Єфремов Сергій Олександрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Сергій Олександрович Єфремов
Сергій Олександрович Єфремов

Час на посаді:
15 червня 1917 — 17 липня 1917
Попередникпосада запроваджена
НаступникШульгин Олександр Якович

Народився6 (18) жовтня 1876(1876-10-18)
Пальчик, Звенигородський повіт, Київська губернія,
Flag of Russia.svg Російська імперія
Помер10 березня 1939(1939-03-10) (62 роки)
Владимир (?), Російська РФСР, СРСР СРСР
ГромадянствоFlag of the Ukranian State.svg УНР
Національністьукраїнець
Політична партіяУкраїнська демократична партія
ДружинаГалина Єфремова
Професіяполітик

Wikisource-logo.svg Роботи у Вікіджерелах

Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Сергі́й Олекса́ндрович Єфре́мов (колишнє прізвище предків — Охрі́менко[1]; 6 [18] жовтня 1876(18761018), Пальчик, тепер Катеринопільського району Черкаської області — 10 березня 1939) — український громадсько-політичний і державний діяч, літературний критик, історик літератури, академік Української академії наук1919), віце-президент ВУАН1922), дійсний член Наукового товариства ім. Т. Шевченка у Львові, публіцист, один із творців української журналістики.

Брав участь у розробці концепції української державності, української національної культури й освіти. Надрукував (загалом) близько десяти тисяч публіцистичних і наукових статей. Видав ряд монографічних нарисів, присвячених творчості Марка Вовчка, Тараса Шевченка, Івана Франка, Михайла Коцюбинського, Івана Нечуя-Левицького, Івана Карпенка-Карого, Панаса Мирного та інше.

Репресований 1930 року в результаті сфабрикованого радянською владою процесу Спілки визволення України. Посмертно реабілітований 1989 року.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився 6 (18) жовтня 1876(18761018) року в селі Пальчику Звенигородського повіту Київської губернії (тепер Катеринопільський район Черкаської області, Україна) у родині священика.

Рід Сергія Олександровича Єфремова (по материнській лінії — Крамаренко, по батьківській — Охріменко) належав до духовенства. Батько Сергія, щоб отримати парафію, мусив первісне прізвище Охріменко перелицювати на російське Єфремов (Охрім — Єфрем).

У 18911896 роках Сергій навчався в Київській духовній семінарії, згодом закінчив юридичний факультет Київського університету святого Володимира.

Єфремов С.jpg

Політичну діяльність розпочав у студентські роки, ставши членом Загальної української безпартійної демократичної організації. Наприкінці 1904 року разом із Б. Грінченком, М. Левицьким, Ф. Матушевським та іншими створив Українську радикальну партію, яка в 1905 за його ініціативою об'єдналася з Українською демократичною партією, отримавши назву Українська демократично-радикальна партія. 1905 року очолив Селянський Союз. Того ж року за інціативи С. О. Єфремова та інших була утворена Всеукраїнська учительська спілка (ВУУС) — професійна українська організація вчителів і діячів народної освіти. У 1908 став одним із засновників і активним діячем Товариства українських поступовців. Співпрацював із багатьма українськими періодичними виданнями: «Зоря», «Правда», «Записки НТШ», «Киевская старина», «Літературно-науковий вістник», «Рада», «Нова Рада», «Україна», «Украинская жизнь» та ін. Друкував у них статті публіцистичного й історико-літературного характеру. У 1895—1918 — один із засновників видавництва «Вік».

Був одним з 82-х відомих літераторів і громадських діячів, що підписали опублікований у зв'язку зі «справою Бейліса» (1911) протест «До російського суспільства (з приводу кривавого наклепу на євреїв)», складений Володимиром Короленком (поруч з Михайлом Грушевським, Володимиром Вернадським, О. І. Купріним, З. Н. Гіппіус, Д.C.Мережковським, О.Блоком, Максимом Горьким, Ф.Сологубом, Л.Андрєєвим, Вячеславом Івановим та ін). Загалом, Сергій Єфремов завжди виступав у своїй публіцистиці із рішучим засудженням ксенофобії й антисемітизму, зокрема, з приводу чого був розкритикований деякими відомими українськими діячами — Оленою Пчілкою, М. Міхновським, Д. Донцовим та ін.

