Румунія

Румунія România
Прапор Герб
Гімн: Deşteaptă-te, române! Прокинься, румуне
Розташування Румунії
Столиця	Бухарест (Bucureşti) 44°25′ пн. ш. 26°06′ сх. д.
Найбільше місто	Бухарест
Офіційні мови	Румунська
Форма правління	Республіка
- Президент	Траян Басеску
- Прем'єр-міністр	Еміль Бок
Незалежність від Османської імперії
- Задекларована	9 травня, 1877
- Визнана	13 липня 1878
Площа
- Загалом	238 392 км² (82)
- Внутр. води	3 %
Населення
- оцінка 2007	(50)
- перепис 2011	19 599 506
- Густота	82/км² (104)
ВВП (ПКС)	2007 р., оцінка
- Повний	$256,9 млрд (43rd)
- На душу населення	11 989 (64)
ВВП (ном.)	2007 рік, оцінка
- Повний	$184,5 млрд (38)
- На душу населення	$8 696 (65)
ІЛР (2005)	▲ 0.813 (високий) (60th)
Валюта	Леу (RON)
Часовий пояс	EET (UTC+2)
- Літній час	EEST (UTC+3)
Коди ISO 3166	RO / ROU / 642
Домен	.ro, .eu4
Телефонний код	+40
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Румунія

Руму́нія (рум. România)  — держава у південно-східній частині Європи, переважна частина площі розташована у басейні нижньої течії Дунаю. На сході омивається Чорним морем. Румунія межує на півночі з Україною, на північному сході — із Молдовою, на південному заході — із Сербією, на північному заході — з Угорщиною, а на півдні — з Болгарією. Експортер продуктів нафтопереробки і нафтового устаткування, електричне устаткування, автомобілів, зернових.

Історія

Територіальні зміни Румунії, з 1859 понині

Доля Румунії була пов'язана з її сусідами: Болгарією, Угорщиною (згодом Австрією і Австро-Угорщиною), Київською і Галицько-Волинською державами (пізніше Великим Князівством Литовським і Польщею, з 18 ст. з Рос. Імперією, а згодом з СРСР) та з Туреччиною. Частини Румунії (деякий час навіть вся Румунія) належали віками до цих держав або були під їхнім протекторатом.

У минулому Румунія поділялася на три політичні формації: Молдавію або Волощину (країна між Карпатами і Дністером; назва східної частини — Бессарабія), Валахію або Мунтенію на півдні і Трансильванію на заході. Об'єднання двох перших відбулося 1859 (під назвою «Румунія»), усіх трьох — 1918. Румуни заселяють також Молдову (де мешкає 64,6% молдаван — назва, що її з політичних причин надавали у СРСР румунам, які жили в межах колишньої Російської Імперії).

Ще до нової ери сучасну Румунію заселяли тракійські міжплемінні об'єднання — даки і ґети, яких 106 р. підкорили римляни й створили провінцію Дакію, що нею володіли до 271 і тоді відбулася часткова романізація країни. У той же час на чорноморському узбережжі відомі давньогрецькі колонії: Каллатіс, Томи, Істрія і Ахіллея у гирлі Дунаю.

У добу великого переселення народів у 3 — 6 ст. тут селилися різні племена: сармати, ґоти, гуни, ґепіди, авари, болгари тощо. У 6 — 7 ст. її заселили слов'яни, які з кінця 1 тисячоліття зазнали асиміляції з боку зроманізованих дако-ґетських племен. Тоді створився румунський народ і мова (слов'яни залишили численні сліди в лексиці румунської мови й у топоніміці країни).

У 11 — 13 ст. північно-східна частина Румунії входила до складу Київської Русі та Галицько-Волинської держави. На більшість румунських земель нападали кочовики: печеніги, половці і, зокрема, татари. Після припинення монгольської навали утворилися два румунських князівства: Валахія («Мултянська земля», Muntenia, Tara Românească; 1324) і Молдавія (Волощина, 1359). Румуни жили окремим життям у Семигороді (Трансільванії), який у 10 ст. підпав під Угорщину, згодом у 1541 — 1688 становив собою автономне князівство під зверхністю Туреччини, далі (до 1918) належав до Австрії і Угорського королівства в складі Австро-Угорщини.

