Чижевський Дмитро Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Дмитро Іванович Чижевський
Дмитро Чижевський
Дмитро Чижевський
Народився 23 березня (4 квітня) 1894(1894-04-04)
Олександрія, Херсонська губернія, Російська імперія
Помер 18 квітня 1977(1977-04-18) (83 роки)
Гайдельберг, Карлсруе, Баден-Вюртемберг, ФРН[1]
Поховання Бергфрідгофd
Країна Flag of Russia.svg Російська імперія
Flag of Ukraine.svg УНР
Flag of Germany (3-2 aspect ratio).svg Веймарська республіка
Flag of Germany (1935–1945).svg Німеччина
Flag of Germany.svg ФРН
Діяльність славіст, викладач університету, культуролог, філософ, літературознавець
Alma mater Історико-філологічний факультет Київського університетуd
Галузь Культурологія, філософія, лінгвістика, славістика, літературознавство, релігієзнавство
Заклад Гарвардський університет і Гайдельберзький університет Рупрехта-Карла
Вчителі Гіляров Олексій Микитович
Членство Гайдельберзька академія наук
Нагороди

Wikisource-logo.svg Роботи у Вікіджерелах
CMNS: Чижевський Дмитро Іванович у Вікісховищі

Дмитро́ Іва́нович Чиже́вський (23 березня (4 квітня) 1894(18940404), Олександрія, нині Кіровоградської області — 18 квітня 1977, Гайдельберг, ФРН) — український науковець-енциклопедист; культуролог-славіст, філософ, літературознавець, релігієзнавець, лінгвіст, дослідник української і слов'янської літератур, історії культури, філософії, релігійної думки й слов'янської духовності. Дослідник німецької славістики, її полігістор.

Життєпис[ред. | ред. код]

Дмитро Чижевський гімназист
Будинок, у якому мешкала родина Дмитра Чижевського в місті Олександрія. Нині — районна бібліотека.
Члени просвітницького гуртка в Олександрії, яким керував Дмитро Чижевський (сидить третій зліва). До нього входили гімназисти і гімназистки обох гімназій та студенти учительської семінарії

Дмитро Чижевський народився 23 березня 1894 (за старим календарем) у дворянській родині. Рідною мовою в родині Чижевських була російська[2]. Його батько, Іван Костянтинович, відставний артилерійський офіцер царської армії, мав шляхетське походження[3] і за політичними поглядами був революціонером-народником. За участь у народницькому гуртку його було виключено з військової академії, заарештовано і після дворічного ув'язнення в Петропавлівській фортеці заслано на Північ, а потім на батьківщину, в Олександрію. Під час першої російської революції його було обрано міським головою Олександрії, проте він майже відразу після цього помер.

Мати, Марія Єршова, походила з російських[2] дворян, була педагогом і художницею — ученицею Чистякова і Рєпіна[4].

Дмитро Чижевський належав до тих інтелектуалів, світогляд яких формувався під впливом духовного світу родини. Батько, Іван Чижевський брав активну участь у земському русі, став членом кадетської партії. В одній зі своїх біографій Дмитро Чижевський відзначав, що духовні інтереси його батьків досить рано обумовили його власну спрямованість.

В 19111913 роках вивчав математику і астрономію в Петербурзькому університеті. В 1914 він змінив місце навчання та фах — перевівся на історико-філологічний факультет Київського університету Св. Володимира, який закінчив у 1919 році.

У передреволюційному Києві Дмитро Чижевський брав участь у діяльності студентських та робітничих гуртків. Брав участь у революції 1917 (член Української Центральної Ради). Був активним членом партії меншовиків та представником цієї партії в Малій Раді українського уряду (1918), мав перспективу стати міністром праці України. Паралельно він викладав філософію в Київському університеті, та мовознавство на Вищих жіночих курсах. Як згадує товариш Чижевського Панас Феденко, ще тоді в спілкуванні та листуванні вони свідомо перешли на українську мову[2].

Після зайняття Києва більшовиками Чижевського було ув'язнено й засуджено до смертної кари. Завдяки випадковості йому вдалося врятуватися.[4]

1921 року, після окупації УНР військами більшовиків, виїхав до Німеччини, де у Гайдельберзькому та Фрайбурзькому університетах поглиблював студії філософії у Ясперса, Гайдеггера, Гуссерля та інших.

