Єпіфаній (Славинецький)
| Єпифаній Славинецький | |
|---|---|
 Єпифа́ній Славине́цький і Патріарх Никон представляють богослужебні книги. Московський собор (1654) | |
| Народився | поч. XVII ст. |
| Помер |
19 листопада 1675 Москва |
| Громадянство (підданство) |
Росія |
| Діяльність | мовознавець, перекладач, перекладач Біблії |
| Відомий завдяки | поет, перекладач, філолог, оратор, богослов |
| Alma mater | Національний університет «Києво-Могилянська академія» |
| Заклад | Національний університет «Києво-Могилянська академія» |
| Конфесія | православ'я |
Єпифа́ній Славине́цький (поч. XVII ст. — †19 листопада 1675, Москва) — український поет, ієромонах, перекладач, філолог, оратор, богослов. Послідовник чеського педагога й ученого Яна Коменського. Про місце народження Єпіфанія Славинецького, як і про його мирське ім'я, достовірних звісток не збереглося.
Біографія
Місце, точна дата народження, та мирське ім'я Єпіфанія Славинецького невідомі.
Ім'я Єпифаній він прийняв при постригу в Києво-Печерській Лаврі. Оскільки С. Є. прекрасно знав грецьку мову, передбачається, що він учився в Київській братській школі, де до поч. 30-х рр. переважав грекофільській напрям. Але С. Є. був одночасно і чудовим латиністом, у зв'язку з чим висловлювалася думка, що він прослухав курс наук у якихось закордонних закладах освіти. Репутація латиніста привела С. Є. до Київської братської школи, де він викладав латину, а можливо, також грецьку і церковнослов'янську мови. На прохання царя Олексія Михайловича переїхав до Москви в 1649 р. С. Є.. прибув у Москву разом зі священноіноком Арсенієм Сатановським, через тиждень був представлений цареві. Меценат Ф. М. Ртищев побудував для київських вчених Андріївський монастир у своєму маєтку на Воробйових горах, де вони організували школу, у якій грецькій і латині навчалися молоді московські піддячі. 1651 р. С. Є. перейшов на постійне проживання до Чудова монастиря (у Кремлі), що протягом усієї 2-й пол. XVII ст. залишався оплотом грекофільської, «старомосковської» партії. Біблія, заради видання якої С. Є.. і був запрошений до Москви, вийшла у світ з його передмовою в 1663 р.
Чисто філологічна робота С. Є. була якщо не перервана, те ускладнена церковними реформами патріарха Никона. До епохи реформ, тобто 1653 р., С. Є. заробив у Москві міцну репутацію ученого експерта, і Никон негайно залучив його до виправлення богослужбових книг, а також доручив зробити переклад діянь константинопольського собору 1593 р., на якому східні патріархи погодилися на створення Московського патріархату. У діяннях указувалося, що згода була дана за умови дотримання московською церквою всіх догматів православ'я, що Никон зрозумів як зобов'язання узгоджуватися не тільки в богословських основах, а й у деталях обряду. С. Є. як український православний підтримував у цьому Никона. Помісний собор 1654 р. ухвалив виправити друковані богослужбові книги «за старими харатейними і грецькими», але фактично виправлення велося по нових, венеціанських грецьких виданнях. До собору 1655 р. С. Є. підготував програму змін Статуту і новий текст Служебника (С. Є. фактично скористався грецьким служебником, виданим у Венеції в 1602 р.), що узаконив перехід до триперстя, «трегубую» алилую, чотириконечний хрест замість восьмиконечним на просфірах та інші зміни. Саме видання Служебника призвело до розколу московської церкви, і одним з винуватців цього був С. Є.
Поряд з участю в церковній реформі С. Є. не залишав перекладацької роботи. За 26 років життя на Москві він залишив після себе величезну літературну спадщину. 1663 р. перевидав у Москві Острозьку Біблію, до якої написав передмову. Його перу належить понад 150 ориґінальних і перекладних праць з питань розвитку освіти і науки, а також з етичної і теологічної проблематики. До ориґінальних належать 60 слів-проповідей, а також близько 40 книжних силабічних пісень. З перекладів, поряд з богословськими текстами, слід зазначити географію Блеу, «Анатомію» Везалія, «Громадянство звичаїв дитячих» («Громадянство звичаїв добрих») Еразма Роттердамського. Велике значення мали лексикографічні праці С. Є. Це так званий «Філологічний словник», «Лексикон латинський» і «Книга лексикон греко-славено-латинський» («Лексикон словено-латинський», у співавторстві з А. Корецьким-Сатановським). Остання «Книга» користувалася великою популярністю в сучасників. За дорученням Собору 1674 р. здійснив новий переклад Біблії російською мовою, виправив і надрукував Служебник, Часослов, Псалтир тощо.
