегшенням, отримавши можливість творити так, як підказує серце. З її легкої руки на екранах з'явилися «Зміна долі» та двосерійна драма із гострим соціальним відтінком «Астенічний синдром». Останній фільм спричинив фурор у колах критики і глядачів — і змістом, і композицією, і особливими прийомами подачі (одну частину знято на чорно-білу плівку, іншу на кольорову). Крім того, вперше у російському кіно постановник дозволив звучати з екрану нецензурної лексики. Втім, нападки на батьківщині пройшли тлом, адже головне, чого досягала Муратова — визнання за кордоном: робота здобула спеціальний приз журі Берлінського кінофестивалю. Таким чином, дев'яності та нульові стали для постановниці найбільш плідними, адже трохи більше ніж за 20 років роботи в незалежній Україні Кіра Муратова зняла такі фільми, як «Захоплення», «Три історії», «Чеховські мотиви», «Настроювач». У дев'яностих роках починається співпраця Кіри Муратової з акторкою Ренатою Литвиновою, яка зіграла в шести стрічках постановниці.

Справжньою подією кількох міжнародних кінофестивалів став фільм «Настроювач» (2004). В США «Настроювач», як частину ретроспективи фільмів Муратової, було представлено у 2005 році у різних містах, зокрема у Нью-Йорку в Film Society of Lincoln Center[15] та в Чикаго в Gene Siskel Film Center.[16]

У 2012 році режисерка створила свій останній, 22-ий фільм, «Одвічне повернення», прем'єра якого відбулася на VII Римському МКФ. У квітні 2013 року фільм став лауреатом російської національної кінопремії «Ніка» в номінації «Найкращий фільм СНД і Балтії», — шостої «Ніки» в нагородному списку Кіри Георгіївни.[17]

2017 року Кіру Муратову запрошено до складу Американської кіноакадемії, яка визначає володарів премії «Оскар».[18][19]

До кінця 1980-х років мала румунське громадянство, потім прийняла радянське та після розпаду СРСР — українське.

Померла 6 червня 2018 року в Одесі.

Творчість[ред. | ред. код]

«Короткі зустрічі»[ред. | ред. код]

У центрі сюжету стрічки — любовний трикутник, що складається з геолога Максима, його дружини Валентини та Наді, несподіваної коханки Максима. Занадто жирних акцентів на радянську дійсність часів «відлиги» Кіра Муратова не робить, максимально висмикуючи стрічку з тодішньої політичної та соціальної реальності. Звичайно, тема геологів в шістдесяті роки в СРСР була, що називається, модною, проте для самої суті стрічки, сценарну основу якого склали розповіді письменника Жуховицкого, це було вже не так уже й важливо.

«Короткі зустрічі» захоплюють інтимністю свого оповідання і відсутністю драматургійно прохідних моментів. Муратова зняла концентроване кіно, яке ні разу не скочується в сентиментальність і дидактику. Нерадянська сутність фільму проявляється ще й в тій відчутній, вибуховий навіть чуттєвості, яка присутня в загальних сценах Наді та Максима.

«Довгі проводи»[ред. | ред. код]

«Довгі проводи» абсолютно не намагаються ретушувати дійсність, і ярлик соцреалізму до цього фільму не може застосовуватися за замовчуванням. Історія матері, яка надмірно опікала свого сина, але у відповідь з його боку отримала лише невдячність, символічно зрівнюється з образом країни, держави, яка своїх громадян позбавило головного — свободи. Крізь щільну тканину особистого, побутового оповідання так і визирає безперечний авторський нонконформізм режисерки, тому нападки на фільм з боку держчиновників виглядають ще більш прозорими.

У самому фільмі головний акцент зроблено на образі Євгенії Устинової, син Саша все ж є героєм, який лише доповнює її. Сильна материнська любов до сина зробила її внутрішньо вразливою і в певні моменти сліпою, такою, що не помічає очевидної шкоди від власних методів виховання. При цьому в умовах радянської дійсності їй самій за визначенням не могло бути просто, оскільки мати-одиначка в СРСР була об'єктом очевидного засудження.

«Астенічний синдром»[ред. | ред. код]

«Астенічний синдром», що вийшов в період перебудови, надто загравати з глядачем натяками не збирається. Це гранично жорстке кіно констатує прийдешній розпад країни, фокусуючись на розпаді окремих особистостей. І розпад цей починається з неможливості чітко будувати комунікацію — ясна і зрозуміла мова перетворюється в нескінченний потік безглуздих, зайвих слів, будь-яка спроба діалогу обертається постійною лайкою. Муратова показує людей, занурених в постійний конфлікт — як з самими собою, від втоми та апатії, так і з іншими.