З 1924 року викладав у Празі: в Українському педагогічному інституті ім. Михайла Драгоманова, а з 1929 — в Українському Вільному Університеті. Був дійсним членом Слов'янського інституту у Празі. Згодом знову в Німеччині викладав в університеті в Галле (1932—1945), зосереджуючись на філософії; зокрема досліджує вплив Гегеля на слов'янську науку і вплив німецької філософії на російську літературу. Працюючи над німецькою містикою, віднайшов у архівах численні рукописи чеського філософа і педагога Яна Коменського і сам зацікавився містицизмом у творах Сковороди, Гоголя і Достоєвського.

З 1945 року — вже в Мюнхені. По війні він — чинний професор-гість (нім. Gastprofessor) у Марбурзі (1945—1951).В 1951—1956 роках працює на посаді професора Гарвардського університету (США), завідує філософським відділом Української Вільної Академії наук у Нью-Йорку. З 1956 року й до кінця життя обіймає посаду професора, керівника Інституту славістики Гайдельберзького університету (ФРН). Дмитро Чижевський — дійсний член Гайдельберзької Академії (з 1962) і почесний її професор (з 1968) й одночасно почесний професор (з 1970) у Кельні. На своїх посадах у Галле, Марбурзі і Гайдельберзі заснував і розбудував славістичні інститути.

Меморіальна дошка на честь Дмитра Чижевського на будинку в Олександрії.

Ювілейні збірки на його пошану вийшли в 1954 і 1966 роках. Помер у Гайдельберзі.

Родина[ред. | ред. код]

1919 року одружився з єврейкою[5] Лідією Ізраїлівною Маршак[5] — своєю соратницею по партії, студенткою медичного факультету університету.

Наукова діяльність[ред. | ред. код]

У багатогранній науковій діяльності Чижевський виявив велику ерудицію і зробив значний внесок у дослідження історії літератури, у критику, філологію, естетику й філософію (російську, українську, словацьку, чеську, польську й німецьку, хоча з 1000 наукових розвідок найбільша частка — близько 200 — присвячено Україні). Наукові праці із славістики, історії літератури, філософії, філології. Дмитро Чижевський — автор фундаментальних праць «Філософія на Україні», «Нариси з історії філософії на Україні», «Гегель в Росії», «Філософія Сковороди», «Історія української літератури від початків до доби реалізму» та інших. Автор «теорії стилів». З вересня 1949 — професор Гарвардського університету. 1956 року Д. Чижевському пропонують очолити інститут славістики Гайдельберзького університету, на що він охоче погоджується. Фактично він і створив цей інститут, оскільки до приходу вченого той існував лише номінально. Ця робота стала справою його життя. «Він віддав інститутові всю душу, інститут був для нього домом, дружиною і дитиною», — писав його сучасник поляк А. Вінценз [Архівовано 19 серпня 2016 у Wayback Machine.]. У рекордний строк бібліотека інституту зібрала понад 30 тисяч томів. З 1962 — член Гайдельберзької Академії, член-засновник Української вільної АН в США.

Наукова діяльність відтоді стала основою його життя: професор Українського вільного університету, викладач університетів Галле, Єни, Марбургу, Гайдельбергу, Кельна. Паралельно вчиться у мислителів XX століття К.Ясперса та М.Хайдеггера (основоположники екзистенціалізму), Е.Гуссерля (фундатора феноменології). Вчений був самовідданим бібліофілом (наприклад, у Гарвард привіз із собою 13 тисяч рідкісних книг, фактично зібраних зі всієї Європи).

Дослідження бароко[ред. | ред. код]

Чижевський першим відкрив слов'янське і зокрема українське бароко, а історію української літератури намагався побудувати як історію стилів: підкреслюючи початковий зв'язок з візантійською культурною сферою та вказуючи на співзвучну зміну стилів з західними впливами (з 16 ст.).

Разом з тим феномен українського бароко вчений ставив у загальноєвропейський контекст, не вичленовуючи лише стилістику, а підкреслюючи тотальність барокового мислення у ті часи.

