Косач-Борисова Ізидора Петрівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Косач-Борисова Ізидора Петрівна
Косач Ізидора.2.jpg
Народилася 21 березня 1888(1888-03-21)
Колодяжне, Ковельський повіт, Волинська губернія, Російська Імперія
Померла 12 квітня 1980(1980-04-12) (92 роки)
Піскатавей, Нью-Джерсі, США
Поховання Цвинтар святого Андрія
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперія → Flag of Ukraine.svg УНР →  УРСР → США США
Національність українка
Діяльність мемуарист, викладач, перекладач, діяч культури, агроном
Сфера роботи агрономія[1], перекладацтво[d][1], мемуарна літератураd[1] і публіцистика[1]
Alma mater НТУУ КПІ ім. Ігоря Сікорського
Мова творів українська
Рід Косачі
Батько Косач Петро Антонович
Мати Олена Пчілка
Брати, сестри Косач Микола Петрович, Косач Михайло Петрович, Косач-Кривинюк Ольга Петрівна, Леся Українка і Косач-Шимановська Оксана Петрівна
У шлюбі з Борисов Юрій Григорович
Діти Сергіїв Ольга (Олеся) Юріївна
CMNS: Косач-Борисова Ізидора Петрівна у Вікісховищі
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах

Косач-Борисова Ізидора Петрівна (9 (21) березня 1888(18880321), Колодяжне, Ковельський повіт, Волинська губернія, Російська імперія — 12 квітня 1980, Піскатавей, штат Нью-Джерсі, США) — українська мемуаристка, викладач, перекладач, діяч культури, агроном за фахом. Член-кореспондент УВАН, почесний член Союзу українок Америки.

Наймолодша рідна сестра Лесі Українки, Михайла Косача, Ольги Косач-Кривинюк, Оксани Косач-Шимановської, Миколи Косача.

Жертва сталінського терору.

Життєпис[ред. | ред. код]

Дитинство[ред. | ред. код]

Народилася 9 (21) березня 1888(18880321) року, в селі Колодяжне на Волині в родині Петра Антоновича та Ольги Петрівни Косачів, була шостою наймолодшою дитиною в родині.

Ізидора Косач-Борисова в народному вбранні

Ґрунтовну початкову освіту Ізидора здобула вдома, зокрема, старша сестра Леся Українка навчала малу Дору французької мови та гри на фортеп'яно, це дозволило дівчині легко перейти до четвертого класу П'ятої гімназії в Києві.

Після закінчення гімназії (1905 р.) навчалася на Жіночих сільськогосподарських курсах ім. Стебута у Петербурзі. Восени 1906 року перевелася на агрономічний відділ сільськогосподарського факультету Київського політехнічного інституту, який почав приймати жінок (була однією з шістнадцяти перших студенток), і закінчила його у січні 1911 року, здобувши фах агронома.

Дитячі прізвиська Ізидори в родині Косачів: Дроздік, Дроздик, Дроздишка, Дроздоньо, Дробішка, Дора, Донна Дора, Патя, Біла Гусь, Гусик, Гусиня, Гусінька, Гуся; колективні прізвиська (разом із братом Миколою та сестрою Оксаною): Гуси, Тигри-Негри.

Юність[ред. | ред. код]

22 квітня 1912 року Ізидора обвінчалась із Юрієм Борисовим у Благовіщенській церкві в Києві. Свідками від нареченого були Світозар Драгоманов і Григорій Борисов. Від нареченої — Петро Тесленко-Приходько та Михайло Кривинюк.

З 1911 р. працювала на дослідній станції виноградарства і виноробства Кишиневі, а з 1913 р. переїхала до чоловіка в Кам'янець-Подільський.

23 липня 1914 р. у Києві в подружжя народилась дочка Ольга.

У 1914–1918 рр. жила в Києві, Гадячі, Катеринославі.

1918 року, після звільнення чоловіка Юрія з австрійського полону, повернулась у Кам'янець-Подільський, де викладала хімію в гімназії та агротехнікумі.

До 1925 р. з родиною, матір'ю та родиною сестри Ольги Косач-Кривинюк мешкає у Могилеві-Подільському.

