Міжнародні відносини України в 1917—1922 роках

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Сучасна карта Європи з позначенням меж України, які були заявлені делегацією УНР на Паризькій мирній конференції в 1919-20 рр.

У статті описані міжнародні відносини, які підтримувались урядами України (які претендували на представництво всієї країни як незалежної держави) в період Української революції 1917—1922 років.

Передумови[ред. | ред. код]

Будинок № 9 по Терещенківській вулиці у Києві, у якому знаходився Генеральний секретаріат міжнаціональних справ Української Народної Республіки і Української держави.

Процес формування зовнішньополітичного органу майбутньої Української Народної Республіки було розпочато Центральної Радою 16 липня 1917 року зі проголошенням їй Другого Універсалу. У ньому йшлося про утворення Генерального секретаріату — виконавчого органу влади. З перших днів існування Генерального секретаріату в його складі почав свою діяльність Генеральний секретаріат з національних справ, який став прообразом першого зовнішньополітичного відомства України в XX столітті.

22 грудня 1917 року, Глава Генерального секретаріату Української Народної Республіки, проголошеної Третім Універсалом, Володимир Винниченко і Генеральний секретар з міжнаціональних справ Олександр Шульгин підписали «Законопроект про утворення Генерального секретаріату міжнародних справ». Законопроект був схвалений на засіданні Уряду УНР в цей же день.

Остаточно відомство сформувалося після проголошення незалежності України Четвертим Універсалом і під різними назвами продовжувало функціонувати незважаючи на Гетьманський переворот та Антигетьманське повстання.

Центральні держави[ред. | ред. код]

Держава Дипломатичні відносини Визнання Угоди Ноти Дипломатичні представники Основна стаття
Австро-Угорщина Австро-Угорщина Так

після 9 лютого 1918[1][2]

Так

9 лютого 1918[3]

  • Таємний договір по Східній Галичині та Північній Буковині від 8 лютого 1918 року (не був ратифікований)[1];
  • Військова конвенція від 18 лютого 1918 року[1];
  • Економічний договір від 23 квітня 1918 року[1];
  • Фінансовий договір від 15 травня 1918 року[3];
  • Господарський договір від 18 вересня 1918 року[3].
З боку України:
  • Нота щодо державної приналежності Холмщини і Підляшшя від 12 червня 1918 року[4].
Посли України:

Посли Австро-Угорщини:

Основна стаття
Болгарія Болгарія Так

після 9 лютого 1918[2]

Так

9 лютого 1918[3]

  • Договір щодо «унормування встановлення публічних і приватно-правових відносин, щодо відміни воєнно-полонених і інтернованих цивільних осіб, щодо питання про амністію, яка повинна бути дана з приводу укладення мира і щодо питання про кораблі, які попалися у владу ворогів» від 12 лютого 1918 року

З боку України:

  • Протест щодо намірів Центральних держав приєднати Холмщину, Підляшшя і окуповану ними частину Волині до Королівства Польського від 17 листопада 1917 року[4];
  • Нота щодо незадовільного забезпечення військовополонених одягом і харчами, важких умовах їх праці, знущаннях над ними наглядачів, антисанітарному стані бараків тощо[6].
Посли України:

Посли Болгарії:

Основна стаття
Німецька імперія Німецька імперія
Веймарська республіка Веймарська республіка
Так

після 9 лютого 1918[2]

Так

9 лютого 1918[3]

  • Військова конвенція від 18 лютого 1918 року[1];
  • Економічний договір від 23 квітня 1918 року[1];
  • Фінансовий договір від 15 травня 1918 року[3];
  • Господарський договір від 18 вересня 1918 року[3];
  • Договір про безперешкодну евакуацію німецьких військ від 14 грудня 1918 року[8]

З боку України:

Посли України в Німеччині:

Посли Німеччини в Україні:

Повірені у справах Німеччини в Україні:

Основна стаття
Османська імперія Османська імперія Так

після 9 лютого 1918[2]

Так

9 лютого 1918[3]

  • Додатковий Українсько-турецький договір про дружбу і співробітництво від 12 лютого 1918 року[9][10]

З боку України:

Посли України в Османській імперії:

Посли Османської імперії в Україні:

Основна стаття

Антанта[ред. | ред. код]

Держава Дипломатичні відносини Визнання Угоди Ноти Дипломатичні представники Основна стаття
Бельгія Бельгія Так

3 лютого 1919

Ні[К 1] Посол України в Бельгії та, за сумісництвом, у Нідерландах: Основна стаття
Велика Британія Велика Британія Так

з 9 січня 1918

Так

9 січня 1918[14]

Дипломатичне представництво при Генеральному секретаріаті УНР з грудня 1917 року.

