Ідоменей, цар Критський

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Версія від 22:22, 5 квітня 2019, створена Роман Сизий (обговорення | внесок)
(різн.) ← Попередня версія | Поточна версія (різн.) | Новіша версія → (різн.)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ідоменей, цар Критський, або Ілія і Ідамант
італ. Idomeneo, re di Creta ossia Ilia e Idamante
Idomeneo frontespizi.JPG
Композитор Вольфґанґ Амадей Моцарт
Автор лібрето Giambattista Varesco[d]
Мова лібрето італійська
Жанр Опера серіа
Кількість дій 3 Дія (театр)
Рік створення 1780
Перша постановка 29 січня 1781
Інформація у Вікіданих

Ідоменей, цар Критський у Вікісховищі?

«Ідоменей, цар Критський, або Ілія і Ідамант» (італ. Idomeneo, re di Creta ossia Ilia e Idamante, KV 366) — опера (за визначенням автора, «музична драма», італ. dramma per musica) на три дії В. А. Моцарта на лібрето Джамбаттисти Вареску. Це перша «доросла» опера композитора, що демонструє його майстерність в оркестровці, речитативі та вражає багатством мелодійних ліній.

Прем'єра відбулася 29 січня 1781 року в Мюнхені.

Історія[ред. | ред. код]

Опера складалася за замовленням баварського та пфальцського курфюрста Карла Теодора, заради чого 24-річний Моцарт на кілька місяців покинув Зальцбург без супроводу свого батька, Леопольда Моцарта. Між батьком та сином відбувалося постійне листування (Моцарт-молодший писав майже кожні два дні), внаслідок чого майже весь процес роботи виявився документально зафіксований.

Прем'єра відбулася 29 січня 1781 під час придворного карнавалу в мюнхенській резиденції баварського курфюрста за участю Антона Рааффа (Ідоменей), Доротеї Вендлінг (Ілія), Вінченцо даль Прато (Ідамант), Елізабет Августи Вендлінг (Електра), Доменіко де Панцаккі (Арбас) та Джованні Валезія (Верховний жрець Нептуна).

Мюнхенська постановка виявилася єдиною за життя Моцарта. Його спроби поставити оперу в Відні провалилися, єдине концертне виконання відбулося 13 березня 1786 р. у віденському палаці Ауершперг та зажадало безлічі вимушених змін (віденська редакція). Перша постановка у Відні відбулася лише в 1806 р.

В 20-х роках XIX століття опера виконувалася в Санкт-Петербурзі силами німецької трупи, але успіху не мала.

У вересні 2006 р. в берлінському театрі Німецька опера (Deutsche Oper) були скасовані вистави в постановці 2003 р. Ганса Нойєнфельса (Hans Neuenfels) з побоювань образити релігійні почуття глядачів (в одній з сцен виставлялися відрубані голови лідерів світових релігій).

Дійові особи[ред. | ред. код]

  • Ідоменей, цар Криту — тенор
  • Ідамант, його син — сопрано (у віденській редакції, тенор)
  • Електра, дочка царя Агамемнона — сопрано
  • Ілія, дочка троянського царя Пріама — сопрано
  • Арбас, друг Идоменея — тенор
  • Верховний жрець Нептуна — тенор
  • Голос оракула Нептуна — бас
  • Дві критських жінки — сопрано та мецо-сопрано
  • Два троянця — тенор і бас

Джерело для лібрето[ред. | ред. код]

Лібрето Джамбаттисти Вареску (придворного капелана в Зальцбурзі) було позичене з трагедії Антуана Данше (послужила також джерелом для опери Андре Кампра) та засновано на переказах міфологічної Еллади. Так, головний герой опери критський цар Ідоменей згадується в «Іліаді». Мотиви фатальної обітниці божеству та жертвопринесення батьком своєї дитини зустрічається у багатьох народів, у тому числі в старозавітної Книзі Суддів, 11:30-40 (Їфтах і його дочка).

Робота над лібрето проходила під безпосереднім контролем Моцарта, він змушував лібретиста переписувати багато сцен, бажаючи стрімкості дії і психологічної правди сюжетних поворотів. В останній момент Моцарт викидає з опери вже готові дві арії та дует, зваживши, що вони розтягують дію. Він свариться з співаками, які вимагають кантиленних арій, коли драматизм сюжету вимагає зовсім іншого.

У лібрето абата Вареску сюжет також знаходить щасливий фінал в образі «Бога з машини».

Синопсис[ред. | ред. код]

Дія відбувається на острові Крит після закінчення Троянської війни.

Дія 1[ред. | ред. код]

Полонена троянська принцеса оплакує вбитого батька та зниклих братів. Але її серце сповнене любов'ю до сина критського царя Ідаманта. Ідамант теж любить Іллю, і заради неї хоче повернути свободу полоненим троянцам. Електра, названа наречена Ідаманта, віддається поривам ревнощів. Тим часом, Арбас приносить звістку, що критський цар Ідоменей, що повертався від стін Трої на батьківщину, загинув в море.

Щоб врятувати своє життя та життя своїх сподвижників, Ідоменей поклявся Нептуну принести йому в жертву першого, кого зустріне на рідному березі. Першим поспішає вітати батька Ідамант.

Дія 2[ред. | ред. код]

Ідоменей радиться з Арбасом, як врятувати сина. Вони відсилають Ідаманта разом з Електрою в її рідній Аргос. Ідоменей дарує волю троянським полоненим, але Ілія просить залишитися на Криті. Ідоменей здогадується про взаємну любов Ілії та Ідаманта. Електра щаслива: Ідамант належатиме їй.

