Станові пісні

Станові пісні — соціально-побутові пісні про життя, побут та інтереси окремих суспільних та професійних груп. Найвидатніші серед них — це високопоетичні чумацькі пісні, що своїми мотивами наближаються до козацьких. Вони виникли у 15 ст. і найбільшого поширення набрали під час розквіту чумацького промислу (див. Чумацтво) у 18 і в першій третині 19 ст. Найбільшу збірку чумацьких пісень видав І. Рудченко, багато їх у збірці українських народних пісень, що видав М. Лисенко.

Рекрутські та солдатські пісні — пісні про рекрутів, що примусово відбували військову службу в царській або в цісарській (австро-угорській) армії, про тяжку долю вояка, змушеного 25 років служити у чужому війську в тяжких умовах; про тугу за рідним краєм, страхіття воєн, каліцтво, смерть вояка, про зустріч з родиною по багаторічній розлуці. Виникнення цих пісень припадає на кін. 18 ст., коли в Україні було введено обов'язкову військову службу. Мотиви рекрутських пісень лежать в основі багатьох творів Шевченка («Сова», «Сон») та Ю. Федьковича («Рекрут», «Дезертир»), які самі відбули десятирічну примусову військову службу. Рекрутчина й мотиви рекрутських пісень відбилися в творчості багатьох українських письменників: Марка Вовчка («Два сини»), Нечуя-Левицького («Дві московки»), Панаса Мирного («Пропаща сила»), М. Коцюбинського («Дорогою ціною»), О. Кобилянської («Земля»), В. Стефаника («Виводили з села»), Я. Щоголева («Новобранець») та ін.

Наймитські, заробітчанські та бурлацькі пісні, народні пісні, в яких відбилися життя, побут, почуття й настрої бурлак, наймитів та заробітчан. Основні мотиви цих пісень: скарга на тяжку долю, на непосильну працю («Та немає в світі гірш нікому»), нарікання на самотність («Та забіліли сніги»). Особливу групу становлять пісні про тяжку долю жінки-наймички і строкарки («Ой, піду я лугом», «Ненько ж моя, ненько», «Ой, матінко-зірко»). Окрему групу заробітчанських пісень становлять емігрантські пісні, що відбивають сумні настрої бідних селян, які змушені шукати заробітків у чужих краях. Багато уваги збиранні бурлацьких і наймитських пісень присвятив І. Манжура; на мотиви цих пісень написані його власні вірші «Бурлака», «З заробітків» та ін.

Джерела

• Одарченко П. Станові пісні // Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1976. — Кн. 2, [т. 8] : Символізм — Технічні рослини. — С. 3025—3026. — ISBN 5-7707-4049-3.
• Родинно-побутові пісні // Пісні Явдохи Зуїхи / АН УРСР, Ін-т мистецтвознав., фольклору та етнографії ім. М. Т. Рильського; упоряд., передмов. та примітки В. А. Юзвенко, М. Т. Яценко; відп. ред. О. І. Дей ; записав Г. Танцюра. — К.: Наукова думка, 1965. — C. 221—411. — 810 с.: ноти. — (Українська народна творчість).

Посилання

• Емігрантські пісні // Українська музична енциклопедія. У 2 т. Т. 2. [Е – К] / гол. редкол. Г. Скрипник. — Київ : Видавництво Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології НАН України, 2008. — С. 21-22.
• Родинно-побутова пісня // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — Т. 2 : М — Я. — С. 336.
• Емігрантські пісні // Лексикон загального та порівняльного літературознавства / голова ред. А. Волков. — Чернівці : Золоті литаври, 2001. — С. 178. — 634 с.
• Родинно-побутові пісні // Лановик М. Б., Лановик З. Б., Українська усна народна творчість — Навчальний посібник / К.: Знання-Прес, 2005. — С. 323—338. — ISBN 966-311-037-6.