Посли України у Великій Британії:

Посли Великої Британії в Україні:

Основна стаття
Італія Італія З боку урядових та фінансових кіл Італії в 1919—1921 роках надходили пропозиції почати економічне співробітництво з УНР.

Глави Надзвичайної дипломатичної місії України в Італії:

Основна стаття
Румунія Румунія Так Декларація уряду УНР про зміцнення добросусідських відносин з Румунією і солідарними з Україною балтійськими, чорноморськими і кавказькими країнами від 2 червня 1920 року Посли України в Румунії:

Посли Румунії в Україні:

Основна стаття
Франція Франція Так

з 19 грудня 1917

Так

29 грудня 1917[14] або

3 січня 1918

Дипломатичне представництво при Генеральному секретаріаті УНР з грудня 1917 року.

Посли Франції в Україні:

Основна стаття

Держави на території колишньої Російської імперії[ред. | ред. код]

Держава Дипломатичні відносини Визнання Угоди Ноти Дипломатичні представники Основна стаття
Flag of the Russian Soviet Federative Socialist Republic (1918–1937).svg Російська Соціалістична Федеративна Радянська Республіка [К 2] Прелімінарний мирний договір від 12 червня 1918 року[5] З боку України:
  • Відмова від виконання ультиматуму від 18 грудня 1917 года[2];
  • Ультимативна нота з приводу невизнання РРФСР запропонованих українською делегацією кордонів від 3 жовтня 1918 року[5]

З боку Радянської Росії:

  • Ультиматум з вимогою відмови від дезорганізації фронту, відмови від пропуску козачих формувань через Україну з фронту на Дон, припинення роззброєння радянських полків і червоноармійців, пропуску більшовицьких військ на Південний фронт і загрозою початку війни в разі неприйняття вимог протягом 48 годин від 17 грудня 1917 року[2]
Основна стаття
Flag of Belarus (1991).png Білоруська Народна Республіка Ні[15] Так[К 3] З боку Білорусі:
  • Заява білоруської делегації про незгоду з встановленим між республіками кордоном від 15 квітня 1918 року[17]
Глава спеціальної дипломатичної місії Білорусії в Україну: Основна стаття
Flag of Georgia (1990–2004).svg Грузинська Демократична Республіка Так

5 грудня 1918[18]

  • Договір між Українською державою і Грузинською Республікою від 5 грудня 1918 року;
  • Угода між урядами України і Грузії про міжбанківські переказні операції від 7 грудня 1918;
  • Договір щодо обміну товарами між Українською державою і Грузинський Республікою від 7 грудня 1918 року.
Посол України в Грузії, а також у Кубані, Азербаджані та Вірменії за сумісництвом:

Посол Вірменії в Україні:

Посол Грузії в Україні:

Посол Азербайджану в Україні:

Посол Кубані в Україні:

Основна стаття
Flag of Azerbaijan.svg Азербайджанська Демократична Республіка Так

8 лютого 1919[19]

Так

січень 1920[20]

Основна стаття
Flag of Armenia.svg Республіка Вірменія Так Основна стаття
Flag of Kuban People's Republic.svg Кубанська Народна Республіка Так

вересень 1917[21]

Так

7 серпня 1920[22]

Україно-кубанський договір від 7 серпня 1920 року[22]
Flag of the Crimean Republic.svg Кримська демократична республіка Так

літо 1917[23]

Так

грудень 1917[23]

Flag of Don Cossacks.svg Всевелике Військо Донське Так

серпень 1918[4]

Так

7 серпня 1918[24]