Як тільки Ідамант та Електра сідають в корабель, розгніваний Нептун посилає на Крит морське чудовисько. Народ в страху розбігається.

Дія 3[ред. | ред. код]

Незважаючи на гнів Нептуна, Ідоменей наполягає на від'їзді Ідаманта, але Ідамант вирішує вступити в бій з чудовиськом та перемагає його. Верховний жрець Нептуна попереджає царя про бідування, які спіткають його народ за невиконання клятви. Ідоменей готовий принести сина в жертву. Ілія бажає віддати за Ідаманта своє життя. Нептун зворушений її любов'ю та через оракула велить Ідоменею залишити престол та передати його Ідаманта після його шлюбу з Ілією. Народ співає хвалу богам, лише Електра не бере участі в тріумфуванні: переслідувана Фурією ревнощів, вона пронизує собі груди кинджалом.

Музичні номери[ред. | ред. код]

  • Увертюра

Дія 1

  • N. 1 Речитатив Quando avran fine omai і Арія Padre, germani, addio! (Ілія)
  • N. 2 Арія Non ho colpa (Ідамант)
  • N. 3 Хор Godiam la pace
  • N. 4 Речитатив Estino è Idomeneo? і Арія Tutte nel cor vi sento (Електра)
  • N. 5 Хор Pietà! Numi, pietà
  • N. 6 Речитатив Ecco ci salvi al fin і Арія Vedrommi intorno (Ідоменей)
  • N. 7 Арія Il padre adorato (Ідамант)
  • N. 8 Марш
  • N. 9 Хор Nettuno s'onori

Дія 2

  • N. 10 Арія Se il tuo duol (Арбас)
  • N. 11 Арія Se il padre perdei (Ілія)
  • N. 12 Речитатив Qual mi contruba i sensiі АріяFuor del mar (Ідоменей)
  • N. 13 Речитатив Chi mai del mio provoі АріяIdol mio, se ritroso (Електра)
  • N. 14 Марш і речитатив Odo da lunge (Електра)
  • N. 15 Хор Placido è il mar
  • N. 16 Терцет Prei di partir, oh Dio! (Ідамант, Електра, Ідоменей)
  • N. 17 Хор Qual nuovo terrore!
  • N. 18 Хор Corriamo, fuggiamo

Дія 3

  • N. 19 Арія Zeffiretti lusinghieri (Ілія)
  • N. 20 Речитатив Odo? o sol quel, che bramaі ДуетS'io non moro a questi accenti (Ідамант, Ілія)
  • N. 21 Квартет Andro ramingo e solo (Ідоменей, Ілія, Ідамант, Електра)
  • N. 22 Арія Se colà ne' fati è scritto (Арбас)
  • N. 23 Речитатив Volgi intorno lo sguardo (Верховний жрець Нептуна)
  • N. 24 Хор Oh voto tremendo!
  • N. 25 Марш
  • N. 26 Каватина з хором Accogli, oh re del mar (Верховний жрець Нептуна, Ідоменей)
  • N. 27 Речитатив Padre, mio caro padre!і АріяNo, la morte io non pavento (Ідамант)
  • N. 28 Сцена Ha vinto amore (Голос оракула Нептуна)
  • N. 29 Арія D'Oreste, d'Ajace (Електра)
  • N. 30 Остання сцена Popoli! a voi
  • N. 31 Арія Torna la pace al core (Ідоменей)
  • N. 32 Хор Scenda Amor, scenda Imeneo
  • KV 367 — балетна музика для оркестру до опери «Ідоменей»

А. Н. Сєров про «Ідоменея» Моцарта (1858 р.)[ред. | ред. код]

… Моцарт не був реформатором, не руйнував навмисно всього прийнятого, ствердженого традицією. Навпаки: він брав готові форми, але в них прагнув дати повний простір своїй художній натурі, своїй здатності створити музику.

Умови серйозної опери для мюнхенської сцени тяжіли над Моцартом (24-річним юнаком!). Співаки були далеко не першорядні: оперні звичаї вимагали партії для чоловічого сопрано, не допускали басової партії між головними особами, віртуозність співаків не могла обійтися без безлічі бравурних арій з модними руладами, тощо. Таким чином, в цій опері Ідоменей — тенор (!), син його — сопрано (!), наперсник теж тенор; арії переповнені нудотними прикрасами з часів перук з косами, пудри та мушок. У розташуванні сцен опери рутинна умовність та риторичність до крайності холодять дію і роблять цю п'єсу з часів міфологічних абсолютно віджилою для публіки нинішньої. Проте при всіх цих «кайданах» звичаю (usus tyrannus) Моцарт вмів створити музику в своєму роді чудову, умів поєднувати красу італійської оперної школи (свого часу) з патетичною правдивістю стилю Глюка, збагатити таке злиття невичерпною винахідливістю в гармонізації і в прийомах складного кристалічного оркестру, до появи цієї опери нечуваного. В цілому опера «Ідоменей» для нашого часу важка, нудна; в окремих сценах в ній є краси, які і самим Моцартом були перевершені, а як перше зі зрілих оперних створінь великого художника, як партитура, в якій геній Моцарта вперше висловився в усій повноті, в усій розкоші своїх сил, «Ідоменей» виправдовує пристрасть до нього самого Моцарта та залишиться зайнятним та корисним зразком для вивчення…

Вибрана дискографія[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]