Молдавія і Валахія перебували деякий час під зверхністю Угорщини (Молдавія також під зверхністю Польщі), з 15 ст. платили данину Туреччині, а з 16 ст. були у безпосередній залежності від неї, що й було причиною тривалої боротьби румунів за незалежність (в якій брали участь також українські козаки та Польща). Тільки на недовгий час князювання Михайлові Хороброму (1593—1601) вдалося об'єднати всі 3 румунські князівства.

З початку 18 ст. Молдавією і Валахією правили чужинецькі «господарі», так звані, фанаріоти (переважно греки), призначувані турецькими султанами. Внаслідок російсько-турецьких воєн, наприкінці 18 і у 19 ст. зміцнився вплив Росії в обох румунських князівствах. 1812 р. Росія анексувала Басарабію (ще 1774 Австрія зайняла північно-західну Молдавію — Буковину), а на основі договору в Адріянополі (1820) здобула над Молдавією і Валахією співпротекторат.

Суперництво Росії, Туреччини й Австрії за вплив в південно-східній Європі і Кримська війна призвели до того, що за Паризьким мирним договором (1856), Молдавію і Валахію віддано під спільний протекторат великих держав і Туреччини. 1859 — 1861 обидва князівства об'єдналися у князівство Румунія, яке у 1877—1878 цілковито усамостійнилося, а 1881 — перетворилося на королівство.

Румунія, 1939

Під час першої світової війни Румунія стала на сторону Антанти. Румунські території, які перебували у складі інших держав, приєднались до королівства і утворили Велику Румунію.

1000 лей 1941г.

1940 р. Румунія зреклася на користь СРСР північної Буковини та Бессарабії (вони увійшли до складу УРСР і Молдавської РСР). 1941 р. (після вступу на боці Німеччини до війни проти СРСР) їх удруге зайняла (а також територію між Дністром і Бугом — Трансністрію), у 1944 їх знову втратила; 1940—45 частина Семигороду і Мармарощина були володіннями Угорщини.

У 1944 була скинута профашистська диктатура Антонеску. У 1945 створено уряд комуністичної спрямованості, кордони змінені, король Михайло відрікся від престолу, і у 1947 створена Народна республіка. Конституція радянського зразка прийнята у 1949 р. У 1955 Румунія приєдналася до Варшавського договору. В 1958 з країни були виведені радянські війська. Нова конституція прийнята у 1965.

Ніколае Чаушеску став президентом у 1974. У 1987 почалися виступи робітників проти програми економії. «Різдвяна революція» 1989 призвела до скинення режиму Чаушеску і влада перейшла до Фронту національного порятунку, який очолював Іон Ілієску. Чаушеску було засуджено і страчено. Скасовано спецслужба Секурітате. Страйки протесту проти наслідків введення ринкової економіки продовжувалися до 1990. Нова конституція прийнята на референдумі у 1991 р.

У 2007 році Румунія вступила до Євросоюзу, а також стала членом Спільного ринку. Наразі у країні спостерігається посилення уніоністського руху, прихильники якого виступають за об'єднання Румунії та Молдови в єдину державу.

Уряд і політика

Державний устрій: Румунія — республіка з парламентським правлінням. Глава держави — Президент, глава уряду — прем'єр-міністр. Нині Президентом держави є Траян Басеску з 2004, головою уряду — Калін Попеску-Тарічану.

Законодавчий орган — двопалатний парламент, який складається із Сенату (рум. Senat, 137 місць) і Палати депутатів (рум. Camera Deputaţilor, 332 місця).

Регіони розвитку Румунії

Членство у міжнародних організаціях — ООН, ОБСЄ, РЄ, СОТ, МБРР, МВФ, МФЧХіЧП, НАТО, ЄС.