Вихід же з цього замкнутого кола конфліктних ситуацій можливий лише в разі виникнення будь-якої емпатії, проте ніхто з персонажів фільму навіть не прагне подолати власне патологічне погіршення душевного та фізичного стану. Найстрашніша сцена стрічки — в шкуродерні, де камера цілеспрямовано не йде від найжорстокіших моментів. Саме в цьому епізоді сконцентрована вся та дегуманізація, що стала фундаментом особистості «радянської людини».

«Чутливий міліціонер»[ред. | ред. код]

Нетипова картина в кар'єрі Кіри Муратової відкрила відлік її кінематографічних робіт у вільні та вкрай невиразні дев'яності. «Чутливий міліціонер» спочатку може здатися занадто інфантильною, награною і навіть знущальною картиною, оскільки час, в яке вийшов цей фільм, не давав можливості розслаблятися, тому що для багатьох гостро стояло питання банального виживання. Втім, саме такий художній контраст з реальністю за межами кадру і робить цей фільм таким, що запам'ятовується.

«Чутливий міліціонер» це міська казка, з усіма притаманними казкам умовностями. Це картина і про можливість неможливого в країні, де, здається, не може бути місце для віри в диво. Банальні речі начебто, але в тому, що вони можуть, як і раніше існувати в період первісного нагромадження капіталу, рекету і загального насильства, не вірилося практично нікому. І фільм Муратової саме про це — про можливість віри навіть в повній темряві.

«Чеховські мотиви»[ред. | ред. код]

Керівництво Держкіно України хотіло доручити зйомки екранізації класики Кірі Муратовій ще в 70-х роках, тоді їй пропонувалося взятися за «Княжну Мері» Михайла Лермонтова. Однак фільм не відбувся, в першу чергу через скандали навколо фільму «Серед сірих каменів». У нульових роках Муратова сама взялася за перенесення на екран творів Чехова, вибравши для стрічки найнеочевидніші його твори: оповідання «Важкі люди» та п'єсу «Тетяна Рєпіна». «Чеховські мотиви» акцентують надмірну глядацьку увагу на жаху повсякденності і посередності. Як людина створює своє оточення, так і оточення саме створює людину, або ж її руйнує — в залежності від ситуацій. Стрічка на прикладі долі Тетяни Рєпіной і Петра показує цю нестерпну вразливість людей від тих, хто є їх близькими або просто друзями чи партнерами. Власне, неможливість повної свободи присутня й у цій картині як одна з генеральних тем.

«Настроювач»[ред. | ред. код]

Книга «Нариси кримінального світу царської Росії» Аркадія Кошки перетворена була Кірою Муратовою в стильний, іронічний фільм, який починається як мелодрама, а завершується як справжня трагедія людини, що змогла в якийсь момент переступити не тільки через себе, але і через інших. Кіра Муратова зробила свій фільм споглядальним і неквапливим, максимально зосередившись на деталях розповіді й точному, прискіпливо психологічному малюнку героїв стрічки.

Фільмографія[ред. | ред. код]

Режисер-постановник:

Громадянська позиція[ред. | ред. код]

Мала проукраїнську позицію. Виступала проти російської агресії у 2014 році супроти України, підтримувала Євромайдан, проте погоджувалась на анексію Криму.[20][21][22][23][24][25][26]

Премії і нагороди[ред. | ред. код]

