Відмінності між версіями «Ізяслав Мстиславич»

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
[перевірена версія][перевірена версія]
 
Рядок 71: Рядок 71:
 
}}
 
}}
   
'''Ізясла́в Мстисла́вич''', у західній традиції '''Ізясла́в II''' (бл.[[1097]] — {{ДС|13|11|1154}}) — [[Київська Русь|руський]] князь із династії [[Рюриковичі]]в. [[Великий князь київський]] ([[1146]]—[[1149]], [[1151]]—[[1154]]). Старший син київського князя [[Мстислав Великий|Мстислава Великого]], онук [[Володимир Мономах|Володимира Мономаха]]. Хрещене ім'я — [[Пантелеймон]];
+
'''Ізясла́в Мстисла́вич''' (бл.[[1097]] — {{ДС|13|11|1154}}) — [[Київська Русь|руський]] князь із династії [[Рюриковичі]]в. [[Великий князь київський]] ([[1146]]—[[1149]], [[1151]]—[[1154]]). Старший син київського князя [[Мстислав Великий|Мстислава Великого]], онук [[Володимир Мономах|Володимира Мономаха]]. Хрещене ім'я — [[Пантелеймон]];
  +
  +
== Імена ==
  +
* '''Ізясла́в Мстисла́вич''' — в українській історіографії з [[патронім|іменем по батькові]].
  +
* '''Ізясла́в ІI''' — у західній історіографії з [[номер правителя|номером правителя]]
  +
** '''Ізясла́в IІ Ки́ївський''' — за назвою князівства.
  +
** '''Ізясла́в IІ По́лоцький''' — за назвою князівства.
   
 
== Біографія ==
 
== Біографія ==

Поточна версія на 05:52, 19 грудня 2019

Ізяслав Мстиславич
Ізяслав Мстиславич
Князь Курський
1127 — 1130
Князь Полоцький
1130 — 1132
Попередник: Давид Всеславич
Наступник: Святополк Мстиславич
Князь Переяславський
1132 — 1133
Попередник: Юрій Долгорукий
Наступник: Вячеслав Володимирович
1142 — 1146
Попередник: Вячеслав Володимирович
Наступник: Мстислав Ізяславич
Князь Волинський
1135 — 1142
Попередник: Андрій Володимирович
Наступник: Святослав Всеволодович
1146 — 1151
Попередник: Святослав Всеволодович
Наступник: Святополк Мстиславич
Великий князь Київський
1146 — 1149
Попередник: Ігор Ольгович
Наступник: Юрій Долгорукий
1151 — 1154
Попередник: Юрій Долгорукий
Наступник: Ростислав Мстиславич
 
Народження: бл.1097
Білгород
Смерть: 13 листопада 1154
Київ
Похований: Федорівський монастир, Київ, Україна
Громадянство: Київська Русь
Хрещене ім'я: Пантелеймон
Династія: Рюриковичі
Батько: Мстислав Великий
Мати: Христина Шведська
У шлюбі з: Аґнеса фон Штауфен, Русудан
Діти: Мстислав, Ярослав, Ярополк, Євдокія

CMNS: Медіафайли на Вікісховищі

Ізясла́в Мстисла́вич (бл.1097 — 13 листопада 1154) — руський князь із династії Рюриковичів. Великий князь київський (11461149, 11511154). Старший син київського князя Мстислава Великого, онук Володимира Мономаха. Хрещене ім'я — Пантелеймон;

Імена[ред. | ред. код]

  • Ізясла́в Мстисла́вич — в українській історіографії з іменем по батькові.
  • Ізясла́в ІI — у західній історіографії з номером правителя
    • Ізясла́в IІ Ки́ївський — за назвою князівства.
    • Ізясла́в IІ По́лоцький — за назвою князівства.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився близько 1090 року і майже все життя присвятив боротьбі за великокняжий київський стіл і об'єднання України-Русі в єдину могутню державу. Як свідчить історик Михайло Грушевський: «після смерті Мстислава боротьба йде з надзвичайною силою й завзяттям, особливо загострюючись у середині XII століття (1146-1162). Сили і запал були ще свіжі: Мстиславовичі, молодші Мономаховичі і дві старші лінії Святославовичів… порушували в цій боротьбі небо і землю, бо й було задля чого — Київ ще був дійсно центром не тільки цілої України, а й цілої східної Європи…».

З 1135 по 1141 рік княжив у Володимирі-Волинському, а в 1142-1146 роках — у Переяславі. В результаті Київського повстання 1146 року став Великим князем. У 1149 році Юрій Довгорукий, князь володимиро-суздальський, вигнав Ізяслава Мстиславича з Києва, але 1151 року той знову став Великим князем і князював зі своїм дядьком В'ячеславом Володимировичем до кінця свого життя.