Адміністративний устрій

Детальніше у статті Адміністративний поділ Румунії, Список міст Румунії

Адміністративно-територіальний поділ Румунії відповідає стандарту NUTS таким чином:

• рівень NUTS 1: Румунія
• рівень NUTS 2: 8 регіонів розвитку (населення кожного — біля 2,8 міл. осіб)
• рівень NUTS 3: 41 жудець та 1 муніципія (столиця Бухарест).
• рівень NUTS 4: не використовується.
• рівень NUTS 5: 256 міст та 2 686 комун.

Географія. Природа.

Топографічна мапа Румунії.

Див. також: Природа Румунії, Геологія Румунії, Гідрогеологія Румунії, Сейсмічність Румунії.

Румунія розташована у південно-східній Європі. На півночі і сході межує з Республікою Молдова (450 км) і Україною (169 км), на північному заході — з Угорщиною (443 км), на південному заході з Сербією (476 км), на півдні — з Болгарією (608 км, межа — Дунай). На південному сході омивається Чорним морем. На півдні і сході річкові долини, на південному заході територію Румунії займають Східні і Південні Карпати і Семигородська височина, до яких прилягають із заходу Паннонська, з півдня — Волоська низовини, зі сходу Молдавська і Добрузька височини. Румунія лежить на межі Центральної і Східної Європи та Балканського півострову і на її території тисячоліттями перехрещувалися політичні і культурні впливи цих трьох комплексів.

Великі міста: Бухарест (1 931 тис. мешканців), Ясси (354,8 тис.), Галац (342,4 тис.), Тімішоара (340 тис.), Констанца (337 тис.), Клуж-Напока (332,2 тис.).

Економіка

Див. також: Економіка Румунії, Корисні копалини Румунії, Історія освоєння мінеральних ресурсів Румунії, Гірнича промисловість Румунії.

Румунія — індустріально-аграрна країна. Основні галузі промисловості: гірнича, лісоматеріалів, металургійна, хімічна, машинобудування, харчова, нафтопереробна. Транспорт: автомобільний, залізничний, річковий, морський, повітряний. Перевезення вантажів у країні здійснюється головним чином автотранспортом і залізницею. 1994 р. у країні було 11 365 км залізниць і 88 117 км шосейних доріг. Головні порти на Дунаї: Турну-Северин, Джурджу, Бреїла, Галац. Головний морський порт — Констанца, через який проходить 80% морських вантажоперевезень країни і 65% вантажів зовнішньої торгівлі. У 1984 був відкритий судноплавний канал, що з'єднує Констанцу з портом на Дунаї Чернавода. У 1996 вантажний морський флот Румунії складався з 234 кораблів і мав сумарну вантажопідйомність всіх судів у 2 445 810 рег. т.

За даними Індексу економічної свободи The Heritage Foundation, USA 2001: ВВП — $ 29,4 млрд. Темп зростання ВВП — (-7,5)%. ВВП на душу населення — $1310. Прямі закордонні інвестиції — $ 390 млн. Імпорт (паливо, продукція машинобудування і обладнання, продукція текстильної промисловості і сільського господарства) — $ 11,5 млрд. (головним чином, Центральна і Східна Європа — 21,0%; Німеччина — 17,5%; Італія — 17,4%; Франція — 6,9%; США — 4,2%). Експорт (текстиль, метали і продукція машинобудування і хімічної промисловості) — $ 9,5 млрд. (головним чином, Італія — 22,0%; Німеччина — 19,0%; Франція — 5,9%; США — 3,8%).

Демографія

• 1972 — 20,7 млн
• 1990 — 23 269 тис. (румуни 89%, угорці 7,9%, німці 1,6%, українці 0,3%).

У столиці Бухарест мешкає 1,931 млн. осіб.

Мови: румунська (державна), угорська, німецька, українська.

Релігійні переконання:

• 83% — православні (Румунська Православна Церква);
• 6% — католицька церква;
• 11% — протестанти, лютерани, унітаристи, мусульмани, неопротестанти, іудеї.

Див. також: Українська діаспора Румунії.

