Провулок Людмили Гурченко

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Провулок Людмили Гурченко
Харків
Місцевість Центр
Район Шевченківський район
Назва на честь Л. М. Гурченко
Колишні назви
Харинський, Саммеровський провулок
Загальні відомості
Протяжність 110 м
Координати початку 49°59′45″ пн. ш. 36°13′47″ сх. д. / 49.995972° пн. ш. 36.229806° сх. д. / 49.995972; 36.229806
Координати кінця 49°59′48″ пн. ш. 36°13′46″ сх. д. / 49.996889° пн. ш. 36.229694° сх. д. / 49.996889; 36.229694
поштові індекси 61057
Транспорт
Найближчі станції метро Історичний музей, 380 м
Рух двосторонній
Будівлі, пам'ятки, інфраструктура
Будівлі від № 1 до № 10
Архітектурні пам'ятки № 1, 3-Б
Зовнішні посилання
У проєкті OpenStreetMap r2450267
Мапа
Мапа
CMNS: Провулок Людмили Гурченко у Вікісховищі

Провулок Людмили Гурченко — провулок у Шевченківському районі Харкова. Довжина 110 метрів. Починається від провулку Кравцова, йде на північ, закінчуючись у середині кварталу розгалуженими проїздами.

Історія[ред. | ред. код]

Провулок заснований у кінці XVIII — на початку XIX століття, деякий час він залишався безіменним. Перша назва провулка — Харинський, по прізвищу Олександри Гаврилівни Хариної, яка оселилася тут у 1870-х роках. О. Г. Харина, вдова надвірного радника, відома в Харкові своєю громадською діяльністю, була опікункою двох жіночих гімназій. Їй належав будинок (нині № 3-Б), спроєктований у вигляді замку з вежею, архітектор, імовірно, О. К. Гірш[1].

В 1920 році в цьому будинку розмістилася Всеукраїнська кооперативна спілка споживчих товариств, тут же оселився її голова Іван Адамович Саммер. Після його смерті провулок назвали Саммеровським[2]. У роки німецької окупації (1942—1943) провулку повертали первісну назву. В 2015 році Саммеровський провулок перейменували на честь радянської акторки та співачки Людмили Гурченко.

У 2016 році на одному з будинків на початку провулку намальовано мурал на честь Людмили Гурченко.

Мурал на честь Людмили Гурченко

Будівлі[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Володимир Тимофієнко. Зодчі України кінця XVIII — початку XX століть. Біографічний довідник. Архів оригіналу за 14 липня 2021. Процитовано 25 грудня 2021.
  2. Станислав Шварц. Путешествие в провинциальную столицу. Ст. 4

Джерела[ред. | ред. код]