  • Попередня угода від 7 серпня 1918 року[24];
  • Додаткова секретна угода від 7 серпня 1918 року[24];
  • Тимчасова угода про експлуатацію частини Запорізької залізниці, яка знаходиться в межах колишньої Області Війська Донського від 31 серпня 1918 року[24];
  • Тимчасова умова про перевезення в простому сполученні пасажирів, багажу і вантажів між залізницею Всевеликого Війська Донського і Українською державою від 2-5 вересня 1918 року[24];
  • Тимчасова умова про передачу рухомого складу між залізницями Всевеликого Війська Донського і Української держави від 7 вересня 1918 року[24];
  • Договір про спільне спільне регулювання питань, що стосуються Донецького Басейну від 18 вересня 1918 року[24];
  • Умова між урядами Української держави і Всевеликого Війська Донського щодо поштово-телеграфних зносин від 18 жовтня 1918 року[24];
  • Договір про поставки цукру з Української держави в Всевелике Військо Донське від 29 жовтня 1918 року[24];
  • Конвенція про «міжнародно-правове об'єднання» між Урядом Української Народної Республіки в еміграції і Донською демократичною групою від 2 квітня 1921[25].
Офіційні ноти з боку України:
  • Нота про недоцільність визначення державної організації Дона як тимчасової від 17 липня 1918 року[4]
Дипломатичні представники України при уряді Всевеликого Війська Донського:

Міністри-резиденти України при уряді Всевеликого Війська Донського:

Посли Тимчасового уряду Війська Донського в Україні:

Посли Всевеликого Війська Донського на Україні:

Отамани Зимової Станиці (повноважні посли) від Всевеликого Війська Донського при державі Українському:

Основна стаття
Польща Польща Так

жовтень 1918[4]

Так

22 квітня 1920

Угоди з польськими корпусами:
  • Умови перебування польських військ на території України від 4 квітня 1918 року[26]

Міжурядові договори:

  • Договір від 24 травня 1919 роки (не був ратифікований)[27];
  • Угода про перемир'я від 16 червня 1919 года;
  • Проект політичної конвенції між Польщею, Латвією, Литвою, Україною, Фінляндією і Естонією за підсумками конференції в Булдурі від 31 серпня 1920 года (висловлювалася готовність взаємного визнання всіх сторін de jure, рішення всіх неприємностей мирним шляхом, намір укласти військову конвенцію оборонного характеру і т. д.)[28]
З боку України:
  • Резолюція протесту щодо претензії на землі непольські, заявлениі тимчасовою Польською державною радою в декларації на заклик Тимчасового уряду російського до об'єднання польського народу з вільною Російською державою від 8 квітня 1917 року[4];
  • Протест у відповідь на неправдиві дані Ліквідаційної комісії про замах «українських банд» у Львові і прохання до країн Антанти про введення туди своїх військ від 7 листопада 1918 року;
  • Протест щодо відкриття «Київського» відділу Міністерства внутрішніх справ Польщі від 27 листопада 1918 року[4];
  • Протест у зв'язку з окупацією Північної Холмщини, Підляшшя і частини Західної Волині та арештом української адміністрації від 2 грудня 1918 року[29];
  • Меморандум проти заяв про необхідність приєднання Поділля до Польщі від 22 січня 1920 року[29];
  • Меморіал про основні засади подальшої діяльності Уряду УНР і його бажанні й надалі перебувати і функціонувати на території Польщі від 24 листопада 1920 року[29];
  • Меморіал у справі нормалізації польсько-українських відносин у зв'язку з ратифікацією Ризького миру (без зазначення дати, після польського «Pro Memoria»[29].

З боку Польщі:

  • «Pro ​​Memoria» (без зазначення дати, складений в 1921 році)[29]
Посли України в Польщі:

Глави Надзвичайної дипломатичної місії УНР в Польщі:

Надзвичайні міністри і Повноважні посли Польщі при Гетьмані України:

Посли Польської республіки в УНР:

Основна стаття
Латвія Латвія Так

грудень 1918

Так

17 лютого 1920[28]