Державні символи

Державний прапор — являє собою червоний, жовтий і синій триколор, 3 вертикальних рівних лінії. Був прийнятий у 1848 р. під час революції у Цара Роминеаске.

Державний герб — Стема. Прийнятий у 1992 році. Являє собою орла, який тримає у дзьобі хрест, а у кігтях — шаблю і скіпетр, на грудях представлена композиція з п'яти гербів історичних провінцій Цара Роминяске, Молдова, Трансільванія, Добруджа і Банат.

Державний гімн — «Прокинься, румуне».

Національний День Румунії святкується 1 грудня, через те, що 1 грудня 1918 р. приєднанням Трансильванії до Румунії завершився процес утворення єдиної румунської національної держави.

Збройні сили Румунії

Всього витрати на оборону в даний час складає 2,05% від загального ВВП країни, що складає приблизно 2,9 мільярда доларів (47 позиція у світі).

90 000 чоловіків і жінок в даний час складають Збройні Сили, 75 000 з яких є військовослужбовцями і інші 15 000 - цивільними особами. Сухопутні війська мають силу в 45 800 чоловік, 13 250 - Військово-повітряні сили і Військово-морські сили - 6 800, решта 8 800 служать в інших областях.

Румунські військові сили проходять триступеневу реструктуризацію. У 2007 році перший короткостроковий етап був завершений. 2015-й знаменує закінчення другої стадії, коли збройні сили будуть досягати чудової сумісності з силами НАТО. В 2025 році довгостроковий етап має бути завершений. Етапи спрямовані на модернізацію структури збройних сил, скорочення персоналу, а також придбання більш нових і більш досконалих технологій, сумісних зі стандартами НАТО.

Література

• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
• Див. Молдавія і Iorga N. Legaturile Românilor cu Ruşii apuşeni şi cu teritoriul zis «ucrainian». Analele Academiei Româna. Букарешт 1916:
• Iorga N. Românii de peste Nistru. Яси 1918;
• Nistor I. Problema ucraineană in lumina istoriei. Чернівці 1934;
• Ciobanu S. Legăturile culturale româno-ucrainene. Букарешт 1938;
• Nistor I. Ucraina in oglinda cronicelor moldovenesli. Букарешт 1941 — 42;
• Constautinescu-Iasi P. Reiatsi ile cuhurale romino-ruse din trecut. Букарешт 1954;
• Попов П. З історії укр.-рум. літературних зв'язків. Вісник АН УРСР, ч. 9. К. 1956;
• Bezviconi G. Contributii la istoria relatiilor romino-ruse. Букарешт 1962;
• Academia Republicii Populare Romine. Studii priviud relatiile romino-ruse si romino-sovietice. Букарешт 1960; *Мохов Н. О формах и этапах молдавско-украинских связей в XIV — XVIII ст. Кишинев 1961;
• Ласло М. До питання про укр.-рум. зв'язки у другій половині XIX ст. Укр. Іст. Журнал, ч. 5. К. 1962;
• Ласло М. Дослідження укр. фолкльору в Румунії, ж. Народився творчість та етнографія, ч. 1. К. 1965;
• Исторические связи народов СССР и Румынии в XV — начале XVIII в. Документы и материалы в 3 тт. М. 1965 — 70;
• Cioranesco G. et au. Aspects des relations russo-roumaines. Retrospective et orientations. Париж 1967;
• Марунчак М. Українці в Румунії, Чехо-Словаччині, Польщі, Югославії. Вінніпеґ 1969;
• Павлюк М., Робчук І. Регіональний атлас укр. говірок Румунії. Праці XII Респ. діалектологічної наради К. 1971: *Joukovsky A. Relations culturelles entre l'Ukraine et la Moldavia au XVII siècle. Париж 1973.

Посилання

• Про Румунію на сайті «Міжнародного румунського радіо». (укр.)
• Румунський тунель у Європу // Український тиждень, №51 (112), 18 грудня 2009
• Діалектика нації та меншин // Український тиждень, №51 (112), 18 грудня 2009