У праці «Літературний український барок» він писав: "Часто дивуються, як представник модерної астрономії Кеплер міг разом з тим займатися астрологією, — часто роблять спроби, ігноруючи синтетичний характер культури барока, з'ясувати це «протиріччя» так, що Кеплер, мовляв, займався астрологією для заробітку, а астрономією з власного наукового переконання. Коли трохи заглибитися в читання творів великого швабського вченого, легко побачити, що таке пояснення є цілковитою помилкою: науковий ідеал Кеплера сполучав в собі і стару, і нову науку. Самий стиль суто астрономічних творів Кеплера стоїть в різкому протиріччі до наукового стилю нашої сучасности: Кеплер сполучує надзвичайну екзактність спостережень та віру в абсолютну точність числових, геометричних закономірностей у світі з вірою у всебічну гармонію світу, яка відкривається не лише емпіричному дослідженню, а так само і дедукції, навіть фантазії, напівмістичній інтуїції вченого…

Організація українського філософського процесу[ред. | ред. код]

Дмитро Чижевський вперше здійснив систематизацію історико-філософського процесу в Україні (започаткували цей напрям дослідження Кл. Ганкевич та В.Щурат). Його загальне бачення становлення й розвитку історії української філософії відзначає реальний початок історико-філософського українознавства як самостійної галузі.

Суспільно-політичні погляди і переконання[ред. | ред. код]

В еміграції Дмитро Чижевський вже не займався політикою, проте мав певні переконання, які постійно проявляв у своїх діях.

Дмитро Чижевський завжди принципово відрізняв українську культуру і мову від російської (великоруської) і від своїх німецьких колег за фахом вимагав слідувати цьому. В приватному житті та в стосунках з колегами він навпаки — ніколи не ділив людей за етнічною ознакою.

З іншого боку, українські кола були незадоволені науковими стосунками вченого з російською діаспорою, дорікали йому за недостатній патріотизм. Чижевський вважав культурні зв'язки між людьми і народами більш важливими, ніж політичні, всіляко підтримував і розвивав ці зв'язки без огляду на національність.

Водночас радянські та східнонімецькі славісти посилили пропагандистську кампанію проти нього, звинувачуючи вченого в українському націоналізмі і засуджуючи та замовчуючи його праці. Протягом всього життя Дмитро Чижевський вкрай вороже ставився до радянської ладу і не приховував цього. Інколи він дозволяв собі влаштовувати скандальні публічні демонстрації. У 1968 році Чижевський, піднявшись на трибуну міжнародної наукової конференції для виголошення запланованої доповіді, заявив про неможливість виступати в присутності вчених з Радянського Союзу, оскільки вони паплюжать науку. За збігом обставин цей демарш трапився у Празі, за тиждень до того, як у місто вступили радянські танки.[4]

У кінці життя світогляду Дмитра Чижевського був притаманний космополітизм. Вчений був палко переконаний, що «найважливішим культурним чинником є особисті зв'язки людей, передусім через кордони, що є в Європі такі затісні для націй…Культурні зв'язки народів я вважаю вагомішими за політичні».

Премія імені Чижевського[ред. | ред. код]

Становлення і розвиток чижевськознавчих студій в Україні й закордоном[ред. | ред. код]

  • 1 етап (30-ті — 40-ві рр. ХХ ст.) — поява перших позитивних рецензій (П. Біциллі, С. Гессена, М. Лосського, Г. Флоровського, С. Франка) на праці Д. Чижевського та публікація коротких заміток і повідомлень про його доповіді, які він прочитав у різних наукових гуртках і товариствах, що були написані пересічними слухачами;
  • 2 етап (50-ті — 70-ті рр. ХХ ст.) — видання ювілейних збірників на пошану Д. Чижевського (1954 р., 1964 р., 1974 р.); публікація статей про його коменіологічні, славістичні, українознавчі дослідження на філософську й літературознавчу тематику; укладання бібліографічного покажчику праць вченого; публікація посмертних споминів та некрологів (1977 р.). Для цього етапу характерними є видання поодиноких статей радянських науковців (О. Білецький, О. Гигор'єв, Р. Данилевський, В. Кулєшов) з різкою критикою його «націоналістично-буржуазної» концепції української й російської літератури;
  • 3 етап (80-ті — 90-ті рр. ХХ ст.) — дослідження філософської й літературознавчої спадщини Д. Чижевського європейськими дослідниками; робота з каталогізації й опису його бібліотеки у Гайдельберзі та Галле. Початок 90-х рр. ХХ ст. — період вивчення й інтерпретації життя, діяльності й поглядів Д. Чижевського в Україні. Характерними рисами цього періоду є проведення конференцій й семінарів, присвячених українському славісту, виконання дисертаційних досліджень з вивчення його філософської спадщини, видання окремих праць Д. Чижевського («Нариси з історії філософії на Україні», «Історія української літератури», «Реалізм в українській літературі»);
  • 4 етап (початок ХХІ ст. — до сьогодення) — новий період рецепції наукового доробку Д. Чижевського, що характеризується інтерпретацією ідей видатного славіста крізь призму культурологічних, компаративних, міждисциплінарних підходів. Найбільшої ваги у вивченні спадщини Д. Чижевського відіграють дисертаційні й монографічні дослідження (О. Бистрова, О. Блашків, І. Валявко, В. Кортгаазе, В. Лучкевич, Н. Над'ярних, А. Ріхтер, О. Чуднов, В. Янцен та ін.), дослідження архівної й епістолярної спадщини вченого, повне видання й коментування його праць.

