Операції ВМФ Великої Британії на Балтиці (1918—1919)
Війна за незалежність Естонії Війна за незалежність Латвії Громадянська війна в Росії | |||||||
---|---|---|---|---|---|---|---|
Операції ВМФ Великої Британії на Балтиці | |||||||
Британські кораблі у Копорській затоці. Жовтень 1919 | |||||||
Координати: 58°37′ пн. ш. 20°25′ сх. д. / 58.617° пн. ш. 20.417° сх. д. | |||||||
| |||||||
Сторони | |||||||
РРФСР |
Королівський ВМФ Великої Британії ВМС Естонії ВМС Латвії ВМС Фінляндії | ||||||
Командувачі | |||||||
•Кузьмін М. М. • Раскольніков Ф. Ф. • Галлер Л. М. •Зарубаєв С. В. |
•Александр-Сінклер •Кован Волтер •Егар Август •Пітка Йоган | ||||||
Військові сили | |||||||
Балтійський флот • ДОТ 2 лінкори крейсер 8 есмінців 7 підводний човен 2 мінні загороджувачі 8 тральщиків 6 сторожових кораблів |
• Royal Navy 1 ескадра легких крейсерів 4 ескадра легких крейсерів 4 флотилія есмінців 7 флотилія підводних човнів авіаносець «Вінідіктів» монітор «Еребус» | ||||||
Втрати | |||||||
лінкор «Андрій Первозванний» крейсер «Олег» плавбаза «Пам'ять Азова» есмінці «Гавриїл» • «Свобода» • «Константин» «Автроїл» здався «Спартак» здався 483 моряків загинуло 251 полонених |
крейсер «Кюрасао» пошкодж. «Кассандра» есмінці «Вітторіа» підводний човен • HMS L55 тральщики • HMS Gentian • HMS Myrtle торпедні човни СМВ-24 • СМВ-62 • СМВ-79 107 моряків загинуло 9 полонених 23 загинуло • 3 збв |
Операції ВМФ Великої Британії на Балтиці (1918—1919) (англ. British campaign in the Baltic (1918-19) — проводились в ході війн за незалежність Естонії, Латвії і Громадянської війни в Росії з метою підтримки цих молодих незалежних держав і Білого Руху в Росії у першочерговому завданні встановлення контролю над Петроградом. Операція Королівського ВМС Великої Британії «Червоний шлях» (англ. Operation Red Trek)[1] була частиною низки операцій країн Антанти і їхніх союзників проти поширення більшовизму на теренах колишньої Російської імперії.
Після підписання перемир'я 11 листопада 1918 Антанта дозволила німецьким підрозділам залишатись в регіоні задля стримування просування більшовицьких загонів з Росії, дозволивши у Латвії формування підрозділів територіальної оборони, зокрема підрозділів німецького корпусу добровольців (нім. Freikorps), підрозділів Ландсверу (нім. Baltische Landeswehr). Після встановлення про-німецького уряду у квітні 1919 внаслідок збройного заколоту Антанта наказала покинути Латвію німецьким підрозділам, які у липні були розбиті естонсько-латвійськими підрозділами за підтримки Великої Британії. На 1920 були укладені мирні угоди поміж Естонською Республікою, Латві́йською Респу́блікою і Росією. План відносно підтримки Білого руху не було реалізовано.