Зрілість[ред. | ред. код]

З 1925 р. мешкала в Києві, працювала агрономом на Київщині, викладала в Агроінженерному інституті (Біла Церква), у Сільськогосподарському інституті (Київ) на кафедрі фізіології рослин була асистенткою акад. Є. П. Вотчала. Наприкінці 1920-х років співпрацювала з Державним видавництвом України (ДВУ), перекладаючи з французької Еміля Золя.

1929 року уповноважений Державного політичного управління УСРР Гніздовський здійснив трус у київському помешканні сестер Ольги та Ізидори Косач, які мешкали разом з матір'ю по вулиці Овруцькій, 16 (нині 6); було конфісковано листування Косачів і ледве не заарештовано немічну 80-літню Олену Пчілку в справі приналежності її до «контрреволюційної» організації «СВУ».

1930 — вислано до Вологодської області її чоловіка — Ю. Г. Борисова, який повернувся до Києва у жовтні 1933 року.

У роки сталінського терору Ізидору Косач-Борисову було репресовано: у вересні 1937 року — заарештовано й ув'язнено в Лук'янівській тюрмі за участь у контрреволюційному націоналістичному угрупуванні та контрреволюційній діяльності, а також за зв'язки з родичами за кордоном. Ізидора навідріз відмовлялася визнавати себе винною, проте не спростовувала наявність родичів за кордоном (з 1913 р. старша сестра Оксана мешкала в Празі). 20 листопада 1937 року трійка винесла рішення, у якому І. Косач звинувачувалась у тому, що вела серед студентів Київського сільгоспінституту «контрреволюційну націоналістичну діяльність, поширюючи провокаційні чутки». Вирок було винесено на підставі свідчень двох її студентів і без пояснень Ізидору Петрівну засуджено на 8 років виправно-трудових таборів (ВТТ).

4 лютого 1938 р. вислано відбувати покарання на лісоповалі до Онезьких таборів «Онеглаг». 1 березня 1938 р. вдруге було заарештовано органами НКВС УРСР і засуджено на 5 років виправно-трудових таборів (ВТТ) Ізидориного чоловіка. Термін Юрій відбував у м. Пінеги Архангельської обл., де згодом і загинув у сибірських таборах, найвірогідніше 1941 року.

У листопаді 1939 р. після багаторазових клопотань самої Ізидори, сестри Ольги й дочки Ольги (Олесі) Сергіїв та перегляду справи напередодні святкування 70-річчя від дня народження Лесі Українки Ізидору Косач-Борисову звільнили. Повернувшись до Києва на початку 1940 р. її разом з Ольгою Косач-Кривинюк влада залучила до проведення заходів, присвячених 70-річчю від дня народження їхньої видатної сестри. До 1941 року Косач-Борисова працювала у Другому Медичному інституті на кафедрі гістології.

У роки Другої світової війни перебувала в окупованому німцями Києві, працювала в органах місцевого самоврядування та тресті «Цукорцентраль», що розташовувався по вул. Михайлівській, 17-а. Була обрана до складу заснованої Олегом Ольжичем та іншими націоналістами Української національної ради (котра мала стати ядром майбутньої самостійної України), попри це, сама Ізидора не належала до жодної з українських національних партій або фракцій[2]. Мала зв'язки з підпіллям ОУН(м), і потрапила через це до гестапівської в'язниці (вул. Короленка) разом з іншими оунівцями. За деякий час поталанило звільнитися з ув'язнення.

Восени 1943 року разом із дочкою Ольгою (Олесею) та онуками Михайлом та Ольгою, не бачачи перспектив життя в тоталітарній системі, покинула Україну; старша сестра Ольга добиралася до сестри Оксани в Прагу іншим шляхом. «Хто мав 24 роки „райського життя“, — писала Ізидора Петрівна, вириваючись з більшовицької неволі, — хочеться лише, щоб всі близькі, дорогі люде вижили, щоб жити разом і щоб ніхто не займав»[3].

Біженці затрималися у Львові до весни 1944 р. Далі Ізидора з родиною та з іншими втікачами виїхала на Захід через Краків потягом, який організував Український центральний комітет у Берліні. У Німеччині перебувала в таборі для переміщених осіб у Новому Ульмі.

У грудні 1949 року прибула з родиною до США, оселилася у містечку Нью-Маркет (штат Нью-Джерсі). Працювала помивачкою посуду, вишивала для крамнички Союзу Українок Америки у Філадельфії. Написала спогади про Олену Пчілку, Лесю Українку, Миколу Лисенка, Колодяжне та Зелений Гай. Опублікувала в журналі «Наше життя», що був органом СУА, спогади про своє перебування на каторзі.