Вшанування[ред. | ред. код]

Меморіальна дошка Дмитру Чижевському на фасаді Інституту філології КНУ

2006 року відкрито меморіальну дошку в Інституті філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка[8].

Вулиця Чижевського в Олександрії.

У місті Олександрія, у 1990-тих роках на честь Чижевського була названана невелика вулиця в центрі міста.

З 2016 року в Світловодську існує вулиця Дмитра Чижевського[9].

В місті Волноваха Донецької області названа вулиця.

Праці[ред. | ред. код]

  • «Логіка» (1924), «Dostojevskij Studien» (1931)
  • «Hegel bei den Slaven» (1934)
  • «Štúrova filozofia života» (1941)
  • «Geschichte der altrussischen Literatur: Kiever Epoche» (1948 і 1960)
  • «Outline of Comparative Slavic Literatures» (1952)
  • «On Romanticism in Slavic Literatures» (1957)
  • «Das heilige Russland» (1959)
  • «Russland zwischen Ost und West» (1961)
  • «Russische Literaturgeschichte des 19 Jahrhunderts» (1964)
  • «Comparative History of Slavic Literatures» (1971)

Україністика[ред. | ред. код]

Окремі видання[ред. | ред. код]

  • Чижевський Д. І. Історія української літератури (від початків до доби реалізму). — Тернопіль: Феміна, 1994. — 480 с.
  • Чижевський Д. І. Історія української літератури [Архівовано 19 листопада 2020 у Wayback Machine.]. — Прага, 1942. — Кн. 2. — 142 с.
  • Чижевський Д. І. Історія української літератури [Архівовано 16 липня 2015 у Wayback Machine.]. — Нью-Йорк, 1956. — 511 с.
  • Чижевський Д. Порівняльна історія слов'янських літератур. — К.: Академія, 2005. — 288 с.
  • Чижевський Д. І. Філософські твори: У 4 т. — К.: Смолоскип, 2005. — Т. 1, 2, 3, 4.
  • Чижевський Д. Український літературний барок. Нариси. — Харків: Акта, 2003. — 460 с.
  • Чижевский Д. И. Избранное: В 3 т. — Т. 1. Материалы к биографии (1894—1977) / Сост., вступ.ст. В. Янцена; Коммент. В. Янцена и др. — М.: Библиотека-фонд «Русское зарубежье»; Русский путь, 2007. — 848 с.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Німецька національна бібліотека, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #118624334 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
  2. а б в Світлана Орел. Дмитро Чижевський: шлях до України [Архівовано 28 вересня 2014 у Wayback Machine.] // ZN.UA, 26.09.2014
  3. за твердженням [Архівовано 7 червня 2015 у Wayback Machine.] фонду «Русский мир» його батько походив з польської шляхти
  4. а б в Славіст iз Олександрії [Архівовано 24 вересня 2015 у Wayback Machine.] Клара Гудзик
  5. а б Валявко I. В. ДО ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ БІОГРАФІЇ ДМИТРА ЧИЖЕВСЬКОГО: ГАЛЛЬСЬКИЙ (1932—1945) ТА МАРБУРЗЬКИЙ (1945—1949) ПЕРІОДИ. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 10 серпня 2015. 
  6. Vladimir Emelyanenko. Transcending the Narrow Frame of Mind: the Life of Dmitry Chezhevsky TRANSCENDING THE NARROW FRAME OF MIND: THE LIFE OF DMITRY CHEZHEVSKY. Архів оригіналу за 7 червня 2015. Процитовано 10 серпня 2015. 
  7. Brostrom, Kenneth N.; Fisher, Ralph T. (1986/ed). Tatjana Cizevska, 1924-1986. Slavic Review (англ.) 45 (3). с. 601–602. ISSN 0037-6779. doi:10.1017/S0037677900075252. Архів оригіналу за 6 вересня 2019. Процитовано 19 червня 2021. 
  8. Відкрито меморіальну дошку Дмитру Івановичу Чижевському. Архів оригіналу за 3 квітня 2008. Процитовано 8 листопада 2015. 
  9. Архівована копія. Архів оригіналу за 3 лютого 2016. Процитовано 28 січня 2016. 