Єфремов засуджує українофобів[2], критики також відзначають, що він «гостро і справедливо засуджував грубу й неоковирну українофобську, русифікаторську політику російської військової адміністрації на окупованих західноукраїнських землях», що здійснювалась в часи Першої світової війни.[3]

Українська Центральна Рада. Сергій Єфремов сидить другий справа.

За гострі публіцистичні виступи на захист української національної культури й політичних свобод у дореволюційний період його неодноразово заарештовувала російська влада. У березні 1917 увійшов до складу Української Центральної Ради, а в квітні 1917 на Українському Національному Конгресі обраний заступником голови УЦР і членом Малої Ради. Після створення 15.6.1917 першого українського уряду — Генерального Секретаріату УЦР-УНР займав у ньому посаду Генерального секретаря міжнаціональних справ. Саме Сергій Єфремов запропонував і використав назву Українська Народна Республіка, тому вважається «хрещеним батьком» УНР.

З вересня 1917 очолював Українську партію соціалістів-федералістів. З квітня 1918 до травня 1920 офіційних посад не обіймав.

Коли Київ узяли червоні війська Юрія Коцюбинського, Єфремов написав йому відкритого листа, який називався «Лист без конверта» (його наведено в роботі Єфремова «Під обухом. Більшовики в Києві»): «Твій батько зараз перевертається в труні!».

Зі встановленням радянської влади в Україні змушений перейти на нелегальне становище й переховуватися. Восени 1919 на прохання Української академії наук Єфремова було амністовано. Позбавлений можливості займатися активною політичною діяльністю, Єфремов проводив велику наукову й науково-організаційну роботу. Будучи віце-президентом (1922—1928) і головою Управи (1924—1928) Української Академії Наук, очолював низку наукових товариств і комісій, наприклад, Комісію для видання пам'яток новітнього письменства України, Комісію для складання біографічного словника діячів України, Історико-літературне товариство при УАН та інші.

У жовтні 1921 брав участь у Першому Всеукраїнському Церковному Соборі, який підтвердив автокефалію Української православної церкви.

Сергій Єфремов. Середина 20-х років.

Залишаючись непримиренним противником більшовицького режиму, Єфремов, на думку певних кіл української діаспори (Наталія Павлушкова (сестра Миколи Павлушкова), В. Плющ та ін.),[4] в 1920—1928 створив і очолив діяльність таємних опозиційних організацій Братство української державності і Спілку визволення України (СВУ), які послідовно відстоювали ідею української державності. Однак відкриті з розпадом СРСР архівні дані засвідчили, що ці організації були вигадані ДПУ для легітимізації репресій над українською інтелігенцією.

Наприкінці 1928-го, відчуваючи, що влада розправиться з ним, Сергій Єфремов написав у щоденнику: «Каятись не буду, отже перспектива виявляється: мандрівочка, і мабуть неблизька, пахне». 21 липня 1929 в Києві Єфремова заарештували й звинуватили в організації та керівництві СВУ. У квітні 1930 засуджений до 10-річного ув'язнення з суворою ізоляцією. Перші 7 років ув'язнення відбував у Ярославському політізоляторі, потім його переведено до Володимирської тюрми.

Загинув 10 березня 1939 року (за три місяці до закінчення терміну покарання) в одному з таборів ГУЛАГу.[5]

Пленум Верховного суду УРСР 11 серпня 1989 року реабілітував Сергія Єфремова разом з усіма, засудженими у справі СВУ, оскільки в його діях не виявлено складу злочину.

Літературна діяльність[ред. | ред. код]

Єфремов був одним із найвидатніших представників неонародництва в українській літературі. Він вважав, що однією з провідних ідей в історії української літератури завжди була «визвольно-національна ідея».

Єфремов — автор монографічних нарисів про видатних українських письменників:

Меморіальна дошка С. Єфремову на фасаді Інституту філології КНУ.
Пам'ятний знак у Пальчику
  • «Марко Вовчок» (1907),
  • «Тарас Шевченко» (1914),
  • «Співець боротьби і контрастів» (1913) (у виданні 1926 — «Іван Франко»),
  • «Михайло Коцюбинський» (1922),
  • «Іван Нечуй-Левицький», «Іван Карпенко-Карий» (1924),
  • «Панас Мирний» (1928) та ін.