Історія[ред. | ред. код]
Кораблі Балтійського флоту дістались в руки більшовиків і становили певну загрозу для держав регіону Балтики, беручи участь у наступі загонів більшовиків у Латвії, Естонії. Вони підтримували свої частини вогнем, висаджували десанти, виставляла мінні загородження. Одночасно значна частина офіцерів флоту загинула з рук матросів, чи перебувала у Білому русі. На 15 листопада 1918 було створено «Действующий отряд» (ДОТ)[2] для підтримки військових операцій. У нього увійшли усі боєздатні кораблі флоту:
- 2 лінкори «Петропавловськ», «Андрій Первозванний»[3]
- крейсер «Олег»[4]
- 8 есмінців «Азард»[5] • «Гавриїл»[6] • «Гайдамак» • «Всадник» • «Уссуриец» • «Амурець» • «Миклуха Маклай»
- 7 підводних човнів «Тур» • «Тигр»[7] • «Пантера»[8] • «Вепрь»[9] • «Волк»[9] • «Ягуар»[9]
- мінні загороджувачі «Нарова»[10], «Урал»[11]
- дивізіони тральщиків: 1 дивізіон «Невод» • «Китобой» • «Якорь» • «Гарпун». 2 дивізіон «Запал» • «Ударник» • «Клюз» • «№ 24»
- дивізіон сторожових кораблів «Куниця» • «Соболь» • «Горностай» • «Хорек» • «Ласка» • «Видра»
Британська ескадра[ред. | ред. код]
Задля реалізації плану до прибережної акваторії Балтики, портів Естонії, Латвії у листопаді 1918 було надіслано кораблі королівського флоту під командуванням контр-адмірала Едвіна Александр-Сінклера[12]: 5 легких крейсерів, 9 есмінців, транспортного корабля, тральщиків. Вони зайшли до Лієпаї, де передали латвійським частинам гвинтівки, поповнили запаси вугілля і попливли до Таллінна. У ніч з 4/5 грудня крейсер «Кассандра» підірвався на міні з часів Першої світової війни і затонув. Загинуло 17 членів екіпажу. Решту екіпажу врятували есмінці HMS Westminster[13] та HMAS Vendetta, що підійшов до борту крейсера. До Таллінна кораблі привезли спорядження, війська з дозволом їхньої підтримки наскільки їхні гармати були спроможні. Завдяки їхньому прибуттю естонські кораблі здійснили декілька десантувань в тилу окупаційних військ.
Бойові дії[ред. | ред. код]
Звільнення Естонії[ред. | ред. код]
26 грудня есмінці «Спартак» з командуючим Ф. Ф. Раскольниковим і «Автроїл» вийшли в море для обстрілу Таллінна, що за задумом мало б розпочати повстання робітників. «Спартак» обстріляв острів Найссаар, що прикривав з моря Таллінн. З острова повідомили про появу есмінця, який захопив фінський корабель і відправив його до Кронштадту. На його перехоплення вийшло два англійські крейсери і два есмінці. Під час переслідування «Спартак» сів на мілину, а при підході англійських кораблів спустив прапор. На ньому було знайдено чимало документів з планами діяльності кораблів ДОТ.
О 11.00 годині 27 грудня біля Таллінна «Автроил» помітили два англійські есмінці і крейсер. При першому пострілі він без бою здався. Згідно декотрих джерел при спробі втечі на ньому відбувався черговий мітинг. За два дві було захоплено два есмінці і 251 моряк, з яких 46 полонених під поруку перейшли до ВМФ Естонії, Білої армії. У Таллінні їх передали ВМФ Естонії[14]. Комісарів Ф. Раскольнікова і Нинюка з «Автроила» за посередництвом Червоного Хреста Данії обміняли на полонених англійців. До кінця Громадянської війни кораблі Балтійського флоту не виходили далі острова Гогланд . Спеціальна комісія вину за втрату двох есмінців поклала на командувача морськими силами Балтійського флоту, адмірала C. Зарубаєва[ru] і не побачила вини В. Альтфатера і Ф. Раскольнікова[en].
Тим часом загони більшовиків підходили до Риги і уряд на початку січня евакуювався на кораблях англійської ескадри до Лієпаї. Одночасно було вирішено замінити ескадру Александра-Сінклера більш потужною контр-адмірала Волтера Кована[en], що прибула 5 січня до Копенгагену і далі до Таллінну. 18 січня 1919 за підтримки флоту був висаджений десант і взята Нарва. 7-а армія РСЧА[ru] була відкинута до Пскову, у полон потрапило до 600 її вояків.