Джерела[ред. | ред. код]

  • Віталій Абліцов «Галактика „Україна“. Українська діаспора: видатні постаті» — К.: КИТ, 2007. — 436 с.
  • Ясь О. В. Чижевський Дмитро Іванович [Архівовано 29 квітня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — С. 548. — 784 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1359-9.
  • Чижевський Дмитро // Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж—Нью-Йорк : Молоде життя, 1984. — Т. Кн. 2, [т. 10] : Хмельницький Борис — Яцків. — С. 3747-3748.
  • Олекса Мишанич. «Дмитро Чижевський як історик давньої української літератури» у кн. Дм. Чижевський. «Літературний український барок». — Харків, вид-во «Акта». 2003.
  • Феденко П. Дмитро Чижевський, 4 квітня 1894—18 квітня 1977 (спомини про життя і наукову діяльність) / «Український історик», 1978, № 01-03, 4 [Архівовано 17 березня 2013 у Wayback Machine.]
  • Барабаш Ю. Гоголіана Дмитра Чижевського // Дивослово. — 2002. — № 10. — С.2-6.
  • Валявко І. До біографії двох мислителів: Дмитро Чижевський та Юрій Шевельов // Славістика /за ред. Є. Пшеничного, Р. Мниха, В. Янцена. — Т. ІІ. — Дрогобич: Коло, 2011. — С. 227—266.
  • Валявко І. Інтелектуальна біографія Дмитра Чижевського: Спроба наукової ретроспективи // Чижевський Д. І. Філософські твори: У 4 т. — К.: Смолоскип, 2005. — Т. 1.- С. Х-ХХХ.
  • Валявко І. Чижевський — фундатор поняття «філософія серця» // Слово і Час. — 1998. — № 8. -С. 83-89.
  • Вільчинський Ю. Історик філософії слов'янства // Слово і Час.- 1994. — № 4-5. — С. 32-40.
  • Дмитро Чижевський і світова славістика: Матеріали наукового семінару // Славістика. — Дрогобич: Коло, 2003. — Т. 1. — С. 339—351.
  • Кравців Б. 80-річчя проф. Д. Чижевського // Сучасність. −1974. — № 4. — С. 35-41.
  • Куценко Л. Alexandria scyinarum у житті Нестора славістів (Родина Чижевських і Кіровоградщина) СіЧ. — 1994. -№ 4-5. — С. 120—126.
  • Лісовий В. Д. І. Чижевський: онтологія, гносеологія, філософія культури // Філософська і соціологічна думка. — 1994. — № 5-6.
  • Надъярных Н. Дмитрий Чижевский. Единство смысла. — М.: Наука, 2005. — 366 с.
  • Наєнко М. Порівняльна славістика в інтерпретації Дмитра Чижевського // Чижевський Д. Порівняльна історія слов'янських літератур. — К.: Академія, 2005. -С. 7-24.
  • Ткачук М. Дмитро Чижевський і традиція українського «серцезнавства» // Філософська думка. −2008. — № 2. — С.51-60.
  • Янцен В. Про деякі проблеми і парадокси чижевськознавства //Славістика / за ред. Є. Пшеничного, Р. Мниха, В. Янцена. — Т. ІІ. -Дрогобич: Коло, 2011. — С. 11-19.
  • Янцен В. Неизвестный Чижевский. Обзор неопубликованных трудов. — СПб.: Изд-во РХГА, 2008.- 162 с.
  • Українська діаспора: літературні постаті, твори, біобібліографічні відомості / Упорядк. В. А. Просалової. — Донецьк: Східний видавничий дім, 2012. — 516 с.
  • [[https://web.archive.org/web/20170623024211/http://chtyvo.org.ua/authors/Sudilovska_Mariia/Naukovo-pedahohichna_diialnist_Dmytra_Chyzhevskoho_periodu_emihratsii_1924__1977_rr Архівовано 23 червня 2017 у Wayback Machine.] Суділовська М. Науково-педагогічна діяльність Дмитра Чижевського періоду еміграції (1924—1977 рр.)] (2017)

Джерела та література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]