Одним з найвизначніших досягнень С. Єфремова стала праця в галузі наукового шевченкознавства і, зокрема, видання «Щоденника» і «Листування» Т. Г. Шевченка (1927—1928) — томів III і IV із запланованого зібрання творів Кобзаря, так і не завершеного внаслідок репресій. Історико-літературні погляди Єфремова найповніше представлені в його фундаментальній праці «Історія українського письменства» (1911).

Пам'ять[ред. | ред. код]

За часів незалежності в Україні видано лише п'ять книжок Сергія Єфремова, а київські адреси вченого ніяк не позначені на сучасній карті столиці.

Барельєф Єфремова міститься у вестибюлі Педагогічного музею (у колективній композиції, присвяченій діячам УНР) та персональна меморіальна дошка на жовтому корпусі Національного університету імені Шевченка (скульптор Р. М. Русин, архітектор О. К. Стукалов).

В місті Хмельницькому навчально-виховне об'єднання № 5 назване іменем Сергія Єфремова.

В рідному селі Пальчику вченому встановлений пам'ятник.

В багатьох населених пунктах України, в тому числі, у столиці, існують вулиці, названі на честь Сергія Єфремова.

Кабінетом Міністрів України 28 лютого 2018 р. засновано в числі академічних стипендій імені державних діячів першого українського уряду для студентів та курсантів закладів вищої освіти державної форми власності, які здобувають вищу освіту за освітнім рівнем магістра стипендію імені Сергія Єфремова (Українська мова і література).[6]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Кримський А. Життєпис і літературна діяльність С. О. Єфремова // Записки історико-філологічного факультету відділу ВУАН. Книги II—III (1920—1922). Частина офіційна — К., 1923. — С. 42.
  2. Єфремов Сергій «Українське життя 1912-го» Перевірено 10.04.2011
  3. Сергій Єфремов (1876—1939) історик української літератури, письменник, публіцист, політик
  4. І. З. Підкова, Р. М. Шуст. Довідник з історії України. У 3-х т.
  5. Малий словник історії України / Відповідальний редактор Валерій Смолій. — К. : Либідь, 1997.
  6. постанова Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2018 р. № 133 «Про заснування академічних стипендій імені державних діячів першого українського уряду»