Проект політичної конвенції між Польщею, Латвією, Литвою, Україною, Фінляндією і Естонією за підсумками конференції в Булдурі від 31 серпня 1920 року (висловлювалася готовність взаємного визнання всіх сторін de jure, рішення всіх неприємностей мирним шляхом, намір укласти військову конвенцію оборонного характеру і т. д.)[28] З боку України:
  • Спільна нота України, Білорусії, Литви та Естонії про протест, в зв'язку з обшуком в одному з консульств, а також проти конфіскації латвійської армії автомашин дипломатичних представництв, видворення з Латвії іноземних громадян і їх мобілізації в латвійську армію від 5 грудня 1919 року[28];
  • Нота про визнання Україною незалежності Латвії і її Тимчасового уряду від 10 грудня 1919 року[28];
  • Декларація уряду УНР про зміцнення добросусідських відносин з Румунією і солідарними з Україною балтійськими, чорноморськими і кавказькими країнами від 2 червня 1920 року[28];
  • Протест проти переговорів Латвії з Радянською Україною від 27 січня 1921 року[28].

З боку Латвії:

  • Нота про визнання Латвією УНР від 17 лютого 1920 року[28];
  • Офіційне запрошення на конгрес поштового та телеграфного зв'язку в Булдурі від 9 вересня 1920 року[28].
Посли України в Латвії:

Представники Тимчасового уряду Латвії в Україні:

Основна стаття
Литва Литва [К 4] Проект політичної конвенції між Польщею, Латвією, Литвою, Україною, Фінляндією і Естонією за підсумками конференції в Булдурі від 31 серпня 1920 року (висловлювалася готовність взаємного визнання всіх сторін de jure, рішення всіх неприємностей мирним шляхом, намір укласти військову конвенцію оборонного характеру і т. д.)[28]

Глави Надзвичайної дипломатичної місії України в Литві:

Основна стаття
Естонія Естонія Так Так

березень 1920[28]

Проект політичної конвенції між Польщею, Латвією, Литвою, Україною, Фінляндією і Естонією за підсумками конференції в Булдурі від 31 серпня 1920 року (висловлювалася готовність взаємного визнання всіх сторін de jure, рішення всіх неприємностей мирним шляхом, намір укласти військову конвенцію оборонного характеру і т. д.)[28] Посли України в Естонії:

Консул Естонії в Києві:

Основна стаття
Фінляндія Фінляндія Так

1918 рік[4]

Так

1918[31] або червень 1920[28]

  • «Паперова угода» від 30 вересня 1918 року[4]
  • Проект політичної конвенції між Польщею, Латвією, Литвою, Україною, Фінляндією і Естонією за підсумками конференції в Булдурі від 31 серпня 1920 року (висловлювалася готовність взаємного визнання всіх сторін de jure, рішення всіх неприємностей мирним шляхом, намір укласти військову конвенцію оборонного характеру і т. д.)[28]
Посли України в Фінляндії:

Повірені у справах Фінляндії в Україні:

Основна стаття

Інші держави і суб'єкти міжнародного права[ред. | ред. код]

Держава Дипломатичні відносини Визнання Угоди Ноти Дипломатичні представники Основна стаття
Аргентина Аргентина Так

лютий 1920[1]

Так

5 лютого 1920[34]

Повірені Уряду Української Народної Республіки в справах Аргентини: Основна стаття
ЗУНР ЗУНР Ні Так

1 грудня 1918[1]

  • Передвступний договір між Західно-Українською Народною Республікою і Українською Народною Республікою про подальшу Злуку обох республік в єдину велику державу від 1 грудня 1918 року[1];
Нідерланди Нідерланди Так

1919 рік

Ні[К 5] Глави Надзвичайної дипломатичної місії України в Нідерландах:
  • Андрій Яковлів, за сумісництвом глава Надзвичайної дипломатичної місії України в Бельгії.

Генеральні консули Нідерландів в Києві:

Основна стаття
Данія Данія Глави Надзвичайної дипломатичної місії України в Данії: Основна стаття
Швеція Швеція Глави Надзвичайної дипломатичної місії України в Швеції та Норвегії: Основна стаття
Норвегія Норвегія Основна стаття
Ватикан Ватикан Так

1919 рік

Ні[К 6] З боку України:
  • Офіційний протест проти інтернування греко-католицького духовенства на Галичині від 29 травня 1919 року;
  • Меморіал-протест проти антиукраїнської пропаганди польського духовенства від 3 червня 1919 року;
  • Офіційний протест проти жорстокості польських військових властей щодо «українського кліру та русинської Церкви» від 11 червня 1919 року;
  • Офіційний протест проти дій армії генерала Галлера на Галичині і безправних арештів греко-католицьких священиків від 18 липня 1919 року;
  • Меморандум про заснування теологічного факультету та католицьких шкіл в Україні від 18 липня 1919 року;
  • Меморандум про «українську справу і польські переслідування українців-католиків» від 20 березня 1920 року.