Князювання Ізяслава в Києві (1146–54, з перервами) пройшло майже в безперервній боротьбі з Юрієм Долгоруким, підтриманим чернігівськими Ольговичами та галицьким князем Володимирком Володаревичем. Ізяслав не раз звертався по допомогу до Угорщини й Польщі. В перебігу воєн він то втрачав, то здобував Київ. 1149 р. Юрій Долгорукий розбив Ізяслава під Переяславом, і йому довелося тікати на Волинь, у володіння Мономаховичів. 1150 року він ненадовго повернувся до Києва. І лише 1151, нейтралізувавши галицького князя Володимирка Володаревича за допомогою свого брата Святополка, Ізяслав з десятитисячним угорським військом короля Гези ІІ підступив до Києва. Юрій Долгорукий утік на північ. Щоб надати легітимності своєму правлінню в Києві, Ізяслав у 1151 році зробив своїм співправителем старшого Мономаховича В'ячеслава Володимировича. В травні 1151 р. Ізяслав завдав рішучої поразки Юрію Долгорукому на Перепетовому полі на р. Рута поблизу Києва. Ізяслав був досвідченим політиком і мужнім воїном, першим серед давньоруських князів послідовно спирався в державній діяльності на городян, користувався підтримкою київського віча, прагнув об'єднати під своєю рукою Південну Русь.

У боротьбі за Київ князь Ізяслав Мстиславич використовував, в тому числі і флот, вірніше, створену ним Дніпровську флотилію. Для цього він модернізував, як записано літописцем, «исхитриль лодьи дивно».

Нові лодії Мстислава ходили як під вітрилами, так і під веслами, гребці були повністю закриті бортами судна, а воїни (дружина) стояли на «помості», тобто на верхній палубі і могли вільно вести бойові дії. Така лодія мала два керма — попереду і ззаду — й могла ходити як вперед, так і назад, чи повертатися на місці. Лодії ці були, за сучасною кваліфікацією, типу річка — море і, по-суті, представляли собою новий етап у вітчизняному суднобудуванні.

У ставленні Ізяслава Мстиславича до Церкви найкраще виявилася його національна та державницька свідомість. В той час попередній Митрополит Київський — грек Михайло, покинувши Київ, заборонив без себе правити в св. Софії. В 1147 році Ізяслав вивів давньоукраїнську церкву з прямого підпорядкування Константинополю. Він наказав зібрати всіх єпископів для обрання нового митрополита. Після довгої дискусії — правосильні єпископи робили це без благословення візантійського патріарха — більшістю голосів обрано на митрополита Климента Смолятича, ченця Зарубського монастиря. Про нього описано у літописі, складеному боярином Петром Бориславичем, що частково зберігся в Іпатіївському списку. Таким чином Ізяслав, прагнучи поновити велич Київської держави, поновлював церковну незалежність від Візантії.

Вперше Ізяслав випробував свою флотилію в бою, наприкінці квітня 1151 року при обороні переправ під Києвом під час наступу війська князя Юрія Довгорукого. «Билися, свідчить літописець, наїздили в насадах, брали в полон ці тих, а ті тих — Ізяслав не дозволяв їм перебрести».

Невдовзі князь Ізяслав помер у віці трохи більше 50-ти років 13 листопада 1154 року. Був похований на Пилипів день зранку в церкві св. Федора, «в отни ему монастыри»[1].

Київський літопис дуже жалкує за ним, титулуючи його «вірним, христолюбивим, славним і великим князем». Літописець записав, що за ним плакала вся «руська земля».

Після смерті Ізяслава Мстиславича починається новий етап княжих міжусобиць, який призвів до занепаду політичного значення Києва.

Сім'я і діти[ред. | ред. код]

За М. Баумгартеном дружиною Ізяслава була Агнеса Гогенштауфен, родичка Німецького імператора Фрідріха Барбаросси. Від неї він мав таких дітей:

Родовід[ред. | ред. код]

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
8. Всеволод, князь київський
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
4. Володимир Мономах, князь київський
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
9. Анастазія Мономах
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
2. Мстислав Великий, князь київський
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
10. Гарольд II Ґодвінсон
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
5. Ґіта, вессекська принцеса
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
11. Едита Лебедина Шия[en]
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
1. Ізяслав
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
12. Стенкіль, король Швеції
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
6. Інге I, король Швеції
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
13. Інгему[en]
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
3. Христина, шведська принцеса
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
7. Олена[en]
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Извлеченіе изъ древнихъ Русскихъ лѣтописей / Отделъ І. Извѣстія лѣтописные // Сборникъ матеріаловъ для исторической топографіи Кіева и его окрестностей. — К. : типографія Е. Я. Федорова, 1874. — С. 23.
  2. Извлеченіе изъ древнихъ Русскихъ лѣтописей… — С. 25.

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Ізяслав Мстиславич