Тексти[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • Єфремов С. «Вони не просять…»: Лицарі педагогічної ниви // Рідна школа. — 1994. — № 5. — С. 19—21.
  • Єфремов С. О. Історія українського письменства. — К. : Феміна, 1995. — 688 с.
  • Єфремов С. О. Фрагменти з щоденника / Передмова та публікація В. Шмельова // Київська старовина. — 1992. — № 1. — С. 38–51.
  • Єрмашов Т. В. Сергій Єфремов (1876—1939): Біобібліографічний покажчик // Молода нація. — 2007. — № 2 (43). — С. 206—256; 2008. — № 1 (46). — С. 106—115.
  • Єрмашов Т. В. Вплив публіцистичної творчості С. О. Єфремова на розвиток суспільних процесів у Російській імперії та Україні // Збірник праць П'ятих Єфремовських читань; 5-6 жовтня 2011 р., м. Черкаси [До 135-ї річниці з дня народження Сергія Єфремова та 120-річчя з дня народження Павла Филиповича]. — Черкаси: Вид. Ю. Чабаненко, 2012. — 188 с. — С. 106—111.
  • Єрмашов Т. В. Покажчик Сергія Єфремова «Українознавство» та його значення для розвитку української національної освіти // Українознавство [науковий громадсько-політичний, культурно-мистецький, релігійно-філософський, педагогічний журнал]. — К., 2007. — № 1. — С. 169—171.
  • Апостол українства: До 125-річчя від дня народження С. О. Єфремова // Календар знаменних і пам'ятних дат. — 2001. — IV кв. — С. 24–29.
  • Бойко Н. Сергій Єфремов — представник української політичної еліти початку XX століття (нарис політичної біографії) // Людина і політика. — 2001. — № 3. — С. 144—151.
  • Бурій В. Сергій Єфремов / Валерій Бурій // Місто робітниче (Ватутіне). — 2006. — 22 верес. — С. 4. — (Наші земляки).
  • Бурій В. Слово про Сергія Єфремова / Валерій Бурій // Катеринопільський вісник. — 1996. — 28 лютого.
  • Т. Горбань. Єфремов Сергій Олександрович // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К. : Парламентське видавництво, 2011. — С. 259. — ISBN 978-966-611-818-2
  • Гирич І. Сергій Єфремов — лідер надніпрянського народництва // Історія в школах України. — 2005. — № 3. — С. 43—47.
  • Качкан В. Сергій Єфремов // Освіта. — 1993. — 1 жовтня (№ 34). — С. 12—13.
  • Колоїз Ж. Національна школа в концепції Сергія Єфремова // Дивослово. — 1994. — № 1. — С. 50—51.
  • Кореневич Л. Він не мислив себе поза Україною: Скарби високих дум Сергія Єфремова // День. — 2003. — № 128. — С. 5.
  • Крячко Т. П. Просвітницька діяльність Сергія Єфремова (до 125-річчя з дня народження) // Наукові праці. — Вип. 1. Педагогічні науки. — 2001. — С. 111—115.
  • Масенко Л. Цінне джерело (Нотатки мовознавця про «Щоденники» Сергія Єфремова) // Урок української. — 2000. — № 1. — С. 20–23.
  • Масенко Л. «Щоденники» Сергія Єфремова як історичне й філологічне джерело // Дивослово. — 2000. — № 1. — С. 10–13.
  • Меленчук О. В. Шевченкознавчий дискурс Сергія Єфремова у контексті українського літературознавства: монографія / О. В. Меленчук. — Чернівці: Чернівецький нац. ун-т, 2013. — 240 с.
  • Меленчук О. В. Коментування персоналій у листуванні та щоденнику Т. Шевченка: досвід С. Єфремова // Слово і час. — 2011. — № 5. — С. 65–72. 
  • Меленчук О. В. Феномен святкування роковин, присвячених пам'яті Т. Шевченка як соціокультурне явище в боротьбі за українську незалежність у літературно-критичних студіях С. Єфремова // Вісник Черкаського університету: [зб. наук. ст.]. — Вип. 178. — Серія Філологічні науки / М-во освіти і науки України, ЧНУ ім. Б. Хмельницького. — Черкаси, 2010. — С. 5–12.
  • Меленчук О. В. Шевченкознавство Сергія Єфремова // Шевченків світ. Науковий щорічник. Вип. 3. — 2010. — Черкаси: Видавець Чабаненко Ю., 2010. — С. 106—116. 
  • Меленчук О. В. «Історія українського письменства» С. Єфремова та її контекст // Науковий вісник Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича: зб. наук. праць / наук. ред. Б. І. Бунчук. — Чернівці: Чернівецький нац. ун-т, 2012. — Вип. : 585—586 : Слов'янська філологія. — С. 160—167.
  • Меленчук О. В. Біографія Т. Шевченка у наукових розвідках Сергія Єфремова // Збірник праць П'ятих Єфремовських читань. До 135-ї річниці з дня народження Сергія Єфремова та 120-річчя з дня народження Павла Филиповича (5-6 жовтня 2011 року): Черкаси: видавець Ю. Чабаненко. — 2012. — С. 125—140. 
  • Меленчук О. С. Єфремов про взаємини Т. Шевченка і П. Куліша // Науковий вісник Миколаївського державного університету імені В. О. Сухомлинського: збірник наукових праць / за ред. В. Д. Будака, М. І. Майстренко. — Вип. 4.11 (90). — Миколаїв: МНУ імені В. О. Сухомлинського, 2013. — С. 136—139. — (Серія «Філологічні науки»).
