Павел Марія Сапега

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця стаття містить правописні, лексичні, граматичні, стилістичні або інші мовні помилки, які треба виправити. Ви можете допомогти вдосконалити цю статтю, погодивши її із чинними мовними стандартами.
Павел Марія Сапега
Народився 17 травня 1900(1900-05-17)[3]
Седлисько, Гміна Любича-Королівська, Томашівський повіт, Люблінське воєводство, Республіка Польща[2]
Помер 1987[1][2]
Мюнхен, ФРН[2]
Поховання Флоренція[2]
Рід Сапіги
Батько Павел Сапіга[4][2]
Мати Matilde Paula Prinzessin zu Windisch-Grätzd[4][2]
У шлюбі з Virgilia Petersond[2]
Діти Maria Krystyna Sapiehad[4][5] і Nicolas Sapiehad[4][5]
Нагороди
Лицарський Хрест ордена Відродження Польщі

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Сапіга.
У Вікіпедії є статті про інших людей з таким ім'ям: Павел Сапіга.

Павел Марія Сапега[6] (17 травня 1900 р., Седлисько — 1987 р., Мюнхен) — офіцер Війська Польського ІІ РП, підполковник армії США, контррозвідник.

Біографія[ред. | ред. код]

Він був сином Павела (1860—1934), онука Адама Сапеги, обличчя якого бачить князь Вітовт на картині Яна Матейка «Грюнвальдська битва».[6] Брав участь у польсько-більшовицькій війні, під час якої був важко поранений у битві під Замостям. Після війни залишився в армії.

Був підвищений до звання підпоручникакавалерійського резерву з вислугою років 1 січня 1920 року[7][8]. У 1923, 1924 роках був офіцером запасу 8-го полку уланів у Кракові[7][8]. У 1934 році, як резерв, він був приписаний до Офіцерського штабу округу № V як офіцер, призначений для використання під час війни, а потім залишився в звітах Окружного штабу Додатків Тарновських Гур[9].

Він був чоловіком Вірджилії Петерсон, доньки американського невролога та психіатра з Нью-Йорка, голови Американської неврологічної асоціації, батьком Марії Кристини та Миколая Фридерика — відомого фотографа. Батьки Павела-молодшого не були задоволені вибором сина. Лише мати Павла, Матильда Сапежина, приїхала до Лондона на весілля влітку 1933 року. Батько залишився вдома, посилаючись на погане самопочуття як виправдання.[6]

У 1920-х роках навчався у Франції. У 1931—1936 роках він був директором Концерну шахт і хімічних заводів, що належав його німецькому двоюрідному брату Едгару Генкелю фон Доннерсмарку в Тарновських Гурах у Верхній Сілезії. У 1933—1936 роках він жив із дружиною та дочкою в палаці в Карлушовці, що належав родині фон Доннерсмарків (сьогодні частина міста Тарновські Гури). У 1934 році Павел-старший помер, і його син перебрав управління маєтком площею 5000 гектарів у Седлиську, розділивши його нові обов'язки з роботою в концерні. У 1936 році він і його сім'я переїхали назавжди до Седлиська, після того, як компанію німецького двоюрідного брата захопили нацисти[6]. У 1930-х роках адвокатом Павела Сапіги був доктор Юліуш Бардах, син Теофіла і батько Вітольда, який працював у Раві Руській[10].

У вересні 1939 року Павела мобілізували, а Віргілія залишилася в маєтку. Під час німецьких бомбардувань разом з дітьми та прислугою втекла до лісу. Вона дала притулок 180 особам у маєтку — дружинам і дітям офіцерів, які на другому тижні війни пішки дійшли до Седлиська із Великопольщі. Після вторгнення Росії до Польщі, 17 вересня 1939 року, Павел перевіз свою родину до Львова, а згодом через Румунію та Францію вони потрапили до США[6]. Там він вступив на службу в армію США. Після закінчення Другої світової війни, як і решта Сапіг, мусив залишитися на Заході, продовжуючи військову кар'єру до 1950 року (брав участь у Корейській війні). У 1960-х роках був резидентом контррозвідки США в Афінах у званні підполковника. Шлюб з Вірджилією не тривав вічно, вони розлучилися в 1950 році[6].

Павел Сапіга-молодший ніколи не втрачав зв'язків із країною, допомагаючи в багатьох дослідженнях історії власної родини, напр. в біографії свого власного прапрадіда Олександра Сапіги.

3 травня 1977 року президент Республіки Польща в екзилі нагородив його Лицарським хрестом Ордена Відродження Польщі[11].

Посилання[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б NUKAT — 2002.
  2. ↑ а б в г д е ж и Гісторыя Сапегаў : жыццяпісы, маёнткі, фундацыі — Мінск: Віктар Хурсік, 2017. — С. 113. — 586 с. — ISBN 978-985-7025-75-6
  3. ↑ Pas L. v. Genealogics.org — 2003.
  4. ↑ а б в г Lundy D. R. The Peerage
  5. ↑ а б Гісторыя Сапегаў : жыццяпісы, маёнткі, фундацыі — Мінск: Віктар Хурсік, 2017. — С. 115. — 586 с. — ISBN 978-985-7025-75-6
  6. ↑ а б в г д е [1], Anna Mieszczanek, "Przedwojenni" 
  7. ↑ а б Rocznik Oficerski, 1923.
  8. ↑ а б Rocznik Oficerski, 1924.
  9. ↑ Rocznik Oficerski Rezerw, 1934.
  10. ↑ Od Holocaustu do Hollywood. Kraków: Wydawnictwo Literackie. 2004. с. 11, 28. ISBN 83-08-03549-3.
  11. ↑ Komunikat o nadaniu Orderu Odrodzenia Polski (PDF). Dziennik Ustaw Rzeczypospolitej Polskiej: 28. Nr 4 z 31 grudnia 1977. Архів оригіналу (PDF) за 2 грудня 2020. Процитовано 3 лютого 2023.

Бібліографія[ред. | ред. код]

  • Rocznik Oficerski 1923. Warszawa: Ministerstwo Spraw Wojskowych. 1923.
  • Rocznik Oficerski 1924. Warszawa: Ministerstwo Spraw Wojskowych. 1924.
  • Rocznik Oficerski Rezerw 1934. Warszawa: Ministerstwo Spraw Wojskowych. 1934.
  • [2], Jerzy Skowronek, "Z magnackiego gniazda do napoleońskiego wywiadu--Aleksander Sapieha" 
  • [3], Matylda Sapieżyna, Maria Rydlowa, Maria Osterwa-Czekajowa, Andrzej Stańczyk, Etelka Kamocka, "My i nasze Siedliska" 
  • [4], Virgilia Peterson, "Polish profile" 
Перегляд цього шаблону
  Генеалогія та некрополістика
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Павел_Марія_Сапега&oldid=39895240