С. Є. як учений-філолог здобув велику повагу на Москві. Цю репутацію відбиває заголовок збірки його творів, створеній на поч XVIII ст.: «Зде лежащая словеса сочиненная иеромонахом Епифанием Славинецким, мужем многоученным не токмо грамматики и риторики, но и философии и самыя феологии известным испытателем, и искуснейшим разсудителем и опасным претолковником греческаго, латинскаго, славенскаго и полскаго диалектов». С. Є.- один з перших професійних письменників Московії. Маючи (у період наближення до патріарха Никона) можливість домогтися великих посад у церковній ієрархії, він зволів задовольнятися скромним званням ієромонаха (як і Симеон Полоцький). Літературна праця не була для С. Є. побічним заняттям: він дивився на нього як на покликання. Серед книжників 3-й чв. XVII ст. С. Є. займав особливе, видатне місце: за енциклопедичною освітою з ним не міг рівнятися навіть Симеон Полоцький.
С. Є. — типовий представник барокової доби. Його філософські погляди, відбиті в основному у проповідях, є зразком органічного поєднання елементів середньовічної (патристики й схоластики) і новітньої (Ренесансу, Реформації) філософії. Розрізняючи «внутрішню» візантійську мудрість від «зовнішньої», західноєвропейської вченості, С. Є., у суто бароковому дусі, використовує у своїх працях рівною мірою здобутки античної й християнської думки.
Філософські інтереси С. Є. зосереджувалися на етичній та антропологічній проблематиці. Уявлення про світ і його структуру склались у С. Є. під впливом відповідних середньовічних і ренесансних концепцій. У тлумаченні С. Є., великий світ (макрокосм) — єдиний, гармонійно й доцільно побудований організм; всі речі й істоти, що його наповнюють, взаємопов'язані як ланки одного ланцюга. Структура макрокосму, як і небесних сфер, уявляється С. Є. в дусі середньовіччя строго ієрархічною: всі речі й істоти посідають кожна своє місце. Виходячи з концепції великого ланцюга буття, С. Є. обґрунтовує ідею єдності макро- і мікрокосму. В мікрокосмі (людині) він убачає ті ж закономірності, елементи й ієрархічну структуру, що у світі великому. В обох світах С. Є. знаходить страждання і сум, мінливість і минучість. Дзеркальність великого й малого світів він передає поширеним за доби бароко символом «корабля у бурхливому морі» (море символізує для С. Є. і зовнішній життєвий шлях людини, і внутрішнє її життя, з його пристрастями й спокусами).
Мікрокосм у С. Є. пов'язується з макрокосмом у сенсі співвідношення «людина і суспільство», чия ієрархічна структура відповідає внутрішній будові людини. Засобом удосконалення світу і суспільства він убачає самовдосконалення кожного його представника. Духовне вдосконалення людини пов'язує з процесом пізнання, що передбачає розмірковування про марноту світу, про неминучість смерті, про підготування себе до неї добрими справами, духовною працею тощо. Саму філософію С. Є. розуміє як повчання смерті.
Помер у Москві, похований у Чудовому монастирі.
Твори
- Сказание от божественных писаний яко о святых в небе сущих не достоит молитися: да оставятся им грехи. — М., 1680.
- «Лексіконъ латинский» Є. Славинецького. «Лексикон словено-латинський» Є. Славинецького та А. Корецького. Сатановського / підгот. до вид. В. В. Німчук. — Київ: 1973. — 540 с.
Джерела та література
- Дзюба О. М. Єпіфаній // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2005. — Т. 3 : Е — Й. — 672 с. : іл. — ISBN 966-00-0610-1.
- Славинецький, Єпифаній // Філософський енциклопедичний словник / В. І. Шинкарук (голова редколегії) та ін. ; Л. В. Озадовська, Н. П. Поліщук (наукові редактори) ; І. О. Покаржевська (художнє оформлення). — Київ : Абрис, 2002. — С. 588. — 742 с. — 1000 екз. — ББК 87я2. — ISBN 966-531-128-X.
Література
- Певницкий В. Епифаний Славинецкий, один из главных деятелей русск. духовной лит-ры в XVII в. // ТКДА, — 1861 . — Кн. 8;
- Филарет (Гумилевский). Обзор русск. духовной лит-ры. 3-е изд, — СПб., 1884. — Кн. 1;
- Ротар И. Епифаний Славинецкий, литературный деятель XVII в // Киевская старина — Киев, 1900.— Т. 71;
- Елеонская А. С. Человек и Вселенная в ораторской прозе Епифания Славинецкого // Развитие барокко и зарождение классицизма в России XVII—начала XVIII в. — М., 1989. — С. 201—220.
- В. Я. Німчук. Єпіфаній Славинецький // Українська мова : енциклопедія. — К. : Українська енциклопедія, 2000. — ISBN 966-7492-07-9.
- Кагамлик С. Діяльність української церковної еліти ранньомодерного часу як цивілізаційний чинник розвитку Російської імперії / С. Кагамлик // Українознавчий альманах. — 2014. — Вип. 17. — С. 77 — 80.
- Наталія Шалашна. Уявлення про державу Єпифанія Славинецького // Журнал «Схід», № 4(144) (2016).
Посилання