  • Меленчук О. І. Проблеми життєво-творчих координат І. Карпенка-Карого (І. Тобілевича) у науковому осмисленні С. Єфремова // Наукові записки. Випуск присвячений 130-річчю українського професійного театру. Серія: Філологічні науки. Вип. 113. — Кіровоград, 2013. — С. 101—110.
  • Меленчук О. Творчі взаємини М. Коцюбинського і С. Єфремова (на матеріалі листування) // Науковий вісник Чернівецького національного університету ім. Юрія Федьковича: зб. наук. праць / [наук. ред. Бунчук Б. І.]. — Чернівці: Чернівецький нац. ун-т, 2014. — Вип. : 732—733 : Слов'янська філологія. — С. 35–39.
  • Меленчук О.Історія спорудження пам'ятника Т. Шевченкові в Києві у публікаціях С. Єфремова // Шевченкознавчі студії. Збірник наукових праць. Вип. 18. — Київський національний університет імені Тараса Шевченка: ВПЦ «Київський університет», 2015. — С. 519—528.
  • Меленчук О. Т. Шевченко у зв'язках з діячами російської культури у наукових студіях С. Єфремова // Вісник Запорізького національного університету: Збірник наукових праць. Філологічні науки. — Запоріжжя: Запорізький національний університет, 2015. — № 1. — С. 141—148. http://www.irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe?I21DBN=LINK&P21DBN=UJRN&Z21ID=&S21REF=10&S21CNR=20&S21STN=1&S21FMT=ASP_meta&C21COM=S&2_S21P03=FILA=&2_S21STR=Vznu_fi_2015_1_19 
  • Меленчук О. Шевченкознавство перших десятиріч ХХ ст. : роль академіка С. Єфремова / Ольга Меленчук // У пошуках Істини. Збірник на пошану професора Володимира Антофійчука / [Ред. І. Набитович]. — Чернівці-Дрогобич: Посвіт, 2015. — С. 388—398.
  • Мукомела О. Палке слово публіциста і громадянина // Історичний календар. — 2004. — С. 188—193.
  • Наєнко М. Aavi facet clamat, або Про що «мовчав» Сергій Єфремов // Літературна Україна. — 1999. — 18 березня.
  • Наєнко М. Сергій Єфремов як історична і літературна постать // Літературна Україна. — 2001. — 8 листопада. — С. 4.
  • Оборонець українства: До 125-річчя від дня народження С. О. Єфремова // Знаменні дати. Календар. — 2001. — С. 205—209.
  • Ткач Л., Шепетюк І. Євангелійні мотиви у щоденниках Сергія Єфремова // Урок української. — 2002. — № 2. — С. 24–27.
  • Чехівський О. Шевченкова мудрість у «Щоденниках» Сергія Єфремова // Дивослово. — 2004. — № 7. — С. 12–14.
  • Шумило Н. На сторожі класичного та виваженого: [Політик, культурний діяч, письменник С. Єфремов] // Слово і час. — 1994. — № 7. — С. 53–60.
  • Чмырь С. Г. Ефремов Сергей Александрович // Отечественная история: Энциклопедия в пяти томах. Т.2. — М. : БРЭ, 1996. — С. 162—163. (рос.)
  • Чмырь С. Г. Ефремов Сергей Александрович // Политические партии России. Конец XIX-первая треть XX века: Энциклопедия. — М. : РОССПЭН, 1996. — С. 206. (рос.)
  • Иваницкая С. Г. С. А. Ефремов в «фокусе зрения» постсоветской украинской гуманитаристики // Наука. Культура. Образование. Актуальные проблемы и перспективы развития: Сб. научных трудов. — Волгоград: Волгоградское научное издательство, 2010. — С. 53-60. (рос.)
  • Иваницкая С. Г. Политические идеи С. А. Ефремова в контексте реализации «украинского проекта» (1905—1908 годы) // Іваницька С. Г. Українська ліберально-демократична партійна еліта: «колективний портрет» (кінець XIX — початок XX століття). — Запоріжжя: Просвіта, 2011. — С. 188—208. (рос.)
  • Іваницька С. Г. Михайло Драгоманов як «Значущий інший» у світосприйманні Сергія Єфремова (1890-ті — 1920-ті роки) // Наукові праці історичного факультету Запорізького національного університету. — Вип. XXVII. — Запоріжжя: ЗНУ, 2011. — С. 237—244.
  • Іваницька С. Г. Сергій Єфремов versus Богдан Кістяківський: полеміка навколо «політичної спадщини» Михайла Драгоманова (історіографічний аспект) // Наукові праці історичного факультету Запорізького національного університету. — 2011. — Вип. XXXI. — С. 309—319.
  • Іваницька С. Г., Єрмашов Т. В. Рец.: Єфремов С. Щоденник: Про дні минулі (спогади). Упор., вступ. ст. І. Гирича. К.: Темпора, 2011 // Український історичний журнал. — 2013. — № 1. — С. 221–29.
  • Іваницька С. Г., Єрмашов Т. В. Постать Сергія Єфремова — публіциста в українській пострадянській гуманітаристиці // Українська біографістика = Biographistica Ukrainica: зб. наук. праць / НАН України, Нац. б-ка України ім. В. І. Вернадського, Ін-т біографічних досліджень ; редкол. : Т. І. Ківшар (гол. ред.) та ін. — К., 2013. — Вип. 10. — С. 282—308.