З боку Святого Престолу:

  • Лист державного секретаря Святого Престолу П'єтро Гаспаррі до глави директорії УНР Симону Петлюрі про отримання вірчих грамот від 16 червня 1919 року
Глави Надзвичайної дипломатичної місії України при Святому Престолі:

Апостольські візитатори в Україні:

Основна стаття
США США Ні Ні[К 7][38] Глави Надзвичайної дипломатичної місії України в США: Основна стаття
Чехословаччина Чехословаччина Глави Надзвичайної дипломатичної місії України в Чехословаччині: Основна стаття
Швейцарія Швейцарія Глави Надзвичайної дипломатичної місії України в Швейцарії: Основна стаття

Виноски[ред. | ред. код]

  1. Однак з 1920 року українська дипломатична місія неофіційно визнавалася представництвом УНР в Бельгії; українським дипломатам вдалося встановити відносини з Міністерством закордонних Бельгії (після реформи МЗС Бельгії 1 січня 1921 року Україна була включена в секцію, яка займалася справами Східної Європи) та іншими міністерствами; представництво УНР отримало дозвіл на видачу паспортів українським громадянам, які визнавалися бельгійським урядом; на прохання українського представництва бельгійські установи безперешкодно дозволяли в'їзд і виїзд з країни українським представникам; українцям вдалося встановити відносини з представництвами інших держав, які були акредитовані в Бельгії[13]
  2. 12 червня 1918 року відбулося підписання прелімінарного мирного договору між Українською Державою й Російською Радянською Республікою згідно зі статтею VI договору Росії з Центральними Державами. У преамбулі цього договору зазначено, що він підписується двома незалежними державами. У статті 4 договору говорилося про обмін консулами для захисту інтересів громадян. На цій підставі Українською Державою було засновано генеральні консульства в Москві й Петрограді та ще у 18 російських містах, де проживала значна кількість українців. Були засновані російські консульські установи в 7 містах в Україні. 24 грудня 1918 року вийшла постанова Народного Комісаріату закордонних справ РСФРР, в якій говорилося, що після анулювання Брестського мирного договору уряд Російської Республіки не визнає України за самостійну державу
  3. Однобічне визнання з боку БНР. Однак Енциклопедія історії Білорусі стверджує, що в червні 1918 року білоруська делегація на чолі з Скірмунтом відвідала Київ і Уряд Української Народної Республіки визнав БНР[16]
  4. Де-факто визнання закріплене в Політичній конвенції, підписаній на Ризькій конференції в серпні 1920 року.
  5. Однак персонал української дипломатичної місії в Нідерландах був звільнений від реєстрації в поліції, яка була обов'язковою для всіх іноземців, і без перешкод отримував візи для в'їзду і виїзду з країни; з 1920 року дипломатичної місії УНР почали видавати дипломатичні візи як для «української делегації»; на прохання українського представництва українським послам, головам місій і міністрам без перешкод видавалися дипломатичні візи для в'їзду на територію Нідерландів; було дозволено видавати паспорти українським громадянам (вони візувалися нідерландськими установами і визнавалися дійсними для перебування на території Нідерландів); паспорта, які видавало українське представництво в Нідерландах, візувалися англійськими, американськими, бельгійськими, швейцарськими та французькими консулами; Міністерство закордонних справ Нідерландів і інші офіційні установи офіційно зверталися до української дипломатичної місії; в шкільних атласах 1919-1920 років друкувалися спеціальні карти України[36]
  6. Однак Святий Престол офіційно підтримував право України на самовизначення і надав підтримку УНР на Паризькій мирній конференції[37]
  7. З відповіді Держсекретаря США Роберта Лансінга на лист Юліана Бачинського: «Уряд і народ США з живим інтересом ставляться до добробуту людей в усіх частинах Росії, включно в Україні. Проте США не визнають ані незалежності України, ані жодного уряду, який тепер там при владі, а тому не готові прийняти представників українського уряду»