Співпрацювала з жіночими громадськими організаціями, була обрана почесною головою Комітету при УВАН у США для видання праці Ольги Косач-Кривинюк «Леся Українка. Хронологія життя і творчости».

Останні роки життя[ред. | ред. код]

Брала участь у діяльності української громади, багато розповідала про своїх батьків, братів і сестер, про родини Лисенків, Старицьких, Ольгу Кобилянську, Івана Франка, консультувала співробітників Музею Лесі Українки у м. Києві.

Померла 12 квітня 1980 року в містечку Піскатавей, штат Нью-Джерсі. Похована на українському цвинтарі св. Андрія в Савт-Бавнд-Бруку.

16 січня 1989 року Наказом Президії Верховної Ради СРСР Ізидора Петрівна Косач-Борисова була посмертно реабілітована. Її дочка Ольга Сергіїв у 1989–1991 рр. передала родинний архів в Україну.

Творчість[ред. | ред. код]

Переклала роман Еміля Золя «Провина абата Муре» (Київ, ДВУ, 1929, 332 с.).

Авторка спогадів:

  • «Про Людмилу Старицьку-Черняхівську»;
  • «Михайло Васильович Кривинюк»;
  • «Михайло Віталійович Лисенко в родинному та дружньому оточенні»;
  • «Про похорон Лесі Українки» (1963);
  • «Про історію написання поезії Лесі Українки „Impromptu“» (1963);
  • «Леся Українка в оточенні близьких — родини і друзів (спогади до 50-ліття її смерти)», (1964);
  • «Колодяжне (до біографії Лесі Українки)» (1952);
  • «Зелений Гай (спогад)» (1954);
  • «Як святкували Різдво в домі Лесі Українки» (1965);
  • «Про працю Леся Українка. Хронологія життя і творчости» (1970).

Див. також[ред. | ред. код]

Вікіцитати містять висловлювання від або про: Косач-Борисова Ізидора Петрівна

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б в г Czech National Authority Database
  2. ↑ http://diasporiana.org.ua/wp-content/uploads/books/17623/file.pdf [Архівовано 21 березня 2019 у Wayback Machine.] Величківський М. Сумні роки німецької окупації // Визвольний шлях, кн. 1(203), січень 1965, річник XVIII(XII), с. 46
  3. ↑ Чабан, Ірена (2002). “Листи так довго йдуть…”. 3надоби архіву Лесі Українки в Слов’янській бібліотеці у Празі (українська). Нью-Йорк: Видання Союзу Українок Америки. с. 273. 

Література та джерела[ред. | ред. код]

  • Жадько В. Байковий некрополь. — К., 2004. — С. 56.
  • Даниленко В. Ізидора, рідна сестра Лесі Українки: від сталінських таборів до еміграції. — К.: Смолоскип, 2011. — 255 с.
  • Трощинський В. Косач-Борисова Ізидора // Енциклопедія української діяспори / Гол. ред. В.Маркусь, спів-ред. Д.Маркусь. — Нью-Йорк — Чикаго, 2009. — Кн. 1. — С. 401.
  • Козак С. Ізидора Косач-Борисова // Літературна Україна. — 2010. — 23 вересня. — С. 2.
  • Коцарев О. Сестра Лесі Українки — Ізидора: портрет на тлі епохи // Літературна Україна. — 2011.- 2 червня. — С. 6.
  • Скрипка Т. Спогади про Лесю Українку. — К.: Темпора, 2017. — 368 с.: іл. — ISBN 978-617-569-208-0
  • Українська діаспора: літературні постаті, твори, біобібліографічні відомості / Упорядк. В. А. Просалової. — Донецьк: Східний видавничий дім, 2012. — 516 с.

Посилання[ред. | ред. код]

Nuvola apps arts.svg Зовнішні аудіофайли
Nuvola apps arts.svg Аудіофайл, Ізидора Косач-Борисова читає спогади «Леся Українка в родинному колі» на Youtube, опубліковано 24.11.2020
Перегляд цього шаблону
  Генеалогія та некрополістика
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Косач-Борисова_Ізидора_Петрівна&oldid=38535668