Хронологічний список нагород режисерки:[27]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Русланович Г. Г. Українська правда / за ред. М. С. Хайретдинівна — 2000.
  2. ↑ Померла Кіра Муратова [Архівовано 12 червня 2018 у Wayback Machine.] — Українська правда, 6 червня 2018
  3. ↑ Taubman, Jane A. «The Cinema of Kira Muratova [Архівовано 21 листопада 2021 у Wayback Machine.].» The Russian Review, vol. 52, no. 3, 1993, pp. 367—381. (англ.)
  4. ↑ Roberts, Graham. (1999). The Meaning of Death: Kira Muratova's Cinema of the Absurd [Архівовано 21 листопада 2021 у Wayback Machine.]. // B. Beumers (Ed.). Russia on Reels: The Russian Idea in Post-Soviet Cinema. London: I.B.Tauris. 220 p.: pp. 144—160. (англ.)
  5. ↑ Women and Russian film: The films of Kira Muratova // David C. Gillespie (2003). Russian Cinema. Harlow. UK, and New York: Longman. с. 92-102. ISBN 978-1-317-87412-6. Архів оригіналу за 1 серпня 2021. Процитовано 1 серпня 2021. (англ.)
  6. ↑ Kira Muratova: The Zoological Imperium [Архівовано 24 січня 2022 у Wayback Machine.] // Ненсі Конді[en] (2009). The Imperial Trace: Recent Russian Cinema. Oxford University Press. с. 115—140. ISBN 978-0199710546. (англ.)
  7. ↑ Муратова Кіра Георгіївна [Архівовано 14 червня 2018 у Wayback Machine.] // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.
  8. ↑ Muratova, Kira 1934—2018 (Kira Georgievna Korotkova) [Архівовано 2 березня 2022 у Wayback Machine.]. encyclopedia.com. 2018 (англ.)
  9. ↑ М. В. Юр. Муратова Кіра Георгіївна [Архівовано 2 жовтня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2010. — Т. 7 : Мл — О. — С. 134. — ISBN 978-966-00-1061-1.
  10. ↑ Illegal Communist Movement in Prewar Romania [Архівовано 10 липня 2020 у Wayback Machine.]: Natalia Reznic Korotkova (1906—1981).
  11. ↑ Viața și moartea unui comunist basarabean Iuri Korotkov, tatăl Kirei Muratova. Архів оригіналу за 3 січня 2020. Процитовано 1 серпня 2021.
  12. ↑ а б в г д Jane Taubman. Kira Muratova [Архівовано 12 серпня 2020 у Wayback Machine.]. New York: I.B. Tauris. 2005. 168 p. ISBN 9781850434092 (Kinofiles Filmaker's Companion Series #4) (англ.)
  13. ↑ Kira Muratova. The More Things Change …. filmmuseum.at/en/. 2019 (англ.)
  14. ↑ Юлія Попович.Життя і смерть бессарабського комуніста. Юрій Коротков, батько Кіри Муратової Observatorcultural.14-07-2017
  15. ↑ Сміливий погляд Кіри Муратової [Архівовано 14 червня 2018 у Wayback Machine.] — журнал «Кіно-театр», 2005:#3
  16. ↑ Weird and Wild (on Kira Muratova) — Chicago Reader, 6.05.2005 (дзеркало [Архівовано 14 червня 2018 у Wayback Machine.]) (англ.)
  17. ↑ Кіра Муратова // НСКУ, 2018
  18. ↑ Український режисер стала членом журі кінопремії «Оскар» [Архівовано 29 червня 2017 у Wayback Machine.] — espreso.tv, 29 червня 2017
  19. ↑ Film Academy Invites Record 774 New Members, From Gal Gadot To Betty White // Deadline, 28 червня 2017 (англ.)
  20. ↑ [https://m.colta.ru/articles/society/2458-kira-muratova-ya-mogla-by-vyskazat-lichnye-pretenzii-k-ukraine-no-ya-ih-ne-imeyu Отдать Крым — пусть успокоятся! Невозможно противостоять такой сильной армии
  21. ↑ Кіра Муратова: Боротьба за територію — огидна! Відчепіться від України! [Архівовано 6 червня 2018 у Wayback Machine.] — Українська правда. Життя, 14 квітня 2014
  22. ↑ Кіра Муратова про агресію Росії: Облиште Україну в спокої! [Архівовано 6 червня 2018 у Wayback Machine.] — TheInsider, 14 квітня 2014
  23. ↑ Муратова про події в Україні: Недобре, коли сильний пригнічує слабкого, свідомо знаючи, що він сильніший [Архівовано 12 червня 2018 у Wayback Machine.] — espreso.tv, 14 квітня 2014
  24. ↑ Кіра Муратова: «Я з Майданом» [Архівовано 6 червня 2018 у Wayback Machine.] — Урядовий кур'єр, 21 березня 2014
  25. ↑ Режисер Кіра Муратова: Я на боці цього народу, я з Майданом [Архівовано 2 березня 2021 у Wayback Machine.] — ТСН, 21 березня 2014
  26. ↑ Кіра Муратова про новини з Майдану: Я добре розбираюсь в монтажі [Архівовано 7 червня 2018 у Wayback Machine.] // Tochka.net, 20 березня 2014
  27. ↑ Кіра Муратова [Архівовано 14 липня 2014 у Wayback Machine.] на сайті Національної академії мистецтв України, 2018
  28. ↑ Відзнаки фонду — «ІНТЕЛЕКТУ НАЦІЇ» [Архівовано 7 червня 2018 у Wayback Machine.] // «День», 19 серпня 2000
  29. ↑ Кінорежисерові Кірі Муратовій присвоєно звання «Почесний громадянин міста Одеси» [Архівовано 18 жовтня 2017 у Wayback Machine.] // Одеська міська рада, Департамент інформації та зв'язків з громадськістю. 27.07.2017

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Вікіцитати містять висловлювання від або про: Муратова Кіра Георгіївна
Перегляд цього шаблону
  Про аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво
Генеалогія та некрополістика
Тематичні сайти
Словники та енциклопедії
Довідкові видання
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Муратова_Кіра_Георгіївна&oldid=42664705