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш щ ю я Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 1. Предметно-тематична частина: А-Г / Відп. ред. М. М. Варварцев. НАН України. Інститут історії України. — К.: Інститут історії України, 2009. — 184 с.
  2. а б в г д е Історія України: Навч. посіб.— 3-тє вид., стер. Рекомендовано МОН / Лазарович М. В. — К., 2013. — 685 с.
  3. а б в г д е ж и к л м Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 2, Предметно-тематична частина: Д-Й / Відп. ред. М. М. Варварцев. НАН України. Інститут історії України. — К.: Ін-т історії України, 2010. — 252 с.
  4. а б в г д е ж и к л м н п р с т у Головченко В. І. Солдатенко В. Ф. Українське питання в роки Першої світової війни: Монографія. — К.: Парламентське вид-во, 2009. — 448 с. ISBN 978-966-611-690-4.
  5. а б в г д е ж и к Нариси історії української революції 1917—1921 років [Текст]: у 2 кн./редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін.; Нац. акад. наук України, Ін-т історії України. — К.: Наукова думка, 2011. Кн. 1/[В. Ф. Верстюк (кер.) та ін.]. — 2011. — 390 с. — Бібліогр.: с. 372—387. — 1000 экз.
  6. Валерій Власенко. ПЕРША ХВИЛЯ МІЖВОЄННОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ПОЛІТИЧНОЇ ЕМІГРАЦІЇ ДО БОЛГАРІЇ//Българска украинистика, брой 3, 2013 стр.177
  7. а б в г І. Є. Петренко. ПОЛІТИКО-ДИПЛОМАТИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ УРЯДІВ УНР НА БАЛКАНАХ НА ПРИКЛАДІ ВІДНОСИН З БОЛГАРСЬКИМ ЦАРСТВОМ (1918—1920 рр.)//Наукові праці історичного факультету Запорізького національного університету, 2014, вип. XXXIX
  8. а б В. В. Перепадя. ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНІ ВІДНОСИНИ МІЖ ДИРЕКТОРІЄЮ УНР ТА НІМЕЧЧИНОЮ//Наукові праці історичного факультету ЗДУ. — 2002 . — Випуск XV
  9. 100-річчя визнання УНР: багато документів "застрягли" у Москві - дипломат. www.ukrinform.ua (uk). Процитовано 2020-05-02. 
  10. а б Українська державність у XX столітті: Історико-політологічний аналіз / Ред. кол.: О. Дергачов (кер. авт. кол.), Є. Бистрицький, О. Білий, І. Бураковський, Дж. Мейс, В. Полохало, М. Томенко та ін. — К.: Політ. думка, 1996. — 434 с.
  11. УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА / Лекції за редакцією Дмитра Антоновича. Пам'ятки історичної думки України — КИЇВ, 1993
  12. Курас Г. Дипломат, історик, патріот (Іван Токаржевський-Карашевич) / Г. Курас // Наукові записки [Національного університету «Острозька академія»]. Історичні науки. — 2007. — Вип. 9. — С. 184—190.
  13. Попенко Я. В. Діяльність дипломатичного представництва Директорії УНР в Бельгії та Нідерландах у 1919—1921 роках / Я. В. Попенко // Наукові праці історичного факультету Запорізького держ. ун-ту. — Запоріжжя. — 2005. — Вип. ХІХ. — С. 188—197
  14. а б Незалежність №1: Коли Грушевський її оголосив, чому Винниченко сумнівався, а Єфремов був проти. Історична правда. Процитовано 2020-05-01. 
  15. Події 100-річної давнини. Співпраця УНР із Білоруською Народною Республікою. Радіо Свобода (uk). Процитовано 2020-05-02. 
  16. Энцыклапедыя гісторыі Беларусі. Том 1. С. 386 ISBN 5-85700-074-2
  17. а б Дедурін, Г. Український напрямок зовнішньої політики БНР (1918—1921 рр.) / Геннадій Дедурін // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету ім. В. Гнатюка. Серія: Історія. — 2017. — Вип. 2, ч. 2. — С. 107—112