Наступ Північного корпусу[ред. | ред. код]
З 26 квітня естонський і англійський флоти розпочали мінування Фінської затоки, острова Гогланд . У травні сили Білої армії прорвали фронт біля Нарви і розпочали наступ на Псков. 13 травня на міні біля Таллінну підірвався крейсер «Кюрасао», який з великими труднощами повернувся до Англії. 23 травня на підтримку підійшли крейсер «Драгон», флотилія підводних човнів з плавбазою. 28 травня кораблі ДОТ отримали наказ підтримати відступаючі частини РСЧА у Копорській затоці[ru], де вони вступили у перестрілку з англійськими кораблями, що повторилось 1 червня. 16 червня при бойовому траленні Фінської затоки підірвались два британських тральщики. 4 липня есмінці «Азард», «Гавриїл» невдало атакував о 17.37 підводний човен L55[en], який при відході течія занесла на мінне загородження, де він підірвався і затонув з екіпажем.
У надії на підтримку англійських кораблів 13 червня розпочалось повстання на форті «Красная горка»[ru], батарей "Серая лошадь"[ru], але контрадмірал Волтер Кован обмежився закликом до кораблів Балтійського флоту здаватись, а Північний корпус[ru] дізнався про повстання вже після його придушення.
У середині червня до фінського порту Терійокі прибуло два торпедні катери комондора Августа Егара. У ніч 17/18 червня катер HM CMB 4[en] вийшов проти крейсера «Олег» і двох есмінців, що патрулювали недалеко порту. Єдиною торпедою о 4.00 він торпедував «Олега», який затонув через 12 хв. (5 моряків загинуло, 5 поранено), а катер без пошкоджень повернувся назад.
На 30 червня з Великої Британії прибуло ще чотири крейсери «Данае», «Делі», «Донтлесс», «Каледон», транспорт з мінами, 3 липня авіаносець «Віндіктів»[en] з 12 літаками, який сів на мілину і впродовж місяця не брав участі у бойових діях. З липня розпочались атаки британських літаків, а 30 липня прибуло 7 торпедних човнів до флотилії Егара.
Боротьба за Ригу[ред. | ред. код]
За наказом головнокомандувача Йохана Лайдонера 21 червня естонські кораблі направили до Ризької затоки на допомогу легальній владі, розпочавши 30 червня обстріл фортів у гавані Риги. До 3 липня кораблям, висадженому ними десанту вдалось зламати опір ландсверу.
Підводні човни[ред. | ред. код]
З 10 липня у Копорській затоці підводний човен «Волк» безуспішно спробував атакувати англійські кораблі. 23 липня сюди направився підводний човен «Пантера», який випустив дві торпеди по англійських підводних човнах, а ті по ньому. 27 липня «Вепрь» виявили британські есмінці. Вони її пошкодили, але підводному човну вдалось повернутись до Кронштадту.
Кронштадт[ред. | ред. код]
З 1 серпня 1919 англійські літаки розпочали регулярні атаки Кронштадту. На підтримку Північно-Західної армії контр-адмірал Кован вирішив здійснити атаку на Кронштадт авіацією, торпедними човнами. Метою було знищення двох лінійних кораблів, крейсерів, причому кожен з катерів 1-5 отримав чітке завдання по знищенні певного корабля, катери 6-7 повинні були підстрахувати першу групу катерів, а № 8 атакувати черговий есмінець на рейді. Літаки повинні були відвернути увагу від атаки катерів. у ніч з17/18 серпня катери вийшли в море, але катер № 3 зупинився через поломку мотора. О 3.45 розпочалась атака літаків, що пошкодили танкер «Татьяна», есмінець «Гавриил»[6].
