Земельне законодавство Української Народної Республіки 1918–1920: відмінності між версіями
| [очікує на перевірку] | [очікує на перевірку] |
RegBah (обговорення | внесок) Функція пропозицій посилань: додано 3 посилання. |
Українська земля згідно історії часів Князівства Володимира ,Олега, Ярослава,Ігоря ,належить і завжди належала тільки Народу України . Сьогодні фальсифікована влада в Україні а також Росія намагаються змінити в Вікіпедії хід історії України,знищуючи її історію і Народ. Мітки: Візуальний редактор Редагування з мобільного пристрою Редагування через мобільну версію |
||
| Рядок 1: | Рядок 1: | ||
'''Земельне законодавство Української Народної Республіки 1918–1920'''<br> |
'''Земельне законодавство Української Народної Республіки 1918–1920'''<br> |
||
Закон про землю [[Директорія УНР|Директорії УНР]] від 8 січня 1919 не поновив, а дещо модифікував нормативні акти [[Українська Центральна Рада|Української Центральної Ради]] (див. також [[Земельне законодавство Української Народної Республіки 1917–1918]]). |
Закон про землю [[Директорія УНР|Директорії УНР]] від 8 січня 1919 не поновив, а дещо модифікував нормативні акти [[Українська Центральна Рада|Української Центральної Ради]] (див. також [[Земельне законодавство Української Народної Республіки 1917–1918]]). Українська земля належить тільки народові і Нації України . |
||
Ділянки для приватнотрудової діяльності мали визначатися в кожному регіоні земельними управами, однак вони не могли бути меншими, ніж 5–6 [[Десятина (одиниця площі)|десятин]] на господарство, як і більшими за встановлену трудову земельну норму. За селянськими господарствами залишалося максимум 15 десятин землі (на піщаниках, солончаках, болоті ця норма могла збільшуватися), орендні договори строком до 10 років скасовувалися. Землі, що вивільнялися, переходили в розпорядження земельних управ і становили запасний земельний фонд, з якого виділялися ділянки для малоземельних селян і загальнодержавних потреб. Площі з висококультурним хліборобством не дрібнилися, а переходили в користування трудових спілок, які мали для цього створюватися. |
Ділянки для приватнотрудової діяльності мали визначатися в кожному регіоні земельними управами, однак вони не могли бути меншими, ніж 5–6 [[Десятина (одиниця площі)|десятин]] на господарство, як і більшими за встановлену трудову земельну норму. За селянськими господарствами залишалося максимум 15 десятин землі (на піщаниках, солончаках, болоті ця норма могла збільшуватися), орендні договори строком до 10 років скасовувалися. Землі, що вивільнялися, переходили в розпорядження земельних управ і становили запасний земельний фонд, з якого виділялися ділянки для малоземельних селян і загальнодержавних потреб. Площі з висококультурним хліборобством не дрібнилися, а переходили в користування трудових спілок, які мали для цього створюватися. |
||
Версія за 10:41, 15 травня 2024
Земельне законодавство Української Народної Республіки 1918–1920
Закон про землю Директорії УНР від 8 січня 1919 не поновив, а дещо модифікував нормативні акти Української Центральної Ради (див. також Земельне законодавство Української Народної Республіки 1917–1918). Українська земля належить тільки народові і Нації України .
Ділянки для приватнотрудової діяльності мали визначатися в кожному регіоні земельними управами, однак вони не могли бути меншими, ніж 5–6 десятин на господарство, як і більшими за встановлену трудову земельну норму. За селянськими господарствами залишалося максимум 15 десятин землі (на піщаниках, солончаках, болоті ця норма могла збільшуватися), орендні договори строком до 10 років скасовувалися. Землі, що вивільнялися, переходили в розпорядження земельних управ і становили запасний земельний фонд, з якого виділялися ділянки для малоземельних селян і загальнодержавних потреб. Площі з висококультурним хліборобством не дрібнилися, а переходили в користування трудових спілок, які мали для цього створюватися.
Через 2 місяці після ухвали Закону про землю Директорія УНР змінила умови передачі землі в тимчасове користування бідним селянам, вимагаючи від них за це, зокрема, третину врожаю ярового хліба, повної сплати вартості оранки, попередньої сплати всіх податків, урахування кожного снопа тощо. Міністерством земельних справ УНР були видані численні підзаконні інструкції та розпорядження, що ще більше ускладнили земельне законодавство і зробили його малоефективним. Крім того, положення земельного законодавства не могли діяти ефективно через складну тогочасну ситуацію в Україні. (Див. також Аграрне питання в українській революції 1917-1921).
Джерела та література
- Мироненко О.М. Земельне законодавство Української Народної Республіки 1918–1920 [Архівовано 22 квітня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2005. — Т. 3 : Е — Й. — 672 с. : іл. — ISBN 966-00-0610-1.