  18. Україна – Грузія: хроніка становлення дипломатичних відносин. Matrix-info (uk). 2017-08-31. Процитовано 2020-05-02. 
  19. Kitsoft. Азербайджан - Круглий стіл у Баку на тему: «100-річчя проголошення незалежності Української Народної Республіки». azerbaijan.mfa.gov.ua (ua). Процитовано 2020-05-02. 
  20. Матяш, Ірина. Діяльність надзвичайної диполоматичної місії УНР на Кавказі (1919 - 1921 рр.). 
  21. ​100 років «злуки» УНР з Кубанню, яка так і не відбулася. Радіо Свобода (uk). Процитовано 2020-05-02. 
  22. а б Було-було-було… - Україна Incognita. incognita.day.kyiv.ua. Процитовано 2020-05-02. 
  23. а б Українсько-кримськотатарський союз революційного часу. Історична правда. Процитовано 2020-05-02. 
  24. а б в г д е ж и к л м н п Мараєв В. Р. Донське посольство М. А. Свєчина — О. В. Черячукіна в Українській Державі (1918 р.) [Електронний ресурс] / В. Р. Мараєв // Національна та історична пам'ять. — 2013. — Вип. 7. — С. 241—251.
  25. Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 3. Предметно-тематична частина: К-О / Відп. ред. М. М. Варварцев. — К.: Ін-т історії України НАН України, 2012. — 315 с
  26. Папакін А. Останній польський бій на східноєвропейському театрі воєнних дій Першої світової війни — Канів, 11 травня 1918 р. / А. Папакін // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Історія. — 2014. — Вип. 3. — С. 32-35.
  27. Папакін А. Г. Стосунки між УНР та Польщею в 1918—1919 рр. /. А. Г. Папакін // Наук. зап. Іст. науки / Нац. ун-т «Києво-Могилянська Академія». -. К., 2004. — Т. 27
  28. а б в г д е ж и к л м н п р с Е. Єкабсонс. Латвійсько-українські зв'язки за доби УНР
  29. а б в г д Ucrainica Polonica. Т.3 — Київ-Житомир, 2009. — 224 с.
  30. Коваль Р. М. Лівицький Андрій Миколайович // Международные отношения Украины в 1917—1922 годах // Енциклопедія сучасної України : [укр.] : у 30 т. / НАН України, Наукове товариство ім. Шевченка, Інститут енциклопедичних досліджень НАН України. — К., 2001—…. — ISBN 944-02-3354-x.
  31. Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 4. Предметно-тематична частина: П-Я/Відп. ред. М. М. Варварцев. — К.: Ін-т історії України НАН України, 2013. — 357 с
  32. Г. В. Стрельський. Залізняк Микола Кіндратович // Международные отношения Украины в 1917—1922 годах // Енциклопедія сучасної України : [укр.] : у 30 т. / НАН України, Наукове товариство ім. Шевченка, Інститут енциклопедичних досліджень НАН України. — К., 2001—…. — ISBN 944-02-3354-x.
  33. КЕДРОВСЬКИЙ ВОЛОДИМИР// Довідник з історії України. — 2-е видання. — К., 2001
  34. Нові факти про визнання у 1921 р. Республікою Аргентина Української Народної Республіки. UA Foreign Affairs (en). Процитовано 2020-05-02. 
  35. Малюта, О. Органи влади ЗУНР та УНР в екзилі у 20-40-і рр. ХХ ст.: боротьба за національну державність як форму організації повсякденного життя української еміграції / О. Малюта // Україна ХХ ст.: культура, ідеологія, політика. — К., 2007. — Вип. 12. — С. 287—308
  36. Попенко Я. В. Діяльність дипломатичного представництва Директорії УНР в Бельгії та Нідерландах у 1919—1921 роках / Я. В. Попенко // Наукові праці історичного факультету Запорізького держ. ун-ту. — Запоріжжя. — 2005. — Вип. ХІХ. — С. 188—197
  37. Ліліана Гентош. Дипломатичні контакти УНР з Апостольським Престолом в 1919—1921 роках у контексті східної політики Римської Курії
  38. Гошуляк, Іван. «Не підтримуємо український сепаратизм...». День.