Близько 4.00 катер № 1 атакував плавбазу «Память Азова», що отримала 2 торпедні попадання і сіла на ґрунт. Катер № 2 торпедував лінкор «Андрій Первозванний», що більше не відновлювався. Катер № 4 був пошкоджений при вході до гавані, загинув його капітан і атака лінкору «Петропавловск» була безуспішною. Катер № 5 був пошкоджений і почав відступ входу в гавань. на зворотній дорозі взяв на буксир катер № 3. Катер № 6 на виході з гавані протаранив катер № 1, що затонув. Під час рятування його екіпажу загинув командир катера № 6. Його замісник випустив безрезультатно дві торпеди по есмінцю «Гавриил», через стрільбу з якого катер загорівся і затонув. Їх намагався врятувати катер № 7 після безрезультатної атаки гавані, але через сильний обстріл відійшов. Катер № 8 з мілини випустив по «Гавриилу» торпеду, що вдарилась об ґрунт і вибухнула. Через це катер затонув.
Британські сили понесли втрати через невиконання первісного плану по торпедуванні в першу чергу есмінця «Гавриїл». Втрати кораблів у гавані були викликані у першу чергу відсутністю елементарного бонового протиторпедного, протикатерного захисту. У наступні дні продовжувались авіаційні бомбардування Кронштату (3-4 щоденно). 21 серпня на міні підірвався тральщик Балтфлоту, якому вдалось повернутись на базу. 31 серпня Чичерін Г. В. запропонував естонцям провести перемовини, що завершились у вересні безрезультатно. Одночасно 31 серпня у Копорській затоці підводний човен «Пантера»[ru] торпедував есмінець «Вітторіа», що стояв на якорі. Отримавши 1 торпедне попадання, британський корабель затонув.
Бойові дії у вересні[ред. | ред. код]
Впродовж вересня обидві сторони займались ставленням мінних загороджень, обстрілом узбережжя. 4 вересня есмінець «Верулам» підірвався на міні і затонув. Того ж дня міноносець «Свобода» був пошкоджений бомбами з британських літаків. При щоденних бомбардуваннях Кронштадту були пошкоджені доки, пароплав, панцирник «Заря Свободы»[15] (3 жовтня). З 20 жовтня на фронті встановилось тимчасове затишшя.
Наступ Північно-Західної армії[ред. | ред. код]
Наступ розпочався 28 вересня, а 9 жовтня англійські кораблі прибули до Риги для підтримки наступу латвійського війська. Естонський флот здійснив декілька вдалих десантних операцій у тилах стрімко відступаючої РСЧА. 20 жовтня сили біло армії підійшли найближче до Петрограду, де їх обстріляли кораблі Балтфлоту. 21 жовтня з Кронштадту вийшли есмінці «Гавриил», «Свобода», «Константин», «Азард» для постановки мін у Копорській затоці, де вони вночі потрапили на мінне поле. О 5.48 підірвався «Гавриил», о 5.50 «Константин»[16] і «Свобода»[17]. З першого за 20 хвилин врятувалось 19 моряків, другий переломався навпіл і відразу затонув, з третього за декілька хвилин встигло врятуватись 6 осіб). Останній у строю «Азард» 15 хвилин виходив з мінного поля заднім ходом. Загинуло 485 моряків. Слідча комісія виявила декотрі порушення у плануванні операції, визнавши правильними дію капітанів загиблих кораблів. Згодом Корнатовский М. А.[ru] писав, що офіцери кораблів мали домовленість про здачу кораблів англійському флоту, але по волі випадку вони потрапили на мінне поле.
Для атаки форту «Краснофлотский» «Красная горка»[ru] був викликаний монітор «Еребус», який 27 жовтня випустив близько 30 набоїв калібром 381,0 мм. Через погану видимість і вичерпання боєзапасу він відійшов у море. 29 жовтня британські крейсери обстріляли батареї РСЧА у Копорській затоці, а есмінець «Азард» був пошкоджений авіабомбою. 30 жовтня HMS «Erebus» повторно обстріляв форт «Краснофлотский», випустивши 30 набоїв. Британські та естонські кораблі підтримували контратаки Північно-Західної армії. 4 листопада британські кораблі в останній раз здійснили обстріл позицій РСЧА.
З кінця листопада тральщики Балтфлоту неодноразово робили спроби розчистки фарватеру біля Кронштадту, але кожного разу їх відганяли ворожі літаки. При траленні фарватеру 10-14 було знищено 5 мін. В останній раз вони вийшли в море 29 листопада, після чого вернулись до Кронштадту для зимівлі.
Завершення місії[ред. | ред. код]
У грудні 1919 відбулась евакуація британських сил з Фінляндії. Після 25 грудня у регіоні залишили два легкі крейсери і 4-у флотилію есмінців, що з Копенгагена виходили для патрулювання моря біля узбережжя Естонії, Латвії. 16 січня 1920 уряд вирішив зняти блокаду, а у квітні припинити бойові дії Королівського флоту на Балтиці. На той час 31 грудня було підписано перемир'я поміж Естонією і РСФСР, а 2 лютого підписано мирну угоду.
Джерела[ред. | ред. код]
- Bennett, Geoffrey (1964). Cowan's war: the story of British naval operations in the Baltic, 1918—1920. London: Collins. OCLC 51700397 (англ.)
- Republished as: (2001) Freeing the Baltic. Edinburgh: Birlinn. ISBN 1-84341-001-X (англ.)
- Jackson, Robert (2007). Battle of the Baltic. Barnsley: Pen & Sword Maritime. ISBN 978-1-84415-422-7 (англ.)
- Kinvig, Clifford (2006). Churchill's Crusade: The British Invasion of Russia 1918—1920. Hambledon Continuum. ISBN 1-85285-477-4 (англ.)
- Kettle, Michael (1992). Churchill and the Archangel Fiasco. Minneapolis: Univ. of Minnesota Press. ISBN 0-415-08286-2 (англ.)
- «British-Bolshevik Navy Actions». Naval History.net (англ.)
- Ben Nimmo. «The forgotten fleet: the British navy and Baltic independence». The Baltic Times. Retrieved 2009-05-16 (англ.)
Посилання[ред. | ред. код]
- The forgotten fleet: the British navy and Baltic independence (англ.)
- http://www.naval-history.net/ (англ.)
- Winkleigh — Her Sons and Heroes The Story of Captain Gordon Charles Steele VC (англ.)
- RUSSIAN BOLSHEVIK WATERS 1919 (англ.)
- Churchill and the Baltic, Part I: 1918—1931 (англ.)
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Churchill and the Baltic, Part I: 1918—1931(англ.)
- ↑ Действующий отряд кораблей Балтийского флота (рос.)[ru]
- ↑ Андрей Первозванный (броненосец) (рос.)[ru]
- ↑ Олег (бронепалубный крейсер) (рос.)
- ↑ Азард (эсминец) (рос.)[ru]
- ↑ а б Гавриил (эсминец) (рос.)[ru]
- ↑ Тигр (подводная лодка) (рос.)[ru]
- ↑ Пантера (подводная лодка) (рос.)[ru]
- ↑ а б в Подводные лодки типа «Барс» (рос.)[ru]
- ↑ Генерал-Адмирал (крейсер) (рос.)[ru]
- ↑ Урал (минный заградитель) (рос.)[ru]
- ↑ Edwyn Alexander-Sinclair (англ.)[en]
- ↑ HMS Westminster (L40) (англ.)
- ↑ А. Валдре, Н. В. Митюков. Одиссея балтийских эсминцев // Гангут. — 2007. — № 45—46. — ISBN 5-85875-052-4 (рос.)
- ↑ Император Александр II (броненосец) (рос.)[ru]
- ↑ Константин (эсминец) (рос.)[ru]
- ↑ Владимир (эсминец) (рос.)[ru]